Загальне поняття про іменник

Іменник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова на позначення предметів ( хто?, що?).

Називання предметів є суттю лексичного значення будь-якого іменника, незалежно від того, що саме ним названо. У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати (хто це? або що це? ).

Це назви:

•  людей тварин (учитель, дід, зозуля, риба); 

•  конкретних речей (книга, тополя); 

•  абстрактних понять (совість, ідея); 

•  різноманітних опредметнених ознак: 

• якісних (доброта, глибочінь); 

• процесуальних (життя , лікування); 

• кількісних (десяток, сотня); 

• географічні назви ( Лубни, Карпати, Єнісей) тощо.

 За характером називання виділяють загальні і власні іменники. 

Загальні є назвами багатьох однотипних предметів: день, лекція, коваль, чайка, місто. 

Власні – це назви окремих предметів, з якими вони відрізняються від інших подібних: Коваль, Чайка (прізвища), Микола, Миргород, Альпи, Чорне море, Марс (планета), “Вечірній Київ” (газета) і под. 

Власні назви завжди пишуться з великої літери.

За характером називання виділяють також іменники що є назвами істот (відповідають на запитання хто?) та неістот (відповідають на запитання що?). 

Іменники-істоти поділяються на назви:

• осіб – людей, міфологічних істот (столяр, ювелір, онука, мавка, Володимир, Перун і под.);

• тварин, включаючи найпростіших (слон, кенгуру, заєць, щука, личинка і под.)

Іменники-неістоти називають:

• чітко окреслені конкретні предмети, явища та абстрактні поняття, тобто такі, що сприймаються зором, на дотик, що можна вимірювати (портфель, диван, лоб, нога, кілограм, сантиметр, вересень, п’ятниця тощо);

• нечітко окреслені предмети, явища та абстрактні поняття, тобто такі, що не мають чітких меж – речовини, збірні поняття, явища, почуття, стани, абстрактні поняття, географічні та астрономічні поняття (аспірин, деревина, зима, доброта, сон, фізика, алгоритм, Полтава, Японія, Альпи тощо).
  

Географічні та астрономічні поняття умовно відносимо до цієї групи

Збірні іменники означають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле: молодь, студентство, рідня. біднота. сосняк, березняк. Вони поділяються на групи із значенням сукупності:

• 1) осіб (професура, студентство);

• 2) тварин (мошкара, мушва);

• 3) рослин (малинник, сосняк, листя, гілля);

• 4) предметів (апаратура, білизна).

Граматичні ознаки збірних іменників:

• вони мають форми тільки однини;

• нездатність до поєднання з числівниками;

• у значної частини значення неподільної множинності виражається за допомогою суфіксів: -ств-о, -цтв-о: воїнство; -н-я: офіцерня; -в-а: грошва, дітва; -от-а: парубота; -инн-я: гарбузиння; -ин-а: яровина; -няк, -ник: лозняк, сливник; -еч-а: малеча; -изн-а: білизна; -ар-а, -ор-а: мошкара, дітвора; -ур-а: апаратура; -атик-а: проблематика; -іан-а: Шевченкіана; -і-я: топонімія.  

В українській мові є іменники з лексичним значенням сукупності (загін, група, рота, народ), але вони не належать до збірних, а означають розчленовану множинність. Їм притаманні множина ( народ - народи) та здатність до сполучуваності з кількісними числівниками (два народи).

Речовинні іменники означають однорідні за складом речовини, матеріали, які хоч і діляться на частини, але зберігають властивості цілого, і які не можна виміряти (а не порахувати).

Це назви:

• металів (золото, мідь), 

• хімічних елементів (азот, водень), 

• ліків (аспірин), рідин (молоко, бензин), 

• тканин (сукно, ситець), 

• злаків і трав (ячмінь), 

• рослин (шипшина), 

• дерев (бук, дуб), 

• ягід і овочів (суниця, огірки), 

• матеріалів (капрон, вапно), 

• продуктів харчування (борошно, м'ясо, сало, хліб), 

• кормів (силос, сінаж).

Лексико – граматичні розряди іменників
Загальні: істоти, неістоти (конкретні предмети, абстрактні поняття, явища, неречовинні предмети, речовинні предмети, незбірні поняття, збірні поняття.
Власні(істоти, неістоти).

Тип називання пов’язаний з граматичними ознаками іменників та з їх відмінюванням. 
Тому необхідно розрізняти, до якого лексико-граматичного розряду відноситься іменник: 

•  загальні /власні

•  істоти /неістоти

•  конкретні /абстрактні

•  незбірні /збірні

За своїм лексичним значенням іменник може входити в кілька лексико-граматичних розрядів.

Напр., цемент – загальний, неістота, речовинний; біолог – загальний, істота, конкретний; хуртовина – загальний, неістота, абстрактний; Європа – власний, неістота, абстрактний. 

Лексичне значення іменників (називання предметів) виражається в таких його граматичних ознаках:

• а) основних синтактичних функціях – підмета; додатка, іменної частини присудка;

• б) морфологічних категоріях – роду, числа, відмінка.

Резюме для самоперевірки: 

• іменник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова на позначення предметів; 

• іменники виділяються питаннями – хто? що? 

• у граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? що це? 

• за характеристиками називання іменники не є однорідним класом. Серед них виділяються розряди, які називаються лексико-граматичними; 

• лексико – граматичні розряди об’єднують іменники з одним типом називання і подібними граматичними ознаками; 

• лексико – граматичні розряди виділяються як бінарні (так / ні): 

1. загальні / власні 

1. істоти / неістоти 

1. конкретні / абстрактні 

1. неречовинні / речовинні 

1. незбірні / збірні; 

• іменник за своїм лексичним значенням може входити в кілька лексико - граматичних розрядів; 

• приналежність іменника до певних лексико-граматичних розрядів позначається на його граматичних характеристиках і відмінюванні; 

• іменники мають такі загальні граматичні ознаки:

1. синтаксичні функції підмета, додатка, іменної частини присудка; 

1. морфологічні категорії роду, числа і відмінка.