KNOWLEDGE HYPERMARKET


Дослідження- есе на тему:««Я так її, я так люблю Мою Україну убогу...».

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська літератураа: Тарас Шевченко Геніальний поет мислитель Біографія та основні віхи творчості

Статті до предмету Українська література 9 клас.

Тема «Тарас Шевченко Геніальний поет мислитель Біографія та основні віхи творчості».


Розгляд теми: Тарас Шевченко Геніальний поет мислитель. Біографія та основні віхи творчості





                                                                Дослідження-есе

«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу...»


                                                                Україна  у  епістолярній спадщині Т.Г.Шевченка

Україна і Шевченко... Які близькі та невід'ємні ці поняття! Поет-лірик. Поет-мислитель. Поет-страдник... Усе його життя, невіддільне духовно від України, було низкою випробувань. Пройшовши мученицькі кола відчаю, йому, нарешті, усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею. Проте... не дожив до здійснення того відродження, якому сприяв своїми думами-піснями…

Книга життя Поета пересипана неймовірними словесними перлинами, які наче складають разки намиста-долі – гіркої і страдницької... Крім творчого доробку митця, про його світоглядні відчуття можна дізнатися і з листування.

Проникнення в епістолярну лабораторію видатних митців слова допомагає краще осмислити їх внутрішній світ. У листуванні можемо знайти приклади гуманності, дружньої підтримки, вірної й чистої любові, перейнятися своєрідною специфікою мовленнєвого етикету. Епістолярій митців слова викликає значний інтерес з боку дослідників, що породжує численні інтерпретації, неоднозначні оцінки, стає предметом критичних дискусій.

Актуальність та доцільність дослідження.      Епістолярна спадщина Т.Г. Шевченка дає змогу не тільки поглибити і значно розширити біографічні свідчення про нього, а й розкрити його погляди  на  явища    суспільного,  літературного  й  морального характеру.

У лаконічних, а подекуди доволі розлогих листах поет ділиться враженнями від перебування далеко за межами рідного краю, про свою художню та мистецьку творчість, роздумує про долю України.

На сьогоднішній день епістолярний доробок митців слова став предметом ґрунтовних досліджень С.Богдан [3], Л.Вашків [4], В.Кузьменка [6], Ж.Ляхової [7] та інших. Нашу увагу привернув епістолярій Т.Г.Шевченка, який мало досліджений у науковій літературі, що і стало метою звернення до теми. 
Предмет дослідження – образ України у епістолярній спадщині Т.Г.Шевченка 1839-1849 р.р.

Мета дослідження – аналіз епістолярної спадщини Т.Г.Шевченка, головний акцент – образ України.

Досягнення поставленої мети передбачає  виконання таких завдань: аргументувати доцільність та важливість пропонованого дослідження; ввести в активний науковий обіг українського літературознавства недосліджений епістолярій поета; на матеріалі епістолярію митця охарактеризувати ставлення поета до України.
Методи дослідження – художнього аналізу та описовий.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні тези можуть бути використані на уроках української мови та літератури у 5-11 класах як дидактичний, навчально-пізнавальний,  узагальнюючий матеріал.     У листах до різних адресатів (1839-1849 р.р.) Т.Г.Шевченко зрідка порушує актуальні проблеми, пов’язані із суспільно-політичним, культурно-освітнім і літературним життям. У основі його листів – образ людини, якій не байдужа доля рідної країни, рідного слова, родини. Перебуваючи далеко від рідного краю, поет страждав, про що свідчать ностальгійні нотки його  кореспонденції. Він з ніжністю і любов’ю згадує у листах Україну,      використовуючи епітети: «рідна», «моя», «наша», «своя».

У листі до брата Микити  від 15 листопада 1839р. із Санкт-Петербурга Т.Шевченко пише: «Микито, рідний брате! Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому, бо

                                   Москалі чужі люди,
                                   Тяжко з ними жити;
                                   Немає з ким поплакати,
                                   Ні поговорити.

Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур’яни (ті бур’яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському» [8, с.300].

Рідне слово для Т.Шевченка було тим лагідним промінчиком, який зігріває душу, додає наснаги і терпіння, заспокоює у слушний момент. Настільки тема рідного слова була близька поету, що він часто повторює своїм адресатам по можливості писати йому «не по-московському». Такою думкою пройнятий і лист до Г.Ф.Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841р. із Санкт-Петербурга: «І спасибі всім тим, хто пише по-нашому або про наше»  [8, с.304].

Т.Шевченко був щиро радий кожному листу від друзів по перу,  від яких відчував дружню підтримку на чужині.  Він старався бути морально вищим за середовище, яке його оточувало. Інтуїтивно відчував близькість душі. Проте відсутність поряд плеча близької людини гнітила його, бо серце було завжди на рідній землі «на Вкраїні милій».

У листі до Г.Ф.Квітки-Основ’яненка від  19 лютого 1841р. із Санкт-Петербурга поет ділиться своїм душевним переживанням:

                                   «...і на Україні
                                   Я сирота, мій голубе,
                                   Як і на чужині.

Тілько й рідні, що ви дні... Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю. Далебі правда, частенько сижу собі один в чужій хаті та й думаю – гора з горою не сходиться, а чоловік з чоловіком спіткнеться. Що то якби благословив милосердни[й] Бог нам з вами зострінуться» [8, c.302].

Україна жила у його снах, мареннях, мріях, уяві. Поет не відчував, не уявляв себе поза нею, якою б страдницею вона не поставала у реальності. Він вірив у  її нове народження, її  безхмарну долю, щиро молив Бога послати їй щасливу долю. Його не покидала надія повернутися у її лоно при будь-яких статках і за будь-яких обставин. Він важко переживав, захворівши. Переважав песимістичний настрій, душевний дискомфорт, спричинений відсутністю близької людини.

У листі до П.М.Корольова від 18 листопада 1842р. із Санкт-Петербурга Т.Шевченко зазначає: «...як не хочеться кидать землю, хоч вона’ й погана! а треба буде, хоч воно ще й рано. Молю тілько милосердного Бога, щоб поміг мені весни діждати, щоб хоч умерти на Україні... Хоч би Бог привів подивиться на свої сльози, докупи зібрані. Не забувайте мене, будьте ласкаві, напишіть, коли матимете час, швиденько до мене, бо вже з півроку, як не чую нічого із рідної моєї України, може, вже й ніколи не почую...» [8,  c.312].

Туга за рідним краєм завжди переслідувала поета. Він  з любов’ю і трепетом у душі згадував про нього далеко на чужині. І як би йому не жилося, хто би його не оточував: нові друзі чи неприятелі, отчий край був для нього дорожчим над усе. Про це часто він наголошував у листах до рідних та друзів.
Зокрема, у листі до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843р. із Санкт-Петербурга поет зазначає: «А я... чортзна-що, не то роблю що, не то гуляю, сновигаю по оцьому чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов’я, весело б було, та не знаю...» [8, c.313].

Відвідавши Україну, Т.Шевченко був дуже вражений від побаченого. Переповнені ріки від сліз і горя, сумні, замучені люди, опечалене сонце, стурбована природа, стьмяніла її краса. Це настільки негативно вплинуло на поета, що він ще довго не міг прийти до тями. І через рік враження від поїздки на Україну у нього не стерлися.  Він ділиться  своїми  враженнями від побаченого у листі до Я.Г.Кухаренка від 26 листопада 1844р. із Санкт-Петербурга: «Був я уторік на Україні – був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав. Сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.

Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать і іздавать в картинах остатки нашої України» [8, c.325].

Ностальгійні нотки звучать і в листі до А.І. Лизогуба від 29 грудня 1849р. з Оренбура: «На самий Святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от Бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, а мені нема з ким слова промовить...»  [8, c.346].

Ми досліджували один з аспектів епістолярію Т.Г.Шевченка (1839-1849 р.р.)  – образ України – рідної, дорогої серцю і в той же час далекої і чужої. На підставі здійсненого дослідження робимо  висновки:

-листи Т.Г.Шевченка слугують  засобом передачі певної інформації, прагненням поділитися  враженнями від перебування далеко за межами України;
-образ України у епістолярній спадщині поета особливо дорогий йому;
-у листуванні відчутне поєднання об’єктивного і суб’єктивного, пережитого і вимріяного.

У його листах відчувається щира любов до України, вболівання за її долю, прагнення завжди бути на рідній землі,  чути її мову і  далеко від   рідного краю, на чужині. Це щире бажання талановитого митця слова, справжнього патріота-українця. Читання й дослідження листів Т.Г.Шевченка допомогло зрозуміти видатну особистість ту добу, у яку він жив, особливість та специфіку тогочасної мови. Не про багатьох можна сказати, як про Т.Шевченка: він зробив у житті свою справу! Щастя у житті було не для нього, – його чекало інше, посмертне щастя – слава…


Використана література

1.Богдан С. «До когось любого, і дорогого, і славного...»// Дивослово.- 1994.- № 2.- С.15-19.
2.Богдан С. Епістолярій Лесі Українки і мовленнєвий етикет українського народу.//Українська мова та література в школі.- 1993.-№ 2.- С.33-37.
3.Богдан С. «Магічне свічадо» епістолярію Василя Стуса // Дивослово. – 2004. – №1. – С.19-23.
4.Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998.–134 с.
5.Гладкий В. Листи письменників//Українське літературознавство. – Львів, 1970. – Т.8. – С.13-17.
6.Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. – К., 1998.–306 с.
7.Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984.–134 с.
8.Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю. / Редкол.: М.Г.Жулинський (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2003. – Т. 6– 632 с.


Надіслано вчителем української мови та літератури Семчук Д.Б. ліцею №3 м.Чернівці

Бібліотека з підручниками та книгами на скачку безкоштовно онлайн, Українська література для 9 класу скачати, шкільна програма з української літератури, плани конспектів уроків

Предмети > Українська література > Українська література 9 клас > Тарас Шевченко Геніальний поет мислитель Біографія та основні віхи творчості > Тарас Шевченко Геніальний поет мислитель Біографія та основні віхи творчості. Статті