KNOWLEDGE HYPERMARKET


Культура Давнього Єгипту

Реферат на тему: "Культура Давнього Єгипту"  

   
 
  ПЛАН:
Вступ
1. Основні досягнення культури раннього та середнього періодів Стародавнього Єгипту
2. Культура розвинутої стародавньої єгипетської культури
(Нове царство)
3. Внесок культури Стародавнього Єгипту у світову культуру
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
  Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці ІV тисячоліття до н.е. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформувалась ранньорабовласницька держава Єгипет, якій випала історична доля стати одним із найбільших центрів світової культури.
    Майже двохтисячолітню історію Стародавнього Єгипту прийнято ділити на три періоди: перший - Стародавній (бл. 2800-2250 до н.е.), другий - Середнє царство (бл. 2050-1700 до н.е.), третій - Нове царство (бл. 1580-1070 до н.е.). Відповідно виділяють і три періоди в розвитку його культури.

1. Основні досягнення культури раннього та середнього періодів Стародавнього Єгипту
  Вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам'ятки культури - гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев'яний рельєф "Зодчий Хесира" та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед кам'яних будов усього світу: висота її - 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней - 230 метрів, її середина - по суті суцільний масив з кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам'яні блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник необмеженої влади фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори людини - піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина - на скелястому плоскогір'ї пустелі поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу , дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс - лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотливого моря піщаних дюн, гробової тиші й безмежжя сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед життям.
    Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зображували соколом або телям. Фараон вважався "сином сонця", з цим пов'язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне відтворення: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади часу і земної реальності; у скульптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у вічність.
Наприкінці періоду Стародавнього царства в Єгипті відбуваються важливі соціально-політичні зміни. Постійні війни та гігантські будівельні роботи по спорудженню пірамід та храмів ущент підірвали економіку країни і при¬звели до ослаблення влади фараонів. Єгипет розпався на окремі області — номи, між правителями яких точилася жорстока боротьба за владу.
Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопи¬ли південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.
Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминаль¬ний храм в Деїрель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначаль¬ника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі по¬передньої епохи. Цікавою особливістю будови є спряму¬вання з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком од¬нозначне — для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад...
Загалом мистецтво Середнього царства позначено праг¬ненням наслідувати пам'ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається та¬кож у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога.
Фіванські майстри створюють ряд прекрасних портретів, наприклад, Сенусерта III, Аменемхета III, де відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери.
Цікаво розвивається мистецтво в центрах середньоєгипетських номів (від Єгипет. — сенатів). Гробниці монархів прикрашалися надзвичайно цікавими рельєфами та роз¬писами, які правдиво розповідають про працю землеробів, полювання на хижих звірів, про розваги та ігри знаті.
Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.
Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, віднос¬но вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царсь¬кому портреті.
Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу ува¬гу знову починають приділяти будівництву царських гроб¬ниць і храмів.
Однією з найбільш відомих храмових споруд був так зва¬ний Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII ди¬настії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особли¬ву роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися го¬ловами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмо¬вому будівництві ворота оформляються двома пілонами.
Усі досягнення майстрів Середнього царства були ваго¬мим внеском у загальноєгипетську культуру.


2. Культура розвинутої стародавньої єгипетської культури
(Нове царство)

   У новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд - маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.
    Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур у таки спосіб: голова і ноги - в профіль, а торс - розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.
Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом зна¬ходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.
Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра¬женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на¬стінним живописом, рельєфами.
Оригінальним в архітектурі самих споруд є широке ви¬користання різноманітних колон. Храм у Луксорі прикра¬шено 151 колоною. Крім колон рослинного типу зустрічає¬мо тут колони з капітелями у формі дзвона. В епоху Ново¬го царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергуван¬ня. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи.
Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н.е.). Талановитий будівничий цього храму архітектор Сенмут розмістив на трьох терасах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-ко¬ричневих скель чітко вирізняються стрункі лінії колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало та¬кож його внутрішнє оздоблення — золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульпту¬ра, стінопис. Для храму було виконано понад 200 статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут.
В історії Єгипетської держави особливу роль відігравав фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет фіванських жерців бога Амона, що протиставляли свою владу царевій, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім бо¬гам, почавши складати хвалу лише новому божеству — со¬нячному диску — Атону.
Згідно з новим культом єдинобожжя фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто "блиск Атона". Ахетатоном, або "небосхилом Ато¬на", було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього періоду називають амарнською.
Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.
Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок двірцевої змови зійшов у "вічне царство" фара¬он, і жерці Амона знову підняли голови. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва храмів у Фівах. Ім'я Ехнатона було наказано викреслити з історії Єгипту.
У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, при¬дворного скульптора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли портрети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливо¬го обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображен¬ня Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'яток мистецтва Стародавнього Єгипту.
Спільну мову з жерцями намагався знайти наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці.
Гробниця фараона Тутанхамона — єдина, що збереглася до наших днів непограбованою; вона дає повне уявлення про мистецтво тієї доби. Важко перелічити усі шедеври, знайдені в гробниці. Це численні скульптури, рельєфи, статуетки, предмети художнього ремесла, розписи, мініатюри. Прекрас¬на, наприклад, золота посмертна маска вісімнадцятирічного фараона.
Амарнське мистецтво значною мірою продовжило роз¬виток культури Нового царства.
Фараони наступної, XIX династії, особливо Рамзес II, продовжували боротьбу з жерцями й аристократичною вер¬хівкою. Для зміцнення серед народу авторитету царської влади знову розгортається храмове будівництво, насампе¬ред увага скеровується на розширення храму Амона в Карнаку. Цей храм вражає грандіозним масштабом, пишним декором, великою кількістю статуй.
Рамзес II особливо дбав про те, щоб створювалися скульптури на його честь. Так, перед Луксорським храмом було поставлено шість великих статуй фараона, а в храмі Рамзеса II — грандіозну статую царя.
До кращих образів Рамзеса II належить статуя фараона, що знаходиться в турінському музеї (Італія). Реалістично зображені тіло фараона, одяг. Скульптор створив образ сильного, впевненого в собі воїна. Традиції мистецтва Амарни особливо відбилися на розписах храмів і гробниць, в яких художники прагнули відтворити побутові сцени ("Поливка саду", "Молитва під пальмою" та інші).
За Рамзеса II розгорнулося будівництво по всьому Єгип¬ту. Часто храми вирубувалися в скелях Абу-Сімбела (Ниж¬ня Нубія). Перед Великим храмом височіли чотири гігантські статуї царя. Безперервна війна, важке становище простолюду Єгипту призвели до значного ослаблення країни. Народні маси кілька разів піднімали повстання. Цей процес завер¬шився тим, що з XI ст. до н.е. Єгипет втратив цілісність і панівне становище серед держав давнього світу. Велике бу¬дівництво припиняється, знижується художня цінність па¬м'ятників.
Останні спалахи високої мистецької культури спостері¬гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама¬гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу¬лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при¬близно 670 р. до н. е).
Короткий розквіт єгипетської культури припадає на пе¬ріод правління саїської династії (VII—VI ст. до н.е.). Ха¬рактерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поми¬нальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхньо¬го внутрішнього декору, реалістичне трактування скульп¬турних портретів, розквіт художніх ремесел — усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.). Царі саїської династії правили майже 100 років, з 663 р. по 525 р. до н. е. У цьому ж році Єгипет стає перською сатрапією, підкорений армією царя Камбіза. Культурний розвиток занепадає, розчиняючись у хвилях народних повстань.
У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований македонцями. Проте він зберігав політичну самостійність за часів династії Птолемеїв, засновником якої був воєначальник Птолемей, що захопив владу в Єгипті після смерті Александра Македонського у 323 р. до н, е. У цей період спостерігаємо повернення до старих традиційних форм культурного побуту й будівництва, що засвідчують храми в Едфу, Есні, Дендері, на острові Філе. Проте на їхній архітектурі вже позначили¬ся елліністичні віяння.
    Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи, особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.

3. Внесок культури Стародавнього Єгипту у світову культуру
   Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося понад 6 тис. років. Дивовижні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.
Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авто¬ритет єгипетської науки, зокрема математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був досить питомим.
Художня культура Стародавнього Єгипту відбила роз¬виток класових взаємин рабовласницького суспільства. У ній знайшли відображення разючі контрасти між соціаль¬ним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі — фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії — жерців та простих трудівників — землеробів, мис¬ливців, будівельників, гончарів.
Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації ху¬дожніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська ху¬дожня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.
Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.
Монументальність форм — ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ан¬самбль з архітектурним комплексом.
Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку, незважаючи на суворі релігійні канони.
Статуям властива симетричність фігур, статичність поз, спокійна зосередженість обличчя. Все це ми спостерігає¬мо в зображенні фараона Хефрена. Фронтальне положен¬ня статуї, узагальненість форм, обличчя, позбавлене афек¬тації, погляд, спрямований вдалечінь, — такі риси скульп¬тури продиктовані культовими вимогами, з покоління в покоління залишаючись характерними ознаками єгипетсь¬кої пластики. Єгипетські скульптори прекрасно володіли технічними можливостями різних матеріалів: граніту, але¬бастру, піщанику, дерева, міді тощо.
Про високий рівень скульптури свідчать портретні ста¬туї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзнача¬ються точним відтворенням пропорцій натури і прекрас¬ним моделюванням форм.
Вагоме місце в єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед досконаліших — портрети Рахотепа і його дружини — Нофрет. У них правдиво втілені індивідуальні особливості подружжя; повні щоки, товсті губи чоловіка і видовжений ніжний овал обличчя жінки. Виразне облич¬чя зодчого Хеміуна — різкі лінії носа, маленькі уста, гли¬бокі повіки — передає вольовий, жорсткий характер царсь¬кого родича, керівника будівництва піраміди Хеопса.
Найталановитіші твори відзначаються і типізацією, і гостротою індивідуальних характеристик. Прикладом цьому є образи царського сина Каапера, вельможі Ранофера.
У цей час розвивається і дрібна пластика. Широкого розповсюдження набули статуетки селян, слуг, рабів. Ос¬кільки ці твори зображали представників нижчих верств, скульптори мали право не додержуватись канону. Тому статуетки вражають своєю життєвістю, точним відтворен¬ням занять давніх єгиптян. Значне місце в мистецтві Старо¬давньому Єгипту посідають монументальний розпис і рельєф.
Єгипетські майстри стінопису користувалися барвника¬ми мінерального походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону — з червоної вохри, зелену — з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.
Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначен¬ня: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях Нілу, пра¬цю ремісників.
Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).
Композиція рельєфів розгортається в горизонтальних площинах, що знаходяться одна під одною. Своєрідним є також принцип побудови людської фігури на рельєфній площині : голова і ноги — у профіль, плечі і груди — у фас. Постать царя і вельмож за розмірами набагато більша від інших постатей. Додержуючись основних канонів зображен¬ня, художники намагалися розширити коло сюжетів і образів, вводячи у композиції сцени праці, жанрові епізоди.
Чимало цікавих сцен, котрі знайомлять нас із побутом, звичаями і соціальним укладом Стародавньому Єгипту, зустрічаємо у рельєфах гробниць IV — V династій. На од¬ному з них, зокрема, зображено отару, що переходить че¬рез канал. Погонич несе на плечах ягнятко, а воно тягнеться до матері, яка (вівця) йде позаду. На іншому рельєфі — сцена, сповнена глибокого соціального змісту. Збирач по¬датків люто б'є землероба, що завинив йому борг. Поряд — зображення танцюристок, які розважають свого госпо¬даря. Але, незважаючи на реалістичність цих образів, ка¬нонізація в єгипетському рельєфі ще довго залишається стійкою. Тут переважають геометризація ліній, контурів, чітке чергування ритму, сувора послідовність у розташу¬ванні на площині фігур, максимальний лаконізм образів.
Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам'ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють нашу уяву своєю високою майстерністю, велич¬ним розмахом, реалістичною вірогідністю.

 
Висновки
Отже, культура Стародавнього Єгипту, що бере свій ви¬ток з III тис. до н.е. (офіційна версія), є однією з найста¬ріших і унікальних культур Сходу.
У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії куль¬тури ми знаходимо високий розвиток почуття краси. Єгип¬тяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.
Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світо¬вої релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та ви¬щою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з пра¬давніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.
Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.
Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.




Список використаної літератури
1.    Древние цивилизации. – М., 1989.
2.    История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.
3.    Історія світової культури. – К., 1993,
4.    Історія світової та української культури. – К., 2000.
5.    Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.
6.    Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.