Конспект до уроку з предмету Етика 8 клас
Тема: Етика та структура організації.
Надіслано Биковим Д.Я., вчителем Міжнародного ліцею "Гранд"

Тема уроку: «Етика та культура організації»
Мета:

•  Визначити сутність культури в житті людини.

•  Сформувати основні засади етики та культури організації.

•  Пояснити важливість управління в організації.

•  Професіоналізм управлінської діяльності, як важливий аспект прогресу та новацій в організації.

Обладнання: комп’ютер, підручники, інформація зі списком літератури та адресою сайтів, слайди.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
І. Привітання (3 хв.) – настрій на позитив
Темою сьгоднішнього уроку є етика та культура організації. Непомічаючи, ми завжди використовуємо етичні норми чи передуваємо в середовищі, яке є невід’ємною складовою етики та культури організації. “Знаєте, чому я пішов з цього банку?” — сказав якось керівник однієї з київських фірм. — “Тому що там до мене ставилися як до клієнта, на якому можна заробити. А я хочу, щоб на мене дивилися як на ділового партнера, з яким треба працювати”.
Правила етикету обов’язково закладаються в тій установі, яка хоче мати ділові відносини з іншими організаціями, залучити їх до ефективного співробітництва і, врешті-решт, мати від цього прибутки. Етика та етикет службових взаємовідносин зобов’язують праців¬ників бути однаково ввічливими і уважними до будь-якого клієнта, щиро готовими взяти участь у вирішенні його справ. Від того, як кожний працівник ставиться до людей, з якими він має справу, зале¬жить імідж установи. Думка клієнта про працівника стає думкою клієнта про фірму взагалі.
ІІ. Релаксація (1 хв.) – після серйозного веселе
Приходить чоловік до лікаря.
- Доктор, я проковтнув муху….
- Роздягайтеся, зробимо укол – і все пройде. Лікар робить укол….
- А чому так боляче?????
-А ви думали, дихлофос безболісно діє?
ІІІ. Нова тема (20 хв.) – опорний конспект для учнів, використання демонстраційного матеріалу
План уроку:
1. Основні засади етики та культури організації
Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — властиві людині, набуті вихованням і суспільно санкціоновані способи діяльності та поведінки.
Вона постає як сукупність результатів людської діяльності, процес і результат відокремлення людини з природи, створення нової реальності та способу свого існування, так званої “іншої природи”. Конкретніший рівень культури пов'язують із способом, організацією, “технологією” людської діяльності. Для психології управління певне значення мають міркування стосовно існування рівнів контекстів культури. Культуру високого контексту характеризує те, що в ній інформація подається в неявній формі, вона зрозуміла тільки тим, хто має досвід перебування в конкретному культурному середовищі. В культурі низького контексту індивіди тримаються на певній психологічній дистанції, тому інформація між ними повинна мати відкритий характер.
Голландський учений Гірт Хофстед трактує поняття “культура” як колективне програмування людської свідомості, що визначає реакцію працівників на події, які відбуваються на робочому місці. Він виокремлює такі елементи культури:
— дистанція влади. Вона постає як ступінь, згідно з яким наділені меншою владою співробітники організацій приймають її нерівномірний розподіл;
— неприйняття невизначеності. Його засвідчує виникнення в суб'єктів відчуття небезпечності в невідомих або невизначених ситуаціях;
— індивідуалізм/колективізм. Індивідуалізм притаманний суспільствам, у яких утвердилися вільні зв'язки між індивідами. За таких умов кожен турбується про себе, своїх рідних, сім'ю;
— мужність/жіночість. Мужність — характеристика суспільства, в якому соціальні ролі статей точно визначені, наприклад, чоловіки повинні бути жорсткими, наполегливими при досягненні матеріального успіху, а жінки — сповідувати скромність, ніжність і відповідати за якість життя.
Етика (лат. ethica, від грец. ethos — вдача, звичка) — філософська дисципліна про походження і сутність моралі; норми поведінки, сукупність моральних правил соціальної спільноти.
Етика як система моральних принципів, як загальна характеристика поведінки людей, котра відповідає або не відповідає моральним вимогам, роз'яснює моральне значення конкретних дій, мотивів, характерів, які вивчають психологи. Вона зобов'язує людину відрізняти правильну поведінку від неправильної, а психологія розкриває психічну природу конкретних виявів поведінки і умови формування цих моральних явищ.
Такі компоненти морального здоров'я учасників управлінського процесу, як моральні переконання, моральні якості (почуття відповідальності, совість, безкомпромісність тощо), моральні звички, здібності та дії, регулюють процес формування професійних навичок в управлінській діяльності.
Основоположними етики відносин усередині організації є такі принципи:
— відповідність моральних цінностей організації загальнолюдським цінностям;
— відповідність моральних цінностей організації її соціокультурному та етнопсихологічному контексту;
— орієнтація, інтегрування інтересів працівників навколо поставлених цілей;
— свідома трудова дисципліна;
— орієнтація на потреби й можливості людини;
— моральна задоволеність осіб організації комунікативними зв'язками, взаємодією, спільною трудовою діяльністю;
— моральна захищеність особистості в організації;
— моральна зацікавленість працівників в опануванні моральними цінностями;
— стимулювання етичної поведінки працівників, наявність в організації моральних традицій.

2. Процес формування культури організації та її управління
Управлінська теорія і практика як система знань, умінь і навичок є феноменом культури, що дає підстави стверджувати існування культури управління. Вона є інтегральним феноменом, який стосується всіх аспектів діяльності керівників, найважливішими серед яких є (Ю. Палеха, В. Кудін):
1. Планування людських ресурсів організації, визначення потреби в кадрах, вибір джерел їх задоволення, розроблення стратегічної політики керівництва персоналом.
2. Формування кадрового складу (добір, прийом на роботу, заміщення посади, скорочення, переміщення кадрів, звільнення з роботи, розроблення вимог до найнятого працівника).
3. Організація праці (розстановка кадрів, створення умов для продуктивної праці, організація підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки, самоосвіти працівників).
4. Розподіл функціональних обов'язків і прав працівників, встановлення графіка роботи.
5. Оцінювання діяльності (атестація та переатестація персоналу, оплата і матеріальне стимулювання праці).
6. Охорона праці й здоров'я працівників.
7. Формування системи комунікації всередині організації. Турбота про соціально-психологічний клімат, виховання, розв'язання конфліктів.
8. Інформаційно-аналітична робота щодо кадрів. Висока культура управління є одним з вирішальних чинників успіху організації. Вона постає як система знань про процеси управління, структуру управлінських систем, форми, методи й принципи управлінської діяльності.
Загальні положення про культуру управління знаходять своє конкретне втілення у реальній управлінській діяльності.
Процес формування культури організації триває на всіх етапах її життєвого циклу, її рівень зумовлюють різноманітні чинники:
—загальнокультурний розвиток країни;
— рівень розвитку конкретного об'єкта управління (потенціал, зв'язки із зовнішнім середовищем, технології, конкурентоспроможність, можливість через технологічний порядок впливати на культуру та систему управління виробництвом);
— правове забезпечення виробництва, суспільно корисної діяльності (адекватність правових норм потребам конкретної організації, можливості спиратися на правову основу країни й конкретного об'єкта управління);
— система зовнішніх зв'язків;
— організаційно-правовий та організаційно-культурний порядок організації (загальні, національні, галузеві, конкретно виробничі (організаційні) схеми поведінки працівників);
— програми ефективності праці управлінського персоналу, їх роль у підвищенні продуктивності праці (культура налагодження справи, управлінських комунікацій, система управлінських рішень, передбачених технологією виготовлення продукту).
Наявність елементів культури в управлінні — показник своєрідності організації, її «індивідуального обличчя». Вони є соціальним механізмом відтворення, збереження і розвитку особливостей організаційної діяльності.

3. Прогрес управлінської діяльності
Професіоналізм управлінської діяльності передбачає, що її функції виконують спеціально підготовлені спеціалісти з управління, здатні використовувати наукові розробки суміжних з управлінням наук, зокрема психології управління. Йдеться про врахування керівниками не лише тенденцій і закономірностей розвитку ринкової системи, а й особливостей розвитку людини, її індивідуальних, психофізіологічних можливостей в професіоналізації управління
Саму категорію «професіоналізм діяльності» або ототожнюють із професійною придатністю (сукупністю психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення ефективності у певній професії), творчістю (спрямованою на створення нових матеріальних і духовних цінностей діяльністю), або тлумачать як професійне самовизначення, самоосвіту, самовиховання чи вважають синонімом поняття «майстерність» (умілість, вправність).
Професіоналізм управлінської діяльності — сукупність загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здійснення й корекції.
Професіоналізм керівника характеризується певним рівнем психологічної готовності до управлінської діяльності. З одного боку, він є інтегральною якістю, властивістю особистості, що формується у діяльності й спілкуванні, з іншого — процесом і результатом діяльності та спілкування. Основи професіоналізму передбачають наявність у керівника здатності до самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю. Структурно професіоналізм управлінської діяльності керівника утворюють такі компоненти:
— професіоналізм діяльності керівника (готовність здійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання досягнення вершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішнього середовища);
— професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків між керівниками й співробітниками;
— професіоналізм особистості (знання, вміння і навички, спеціальні здібності, що підвищують ступінь готовності до управлінської діяльності, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягнення вершин професіоналізму);
— сукупні показники активності співробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість (ступінь сформованості професійних знань, умінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної мети організації, наявність спеціальних здібностей тощо).

ІV. Вправа на фокус уваги (1 хв.).
1. Чому саме на етапі організації потрібна етика та культура?
2. Загальні положення про культуру втілюються а організаційній структурі?
V. Завдання для закріплення нової теми (10 хв.)
1. Чи усвідомлює сучасне покоління керівників і персоналу масштаб економічних, соціально-психологічних, моральних процесів і пов'язані з ними відповідальність, психологічну готовність працювати в оновленій системі управління?
2. Чи готова сучасна система професійного навчання кадрів управління передавати професійні знання і вміння в нових умовах господарювання та життєдіяльності?
3. Які потреби, мотиви і ціннісні орієнтації учасників управлінського процесу мають свої специфічні особливості, істотно впливають на виконання професійних ролей, на форми вияву самосвідомості в управлінській діяльності?
VІІ. Домашнє завдання
Тема 23 «Етика та культура організації»
VІІІ. Заключна частина уроку
Довго сам учись, коли хочеш навчити інших.
Література
1. Катаєв С. Сучасне українське суспільство. – К. – 2006. – 119 с.
2. Малахів В.А. Етика: Курс лекцій. Навч.посіб. – К., 1996.
3. Хлистун Г.Ю. Право на інформацію: етичні аспекти доступу до персональної інформації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – Випуск 50 (частина 2). – с. 81-82.
4. Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч.посіб. 3-те вид., стер., - К.: Вікар, 2003.
Чмут Т.К. Діловий етикет. – 2-е вид., допов. – К., 2001.