Презентація уроку до предмету Українська література, 10 клас

Тема: Василь Стефаник. Огляд життя і творчості. Формування світогляду

Стефаник - це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву   гідний смак у доброті своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження.                                                                       

І. Франко

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.

Батько письменника - Семен Стефаник
(1846-1920)

1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).

Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш.

У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).


Лесь Мартович

У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії.

Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.


Дрогобицька гімназія

Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”.

Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник.

Краків

Після опублікування в 1890р. першої статті — “Жолудки наших робітних людей і читальні” — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей.

1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою.

1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис.

Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).

Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська.

Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін.

У листі до редакції “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета загибаючого села”, зазначав:

“Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах.

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів.

У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. В ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Збірка  “Вона — земля”  видана 1926р.

У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”.

Не стало В. Стефаника у грудні 1936 р. Поховано його на сільському цвинтарі.


Хата, в якій жив В. Стефаник у Русові. Тепер музей письменника. 

Cкачати презентацію уроку можна клікнувши на текст Скачати презентацію уроку і встановивши Microsoft PowerPoint

Надіслано вчителем міжнародного ліцею „Гранд” Князевою О.Б.