|
|
Строка 9: |
Строка 9: |
| <br> | | <br> |
| | | |
- | <u>Методична розробка літературної композиції на тему:</u><br><br>''' “ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “'''<br><br> ''' ПЛАН ЗАНЯТТЯ''' | + | <u>Методична розробка літературної композиції на тему:</u><br><br>''' “ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “'''<br><br> ''' ПЛАН ЗАНЯТТЯ''' |
| | | |
- | <br><u>Тема :</u> Осінь - не пора року, осінь - стан душі<br><u>Мета :</u> поглибити знання лірики сучасних поетів, пригадати класиків, ознайомитися з лірикою наших земляків та студентів нашого технікуму, розвинути почуття поваги до рідного слова , до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість<br> <br><u>Тип :</u> літературна композиція<br> <br> На початку композиції звучить пісня Ю.Шевчука “Что такое осень?”.<br><br>'''1 - й читець : ''' Мудрість природи | + | <br><u>Тема :</u> Осінь - не пора року, осінь - стан душі<br><u>Мета :</u> поглибити знання лірики сучасних поетів, пригадати класиків, ознайомитися з лірикою наших земляків та студентів нашого технікуму, розвинути почуття поваги до рідного слова , до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість<br> <br><u>Тип :</u> літературна композиція<br> <br> На початку композиції звучить пісня Ю.Шевчука “Что такое осень?”.<br><br>'''1 - й читець : ''' Мудрість природи |
| | | |
- | <br>В.Буденний | + | <br>В.Буденний |
| | | |
- | Задумались повінчані сади,<br>Фата весільна кинута додолу,<br>Вже в сповитку зав’язані плоди<br>Чекають на свою осінню долю.<br>Їм пити дощ , і сонце, і озон,<br>З грудей землі живлющі пити соки,<br>І літо промайне, мов дивний сон,<br>Лишивши пам’ять по собі глибоку.<br>Поосеніє, прийде садівник<br>По Їхню щедру і достиглу вроду...<br>Такий короткий,та прекрасний вік!<br>Така глибинність мудрої природи.<br><br>'''2 - й читець : ''' | + | Задумались повінчані сади,<br>Фата весільна кинута додолу,<br>Вже в сповитку зав’язані плоди<br>Чекають на свою осінню долю.<br>Їм пити дощ , і сонце, і озон,<br>З грудей землі живлющі пити соки,<br>І літо промайне, мов дивний сон,<br>Лишивши пам’ять по собі глибоку.<br>Поосеніє, прийде садівник<br>По Їхню щедру і достиглу вроду...<br>Такий короткий,та прекрасний вік!<br>Така глибинність мудрої природи.<br><br>'''2 - й читець : ''' |
| | | |
- | А.С.Пушкин<br>Унылая пора! очей очарованье!<br>Приятна мне твоя прощальная краса -<br>Люблю я пышное природы увяданье,<br>В багрец и в золото одетые леса,<br>В их сенях ветра шум и свежее дыханье,<br>И мглой волнистою покрыты небеса,<br>И редкий солнца луч, и первые морозы,<br>И отдаленные седой зимы угрозы.<br>'''<br>Ведучий 1 :'''<br>Падає, падає листя. | + | А.С.Пушкин<br>Унылая пора! очей очарованье!<br>Приятна мне твоя прощальная краса -<br>Люблю я пышное природы увяданье,<br>В багрец и в золото одетые леса,<br>В их сенях ветра шум и свежее дыханье,<br>И мглой волнистою покрыты небеса,<br>И редкий солнца луч, и первые морозы,<br>И отдаленные седой зимы угрозы.<br>'''<br>Ведучий 1 :'''<br>Падає, падає листя. |
| | | |
- | Падає листя пожовкле на Твою голову,на руки. В прозоро - блакитному, ніжно - холодному сонячному повітрі жовто - золоті сльози жалю за минулим...<br>Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото – пломінним крилом,сконає,спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки. Ти полюбив осінь. | + | Падає листя пожовкле на Твою голову,на руки. В прозоро - блакитному, ніжно - холодному сонячному повітрі жовто - золоті сльози жалю за минулим...<br>Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото – пломінним крилом,сконає,спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки. Ти полюбив осінь. |
| | | |
- | Покохав осінь і зненавидів весну. Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя , забував про весну.<br>Коли пожовкне листя... Ти кохав... Коли пожовкне листя і полетить, повисне в павутинному повітрі...Твоя душа полине услід їм прозорим золотаво - блідим листком і подібно їм лишиться в павутинному повітрі...Ти кохав...<br>Студент І курсу Лигач І. виконує пісню про осіннє кохання.<br>'''<br>Ведучий 2 :'''<br>Люблю осінь. Вона так часто приходить непомітно... | + | Покохав осінь і зненавидів весну. Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя , забував про весну.<br>Коли пожовкне листя... Ти кохав... Коли пожовкне листя і полетить, повисне в павутинному повітрі...Твоя душа полине услід їм прозорим золотаво - блідим листком і подібно їм лишиться в павутинному повітрі...Ти кохав...<br>Студент І курсу Лигач І. виконує пісню про осіннє кохання.<br>'''<br>Ведучий 2 :'''<br>Люблю осінь. Вона так часто приходить непомітно... |
| | | |
- | Шелестить під ногами листя. Я в тихій задумі йду по парку. Сьогодні мені нікуди поспішати. І хочеться побути наодинці з природою, зі своїми думками. Тривожно і сумно...Відчуваю себе такою самотньою, забутою всіма. Але раптом щось ніжно торкнулося моєї щоки, опустилось на плече і, плавно кружляючи, опустилось під ноги. З подивом опускаю очі. Золотом сяє дитя осінньої природи - листя дуба. І тоді я ніби прокинулась од сну.<br>'''<br>3 - й читець:''' | + | Шелестить під ногами листя. Я в тихій задумі йду по парку. Сьогодні мені нікуди поспішати. І хочеться побути наодинці з природою, зі своїми думками. Тривожно і сумно...Відчуваю себе такою самотньою, забутою всіма. Але раптом щось ніжно торкнулося моєї щоки, опустилось на плече і, плавно кружляючи, опустилось під ноги. З подивом опускаю очі. Золотом сяє дитя осінньої природи - листя дуба. І тоді я ніби прокинулась од сну.<br>'''<br>3 - й читець:''' |
| | | |
- | Л.Прачева<br>Осінь чаклує - серце чарує :<br>Чи то від смутку, чи від розлуки<br>Фарби жовтаві бере у руки.<br>Колір червоний, де заманеться,<br>Наче надія, в серці озветься...<br>Жовтогаряча і жовтокоса<br>Марить, чаклує красуня - осінь...<br>А поруч - жовтень, стрункий, високий,<br>Золоточубий, зеленоокий... <br><br>'''1 - й читець:''' | + | Л.Прачева<br>Осінь чаклує - серце чарує :<br>Чи то від смутку, чи від розлуки<br>Фарби жовтаві бере у руки.<br>Колір червоний, де заманеться,<br>Наче надія, в серці озветься...<br>Жовтогаряча і жовтокоса<br>Марить, чаклує красуня - осінь...<br>А поруч - жовтень, стрункий, високий,<br>Золоточубий, зеленоокий... <br><br>'''1 - й читець:''' |
| | | |
- | В. Черепков<br>Давно своё отпели соловьи,<br>Лишь журавли по небу<br> грусть разносят.<br>Я улыбаюсь, потому что<br> осень<br>Ко мне явилась праздником любви. <br>Рябины догорают без огня,<br>На травах иней оставляет<br> проседь.<br>Я улыбаюсь, потому что <br> осень<br>Весны дороже стала<br> для меня.<br>Чтоб грустные оставить письмена,<br>Ленивый дождь линует <br> небо косо,<br>Я улыбаюсь, потому что <br> осень<br>Любовью осчастливила <br> меня.<br><br>'''Ведучий 2 :''' | + | В. Черепков<br>Давно своё отпели соловьи,<br>Лишь журавли по небу<br> грусть разносят.<br>Я улыбаюсь, потому что<br> осень<br>Ко мне явилась праздником любви. <br>Рябины догорают без огня,<br>На травах иней оставляет<br> проседь.<br>Я улыбаюсь, потому что <br> осень<br>Весны дороже стала<br> для меня.<br>Чтоб грустные оставить письмена,<br>Ленивый дождь линует <br> небо косо,<br>Я улыбаюсь, потому что <br> осень<br>Любовью осчастливила <br> меня.<br><br>'''Ведучий 2 :''' |
| | | |
- | Сяє сонце. Осіння позолота вже торкнулася всього,що оточує мене. Лагідний вітерець грайливо опускає на землю листя. Воно, сяючи, кружляє в осінньому танку. Ніжне й лагідне, це осіннє золото війнуло на мене теплом і спокоєм.<br>Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені в обличчя,м’яко опускалось під ноги.<br>І раптом здалось: мене тут розуміють, співчувають. Так хороше стало на душі, така охопила радість і вдячність до цих ніжних, чарівних дітей природи.<br>'''<br>5 - й читець :'''<br> Л.Прачева<br> Осінні подарунки<br>Синє небо - небокрай !<br>На землі - осінній Рай !<br>Золото дарує осінь<br>Людям безкоштовно зовсім.<br>Щиро радість роздає<br>І усе, що в неї є:<br> З листя килими чарівні,<br> Ніжні спогади предивні<br> І надії пречудові,<br> І живе, безсмертне слово.<br>'''<br>6 - й читець:'''<br> Л.Прачева<br> Праздник увяданья<br>Кустов осенние букеты.<br>Шуршанье листьев<br> под ногами.<br>Скворцов прощальные<br> приветы<br>Их грусть,оставшаяся<br> с нами...<br>Цветов и красок<br> полыханье<br>Души щемящее<br> томленье...<br>Сквозь щедрый<br> праздник увяданья -<br>Седой зимы<br> предупрежденье.<br><br>'''7 - й читець:'''<br> Л.Прачева<br> Осінь, гарно мені з тобою!<br>Жовтим листям осінь шлях мені вистилає.<br>Наше місто знову осінь прикрашає.<br>Йду назустріч і милуюсь: як чудово!<br>Знов зустрілись ми з тобою, осінь, знову!<br>Вітерець ласкавий лагідно кружляє,<br>Радий зустрічі з тобою він, я знаю.<br>Я ще вчора тебе, осінь,не любила,<br> Та сьогодні твої чари зрозуміла.<br>Ти приваблива, чарівна, гарна дуже.<br>Отакою, як і ти, я бути мушу!<br>Хай сховає завтра сонечко негода<br>І змарніє жовте листя, наче врода,<br>І нехай дощами вкриється обличчя,-<br>Не хвилюйся, осінь, це тобі теж личить.<br>Хоч туман твою яскравість приховає.<br>Таємничість до лиця тобі буває.<br>А як коси від морозу побіліють,<br>В твоїм серці проросте зерням надія<br>І любов розквітне квіткою ясною!<br>Осінь, гарно мені поруч із тобою.<br> Студентка ІІІ курсу виконує пісню <br>'''<br>Ведучий 2 :''' | + | Сяє сонце. Осіння позолота вже торкнулася всього,що оточує мене. Лагідний вітерець грайливо опускає на землю листя. Воно, сяючи, кружляє в осінньому танку. Ніжне й лагідне, це осіннє золото війнуло на мене теплом і спокоєм.<br>Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені в обличчя,м’яко опускалось під ноги.<br>І раптом здалось: мене тут розуміють, співчувають. Так хороше стало на душі, така охопила радість і вдячність до цих ніжних, чарівних дітей природи.<br>'''<br>5 - й читець :'''<br> Л.Прачева<br> Осінні подарунки<br>Синє небо - небокрай !<br>На землі - осінній Рай !<br>Золото дарує осінь<br>Людям безкоштовно зовсім.<br>Щиро радість роздає<br>І усе, що в неї є:<br> З листя килими чарівні,<br> Ніжні спогади предивні<br> І надії пречудові,<br> І живе, безсмертне слово.<br>'''<br>6 - й читець:'''<br> Л.Прачева<br> Праздник увяданья<br>Кустов осенние букеты.<br>Шуршанье листьев<br> под ногами.<br>Скворцов прощальные<br> приветы<br>Их грусть,оставшаяся<br> с нами...<br>Цветов и красок<br> полыханье<br>Души щемящее<br> томленье...<br>Сквозь щедрый<br> праздник увяданья -<br>Седой зимы<br> предупрежденье.<br><br>'''7 - й читець:'''<br> Л.Прачева<br> Осінь, гарно мені з тобою!<br>Жовтим листям осінь шлях мені вистилає.<br>Наше місто знову осінь прикрашає.<br>Йду назустріч і милуюсь: як чудово!<br>Знов зустрілись ми з тобою, осінь, знову!<br>Вітерець ласкавий лагідно кружляє,<br>Радий зустрічі з тобою він, я знаю.<br>Я ще вчора тебе, осінь,не любила,<br> Та сьогодні твої чари зрозуміла.<br>Ти приваблива, чарівна, гарна дуже.<br>Отакою, як і ти, я бути мушу!<br>Хай сховає завтра сонечко негода<br>І змарніє жовте листя, наче врода,<br>І нехай дощами вкриється обличчя,-<br>Не хвилюйся, осінь, це тобі теж личить.<br>Хоч туман твою яскравість приховає.<br>Таємничість до лиця тобі буває.<br>А як коси від морозу побіліють,<br>В твоїм серці проросте зерням надія<br>І любов розквітне квіткою ясною!<br>Осінь, гарно мені поруч із тобою.<br> Студентка ІІІ курсу виконує пісню <br>'''<br>Ведучий 2 :''' |
| | | |
- | Чарівниця осінь повела своєю дивною паличкою - і все перетворюється в казковий золото - багряний світ. Тихий шелест падаючого листя видається чимось захоплюючим, всеосяжним. Дивні шерехи і звуки заповнюють тишу і переносять нас у світ фантазій та мрій.<br><br>'''8 - й читець:'''<br> Вл.Федоров<br> Русская осень<br> Пахнут опавшие<br> Мокрые листья<br> Чем-то забытым,<br> Далеким, как детство,<br> Гаснут рябин <br> Раскаленные кисти,-<br> Я же у них<br> Не успел отогреться.<br> <br> Не надышался<br> Запахом прели.<br> Острым и грустным<br> Запахом прели.<br> Прель, что пророчит<br> Наимную зелень,<br> Прель, что травинки<br> Пронзают в апреле<br> Вспыхнут<br> Давно отгоревшие<br> Кисти<br> Пламенем ярким,<br> Юным, беспечным...<br> Всё возрождается -<br> Травы и листья.<br> Всё. Только люди<br> Уходят навечно.<br> <br>''' Ведучий 2:''' | + | Чарівниця осінь повела своєю дивною паличкою - і все перетворюється в казковий золото - багряний світ. Тихий шелест падаючого листя видається чимось захоплюючим, всеосяжним. Дивні шерехи і звуки заповнюють тишу і переносять нас у світ фантазій та мрій.<br><br>'''8 - й читець:'''<br> Вл.Федоров<br> Русская осень<br> Пахнут опавшие<br> Мокрые листья<br> Чем-то забытым,<br> Далеким, как детство,<br> Гаснут рябин <br> Раскаленные кисти,-<br> Я же у них<br> Не успел отогреться.<br> <br> Не надышался<br> Запахом прели.<br> Острым и грустным<br> Запахом прели.<br> Прель, что пророчит<br> Наимную зелень,<br> Прель, что травинки<br> Пронзают в апреле<br> Вспыхнут<br> Давно отгоревшие<br> Кисти<br> Пламенем ярким,<br> Юным, беспечным...<br> Всё возрождается -<br> Травы и листья.<br> Всё. Только люди<br> Уходят навечно.<br> <br>''' Ведучий 2:''' |
| | | |
- | Непорушний спокій цієї дивної казки наповнює все наше єство невимовним захопленням і радістю буття. Лиш де-не-де поодинокий лист востаннє кружляє в захоплюючому танку і повільно спускається на свій спочинок. Тихо все і непорушно... Все підкоряється владарці осені. Лише грайливий вітерець бентежить тендітні листочки і, примушуючи їх востаннє стрепенутись. Він, бешкетник, вривається в непорушну картину осінньої урочистості, надаючи цій красі життєдайної сили і натхнення.<br><br>'''4 - й читець :'''<br> Л.Прокопова<br> Осень<br>Заглянуть спешит в окошко осень<br>Виноградным пламенем листа.<br>В небесах не синь,а только просинь<br>Грустью расставанья налита.<br> Легкий ветер паутину носит,<br> И хотя денек прозрачен, чист,<br> Мне в глаза заглядывает осень,<br> За окошком увядает лист.<br><br>'''2 - й читець :'''<br> Л.Прачева<br> Сегодня пасмурно<br> В душе и наяву,<br> Сквозь мелкий дождик<br> Молча медленно <br> плыву... <br>И небо серое<br>Нахмурилось,молчит,<br>А ветер чем - то<br>Недоволен и шумит.<br>Сегодня пасмурно.<br>Наверно, потому<br>В душе настыло,<br>Как в нетопленом<br> дому.<br> И сердце птицею<br> Озябшею молчит,<br> И, как сквозь сон,<br> Стихов предчувствие<br> томит...<br><br>Ведучий 2 :<br>І хоч дерева в цей час одягаються в своє найдорожче вбрання,а земля встелена вишуканим килимом, у моєму серці печаль. Чому? Шукаю відповідь давно. Може, з роками зможу її знайти...<br>Хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання. А восени прощань...З тужливим криком пролітають наді мною дикі гуси. Важко їм прощатися з милою землею. Чи всі вони повернуться навесні додому?<br><br> Студентка виконує пісню “Ой летіли дикі гуси ”<br><br>'''9 - й читець :'''<br> І.Франко<br><br> Осінній вітер, що могучим стоном<br> Над лісом стогнеш, мов над сином мати,<br> Що хмари люто гониш небосклоном,<br> Мов хочеш зиму,сон і смерть прогнати;<br>Що у щілинах диким виєш тоном<br>І рвеш солому із сільської хати,<br>Зів’яле листя гоном - перегоном<br>По полю котиш,- вітре мій крилатий!<br> Я довго пильно слухав стону твого<br> І знаю,чом так стогнеш ти і плачеш:<br> Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!<br>О вітре - брате! Як мене побачиш<br>Старим, зів’ялим чи й по мні заплачеш,<br>Чи гнівно слід буття завієш мого?..<br><br>'''Ведучий 2 :'''<br> Н.Рь/балко<br> Осень, будто дорогая гостья,<br> Уходила тропкою своей.<br> Ветер листья ей бросал по горсти<br> И бежал без устали за ней.<br>Было тихо, сладостно и горько.<br>И, до рощи осень проводя,<br>Ветер с ней простился на пригорке,<br>Прослезившись каплями дождя...<br><br> Пісня у виконанні М . Боярського “ЛИСТЬЯ ЖГУТ...”<br>'''<br>ВЕДУЧИЙ 1 - Й :'''<br>А ось зграйка ластівок сидить на дротах. Так вони щоосені збираються перед далекою дорогою, набираючись сил. А потім, черкаючи крилами землю, прощаючись з нею,ці милі пташки відлетять у теплі краї.<br>І знову прощання. А мені - чекання.<br>А хіба можна без суму дивитися на осінні квіти?Ось гордовита троянда, що не встигла доцвісти,ніби запитує: ”Хіба такий короткий мій вік7”А жоржини...Ще цвітуть, та вже перші приморозки безжально згублять їхню вроду.<br>А які ж сумні осінні дощі. Спадаючи сльозами,плаче природа, плаче...Чому? За чим ? За ким?<br>Де ж відповідь на питання, чому сумує восени моє серце ?<br>'''<br>1 - й читець :'''<br> Л.Українка<br>Рветься осінь руками кривавими<br>до далекого сонечка любого;<br>кров на шатах препишних шаріється,<br>оксамит і парчу залива.<br> Так для сонечка осінь убралася,<br> мов цариця у свято убралася,<br> все, що є на сім світі найкращого,<br> все зібрали на пишний убір.<br>Але дні все коротшають, міняться;<br>гляне сонечко й знову захмариться...<br>Журить осінь - сухітниця сонечко.<br>бо нема в ній весняних надій.<br> Рветься осінь.Терни невидимії<br>їй все тіло поранили, змучили,<br>а вона розпачливо всміхається:<br>“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”<br> Заховалось за горами сонечко, <br> з гір повіяло холодом, вогкістю,<br> сиві хмари на небо насунули.<br> “Ось я йду!”- обізвалась зима.<br>Осінь шарпнула шати кривавії,<br>аж до ніг їй упали, розсипавшись,<br>непокрита,нічим не захищена,<br>застогнала:”Іди, бо вже час...”<br><br>'''Пісня у виконанні ДДТ “Последняя осень”'''<br><br><br><br> <br>
| + | Непорушний спокій цієї дивної казки наповнює все наше єство невимовним захопленням і радістю буття. Лиш де-не-де поодинокий лист востаннє кружляє в захоплюючому танку і повільно спускається на свій спочинок. Тихо все і непорушно... Все підкоряється владарці осені. Лише грайливий вітерець бентежить тендітні листочки і, примушуючи їх востаннє стрепенутись. Він, бешкетник, вривається в непорушну картину осінньої урочистості, надаючи цій красі життєдайної сили і натхнення.<br><br>'''4 - й читець :'''<br> Л.Прокопова<br> Осень<br>Заглянуть спешит в окошко осень<br>Виноградным пламенем листа.<br>В небесах не синь,а только просинь<br>Грустью расставанья налита.<br> Легкий ветер паутину носит,<br> И хотя денек прозрачен, чист,<br> Мне в глаза заглядывает осень,<br> За окошком увядает лист.<br><br>'''2 - й читець :'''<br> Л.Прачева<br> Сегодня пасмурно<br> В душе и наяву,<br> Сквозь мелкий дождик<br> Молча медленно <br> плыву... <br>И небо серое<br>Нахмурилось,молчит,<br>А ветер чем - то<br>Недоволен и шумит.<br>Сегодня пасмурно.<br>Наверно, потому<br>В душе настыло,<br>Как в нетопленом<br> дому.<br> И сердце птицею<br> Озябшею молчит,<br> И, как сквозь сон,<br> Стихов предчувствие<br> томит...<br><br>Ведучий 2 :<br>І хоч дерева в цей час одягаються в своє найдорожче вбрання,а земля встелена вишуканим килимом, у моєму серці печаль. Чому? Шукаю відповідь давно. Може, з роками зможу її знайти...<br>Хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання. А восени прощань...З тужливим криком пролітають наді мною дикі гуси. Важко їм прощатися з милою землею. Чи всі вони повернуться навесні додому?<br><br> Студентка виконує пісню “Ой летіли дикі гуси ”<br><br>'''9 - й читець :'''<br> І.Франко<br><br> Осінній вітер, що могучим стоном<br> Над лісом стогнеш, мов над сином мати,<br> Що хмари люто гониш небосклоном,<br> Мов хочеш зиму,сон і смерть прогнати;<br>Що у щілинах диким виєш тоном<br>І рвеш солому із сільської хати,<br>Зів’яле листя гоном - перегоном<br>По полю котиш,- вітре мій крилатий!<br> Я довго пильно слухав стону твого<br> І знаю,чом так стогнеш ти і плачеш:<br> Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!<br>О вітре - брате! Як мене побачиш<br>Старим, зів’ялим чи й по мні заплачеш,<br>Чи гнівно слід буття завієш мого?..<br><br>'''Ведучий 2 :'''<br> Н.Рь/балко<br> Осень, будто дорогая гостья,<br> Уходила тропкою своей.<br> Ветер листья ей бросал по горсти<br> И бежал без устали за ней.<br>Было тихо, сладостно и горько.<br>И, до рощи осень проводя,<br>Ветер с ней простился на пригорке,<br>Прослезившись каплями дождя...<br>'''<br>ВЕДУЧИЙ 1 - Й :'''<br>А ось зграйка ластівок сидить на дротах. Так вони щоосені збираються перед далекою дорогою, набираючись сил. А потім, черкаючи крилами землю, прощаючись з нею,ці милі пташки відлетять у теплі краї.<br>І знову прощання. А мені - чекання.<br>А хіба можна без суму дивитися на осінні квіти?Ось гордовита троянда, що не встигла доцвісти,ніби запитує: ”Хіба такий короткий мій вік7”А жоржини...Ще цвітуть, та вже перші приморозки безжально згублять їхню вроду.<br>А які ж сумні осінні дощі. Спадаючи сльозами,плаче природа, плаче...Чому? За чим ? За ким?<br>Де ж відповідь на питання, чому сумує восени моє серце ?<br>'''<br>1 - й читець :'''<br> Л.Українка<br>Рветься осінь руками кривавими<br>до далекого сонечка любого;<br>кров на шатах препишних шаріється,<br>оксамит і парчу залива.<br> Так для сонечка осінь убралася,<br> мов цариця у свято убралася,<br> все, що є на сім світі найкращого,<br> все зібрали на пишний убір.<br>Але дні все коротшають, міняться;<br>гляне сонечко й знову захмариться...<br>Журить осінь - сухітниця сонечко.<br>бо нема в ній весняних надій.<br> Рветься осінь.Терни невидимії<br>їй все тіло поранили, змучили,<br>а вона розпачливо всміхається:<br>“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”<br> Заховалось за горами сонечко, <br> з гір повіяло холодом, вогкістю,<br> сиві хмари на небо насунули.<br> “Ось я йду!”- обізвалась зима.<br>Осінь шарпнула шати кривавії,<br>аж до ніг їй упали, розсипавшись,<br>непокрита,нічим не захищена,<br>застогнала:”Іди, бо вже час...” |
| | | |
- | <br>
| + | <br> |
- | | + | |
- | <br> | + | |
| | | |
| Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата | | Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата |
Текущая версия на 13:00, 23 марта 2011
Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Розвиток малих та великих епічних жанрів; театру та кінодраматургії.
План-конспект уроку з курсу «Українська література 11 клас» з теми «“ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “».
Методична розробка літературної композиції на тему:
“ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “
ПЛАН ЗАНЯТТЯ
Тема : Осінь - не пора року, осінь - стан душі Мета : поглибити знання лірики сучасних поетів, пригадати класиків, ознайомитися з лірикою наших земляків та студентів нашого технікуму, розвинути почуття поваги до рідного слова , до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість Тип : літературна композиція На початку композиції звучить пісня Ю.Шевчука “Что такое осень?”.
1 - й читець : Мудрість природи
В.Буденний
Задумались повінчані сади, Фата весільна кинута додолу, Вже в сповитку зав’язані плоди Чекають на свою осінню долю. Їм пити дощ , і сонце, і озон, З грудей землі живлющі пити соки, І літо промайне, мов дивний сон, Лишивши пам’ять по собі глибоку. Поосеніє, прийде садівник По Їхню щедру і достиглу вроду... Такий короткий,та прекрасний вік! Така глибинність мудрої природи.
2 - й читець :
А.С.Пушкин Унылая пора! очей очарованье! Приятна мне твоя прощальная краса - Люблю я пышное природы увяданье, В багрец и в золото одетые леса, В их сенях ветра шум и свежее дыханье, И мглой волнистою покрыты небеса, И редкий солнца луч, и первые морозы, И отдаленные седой зимы угрозы.
Ведучий 1 : Падає, падає листя.
Падає листя пожовкле на Твою голову,на руки. В прозоро - блакитному, ніжно - холодному сонячному повітрі жовто - золоті сльози жалю за минулим... Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото – пломінним крилом,сконає,спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки. Ти полюбив осінь.
Покохав осінь і зненавидів весну. Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя , забував про весну. Коли пожовкне листя... Ти кохав... Коли пожовкне листя і полетить, повисне в павутинному повітрі...Твоя душа полине услід їм прозорим золотаво - блідим листком і подібно їм лишиться в павутинному повітрі...Ти кохав... Студент І курсу Лигач І. виконує пісню про осіннє кохання.
Ведучий 2 : Люблю осінь. Вона так часто приходить непомітно...
Шелестить під ногами листя. Я в тихій задумі йду по парку. Сьогодні мені нікуди поспішати. І хочеться побути наодинці з природою, зі своїми думками. Тривожно і сумно...Відчуваю себе такою самотньою, забутою всіма. Але раптом щось ніжно торкнулося моєї щоки, опустилось на плече і, плавно кружляючи, опустилось під ноги. З подивом опускаю очі. Золотом сяє дитя осінньої природи - листя дуба. І тоді я ніби прокинулась од сну.
3 - й читець:
Л.Прачева Осінь чаклує - серце чарує : Чи то від смутку, чи від розлуки Фарби жовтаві бере у руки. Колір червоний, де заманеться, Наче надія, в серці озветься... Жовтогаряча і жовтокоса Марить, чаклує красуня - осінь... А поруч - жовтень, стрункий, високий, Золоточубий, зеленоокий...
1 - й читець:
В. Черепков Давно своё отпели соловьи, Лишь журавли по небу грусть разносят. Я улыбаюсь, потому что осень Ко мне явилась праздником любви. Рябины догорают без огня, На травах иней оставляет проседь. Я улыбаюсь, потому что осень Весны дороже стала для меня. Чтоб грустные оставить письмена, Ленивый дождь линует небо косо, Я улыбаюсь, потому что осень Любовью осчастливила меня.
Ведучий 2 :
Сяє сонце. Осіння позолота вже торкнулася всього,що оточує мене. Лагідний вітерець грайливо опускає на землю листя. Воно, сяючи, кружляє в осінньому танку. Ніжне й лагідне, це осіннє золото війнуло на мене теплом і спокоєм. Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені в обличчя,м’яко опускалось під ноги. І раптом здалось: мене тут розуміють, співчувають. Так хороше стало на душі, така охопила радість і вдячність до цих ніжних, чарівних дітей природи.
5 - й читець : Л.Прачева Осінні подарунки Синє небо - небокрай ! На землі - осінній Рай ! Золото дарує осінь Людям безкоштовно зовсім. Щиро радість роздає І усе, що в неї є: З листя килими чарівні, Ніжні спогади предивні І надії пречудові, І живе, безсмертне слово.
6 - й читець: Л.Прачева Праздник увяданья Кустов осенние букеты. Шуршанье листьев под ногами. Скворцов прощальные приветы Их грусть,оставшаяся с нами... Цветов и красок полыханье Души щемящее томленье... Сквозь щедрый праздник увяданья - Седой зимы предупрежденье.
7 - й читець: Л.Прачева Осінь, гарно мені з тобою! Жовтим листям осінь шлях мені вистилає. Наше місто знову осінь прикрашає. Йду назустріч і милуюсь: як чудово! Знов зустрілись ми з тобою, осінь, знову! Вітерець ласкавий лагідно кружляє, Радий зустрічі з тобою він, я знаю. Я ще вчора тебе, осінь,не любила, Та сьогодні твої чари зрозуміла. Ти приваблива, чарівна, гарна дуже. Отакою, як і ти, я бути мушу! Хай сховає завтра сонечко негода І змарніє жовте листя, наче врода, І нехай дощами вкриється обличчя,- Не хвилюйся, осінь, це тобі теж личить. Хоч туман твою яскравість приховає. Таємничість до лиця тобі буває. А як коси від морозу побіліють, В твоїм серці проросте зерням надія І любов розквітне квіткою ясною! Осінь, гарно мені поруч із тобою. Студентка ІІІ курсу виконує пісню
Ведучий 2 :
Чарівниця осінь повела своєю дивною паличкою - і все перетворюється в казковий золото - багряний світ. Тихий шелест падаючого листя видається чимось захоплюючим, всеосяжним. Дивні шерехи і звуки заповнюють тишу і переносять нас у світ фантазій та мрій.
8 - й читець: Вл.Федоров Русская осень Пахнут опавшие Мокрые листья Чем-то забытым, Далеким, как детство, Гаснут рябин Раскаленные кисти,- Я же у них Не успел отогреться. Не надышался Запахом прели. Острым и грустным Запахом прели. Прель, что пророчит Наимную зелень, Прель, что травинки Пронзают в апреле Вспыхнут Давно отгоревшие Кисти Пламенем ярким, Юным, беспечным... Всё возрождается - Травы и листья. Всё. Только люди Уходят навечно. Ведучий 2:
Непорушний спокій цієї дивної казки наповнює все наше єство невимовним захопленням і радістю буття. Лиш де-не-де поодинокий лист востаннє кружляє в захоплюючому танку і повільно спускається на свій спочинок. Тихо все і непорушно... Все підкоряється владарці осені. Лише грайливий вітерець бентежить тендітні листочки і, примушуючи їх востаннє стрепенутись. Він, бешкетник, вривається в непорушну картину осінньої урочистості, надаючи цій красі життєдайної сили і натхнення.
4 - й читець : Л.Прокопова Осень Заглянуть спешит в окошко осень Виноградным пламенем листа. В небесах не синь,а только просинь Грустью расставанья налита. Легкий ветер паутину носит, И хотя денек прозрачен, чист, Мне в глаза заглядывает осень, За окошком увядает лист.
2 - й читець : Л.Прачева Сегодня пасмурно В душе и наяву, Сквозь мелкий дождик Молча медленно плыву... И небо серое Нахмурилось,молчит, А ветер чем - то Недоволен и шумит. Сегодня пасмурно. Наверно, потому В душе настыло, Как в нетопленом дому. И сердце птицею Озябшею молчит, И, как сквозь сон, Стихов предчувствие томит...
Ведучий 2 : І хоч дерева в цей час одягаються в своє найдорожче вбрання,а земля встелена вишуканим килимом, у моєму серці печаль. Чому? Шукаю відповідь давно. Може, з роками зможу її знайти... Хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання. А восени прощань...З тужливим криком пролітають наді мною дикі гуси. Важко їм прощатися з милою землею. Чи всі вони повернуться навесні додому?
Студентка виконує пісню “Ой летіли дикі гуси ”
9 - й читець : І.Франко
Осінній вітер, що могучим стоном Над лісом стогнеш, мов над сином мати, Що хмари люто гониш небосклоном, Мов хочеш зиму,сон і смерть прогнати; Що у щілинах диким виєш тоном І рвеш солому із сільської хати, Зів’яле листя гоном - перегоном По полю котиш,- вітре мій крилатий! Я довго пильно слухав стону твого І знаю,чом так стогнеш ти і плачеш: Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього! О вітре - брате! Як мене побачиш Старим, зів’ялим чи й по мні заплачеш, Чи гнівно слід буття завієш мого?..
Ведучий 2 : Н.Рь/балко Осень, будто дорогая гостья, Уходила тропкою своей. Ветер листья ей бросал по горсти И бежал без устали за ней. Было тихо, сладостно и горько. И, до рощи осень проводя, Ветер с ней простился на пригорке, Прослезившись каплями дождя...
ВЕДУЧИЙ 1 - Й : А ось зграйка ластівок сидить на дротах. Так вони щоосені збираються перед далекою дорогою, набираючись сил. А потім, черкаючи крилами землю, прощаючись з нею,ці милі пташки відлетять у теплі краї. І знову прощання. А мені - чекання. А хіба можна без суму дивитися на осінні квіти?Ось гордовита троянда, що не встигла доцвісти,ніби запитує: ”Хіба такий короткий мій вік7”А жоржини...Ще цвітуть, та вже перші приморозки безжально згублять їхню вроду. А які ж сумні осінні дощі. Спадаючи сльозами,плаче природа, плаче...Чому? За чим ? За ким? Де ж відповідь на питання, чому сумує восени моє серце ?
1 - й читець : Л.Українка Рветься осінь руками кривавими до далекого сонечка любого; кров на шатах препишних шаріється, оксамит і парчу залива. Так для сонечка осінь убралася, мов цариця у свято убралася, все, що є на сім світі найкращого, все зібрали на пишний убір. Але дні все коротшають, міняться; гляне сонечко й знову захмариться... Журить осінь - сухітниця сонечко. бо нема в ній весняних надій. Рветься осінь.Терни невидимії їй все тіло поранили, змучили, а вона розпачливо всміхається: “Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!” Заховалось за горами сонечко, з гір повіяло холодом, вогкістю, сиві хмари на небо насунули. “Ось я йду!”- обізвалась зима. Осінь шарпнула шати кривавії, аж до ніг їй упали, розсипавшись, непокрита,нічим не захищена, застогнала:”Іди, бо вже час...”
Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата
Реферати, домашня робота з української літератури скачати, підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки, запитання та відповіді
Предмети > Українська література > Українська література 11 клас > Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Розвиток малих та великих епічних жанрів; театру та кінодраматургії > Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Конспект уроку і опорний каркас
|