Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Юрій Мушкетик. Розповідь про письменника. Історичні романи. «Суд» — правдиве відтворення безправності селян. Образ Ганни Розсохи

План-конспект уроку з курсу «Українська література 11 клас» з теми «Юрій Мушкетик. Оповідання «Суд»».

                                                     ЮРІЙ МУШКЕТИК. Оповідання «Суд». Своєрідність композиції.
                                                         Образ колгоспниці Ганни Розсохи. Проблематика твору

Мета лекції:    Познайомити студентів із життям і творчістю Ю.Мушкетика. проаналізувати зразок «малої» прози Ю.Мушкетика. Поглибити вивчене про літературний процес наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття.

Література:
1.    Історія української літератури ХХ ст. – Книга друга. Частина преша. – К., 1995.
2.    Жулинський М. Наближення. – К., 1988.
3.    Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х  років. – К., 1994.

                                                           ПЛАН

1. Юрій Мушкетик
2. Історичні романи Юрія Мушкетика
3. Відображення трагічного становища народу в оповіданні Ю. Мушкетика «Суд»
4. Засудили Ганну... (за оповiданням Юрiя Мушкетика "Суд")


                                          ЮРІЙ МУШКЕТИК. (Нар. 1929 p.)

Юрій Мушкетик — визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс. За роман «Крапля крові» автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман
«Позиція» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).

Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 березня 1929р. в с. Веркиївці на Чернігівщині. Батько працював тоді вчителем, мати брала участь в організації
перших созів, потім багато років очолювала колгосп. Уже з дитячих літ майбутній письменник пройшов звичну школу сільського виховання.

Дитинство Ю. Мушкетика, як і інших його ровесників, було жорстоко обірване війною. Особисті враження про ті драматичні часи згодом ляжуть в основу повісті «Вогні серед ночі» (1959), знайдуть відображення в ряді воєнних новел Ю.Мушкетика, немало прислужаться в написанні «окупаційної», «партизанської» частини роману «Жорстоке милосердя» (1973). А нелегкі повоєнні роки в житті поліського села (і авторовому власному) стануть предметом зображення в повісті «Чорний хліб» (1960), що утворює своєрідну дилогію з повістю «Вогні серед ночі». 1953р. Ю. Мушкетик закінчує Київський університет, потім ще три роки навчається в аспірантурі при кафедрі української літератури.

Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Тоді ж вона вийшла друком у перекладі російською мовою в журналі «Дружба народов» і окремим виданням у видавництві «Молодая гвардия». Повість була прихильно зустрінута критикою і читачем. Однак і в композиції твору, і в обрисовці персонажів ще відчувалась недосвідченість автора. Згодом Ю. Мушкетик істотно доробить повість — новий її варіант опубліковано в двотомнику його творів («Дніпро», 1979). Письменницька недосвідченість деякою мірою позначилася і на історичному романі «Гайдамаки» (1957).

Серед факторів, які сприяли зверненню письменника до сучасності, її «гарячої» проблематики, значну роль відіграла його тривала редакційно-журналістська робота (починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором).

Першим його кроком на тому полі став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника. Цікавим свідченням дальшого творчого поступу є одна з пізніших повістей Ю. Мушкетика «Старий у задумі» (1974).

 Досить незвичні для Ю. Мушкетика фантастично-пригодницька повість «З'їж серцелева» (1972), адресована в основному юному читачеві, та художньо-документальна— «На круті гори» (1976). В першій — печерні леви, мамонти, низка пригод, що  трапляються з нашими далекими пращурами десь у часи середнього палеоліту, і їхня боротьба за те, щоб стати людьми, їхнє людське самоусвідомлення. В другій мовиться про видатного вченого В. М. Глушкова.
Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987).

Типовість подій і персонажів у творі "Суд" Юрія Мушкетика. Ю. Мушкетик - автор широковідомих прозових творів "Біла тінь", "Крапля крові", "Жорстоке милосердя", "Семен Палій", "Позиція", "Рубіж", "Яса", "Смерть Сократа", "Суд над Сенекою". Його перу належать романи, повісті та оповідання, в яких осмислено історичну долю українського народу, формування його національної свідомості, проблеми духовності, моралі тощо.

В оповіданні "Суд" Ю. Мушкетик змальовує похмуру дійсність колгоспного села перших повоєнних років. У центрі сюжетних перипетій - сільська трудівниця Ганна. Вона постала перед "правосуддям" доби застою через те, що, будучи хворою, не змогла виробити у колгоспі трудоднів. Страшний сором, біль і образа скували постать скривдженої долею, старої хворої жінки. Перед очима враз пройшли тяжкі 30-ті роки, голод, смерть пасербиці Оленки. У роки війни на фронті загинув її чоловік, не повернулися додому сини Данило і Микита. Коли дістала похоронку на Микиту, найменшого сина, відчула, що згасає її життя.

Додому повернувся поранений Грицько. Зібрався із силами, поїхав завершувати навчання в інституті. Ганна знову залишилася сама. Була вже на той час дуже кволою, незахищеною. Сільський голова Устим Рукавиця грубою поведінкою не раз кривдив Ганну. Разом з фінансовим агентом Йосипом Шилом ще під час війни забрали у Ганни корову за нездачу молока Знайшли вони й переконливі аргументи, щоб забрати порося. Обманом заставили підписатися під позикою на 1300 крб. замість 300. Прийшли вночі восьмеро чоловік до одинокої жінки, наказали підписуватися, а суму закрили від неї. Згодом лише з'ясувалося, під чим підписалася Ганна. Пробувала героїня знайти правду через військкомат, писала туди, як повелися з нею, дружиною і матір'ю загиблих на війні. На папері визнали її правду, але насправді все залишалося по-старому. Більше того, одного разу, виступаючи на зборах, Устим Рукавиця назвав Грицька, який пройшов війну, іноземним шпигуном. Коли принесли таку новину Ганні, вона не повірила в поговір, "одначе їй зробилося так погано, що вона занедужала й не вставала більше тижня".

Варто зазначити, що описане у творі моральне знущання над героїнею - не авторська вигадка, а лише художньо опрацьовані реальні факти із життя колгоспників часів застою. Коли героїня одужала, вона знову бралася за роботу. Праця - необхідна умова її життя. Замолоду працюючи, Ганна часто співала. Пісня і праця виповнювали її будні, допомагали долати труднощі. То хіба могла вона з доброї волі не виконати своєї норми буряків, щоб вони "зеленіли прибитою морозом гичкою"? Це її біль. Тому кілька разів пробувала вона попрацюва ти з лопатою на своїй ділянці, але так і не зуміла впоратися, "останній раз і дійти до села не могла".

Коли була Ганна ланковою, часто звертався до неї голова,, щоб піднімала дівчат на прорив. "А колгоспна робота - суспіль прориви", - констатує Ю. Мушкстик. До невідкладної роботи у колгоспі не, раз залучалися і її сини, навіть заняття у школі пропускали. Ганна, ростила їх працьовитими. Попередній голова Кузьма Діренко хвалив хлопців за їх працьовитість. Трохи людянішим до війни був і Устим Рукавиця. Та дуже швидко змінився: "Узяв у звичку кричати на людей, часом приїжджав на поле напідпитку", у поведінці з людьми відчувалася його зверхність.

Устим Рукавиця виступає в оповіданні у ролі позивача, а Ганна сидить на лаві підсудних. Вирок суду - "...визнати винуватою, засудити на півтора року виправних робіт, але, враховуючи..., що всі попередні роки працювала в колгоспі справно..., що її чоловік і два сини загинули на фронті, замінити виправні табори примусовою працею при колгоспі", виконати було вже нікому.

У той час, коли Рукавиця і Шило бенкетують після суду, Ганна "неначе підбита птаха, махнула руками і опустилася на підлогу..". Вона померла не тільки від старості й фізичного болю. До її смерті причетна похмура сталінська дійсність.

Юрій Мушкетик — визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс. За роман «Крапля крові» автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман «Позиція» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).

Цікавим свідченням дальшого творчого поступу є одна з пізніших повістей Ю. Мушкетика «Старий у задумі» (1974).

Досить незвичні для Ю. Мушкетика фантастично-пригодницька повість «З'їж серце лева» (1972), адресована в основному юному читачеві, та художньо-документальна — «На круті гори» (1976). В першій — печерні леви, мамонти, низка пригод, що трапляються з нашими далекими пращурами десь у часи середнього палеоліту, і їхня боротьба за те, щоб стати людьми, їхнє людське самоусвідомлення. В другій мовиться про видатного вченого В. М. Глушкова.
Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987), Морок (2001)

                                                                           Історичні романи Юрія Мушкетика

І. Широта розмаху Ю. Мушкетика у відтворенні історичної доби. (Важкі умови повоєнної дійсності спонукали багатьох письменників до написання творів історичної тематики. Необхідно було нагадати народові про його славне історичне минуле. І хоча того часу на історію України було накладене своєрідне табу, у письменника вистачило сміливості й мужності взятися за таку небезпечну тему.)

ІІ. Зображення історичних подій у романах Ю. Мушкетика.

1. Змалювання гетьмана Мазепи у романі «Семен Палій». (Образ гетьмана Мазепи автор малює нетрадиційно — «через призму реальності соціальних відносин». Ю. Мушкетик показав у творі усю складність його натури, повідав читачам про його мрії, уподобання. Бачимо гетьмана людиною веселою, він навіть вірші писав, сам із того кепкуючи.)

2. Розкриття історичних подій через долю героїв у романі «Гайдамаки». (Ю. Мушкетик розповідає у романі про народне повстання 1768 року, яке охопило усю Правобережну Україну. Багато спільного у романі Ю. Мушкетика «Гайдамаки» та одноіменній поемі Т. Шевченка. У обох авторів дійові особи Максим Залізняк та Іван Гонта. Ю. Мушкетик написав роман-панораму, у якому велика кількість дійових осіб. Автор не просто розповідає про певні історичні події, а розкриває їх через долі героїв, додавши певного психологічного забарвлення кожному з персонажів.)

3. Уболівання письменника за долю рідної землі у романі «Яса». (У романі «Яса» змальовано події української історії другої половини XVII століття. Тяжко жилося на знедоленій землі після смерті Богдана Хмельницького. Гетьмани, що приходили до влади передусім дбали про власний добробут. Автор писав: «Честолюбство гетьманів — незборна завада до злуки». Підписано Андрусівську угоду, за якою Правобережна Україна підпала під володіння Польщі. Яскраво зображено у творі Івана Сірка, який намагається об'єднати Україну. Кошовий отаман Січі Запорозької виступає в романі як живе втілення невмирущих традицій і звичаїв козаччини.)

III. Юрій Мушкетик — визнаний майстер історичної прози. («Добрі справи — це ті, що в ім'я рідної землі і рідного люду», — писав Юрій Мушкетик. І письменник творив добрі справи, створюючи історичні романи. Бо ці твори показували велич українського народу, підносили дух, сприяли самоусвідомленню нації. Романи Ю. Мушкетика виховували гордість за свій волелюбний і нескорений народ. Вони відзначаються морально-етичною проблематикою і спробою автора знайти відповіді на важливі питання сучасності.)

                                               Відображення трагічного становища народу в оповіданні Ю. Мушкетика «Суд»

У оповіданні «Суд» Юрій Мушкетик показав явища, які відбувалися у суспільстві за часів сталінського та брежневського режимів. Через сприйняття головної героїні Ганни Розсохи автор показує трагічне становище всього народу, їхнє злиденне життя.

Ганна чекає на вирок, перебираючи в пам'яті епізоди свого важкого життя. Неймовірно важко жилося Ганниній родині, коли її мати залишилася вдовою з трьома дітьми. Також нелегко було й коли одружилась. Непосильні податки, неможливість господарювати на власній землі привели родину в колгосп. Як би добре не працювали колгоспники, які б урожаї не вирощували, а за трудодні отримували мізерну кількість зерна. Щоб вижити, змушені були потайки зарізати теля, сховати, щоб не знайшли. Ганна з Омельком вижили, а багато людей померло. Під час страшного голодомору тридцять третього року українці вимирали селами. Вони їли полову, траву, коріння, були випадки канібалізму, а СРСР продавав зерно Америці і спростовував будь-які чутки про голод в Україні.
Трохи поліпшилось становище селян перед війною. Зажили заможніше, не боялися померти голодною смертю. Але почалася війна... Селяни опинилися в окупації, знову змушені важко працювати. У них не тільки усе забирали, але могли і вбити за найменшу провину. І знову м'ясо, худобу доводилося ховати, щоб не відібрали.

Усе, що вдалося зберегти, забрали свої після закінчення війни. Забирали, щоб виконати плани з поставки державі м'яса, молока, зерна. Сільське начальство примушувало підписуватися на державну позику, сплатити яку більшості було не під силу. Люди недоїдали, продавали хатнє майно, одяг. Із тих, хто чимось не догодив начальству, просто знущалися, зводили наклепи на них, арештовували. Люди були безправні, залякані, знесилені важкою працею.
Як насміх звучить гасло: «Сделаем Белую Балочку краєм изобилия». Достаток створюють собі висуванці і кар'єристи, які пристосовуються до будь-яких режимів, шляхом гноблення людей, байдужого ставлення до рядового трудівника, незаконними діями та зловживанням владою.

                                                         Засудили Ганну... (за оповiданням Юрiя Мушкетика "Суд")

"Основним має бути показ народного життя, - виклав Ю. Мушкетик в одному з iнтерв'ю власне творче кредо. - У творi повинна буди iдея. Не обов'язково iдеологiя, як за радянських часiв, - це може бути просто думка, щось повчальне". Цього принципу вiн дотримується в усiх своїх творах. Звiдси й типовий для його творiв чiткий розподiл на позитивних i негативних героїв (що зовсiм не виключає психологiзму), якi, зазвичай, постають носiями двох рiзних морально-етичних принципiв.

Яскраво змальовано таке протиставлення i в оповiданнi "Суд", що вважається однiєю з перлин малого прозаїчного жанру, в якому йдеться про трагiчне становище нашого народу в умовах волюнтаристського, командно-бюрократичного управлiння державою. З одного боку ми бачимо Ганну Розсоху, з iншого - Устима Рукавицю та Йосипа Шило. Ю. Мушкетик завжди намагається зобразити найтиповiших персонажiв та типовi подiї.

Образ Ганни - це образ типової колгоспницi тих часiв, але не тiльки. Якщо навiть просто перелiчити її чеснот, можна побачити, що в її образi втiлилися кращi риси трудового народу. Ганна "в роботi з дитинства, не любила бездiлля, любила роботу всiляку, i переробила її гибель - домашньої i колгоспної. Робота йшла їй до рук, вона вела її з пiснею, звичайно, поки спiвалося, поки не насунуло на неї усе оте чорне, поламало, понiвечило". Ганна завжди самозречено працювала, але не мала анi достатку, анi подяки вiд голови колгоспу. Пiд час голодомору вона втратила дитину, чоловiк i молодший син загинули на вiйнi, та Ганна не скаржилася, а намагалася працювати далi, доки мала сили. "Вона любила все чепурне, гарне, красиве. Здавалося б, звiдки взятися тiй красi в завжди знiченiй нестатками душi! А от же жило там щось таке, що пiдмальовувало свiт, заселяло його всiм добрим i чистим".

Образ Ганни схожий на шевченкiвськi жiночi портрети, а її праця в колгоспi надто нагадує панщину. З iсторiї вiдомо, що селяни у сталiнськi часи не мали паспортiв, отже не мали змоги поїхати з села за власним бажанням. А закони, спрямованi проти "дармоїдства" змушували людей виконувати певнi норми ("трудоднi"), що виявилися не пiд силу хворiй жiнцi, що вже витратила всi сили на працю i боротьбу за виживання. Саме за це Ганну й судять: вона не виробила мiнiмуму трудоднiв, а наявнiсть серйозних причин нiкого не цiкавить: "Вона подала до суду кiлька довiдок, але їй сказали, що за цими довiдками зняти з неї працездатнiсть не можна". Далi цей момент уточнюється: "її визнали непрацездатною лише частково, тобто рекомендували легшi роботи. А хiба є у колгоспi роботи легшi?" Ганна чесно намагалася вiдробити потрiбне, але часом у неї не вистачало сил навiть дiйти самiй до села. Здавалося б, є свiдки, є документи - та бюрократична машина судочинства не бажає їх брати до уваги.

А хто - суддi? Не в самому судi, взагалi? Позов на Ганну подає голова колгоспу, який "узяв у звичку кричати на людей, часом приїжджав у поле напiдпитку". Вiн має й гiршi риси: у оповiданнi викривається його майже вiдверте шахрайство, що обурило Ганну чи не сильнiше, нiж реальнi втрати. Спочатку в неї забирають корову, нiби у борг за молоко, потiм дивом вигодоване порося, вже зовсiм безпiдставно. Навiть з вiйськкомату приходить пiдтвердження, що податки з неї стягнено неправильно, але такого визнання виявляється замало, бюрократична пастка не чiпляє "своїх": "...оскiльки пiдсвинка вже немає, а вiйна скiнчилася, то скiнчилися й її пiльги, пiдсвинка вiднесено на рахунок майбутнiх м'ясопоставок". Отака-от безглузда бюрократiя: за поламану душу людини хтось отримує звичайне стягнення. "Вiдтодi настало запустiння у Ганнинiй душi й на подвiр'ї - також".

Тут нема чому дивуватись, бiльший подив викликає те, що Ганна протрималася так довго. Звiсно, коли людина втрачає бажання жити, й хвороби чiпляються бiльше. Приниження на судi - безпiдставне й дике (бо ми знаємо, наскiльки працьовитою була насправдi Ганна) - вiдбирає у неї рештки сили, а вигляд ситих i задоволених життям кривдникiв, що випивають собi у павiльйонi "Пиво-води", стає останньою краплею...

Але така розв'язка, на жаль, символiчна, як уся iсторiя: над покiрними працiвниками безкарно знущаються байдужi до людських доль черствi кар'єристи при владi, й саме вони виявляються життєздатнi шими на той момент. Здається, що вони iснують лише для того, щоб вiдбирати останнi права у вже безправного народу. Вони втiлюють найбездушнiшу й найбрехливiшу командно-бюрократичну систему, яку й засуджує автор у цьому оповiданнi.

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Реферати, домашня робота з української літератури скачати, підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки, запитання та відповіді}