KNOWLEDGE HYPERMARKET


Методика вивчення пунктуації

 Методика вивчення пунктуації

Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації 

Успішне навчання пунктуації як системи правил уживання розділових знаків вимагає обов'язкового врахування в усіх деталях значення пунктуації та її основ, від чого залежить вибір методів і прийомів роботи в кожному конкретному випадку. 

Значення пунктуації полягає насамперед у тому, що за її допомогою текст розчленовується на певні відрізки з тим, щоб читач точніше, глибше, в повній відповідності до задуму автора зрозумів і сприйняв написане. Отже, розділові знаки допомагають виражати думки і почуття. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: А я рушаю в путь — нову стрічать весну (М. Рильський.) і А я рушаю в путь нову — стрічать весну. 

Розділові знаки відділяють граматично і за змістом завершені відрізки мови: крапка відділяє речення, кома — прості речення в складі складного, однорідні члени, звертання і т. ін. 

Найголовнішим, вихідним у кожному висловленні є його зміст, але він виявляється лише в граматичному та інтонаційному оформленні. Тому можна погодитися з О.В. Текучовим в тому, що «сучасна пунктуація будується на н.а ряді принципів, а на одному— семантико-граматичному, компонентами якого є смисл і граматична (а отже, й інтонаційна) будова речення (в органічній єдності)». З цього випливає можливість і доцільність вивчення пунктуації у зв'язку з опрацюванням синтаксису, що й передбачено навчальними програмами. 

Пунктуаційна грамотність базується на розумінні не лише призначення і основ пунктуації в цілому, але й функції кожного із розділових знаків. Всі розділові знаки поділяються на дві основні групи — ті, які відділяють певні граматичні одиниці одну від іншої, і ті, що виділяють певні конструкції зі структури одиниці більш високого синтаксичного рівня. Хоч в окремих своїх функціях деякі розділові знаки і не підходять до жодної з цих груп (напр., тире у неповному реченні чи крапки на позначення пауз у потоці мовлення), все ж розрізнення їх може дати значну практичну користь. 

До першої групи належать знаки, які відділяють самостійні речення або незалежні одна від одної частини складних конструкцій, групу підмета від групи присудка, однорідні члени речення (крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, крапки). Вони можуть бути одиничними або повторюваними, але ніколи не бувають парними. Для усвідомлення системного характеру пунктуації найбільше значення мають розділові знаки, що можуть повторюватись,— кома і крапка з комою, які вживаються у відкритих синтаксичних конструкціях із сурядним зв'язком їх складових частин. 

Друга група знаків служить для позначення синтаксичних конструкцій, які вводяться в речення з метою доповнення, уточнення, пояснення змісту всього висловлювання або окремих його компонентів: відокремлених другорядних членів, уточнюючих членів, підрядних речень, вставних слів і звертань. У зв'язку з тим, що кожна з названих конструкцій може знаходитись в середині інших синтаксичних одиниць, знаки ці парні і не можуть повторюватись. До них належать коми, два тире, дужки, лапки. Треба мати на увазі, що у нашому випадку маємо справу не з двома однаковими знаками, а з єдиним знаком, який складається з двох частин (це важливо при оцінюванні рівня пунктуаційної грамотності: відсутність як однієї, так і двох частин знака є однією помилкою, що свідчить про невміння бачити межі синтаксичної конструкції, яку треба виділити). 


 Особливості опрацювання правил 

Навчити правильно вживати розділові знаки, використовувати їх для передачі на письмі думок і почуттів — актуальне завдання школи. Пунктуаційна грамотність учнів усіх класів залишається все ще низькою, випускники допускають пунктуаційних помилок значно більше, ніж орфографічних. 

Однією з передумов успішного формування пунктуаційних навичок учнів є безперервність процесу роботи над пунктуацією. 

Основні його етапи


  • 1) Практична робота над деякими пунктограмами у початкових класах. Тут головна увага звертається на виразне «читання» розділових знаків, тобто на правильне інтонування конструкцій, у яких вжито розділові знаки. Ця робота продовжується у всіх наступних класах. 
  • 2) Ознайомлення з елементами синтаксису і пунктуації у 1-й чверті 5 класу. Опрацьовуються розділові знаки в реченнях з однорідними членами, прямою мовою, звертаннями, окремі випадки вживання коми в складному сполучниковому і безсполучниковому реченні. Етап цей особливо відповідальний — він закладає основи розуміння теоретичної зумовленості кожного розділового знака. 
  • 3) Робота над пунктуацією під час вивчення частини мови. На цьому етапі учні знайомляться з окремими видами відокремлення членів речення (дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти), розширюють свої знання про пунктуацію у складному реченні (відносні займенники, сполучники), закріплюють знання про пунктуацію при звертанні, прямій мові, однорідних членах речення. 
  • 4) Опрацювання пунктуації у зв'язку з вивченням систематичного курсу синтаксису. 
  • 5) Узагальнення всіх пунктуаційних відомостей на підсумкових заняттях у 8 класі. 


Підвищення ефективності опрацювання пунктуації можливе лише при застосуванні раціональної, науково обґрунтованої методики, що враховувала б усі чинники та обставини роботи. 

Проблеми, які виникають у процесі письма. Ті ж пунктуаційні правила про відокремлення поширених означень можна подати у вигляді такого алгоритму: 

1. Чи означення пояснює особовий займенник? 

Так    Ні 

Відокремлюється 

2. Чи стоїть після пояснюваного іменника? 

Так     Ні 

Відокремлюється 

3. Чи має обставинний відтінок значення? 

Так     Ні 

Відокремлюється     Не відокремлюється 

З успіхом можна використати і різного роду динамічні таблиці, за допомогою яких легко здійснювати поперемінне зіставлення пунктуації в конструкціях, що відрізняються одна від одної позицією певного елемента (звертання, вставних слів, зворотів, підрядних речень). Усі ці дидактичні засоби полегшують запам'ятовування правил. 

Види вправ з пунктуації 

З метою закріплення і застосування пунктуаційних правил практикуються різноманітні вправи. Назвемо найважливіші з них.


  • 1. Пунктуаційний розбір, що передбачає обґрунтування розділових знаків, ужитих в аналізованому тексті. Здійснюється він переважно в усній формі, охоплює одне чи декілька правил, застосовується як при початковому опрацюванні матеріалу, так і при повторенні та узагальненні вивченого. В процесі розбору учні з'ясовують, чому в певному місці необхідний розділовий знак, чому саме такий, на основі якого правила його поставлено. Здебільшого, пунктуаційний розбір пов'язується з синтаксичним, супроводиться виразним читанням і характеристикою інтонаційного оформлення речень. 
  • 2. Пунктуаційне оформлення текстів, в яких пропущено всі розділові знаки або знаки на якесь правило. Така вправа також пов'язана з аналізом, смисловим і граматичним членуванням тексту. У ході її виконання в учнів виробляється пунктуаційна зіркість, особливо необхідна під час перевірки написаного. Проте вправою не слід зловживати: часте виконання такого типу завдань може сформувати в учнів шкідливу звичку розставляти розділові знаки не в процесі письма, а після написання речення.  Цей складний вид роботи вимагає від учнів високого рівня самостійності, а тому застосовується здебільшого для закріплення добре відпрацьованих правил. 
  • 3. Добір прикладів на певне пунктуаційне правило з готових текстів. Ця вправа сприяє формуванню уміння розпізнавати конструкції, до складу яких входять потрібні орфограми, не змішувати їх з конструкціями інших типів, з іншими орфограмами (напр., речень з уточнюючими та однорідними членами). Сторінка 2
  • 4. Складання учнями власних прикладів (за аналогією з проаналізованими, для ілюстрування пунктуаційних правил). Це завдання важке, але необхідне: наведення готових прикладів не гарантує дотримання правил пунктуації у власному писемному мовленні. 
  • 5. Різного роду конструктивні вправи (перестановка окремих компонентів речення, від позиції яких залежить уживання розділових знаків; заміна однієї конструкції іншою, наприклад, прямої мови непрямою чи навпаки), вставка певних елементів висловлювання (звертань, вставних слів, уточнюючих членів речення, загальнюючих слів при однорідних членах речення та ін.). Такі вправи максимально наближують учнів до застосування розділових знаків в умовах самостійного створення і вдосконалення тексту. 
  • 6. Запис вивченого напам'ять. Ця вправа допускається лише тоді, коли є певність, що учні розуміють пунктуацію тексту і, отже, не будуть намагатися механічно запам'ятати розділові знаки. 


При виконанні багатьох пунктуаційних вправ застосовується творче списування. 

З успіхом використовуються і різні види диктантів. Цілком очевидно, що для пояснення пунктограм можна використати попереджувальний, коментований, пояснювальний диктанти (критерії вживання знака з'ясовуються відповідно до написання, під час написання і після написання речення). Якщо попереджувальний диктант доцільний після початкового ознайомлення з пунктуаційним правилом з метою переносу зробленого узагальнення на інші речення аналогічної структури, коментований і попереджувальний — на подальших стадіях формування пунктуаційної навички. 

Твори на різні вільні теми і за картинами також можуть бути ускладнені пунктуаційними завданнями: ввести в твір діалог, використати речення з однорідними членами, що по-різному пов'язуються, речення з вставними словами й словосполученнями і т. ін. 

Необхідно домагатися того, щоб усі синтаксичні конструкції з певними розділовими знаками, введені за спеціальним завданням, органічно входили до твору, бо тільки в цьому випадку вибір їх буде підпорядкований точності й виразності в передачі думки, а сам твір з виконаним спеціальним завданням заслуговуватиме позитивної оцінки. Як у переказах, так і в творах рекомендовані для обов'язкового вживання речення з певними розділовими знаками можуть бути виділені підкресленням. 




Методика виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок. Робота над пунктуаційними помилками 

У різних видах письмових робіт, які підлягають перевірці, вчитель виправляє всі пунктуаційні помилки, а на полі позначає наявність їх у рядку. Виправлення помилок може бути здійснено по-різному:


  • а) неправильно вжитий розділовий знак закреслюється, ставиться потрібний, місце вживання розділового знака підкреслюється однією прямою лінією;


  • б) пунктуаційна помилка тільки підкреслюється;


  • в) на полі ставиться позначка, що є свідченням наявності помилки в рядку. Від способу виправлення залежить наступна робота над пунктуаційними помилками. 




Помилки підраховують, кількість їх виставляють у кінці роботи. 



Письмова робота оцінюється відповідно до існуючих норм оцінювання знань і вмінь учнів 5-11 класів за 12-бальною системою. 

Звичайно, необхідно враховувати, які правила з пунктуації вивчені на час проведення письмової роботи, а які ще не вивчені, що відповідно вплине на оцінку й організацію роботи над помилками. 

Після завершення перевірки письмових робіт і обліку помилок учитель готується до проведення уроку аналізу їх. Сам урок аналізу пунктуаційних помилок проходить так, як і урок аналізу орфографічних помилок. Спершу вчитель дає загальну характеристику контрольного диктанту чи іншої роботи в зіставленні з попередньою, відзначає успіхи, недоліки, оголошує оцінки. Далі учні опрацьовують кожну типову помилку шляхом повторення відповідних правил і виконання системи тренувальних вправ. Варіанти цієї частини роботи можуть бути різними: спочатку повторення правил, а потім виконання вправ, пояснення розділових знаків, формулювання правил їх уживання, самостійна робота учнів над типовими помилками за схемою; відшукування помилок у диктанті (якщо помилка не підкреслена, а наявність її у рядку позначена на полі), виправлення їх і пояснення потреби вживання саме такого знака тощо. 

Далі учні виконують підсумкову вправу, що має остаточно закріпити знання і навички й одночасно перевірити їх міцність. Звичайно, це треба поєднувати з роботою над орфографічними помилками, якщо вони трапляються в контрольному диктанті. Особливість полягає тільки в тому, що спочатку аналізують пунктуаційні помилки, на них зосереджується основна увага, а потім — орфографічні, граматичні, стилістичні та інші. 

Література: 

1. Абакумов С.Й. Методика пунктуации. — 3-е изд. — М., 1954. – 268 с. 

2. Баринова Е.А., Боженкова Л.Ф., Лебедев В.Й. Методика русского языка. — М., 1974. 

3. Блинов Г.Й. Методика пунктуации в школе. — М., 1978. 

4. Валгина Н.С. Труднне вопросн пунктуации. — М., 1983. 

5. Війтик О.М. Відомості з пунктуації під час вивчення словосполучень і членів речення // Укр. мова і літ. в школі. — 1974. — № 7. — С. 64-68. 

6. Войнова А.Г. Пунктуація в простому реченні // Укр. мова і літ. в школі. — 1968. — № 2. — С. 64-67. 

7. Дмитровський Є.М. Методика викладання української мови в середній школі. — К., 1968. 

8. Ломизов А.Ф. Обучение пунктуации в средней школе. — М., 1975. 

9. Ломизов А.Ф. Труднне вопросн методики пунктуации.— М., 1975. Методика викладання української мови в середній школі / За ред. С.  Чавдарова і В.  Масальського. — К., 1962. 

10. Олійник І.С. До засвоєння пунктуації // Укр. мова і літ. в школі. — 1978. — № 12. — С. 63-72. 

11. Текучев А.В. Методика русского языка в средней школе. — М., 1980. – 502 с.