Конспект до уроку з предмету Правознавство 9 клас
Тема: Яка поведінка є правомірною. Що таке правопорушення та юридична відповідальність. Коли і як особа відповідає за правопорушення
Надіслано Давиденко О.Л.,вчителем Міжнародного ліцею "Гранд"
Реалізація правових норм. Правова поведінка.
Юридична відповідальність
План
1.    Поняття та форми реалізації юридичних норм: використання, виконання, дотримання.
2.    Поняття та види правової поведінки. Поняття, види та ознаки правомірної поведінки.
3.    Правопорушення (неправомірна поведінка): поняття, юридичні ознаки.
4.    Склад і види правопорушень.
5.    Юридична відповідальність: поняття, ознаки, принципи і види.
1.    Поняття та форми реалізації юридичних норм: використання, виконання, дотримання.
Втілення у життя правил поведінки, встановлених та закріплених нормами права, здійснюється у процесі їхньої реалізації.
Реалізація правових норм — це фактичне здійснення їхніх приписів у правомірній поведінці суб'єктів суспільних відносин.
Залежно від характеру диспозиції правової норми розрізняються наступні форми реалізації правових норм: використання, виконання і дотримання правової норми.
Використання норми права — це форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає у використанні наданих ними можливостей для задоволення власного інтересу. Іншими словами — це реалізація суб’єктивних юридичних прав активними діями. Використання правової норми, на відміну від двох інших форм реалізації, може бути тільки добровільним, тобто здійснюватися виключно за власним бажанням. Це, наприклад, використання права власності тощо.
Виконання норми права — це форма реалізації зобов'язуючих правових норм, яка полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, які вимагаються нормами права, в інтересах правомочної сторони. Виконання здійснюється незалежно від власного бажання зобов’язаної особи. Виконання норми права — це, по суті, виконання ними своїх юридичних обов'язків, які вимагають активних дій. Це, наприклад, виконання загального військового обов'язку.
Дотримання норми права — це форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає в утриманні суб'єкта від активних дій, заборонених юридичними нормами. Дотримання здійснюється незалежно від волі суб’єкта. Тобто, дотримання норм права полягає у тому, що суб'єкти права узгоджують свою поведінку з нормами-заборонами і не вчиняють дій, які вважаються соціально шкідливими чи небезпечними. Це, наприклад, утримання від дій, які караються за адміністративним чи кримінальним законодавством.
2.    Поняття та види правової поведінки. Поняття, види та ознаки правомірної поведінки.
Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомого вольового характеру, яка врегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.
Види правової поведінки:
1. правомірна — соціально корисна, відповідає нормам права;
2. неправомірна (протиправна), тобто правопорушення — соціально шкідлива і суперечить нормам права.
Правомірна поведінка — це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.
Ознаки правомірної поведінки:
1) є суспільно корисною соціальною поведінкою — забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником задоволення інтересів суб'єктів права;
2)  втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;
3) виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності,
4) здійснюється у формах реалізації норм права — дотримання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами),
5) може спричиняти юридичні наслідки;
6) гарантується, охороняється державою.
Правомірну поведінку можна поділити на такі види:
1) За суб'єктом правомірної поведінки: правомірна діяльність державних організацій і, зокрема, державних органів, правомірна поведінка фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), правомірна поведінка громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій) і правомірна поведінка соціальних спільностей (народу, населення певної адміністративно-територіальної одиниці).
2) За сферою суспільних відносин: правомірна поведінка в економічній сфері, політичній, соціальній тощо.
3) За формою зовнішнього прояву правомірної поведінки (за об'єктивною стороною): активна, яка полягає у вчиненні певних дій;
пасивна, яка полягає в утриманні від вчинення певних дій.
4) Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї правомірної поведінки, тобто за суб'єктивною стороною, правомірна поведінка поділяється на:
    активну (соціально-усвідомлену) правомірну поведінку, яка базується на усвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законодавства;
    пасивну (звичаєву) правомірну поведінку, яка базується на звичці дотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується на морально-етичних засадах і підтримується ними;
   конформістську поведінку, яка базується на наслідуванні суб'єктом поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічних відносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;
маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.
5) За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: фізична, яка полягає у певній діяльності, та вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.
6) Залежно від форми реалізації правової норми у процесі правомірної поведінки, вона поділяється на дотримання, виконання, використання і правозастосування.
3.    Правопорушення (неправомірна поведінка): поняття, юридичні ознаки. склад і види.
Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника.
Правопорушенню властиві такі ознаки:
1) має протиправний, неправомірний характер, тобто порушує норми права;
2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини).
3)  виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.
4) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
5) є винним.
6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.
4.    Склад і види правопорушень.
Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.
Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення або створюється загроза завдання шкоди (наприклад, життя, честь, гідність, право власності).
Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в матеріальних складах правопорушення належать: 1) діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); 2) його шкідливі наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали (наприклад, вбивство зі снайперської гвинтівки: смерть настала в результаті пострілу і попадання кулі в серце). До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя). Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.
Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.
Необхідна ознака суб'єкта правопорушення — його деліктоздатність, тобто можливість особи, що визначається законом, відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і осудності, тобто здатності усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.
Суб'єктивна сторона правопорушення  — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків,  тобто вина, мотив, мета правопорушення.
Вина виражається у формі умислу чи необережності:
Умисел:     Необережність:
прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків (наприклад, вбивство на замовлення).
непрямий — усвідомлення протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків (терористичний акт — вчинення вибуху з метою залякування населення).     протиправна самовпевненість -
усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам (порушення правил дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому).
протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які можна і треба було передбачити (службова недбалість, що завдала істотну шкоду охоронюваним правам та інтересам особи).
Види правопорушень (за ступенем суспільної небезпеки):
    проступки (шкідливі правопорушення)
    злочини (суспільно-небезпечні правопорушення).
Види проступків: конституційне, цивільне, адміністративне, дисциплінарне правопорушення. В юридичній літературі обговорюється питання про можливість виокремлення екологічних, сімейних, процесуальних та інших правопорушень.
5. Юридична відповідальність: поняття, ознаки, принципи і види.
Юридична відповідальність — застосування до правопорушника уповноваженою особою передбаченої санкцією юридичної норми міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого, майнового або організаційного характеру.
Ознаки юридичної відповідальності:
1.    Передбачає державний примус — особа виконує певні обов’язки незалежно від власної волі.
2.    Кількісний показник — юридична відповідальність — це не державний примус „взагалі”, а певна, окреслена правовою нормою, міра державного примусу — в санкції юридичної норми, що була порушена, чітко передбачається характер і обсяг покарання (наприклад, термін ув’язнення чи визначений розмір штрафу).
3.    Наявність визначеної підстави. Підстави юридичної відповідальності — це необхідна єдність її фактичних і правових передумов, без яких вона не може бути реалізована. Фактичною підставою юридичної відповідальності є вчинення правопорушення. Юридичною підставою відповідальності є 1) нормативні приписи, які чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки, та 2) правозастосувальний акт, у якому дається юридична кваліфікація вчинку і міститься рішення про накладення покарання.
4.    Правопорушення тягне за собою негативні наслідки для правопорушника у вигляді обмеження його прав (позбавлення волі, батьківських прав тощо) або покладення на нього додаткових обов’язків (сплата пені, здійснення певних дій тощо).
5.    Накладення стягнень здійснюється в ході правозастосувальної діяльності компетентним органом державної влади за строго визначеною законодавством процедурою і формою. Це означає, що поза процесуальною формою юридична відповідальність неможлива.
Види юридичної відповідальності:
    Конституційна — різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер (наприклад, імпічмент Президента, відставка уряду тощо).
   Адміністративна — настає за рішенням адміністративних судів чи постановою адміністративних органів на підставі Кодексу про адміністративні правопорушення.

    Цивільна — настає за рішенням суду на підставі цивільного законодавства.
   Дисциплінарна — настає на підставі наказу роботодавця відповідно до Кодексу законів про працю за вчинення дисциплінарного проступку.
    Матеріальна — настає на підставі наказу роботодавця відповідно до Кодексу законів про працю за завдання підприємству матеріальної шкоди.
    Кримінальна — настає за вироком суду на підставі Кримінального Кодексу України за вчинення злочину.
Принципи юридичної відповідальності:
1.    Законності — юридична відповідальність може застосовуватись тільки на підставі закону і у строгій відповідності до закону. Ніхто не може нести юридичну відповідальність за дію чи бездіяльність, які на момент їх вчинення не були передбачені законом як правопорушення. Порядок притягнення до юридичної відповідальності детально врегульований законодавством і не може бути порушений.
2.    Невідворотності юридичної відповідальності — немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути!) правопорушення без юридичної відповідальності. Якщо такий факт має місце, то це завдає шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості.
3.    Принцип заборони двічі притягати до відповідальності одного і того ж виду за одне і теж правопорушення.
4.    Принцип індивідуалізації — особа може відповідати лише за власну поведінку.
5.    Доцільності — накладення покарання в кожному конкретному випадку повинно забезпечувати реалізацію цілей юридичної відповідальності.
Цілі (функції) юридичної відповідальності:
1.    Компенсаційна (відновлююча) — компенсація потерпілому моральної чи матеріальної шкоди, що була завдана потерпілому.
2.    Превентивна (запобіжна) або виховна — 1) спеціальна превенція (виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не вчиняв правопорушень), 2) загальна превенція (вплив на правосвідомість всіх осіб, щоб утримувалась від таких вчинків).
3.    Репресивна (каральна) — покарання правопорушника.