Конспект уроку до предмету Українська література, 7 клас
Тема: Андрій Малишко. Відомий український поет
Надіслано Горецькою І.Й.,вчителем Міжнародного ліцею "Гранд" 

Система уроків з вивчення творчості А. Малишка
7 клас
К. Почтар,
вчителька української мови та літератури
Кіровоградська обл.
Урок 1
Тема. «Дорога під яворами» Андрія Малишка. Чисте синівське почуття до матері в «Пісні про рушник».
Мета: знати основні відомості про поета та його пісні; виразно і вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми; виховувати повагу до жінки-матері, до материнства; формувати морально-естетичні цінності школярів, розвивати естетичний смак.
Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільми «Андрій Малишко», «Крила любові».
Основний зміст уроку
I. Оголошення теми, мети, завдань уроку
II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Вступне слово вчителя. У Андрія Малишка було улюблене дерево, що прикрашає український степ. В ботаніці воно іменується кленом платановидним, а на Вкраїні народ називає його красивим словом «явір». Явір огортає своєю говірливою кроною не лише широкі шляхи і схили, але й старовинні народні думи. Бджоли беруть від нього мед, а люди — пісні.
Дорога під яворами — це дорога народного життя, сповнена духовної величі і нев'янучої краси. І одну із своїх останніх книжок Малишко так і назвав: «Дорога під яворами».
Леонід Вишеславський: «Книжка ця — приклад поетичного пізнання життя, сутність якого не речі, не явища самі по собі, а той слід, що вони лишають в людській душі. В світі, створеному поетом, зоря зодягає «сап'янові чобітки», і вітер лоскоче по руці «колосками жита зеленого».
Це був перший шлях у житті поета. Він починався в Обухові, на Київщині, із пагористого кутка і слався до батьківського наділу за далекою околицею, в полі, а там — аж на берег Дніпра, до пристані. Цією дорогою під яворами возили малого Андрійка на сіножать, нею він вирушав у Київ. І багато разів повертався сюди юнаком із великого міста на рідне обійстя.
Мати Андрія Малишка, Ївга Базилиха, часто ходила босоніж саджати, полоти та збирати врожай. Вона так звикла до землі, що й гостюючи у столиці, в сина, носила взуття за плечима, роззутою ходила київськими тротуарами. Знав степовий путівець і батько — справдешній швець-віртуоз Самійло Микитович. Йому доводилося косити в тій стороні молоді трави й осінню отаву, а то й пішки прямувати з товаром на баржу, щоб спродатись на базарі. Виготовлені ним «чорнобривці» — дівочі чобітки з фарбованої шкуратини, швидко розкуповували люди, й він, за годину-другу, чимчикував додому напідпитку з могорича.
Андрій Самійлович ніколи не забував цієї «сивої» й «чорної» стежини і свою «книгу життя» назвав «Дорогою під яворами». Адже дім і цей шлях додому були не тільки символами «малої батьківщини», а й синівським причастям до рідного краю, рідного народу, матері-України.
Ці рядки народились у нього з самісінького серця — з бентежності, болю і туги.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице; крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність
до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.
Юні літературознавці демонструють портрети батьків Андрія Малишка та зачитують спогади друзів поета про них.
1. «Батько Андрія Самійло Микитович, по-народному мудрий чоловік, високий, ставний, з розкішними вусами, спостерігає синове життя і бачить: бути поетом не так легко. В хвилини, коли синові дуже важко, скаже: «Ні, вже краще чоботи шити!» — і жартома розповість, як колись побив на синові свій чоботарський ретяг, щоб відвадити його від науки. Але не допомогло.
Увечері, коли до Андрія Самійловича заходять по-сусідському Олександр Копиленко, Максим Рильський, Володимир Сосюра, а іноді загляне на вогник і Остап Вишня, батько, привітавши гостей, непомітно виходить в сусідню кімнату. А мати, в українському строї, в традиційному очіпку, порається біля столу, пригощає.
Коли вже, здається, про все переговорено, Максим Тадейович сідає до рояля і впівголоса починає пригадувати пісні свого дитинства. Затягне щось своє і Ївга Остапівна.
— Ану, хто кого переспіває,— це вже Остап Вишня. Починається своєрідне змагання. По закінченні вечора Максим Тадейович підходить до Ївги Остапівни і, поцілувавши руку, каже:
— Спасибі вам, мамо... ви мене переспівали.
Цілує їй руку і Олександр Копиленко, а потім, хитро примруживши одне око, запитує:
— А чого ото ви, Ївго Остапівно, ходите по Києву босі?
— А щоб краще відчувати рідну землю,— відповідає лагідно.
— Оце сказали! — захоплено вигукує Копиленко. — Жоден поет такого не придумає.»
Любов Забашта «Сторінки життя»
2. «Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху, — згадував поет, — сині, задумливі й повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно... Співала мати про ту журавку, що залишилася з малими дітьми, про вдовину ниву, незасіяну, незорану, і про чаєчку небогу «при битій дорозі», про зелений явір, що у воду нахилився, — і в цьому широкому світі пісень і дум, в картинах людського буття, героїчних і печальних, як сльоза; гарячих і буйних, як огонь пастушого багаття, — оживало, билось, щеміло й тішилось моє маленьке дитяче серце».
Бувало мати, Ївга Базилиха —
До неї й досі спогадом лечу, —
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Сама розкриє душу материнську,
І щиру пісню переллє сама,
І перемріє, погойда колиску
Ідо вервечок руку підійма.
«Материнська»
Перегляд відеофільму, створеного за «Піснею про рушник» (3 хв.).
Лине мелодія «Пісні про рушник»
Материнське серце. Чи є у світі щось ніжніше за нього? Завжди лагідне і добре і завжди стривожене за долю своїх дітей. Воно відчуває щастя і біду, радість і печаль, і кожної миті ладне летіти за тисячі кілометрів до своєї дитини.
Материнська любов дарує людині крила. Не раз вона оспівана в піснях, віршах, легендах. Та кожен митець знаходить свої слова, щоб подякувати матері за життя і за любов. Знайшов їх і Андрій Малишко. Його «Пісня про рушник» стала народним гімном усім матерям, які чекають своїх дітей з далеких і близьких доріг.
Голос за кадром читає «Пісню про рушник».
Дитинство минає швидко, але дитяча любов до матері завжди гріє наше серце, роблячи його чутливішим, а життя — насиченішим. Не важливо, чи далеко ви від батьківської хати, чи близько, чи жива мама, чи її вже нема...
Аналіз поезії за питаннями:
• Чи можемо ми цей твір вважати автобіографічним? Чому?
Теорія літератури (повторення)
Автобіографічний твір — це твір, у якому автор використовує події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним.
• Які спільні для фільму і поезії образи чи символи ви помітили?
Теорія літератури (повторення)
Символи — предмет або слово, яке умовно виражає суть евного явища (хліб-сіль — символ гостинності).
• Що можуть символізувати стежина, осінь, дощ?
• Чи можна рушник вважати символом? Доведіть свою думку.
Вчитель. Образність пісні тримається на вишиваному українському рушникові, нашому оберегові, з яким у нас пов'язано все — від народження до останнього шляху. Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу — чи то добру, а чи й лиху, воєнну, — то ніс із собою вишиваний рушник, і, нарешті, — «рушниками, що надбала, спусти мене в яму». Тому й говорить поет, що на ньому оживає все знайоме до болю, все життя: і пройдене, й те, яке ще треба прожити. (До речі, сам автор, Андрій Самійлович, вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким провела його мати на фронт).
• Яка пора року зображена у фільмі? Чому автори відзняли осінній пейзаж?
Теорія літератури (повторення)
Пейзаж — опис, картина природи, у якій розгортається дія.
• Які настрої переважають у творі? Чому?
• Що, на вашу думку, відчуває автор?
• Над чим замислились ви?
• Якими словами поет говорить про матір?
(Рідна, незрадлива, ласкава, засмучена, хороша, очі блакитні, вірна, любляча.)
• Як поет згадує своє дитинство?
• Як саме у вірші показано прикмети весняного ранку?
• Які образи постають перед нами?
(Зелені луги, солов'їні гаї, росяниста доріжка, шелест трав, щебетання дібров.)
• Створіть уявний пейзаж села, яке оспівує Малишко?
• Які художні засоби виразності ви помітили в тексті пісні? Що взято із усної народної творчості?
• Знайдіть у тексті синоніми, повтори, епітети,
• Чи можемо ми створити кольорову гаму вірша?
( Колір ранкової зорі, цвіт росянистої доріжки, зелені луги, блакить очей.)
А звукову?
(Спів солов'їв, тихий шелест трав, щебетання.)
• Як би ви прокоментували свої спостереження?
Вчитель. Малишко не просто шукав «особливі» слова для своїх віршів, а насамперед він мислив образами, а «епітети» використовував ощадно, обережно й рідко; можна сказати, обминав їх, тримаючи у своєму творчому арсеналі хіба що свій, виважений і осердечении, «постійний» епітет. У нього прикметник «сивий» спалахує цілим перецвітом душевних кольорів; це — і сива дорога, і сива хмара, і сива мати, і сива трава, і сива чайка, і сива печаль...
• Які відчуття виникають у вас після прослуховування пісні?
• Прокоментуйте своє ставлення до ліричного героя і подій.
Учень-«літературознавець». Так, образ матері — це один із центральних у творчості поета. Не можу не назвати збірок, у яких поет уславлює рідну неньку: «Дружба» (1935 р.); «Мама»; «Батьківщина» (1936 p.); «Напишу листа»; «Лірика» (1938 р.); «Мати», «Материнська»; «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940 p.); «Мати моя, мати дорога»; «Битва» (1943 p.); «Не плачте, мамо, не треба»; «Що записано мною» (1956 p.); «Мамо, я хочу поговорити з Вами»; «Дорога під яворами» (1964 p.); «Мати», «Сиділа мати, наче груша дика»; «Серпень душі моєї» (1970 p.); «Мати моя полотна наткала» (1970 p.). А взагалі, майже у кожен четвертий твір поет уводить образ матері. Та апофеозом його творів про матір є вірш «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), яка, окрилена чарівною мелодією Платона Майбороди, набула великої популярності, стала народною піснею. Це — гідний пам'ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоконаціональна, її не можна перекласти іншою мовою, хоча вона й перекладена на 35 мов, але найкраще вона звучить українською.
Теорія літератури (повторення)
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі.
• Чи вдалося авторові музики, на вашу думку, створити мелодію, суголосну тексту поезії?
Вчитель. Сам поет так згадуватиме історію написання цієї пісні:
«Спершу Платон Майборода відчув музику й на-мугикав мені «рибу»; та мелодія чомусь озвалася голосом моєї матері, Коли вона наспівувала, то, здавалося, «бриніли» й ці ноти. І в моїй уяві раптом вималювалася моя рідна мати, її постать край шляху за Обуховим... Не знаю, чи, може, то була і Платонова ненька; принаймні так переконував колись він мене... А то, було, хтось надіслав мені листа з освідченням, що й до нього прийшла з цієї пісні його мати... Але ж, поет крадькома усміхнувсь своїми «монгольськими» очима, — дозвольте все-таки заявити про своє авторство не лише слів «Рушничка», а й створеного мною образу моєї рідної матері...»
Перегляд відеофільму про П. Майбороду (3 хв). Звучить попурі мелодій Платона Майбороди.
• Як народжується пісня і з яких глибин серця проростає мелодія і зливається з насиченим поетичним словом і як, нарешті, починає звучати в людському голосі?
За своє творче життя композитор Платон Майборода написав близько ста пісень, але щоразу момент створення пісні був схожим на диво. Це, як джерело, яке раптом пробиває землю і починає дзюркотіти легко і вільно.
«Я знав, що на світі був Бетховен з «Героїчною симфонією» та Глінка з «Русланом і Людмилою». Оце й була вся моя освіта. Та ще величезне, неймовірне бажання стати музикантом» (Платон Майборода).
Вчитель. З Платоном Іларіоновичем вони створили 30 пісень. Серед них «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька» та багато інших, які супроводжували, супроводжують і, я впевнена, будуть супроводжувати молодість цілих поколінь.
III. Оцінювання учнів
IV. Домашнє завдання. Вивчити напам'ять
«Пісню про рушник» Виразно читати вірш «Приходять предки, добрі і нехитрі...»
Урок 2
Тема. Любов до матері-України в поезіях Андрія Малишка. Вірш «Приходять предки, добрі і нехитрі...»
Мета: виразно і вдумливо читати поезії; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми; розвивати образне мислення, уміння сприймати художній текст у його єдності з історичним контекстом; уміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; формувати морально-естетичні цінності школярів.Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільм «Андрій Малишко».
Основний зміст уроку
I. Перевірка домашнього завдання
II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Вчитель. Олесь Гончар згадував про стосунки Малишка з матір'ю.
«Ласкавою співучістю приваблювала мова, з якою мати зверталась то до сина, то до мене. Гостинна була, уважна, її цікавило, хто це прийшов із сином та звідки родом... Пізніш, коли тільки доводилось читати нові Малишкові поезії, де він оспівував матір, чи слухати «Пісню про рушник», цей апофеоз чистого синівського почуття до матері, щоразу поставав мені перед очима образ цієї славної, у святковій вишиваній сорочці обухівської жінки, яка безмежно любила свого сина і розуміла його у всьому значенні його поезії, дарма що сама була без освіти».
Учні читають напам'ять «Пісню про рушник».
«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну любов і ласку..»
Перегляд відео фрагмента фільму «Андрій Малишко» (5 хв.).
Спогади сучасників поета.
«Ми знову думаємо про нього, всі, хто бачив його, хто слухав його і хто так само слугує українській культурі, мабуть, відчуває Малишка в собі як частину свого єства. Він для нас не просто поет, не просто автор «Прометея» чи «Це було на світанку», чи інших поем, чи прекрасної його інтимної, філософської лірики. Він — ота відкрита гарячінь, яка йде на тебе, яку можна зустріти на порозі рідної хати, яка йде з твого дитинства, з рук матері, з мозольних рук наших батьків, з рідної землі, з самого життя на землі.»
Іван Драч
«Характерно для самого Малишка, що він, як ніхто інший, вмів поляризувати навколо себе людей: біля нього були активні, шалені друзі, або недруги його. І це цікаво.
Колись Павло Тичина говорив: «Нам треба голосу Тараса», то особливо зараз наша поезія, наша література відчуває, що нам треба голосу Малишка. Такого пекучого, неперекірливого чоловіка, який завжди з приводу тих чи інших речей мусить обов'язково сказати своє конкретне, своє гаряче слово.»
Дмитро Павличко
«Я пригадую, як мене вразив один Малишків рядок «Ріки грають, як густа струна». Скільки епітетів до слова струна] У слабших поетів вона срібна, дзвінка. У сильніших вона може бути малинова, зелена, синя, всіляка може бути. Але у Малишка вона густа. Оцей звукопис «густа струна», це мене вразило і я почув музику, музику незвичайну.»
Дмитро Павличко
«Пам'ятаю, коли ми їхали в Обухів (у машині Андрія ще був Микола Нагнибіда, Майборода, Олекса Жовда), Малишко сидів спереду і показував нам у вікно: оно, хлопці, бачите на обрії три дубки, отам десь ходить моя молодість. Відвернувся на хвилинку і ми чуємо:
де шумлять дубочки-легені давнім спогадом дібров, може, в тій безодній зелені променить моя любов. Повернувшись до нас, він читає все це, а ми всотуємо в серця ці слова і народжується мелодія.
Сергій Козак
Бесіда за питаннями:
• Яким постає перед нами Малишко зі спогадів Івана Драча та Дмитра Павличка?
• Що в поезії митця особливо відзначив Дмитро Павличко?
• Як, зі спогадів Сергія Козака, Малишко писав вірші?
«Мозковий штурм». Як ви розумієте слова Івана Драча «нам треба голосу Малишка»?
Перегляд II відео фрагмента фільму «Андрій Малишко» (3 хв).
Перші збірки Андрія Малишка виходять у тридцятих роках. Його приймають до Спілки письменників. Невдовзі почалася Велика Вітчизняна війна.
Андрій Малишко читає поезію.
«Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла».
Андрій Малишко з перших днів війни стає фронтовим кореспондентом. Він працює в газетах «Красная армія», «За честь Батьківщини», «За радянську Україну».
Дороги війни він пройшов з Південно-Західним, Сталінградським, І та II Українськими фронтами. Пеемогу зустрів у Берліні. Під час війни вийшли збірки його поезій «До бою вставайте!», «Україно моя», «Понад пожари».
«Він пройшов війну, був справжнім, відданим патріотом нашої Батьківщини, з якою його зв'язувала велика і безмежна любов. Саме творчість Андрія Малишка з його любов'ю до природи перейшла у народ, у пісні, у натхненне слово його, гаряче, пристрасне, яке з любов'ю ми читаємо, перечитуємо, співаємо.»
Василь Швець
Запитання до учнів:
• Уривки з яких творів ви почули у переглянутому фрагменті?
• Де і ким працює Малишко під час війни?
• Які збірки виходять у воєнні роки?
• Звідки брав митець сюжети для своїх поезій про війну?
• Як говорить про поезії великого художника слова Василь Швець?
Учитель. В години найтяжчих випробувань автора хвилювала доля українського народу:
Україно моя,
мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
І ніжність твою берегти.
Звісно, запопадливі редактори відредагували в публікаціях «мою Україну» під «Радянську», й серце поета стискалось од сваволі й наруги.
У роки війни Малишко й Довженко не раз ділили навпіл труднощі фронтових буднів. У записникові поета занотовано його розмову з другом. Він розповів кінорежисерові про українську дівчину, яка не хотіла віддатися ворогові й переночувала із невідомим солдатом, який з армією відступив уранці. Згодом ця сцена в уяві митця розгорнулися у ціле художнє полотно — незабутню кіноновелу «Україна в огні».
Ще якось Андрій Самійлович намагався знайти видання про відступників. Так, так — про перекинчика Ярему Вишневецького, який, перейшовши на службу до польського короля, позбувся не лише роду-племені, своєї мови й віри. Дмитро Косарик оповідав (знав, або ж вигадував), як «схизматика» перехрещували в «католика»... Ксьондз вистриг в нього на тім'ї кружальце і змащує його миром... Поет слухав, слухав, а потім: «Та це ж йому забивають у голову цвях, і він завжди стримітиме в мізках: ти — вже католик; ти — шляхтич; ти — не українець; ти — поляк... І тоді ні сюди — ні туди: вічне нагадування — відступник. Може, й поему так назву в науку нашим національним зрадникам».
І десь із глибини серця народжувалось: «Приходять предки, добрі і нехитрі...»
Виразне читання поезії.
Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами. —
Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!..
Дарують ласку, повну болю й змоги,
Щоб у очах уздріть нові прологи.
Словникова робота.
Орбіти — межі, сфера поширення впливу, діяльність. Шлях руху небесного тіла.
Атом — найменша частинка чого-небудь.
Недовірок — той, хто недостатньо вірить у що-небудь; хто зраджує своїм переконанням, принципам.
Схизмат — у католиків — назва православних; у церквах — розкольник.
Прелат — почесна назва, титул представника вищого духовенства.
Ярижка — 1. Представник найбіднішого населення. 2. Нижчий служитель, що виконував поліцейські функції. 3. П'яниця, гультяй, безпутна людина.
Пролог — вступна частина літературного чи музичного твору.
Початок чого-небудь, вступ до чогось. Житія святих, відповідно до днів поминання.
Учитель. Аби краще зрозуміти змістове навантаження кожного слова, треба згадати ще одну історію з життя поета, яку знали лише близькі люди.
Якось Андрій Самійлович розповів, що отаман Зелений — його земляк, народний учитель Терпило. Він не захотів змиритися з ленінським режимом і, зібравши цілу армію місцевих однодумців, учинив одчайдушний опір московській владі. До нього прилучилося багато вихідців із навколишніх сіл. Був серед повстанців і брат поета, 16-літній юнак. Після поразки повстання хлопця за вироком радянського суду мали знищити. Андрій із матір'ю подався в Харків до всеукраїнського старости Петровського, щоб той заступився за підлітка. Вседержитель пообіцяв замовити слівце чи навіть написати цидулку, але вже було пізно: брата розстріляли.
Цей факт в автобіографіях поета відсутній, але подекуди спливав на поверхню: під час розгляду особистої справи, на погромницьких зборах, у розмові недругів. Поетові хотіли зробити боляче, та він на всі випади відгукувався нещадною люттю й душевним занімінням. Але ніколи й нізащо не розкаювався, не присягався, не бив себе у груди, а ще глибше поринав у роздуми над гіркотами свого роду й народу.
Бесіда за питаннями:
• Якими бачить автор предків і чому?
• Що означають рядки:
«І кайдани подзвонюють з плугами...
Зерно, і кров, і ночі із снігами»?
• Який художній прийом тут використав митець?
Теорія літератури (повторення)

Підтекст — не висловлене прямо в тексті ставлення автора до дійових осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл.

Учні висловлюють свою думку (починають словами: я вважаю, що...). Пояснюється причина появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (...тому що...). Наводяться приклади, додаткові аргументи на підтримку власної позиції (... наприклад...). Узагальнюється думка (... отже..., таким чином...) .
• Чому так страшно стати «розщепленим, як атом»?
• Чому, навіщо приходять предки? Про що вони хочуть попередити?
• Яким чином вони навертають сина на шлях патріота?
Учитель. Синівська ніжність і любов до Батьківщини передаються в численних звертаннях поета до Дніпра, до Києва, а передовсім — до України. Проникливими, щирими словами промовляє Малишко до неї:
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
і ніжність твою берегти.
Або ще так:

Україно моя, далі, грозами щиро пропахлі,
Польова моя мрійнице.
Крапля у сонці з весла,
Я віддам свою кров, свою силу
і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала,
тополею в небо зросла.
III. Оцінювання учнів
'IV. Домашнє завдання
Письмова робота: «Синівська любов до Батьківщини в поезіях Малишка».
Виразно читати поезії «Вогник», «Стежина».
Урок 3'
Тема. Пісенний талант Андрія Малишка. Пісні «Вогник», «Стежина».
Мета: виразно і вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми, виховувати повагу до батьків.
Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільм «Андрій Малишко».
Основний зміст уроку
I. Перевірка домашнього завдання
Читання та обговорення письмових робіт: «Синівська любов до Батьківщини в поезіях Малишка».
II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Вчитель. Сім'я наша,— згадує Малишко, — була велика — одинадцятеро дітей та батько з матір'ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин — всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш — доводилося займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи». У більшості пісень А.С. Малишка — роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття — кохання, жива краса рідного краю, його природи, краса людини праці.
Ось пісня «Вогник» — ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, батька й матір.
Пережите й пізнане в дитинстві було ніби постійно з ним, а спекотні літа юнацтва і зрілості, забираючи в нього енергію, помножувалися на його дитячі враження, і творча сила поета зростала.
Виразне читання поезії «Вогник».
Аналіз вірша за схемою
1. Які життєві обставини дали імпульс для написання твору (якщо відомо).
2. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча (чи ні) і т. ін.
3. Тема поезії та провідні мотиви.
4. Ідея.
5. Композиція (якщо є).
6. Ліричний герой.
7. Образи, символи (якщо є) твору.
8. Сюжетні лінії (якщо є).
9. Настрій (мінор, мажор).
10. Художні засоби.
11. Віршований розмір, рима.
12. Місце твору в доробку поета.
13. Його актуальність на сьогодні.
14. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.
Учитель. Так, саме любов, щира, ніжна, надає сили поетові для творення. Говорячи про високі поняття, Малишко добирає найпростіші слова. А ще, уміючи добре співати, маючи чудовий голос, здібності музиканта й навіть композитора, Андрій Малишко відкрив свою душу для народної пісні. Поет писав, що його напували з дитинства піснями, але головнішим було те, що його душа постійно й жадібно прагнула того нектару. Мелодії й поезія народних пісень розвивали й насичували його пам'ять, відкладалися в підсвідомості, щоб згодом на поклики натхнення підніматися звідтіля й втручатися в роботу його словотворчого мислення.
ПІСНЯ
Звідкіль вона, минувши дні і числа,
З-під обрію, з-під сивого крила,
Зажебоніла, забриніла, звисла,
Теплом і смутком серце пройняла.
Кому в минулім на розраду блисла,
Вся зіткана із неба й джерела,
Важка, як жар, легка, як плин потоку,
Струну століть плекала одиноку?
Я вже не спав. Я щастя брав на очі.
І слово пив, не прибране у цвіт.
І хто ж її у сутінки дівочі
Отам співав, біля яких воріт?
Мою повчальну і печальну з ночі,
Мою клечальну із дитячих літ.
Крізь посвист вітру, давніх літ навали
Чиїх-бо вуст її вуста шукали?
Вірші Малишка на музику поклали Л. Ревуцький, С Козак, А. Штогаренко, О. Білаш, П. Козицький, М. Вериківський, Ю. Мейтус, Г.Майборода, П. Майборода та інші. Таких прикладів справді творчої співпраці Андрія Малишка з композиторами можна навести безліч.
Мало хто знає про те, що Малишко і сам складав мелодії до своїх віршів. На важких і довгих фронтових дорогах друзі поета під його акомпанемент (до речі, він вправно грав на баяні) співали ті задушевні пісні. А така його пісня, як «Хусточка червона» в гармонізації 3. Остапенка, облетіла всі фронти.
• Звідки ж поет черпав сили для творчості?
Перегляд III відео фрагмента фільму «Андрій Малишко» (3 хв.).
(Кадри з архіву НТКУ. Андрій Малишко і Платон Майборода за фортепіано, співають «Пісню про рушник», входить мати поета, фотографії з сімейного архіву.)
Згадує Платон Майборода:
«Я радий, що мав щастя працювати з таким блискучим поетом. Ми легко працювали, розуміючи одне одного з півслова. А це тому, що вся його поезія глибоко народна. Малишко розповідав, що коли був маленьким, його мати співала в Обухові, прядучи, йому пісень, і оті її пісні лягли в основу всієї його поезії. Він мислив образами і категоріями народними. Тому він легко ввів слово в мелодію. І те, що в його рідному місті Обухові є музей при школі імені Малишка, теж свідчить про глибоку шану народу до свого великого земляка.»
(Пісня «Вчителько моя», на екрані школа, музей імені Андрія Малишка.)
Георгій Майборода:
«Ні в кого я не міг спостерігати такого повного злиття чистого, простого і поетичного, як у Андрія Малишка. В якому розумінні? А в тому, що він звичайні людські якості, явища життя, стосунків умів переводити на мову поетичних образів. Так я цього ні в кого не спостерігав.»
Згадує Дмитро Павличко:
«Я був з ним у Чехословаччині, у Пряшеві, недалеко від Ужгорода. Там нас прекрасно зустрічали. Одного разу вранці ( ми жили в одному номері) я прокинувся, вийшов на вулицю, коли чую Малишко співає, а він мав прекрасний баритональний тенор. Він співає «не журися, моя мамо, бо я сам журюся. Як виходжу за ворота, од вітру валюся», а потім «мене, мамо, орда знає; в чистім полі обминає.»
Він співав, як кожна людина, яка встала, одягається. А наш номерок був маленький у звичайному будиночку. Надворі весна, вікна відчинені. Пряшевчани, ідучи на роботу, зупинялися біля вікна. Спочатку їх було десять, двадцять, потім тридцять. Я не втримався і кажу: «Ну що ж ви стоїте, давайте аплодувати!» Ми аплодували, він виглянув у вікно, як Карузо, зійшов до людей, роздавав автографи, книжки.
Малишко любив співати, він вийшов з тої пісні, яку співала Україна, якої вчила його рідна мати Базилиха.»
Звучить пісня «Ми підем, де трави похилі».
(Малишко на косовиці. Фотографії Андрія Малишка з друзями.)
Згадує Андрій Малишко:
«Мені часто доводилося бути учасником тих прекрасних, тих чарівних мандрівок із Максимом Тадейовичем Рильським.
Коли до його будинку підходиш чи на світанку, чи ввечері, так привітно, так ласкаво тебе зустрічає і кличе вогник у вікні, що забувається все дріб'язкове і незначне, без якого людина може легко обійтися ужитті.»
Згадує Павло Загребельний:
«У Малишка було неймовірне ставлення до слова. Він так вживав звичайні слова, у таких незвичайних словосполученнях, що це вражало. «Ми підем, де трави похилі», або «цвітуть небеса». Ми звикли у школі, що є похила площина, аж раптом трави похилі. Я завжди думав: звідки у Малишка таке чуття до слова, така велика ерудиція? Кілька років я жив з ним поряд і ми дружили. Я стежив, як він читає, як мислить. І мене вразило, скільки Малишко читає. Ми звикли вважати, що поети або пишуть вірші, або ждуть натхнення. Малишко перечитував гори книжок. Він скуповував у магазинах все нове, що тільки з'являлося, і одразу вночі читав прозу, філософські трактати. Якраз звідси в нього вироблялося оте величезне чуття слова (окрім таланту), того, що він одержав від матері, від свого народу. Не в усіх письменників однакова інструментовка вірша чи прозової мови. У Малишка вона була і несподівана, і талановита, і просто вражаюча. Цього він досягав тим, що був людиною надзвичайно ерудованою.»
Хроніка 1962 р. Промова Малишка на ювілеї:
«Дорогі мої товариші, я не знаю, що треба говорити у день, коли тобі виповнилося п'ятдесят. Це вперше мені трапилось так, і я думаю, що вже більше не повториться.
Коли мене дружина сюди проводжала, сказала: надінь чисту сорочечку. Я одягнув. Мама мене у далекому 41-му так проводжала на бій і сказала ці ж слова. То була трагедія, а сьогодні велика радість, і ви повірте мені, бо я перед вами з'явився у чистій совісті, у чистій сорочечці зі своєю вічною любов'ю до Батьківщини.»
Звучить «Пісня про рушник».
Обговорення за питаннями:
• Як Платон Майборода оцінює свою співпрацю з Малишком?
• Чому їм легко працювалося разом?
• Як в Обухові вшановують свого великого односельця?
• Про які особливості поетичного таланту митця згадує Григорій Майборода?
• Яким талантом, зі слів П. Загребельного, був наділений Малишко?
• Що ви можете сказати про коло його читацьких інтересів? Про що це свідчить?
Учитель. «Малишко багато читав, його знання були енциклопедичними. Одного разу ми почали літературну гру, де треба було пригадати імена визначних діячів минулих століть. Андрій Самійлович буквально приголомшив нас своїми знаннями. Поет міг без кінця читати напам'ять вірші класиків і сучасних поетів, тонко аналізуючи і розбираючи достоїнства віршів.»
(Сергій Григорєв «Портрет»).
Був у митця ще один дар, який постійно впливав на його поезію. Це ораторський хист, що в свою чергу виріс із захоплення театром. Малишко неперевершено володів магією усного слова, ораторським мистецтвом. Говорив щиро, енергійно та образно.
Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю... Навчався блакитних промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба узяв запахущий сік
Землі, дощів і залізного плуга,
Ніби я жити сто літ зарік, —
Прибуває потуга.
І все те по крапельці, як на меду,
В свою українську мову кладу.
Нехай лише не лаються, хвалючи,
Що маю у серці моїм потребу, —
Хотів би її розписать на віки
По травах і людях,
По землях і небу.
Поезія А. С. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю...» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика Платона Майбороди). Усі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота.
...Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Андрія Самійловича, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета.
Це останній твір А. Малишка, його лебедина пісня.
Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна... Єдина... Найдорожча... Поет не закликає бездумно кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, «дощами митою, перемитою» — тією, що в'юниться «Між круглих соняхів» і веде на батьківщину..
На глибокі роздуми спонукає нас цей так просто й майстерно скомпонований вірш. Бо людське життя, як і ота стежина, безперервне... І в кожного вона своя — «Ота стежина в нашім краї. Одним одна біля воріт».
І вам, діти, теж потрібно буде вибрати свою, єдину. Тож як її не шанувати, не благоговіти перед нею?!
Учениця виконує пісню «Стежина».
ЧОМУ, СКАЗАТИ, Й САМ НЕ ЗНАЮ
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт,
Дощами мита-перемита,
Дощами знесена удаль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
• Які почуття охоплювали вас, коли ви слухали пісню?
Робота в групах. Учні отримують аркуші паперу з запитаннями, обговорюють, складають власні варіанти відповідей. Після цього обмінюються завданнями, доповнюють відповіді своїх товаришів, доки до них не повернуться їх найперші відповіді. Ознайомившись з доповненнями однокласників, відповідають на питання вголос.— Якою бачить поет стежину біля воріт?

— А чи є у вашому серці найдорожча для вас стежина? Як би ви про неї сказали? (Вчитель корегує і доповнює відповіді учнів.)
— Які враження виникли у вас від пісень А.С. Малишка?
— Які пісні ви взяли б у своє доросле життя? Чому?
Учитель. Поезію Андрія Малишка не можна «прочитати», «вивчити», не можна осягнути одним тільки розумом, її треба відчути й прочитати душею, треба глибоко зріднитися зі світом поетових дум і почуттів, прагнень і поривань.
Микола Нагнибіда
ПАМ'ЯТІ ПОБРАТИМА
Поети вмирають, як птиці, —
В польоті, у небі мрій...
Тому, мабуть, сниться і сниться
Жайвором в небі Андрій.
Палають серця у поетів
Багаттями ніч і день,
Як маки червоні в планеті,
Іскри його пісень.
Поети щодня будівничі,
Солдати в часи лихоліть.
Тож битви вогонь на обличчі,
На слові його горить.
Поети квітують, як квіти,
Як зорі високих плес.
Судилось Андрію зоріти
В розливах лугів і небес.
Поети — це скарби народні —
Не лірики, ні! Сурмачі!
І линуть в майбутнє сьогодні
Пісень його дивні ключі.
А смерть він зустрів, наче птиця, —
В польоті, у небі мрій...
І сниться Вкраїні, сниться
Жайвором в небі Андрій.
III. Усне висловлювання «Пісня Андрія Малишка, що найбільше мене схвилювала»
IV. Домашнє завдання. Вивчити напам'ять одну пісню (на вибір).
Письмова робота: «Моя стежина додому»
Урок 4
Тема. Узагальнення вивченого. Письмовий твір-мініатюра за творчістю Андрія Малишка.
Мета: формувати вміння узагальнювати вивчене, висловлювати свою думку про художній твір; розвивати писемне мовлення; виховувати в учнів патріотичні почуття.
Обладнання : твори Андрія Малишка.
Основний зміст уроку
I. Перевірка домашнього завдання
II. Оголошення теми, мети, завдань уроку
IIІ. Актуалізація опорних знань
Літературна вікторина
1. Яке дерево у Андрія Малишка було улюбленим? У назві якої книжки воно згадується?
2. Кому Малишко присвятив ці рядки?
Сама розкриє душу материнську,
І щиру пісню переллє сама,
І перемріє, погойда колиску
Ідо вервечок руку підійма.
3. У яких збірках поет уславлює рідну неньку?
3. Хто автор музики «Пісні про рушник»?
4. Що таке підтекст? У якому з вивчених творів Малишка ми зустрічаємо цей літературний прийом?
5. Що означають рядки : «І кайдани подзвонюють з плугами...
Зерно, і кров, і ночі із снігами»?
6. Де і ким працює Малишко під час війни?
7. Про кого з синівською любов'ю говорить поет у вірші?
...мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
І ніжність твою берегти.
8. З якого вірша ці рядки?
Звідкіль вона, минувши дні і числа,
З-під обрію, з-під сивого крила,
Зажебоніла, забриніла, звисла,
Теплом і смутком серце пройняла.
9. Хто з композиторів писав музику на вірші Малишка?
10. Якому твору судилося стати останнім твором поета? У чому символічність його назви?
11. Кому присвячує ці рядки Микола Нагнибіда?
З якого вони вірша?
Поети — це скарби народні —
Не лірики, ні! Сурмачі!
І линуть в майбутнє сьогодні
Пісень його дивні ключі.
IV. Самостійна робота учнів над твором-мініатюрою «Мій Малишко»
V. Домашнє завдання. Прочитати оповідання Анатолія Дімарова «Блакитна дитина».