ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ:

Потреба — це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Корисність -  задоволення, яке отримує людина від споживання благ. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення.

Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю.

МЕТА СПОЖИВАЧА. КАРДИНАЛІСТСЬКА МОДЕЛЬ

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність).

Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.

Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU)

TU = f(X,Y,…),

де Х, Y... – кількості споживаних благ.

ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ -

величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення в точці повного насичення потреби.

Цей закон ілюструють дані таблиці 1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ — двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший.

МЕТА СПОЖИВАЧА. ОРДИНАЛІСТСЬКА МОДЕЛЬ

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

F порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

F транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ A привабливіший для суб’єкта, ніж набір B, той в свою чергу переважає привабливістю набір C, то набір A буде привабливішим також і за набір C;

F ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

УЗАГАЛЬНИМО ВЛАСТИВОСТІ КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ

F криві байдужості не можуть перетинатися;
F криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;
F криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.
F в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

РІВНОВАГА СПОЖИВАЧА:

Cкачати повну презентацію уроку можна клікнувши на текст Скачати презентацію і встановивши MS PowerPoint


Надіслано вчителем міжнародного ліцею „Гранд” Биковим Д.Я.