Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: Ольга Кобилянська. Огляд життєвого і творчого шляху

Статті до предмету Українська література 10 клас.

Тема «Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці».

Розгляд теми: Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці.

                                             ДОКУМЕНТИ «ПРО ЧАС І ПРО СЕБЕ»

 
Розказати про себе іншим – це значить вибратися з самого себе,
розірвати кайдани власного буття, позбутися мук самотності...,
поділитися, нарешті, з іншими своєю неповторністю.
Ян Парандовський

«Самому авторові публікації про себе описати – се доволі тяжко. Передусім питає він, що їй сказати, що би було, і чого би вона хтіла знати. Звичайно, зачинають тим, що автор родився, хто були його родичі, які студії побирав він, під якими обставинами почав писати, котрі писателі і керунки впливали на нього; а потім – якому напрямкові прилучився він і що хоче своїми творами нового сказати» [2, т.5, с.213].

 Автобіографію 1903 р. Ольга Кобилянська написала на прохання болгарського письменника Петко Тодорова для використання з  інформативною метою у болгарському журналі «Знание», де друкувалися її твори: «Банк рустикальний», «Жебрачка», «У св. Івана». Проте там вона вміщена не була.

Про перший потяг до писання, рій творчих думок та небажання з кимось поділитися своїми новими відчуттями пише О.Кобилянська у автобіографії: «Без найменшого проводу в науці, без ніякої ініціативи знадвору, в мені прокинулась думка писати новели і повісті. Я не знала, що значить слово «література», бо ж в нормальних школах не учили ніякої історії літератури, і я звернулась до неї напомацки, як звертається інстинктивно сліпець до світла, огріваючись в його золотих проміннях...

У мені варилось і роїлось в душі, я не знала, що з тим почати, і в самій глибині ночі, коли була я певна, що нічиє око не впаде на мене, я сідала і писала, писала іноді до сходу сонця!.. Сама моя фантазія диктувала мені на папір повісті, новели і стихи. Я ж не знала ще тоді, що треба звертатися за сюжетом до живого життя, я була несвідомим, молодим, диким романтиком...

Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б могла відкрити свою душу з її тайнами. У їх ідеал був мужчина і заміжжя... Мені хотілося більше. Мені хотілося широкого образовання і науки, і ширшої арени діяльності...» [2, т.5, с.214].

Ця автобіографія – короткий огляд тогочасного власного творчого доробку, а саме: нариси «Під голим небом», «Через море», «Поети», новела «Некультурна», повість «Земля».

Про автобіографічність творів, зв’язок сюжетів з тогочасним життям народу О.Кобилянська пише: «Наколи читателя моїх писем вразить болісно струна моєї поезії, то нехай згадає, що в ній відбивається лише віковічний смуток утисненого народу, що перейшов вже в кров, не уміє з болю  виемансипуватись (звільнитися). Може, се хиба, але вона характеризує так мій народ, як і мене» [2, т.5, с.217].

                            «Мої особисті переживання відігравали немалу роль у моїх писаннях».
                                        З автобіографії в листах «Про саму себе» (1921-1922 р.р.)
    
 Автобіографія в листах «Про саму себе» (1921-1922 р.р.) адресована професору  Степану Смаль-Стоцькому як документальний матеріал для підготовки реферата про О.Кобилянську. Тут відтворено широку панораму життєвого і творчого шляху письменниці чітко за етапами її становлення як особистості.

«Одного дня... я взялася за перо, щоб писати поважно. Досі писала я лиш дневники, відписувала, любуючись, поривні поезії німецьких ліриків, українські пісні, і десь-колись польські бала¬ди, а тепер годі було. Мене щось прямо пхнуло до пера. Тайкома, щоб ніхто не знав, не чув, мов молода кітка, що закрадалася до клітки з пташкою і боялася свідка,– я забралась до писання одного оповідання!.. Виджу себе наче сьогодні!.. Я схилила голову над стіл, над папір, зарила лице в руки... і так сиділа. Мабуть, я щось дуже... велике хтіла починати, щось, що було лиш незвичайним, великим-великим людям дозволено.

А я, я така... не вчена... таке зерно на Божому світі  я неначе святотатство хтіла попов¬нити. А як догляне... дізнається хто?  … я не знала, не могла собі уявити, що за сором, за «погром» міг мене чекати...

Кому звіритись? Я подумала про матір. Вона все дозволяла. Скільки б я не сиділа над книжками, вона все дозволяла. Любила науку... Але вона була така обтяжена працею щоденною для дітей своїх і хати, була така зайнята святим почуванням материнським для дітей, така гонена виповнюванням обов'язків своїх... вона не вміла німецької мови... і , може, так же була б гнівалась, сказала, що це не слід було мені чинити, і я... була б убита соромом. Убита. Батькові ще менше. Він працював від рання до вечора, був строгий, поважний, від дітей вимагаючий, був такий далекий від чогось подібного, що я ось тут хтіла починати, що я не могла й йому звіритись... і не звірялась нікому. Написала одне оповідання, друге, третє, але про надрукування їх ніколи не думала. До того, не було в мене особистої відваги, і я й не знала, як братись до того. Між тим усе читала, студіювала, хапалась за все, що давало освіту, і мріяла, думала. Я не була вдоволена собою, мені було сумно, я бажала чогось...» [2, т.5, с.233].

Автобіографічний лист 1921 р. – це розповідь, наповнена щирою любов’ю до батьків, про родовід по батьківській та материнській лінії, умови та методи виховання дітей у родині, прививання любові до книжки, музики, природи, до праці. Любов до українського розвинулась у О.Кобилянської завдяки щирій дружбі з Августою Кохановською, Софією Окуневською, Наталією Кобринською, Ольгою Устиянович, які переконували писати «не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи...»

Автобіографічний  лист 1922 р. – це огляд творчості, її аналіз, роздуми, мрії, тлумачення певних фактів, що у попередній автобіографії відсутнє. О.Кобилянська наголошує: «Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях... кожна сніжинка, кожний гарний вечір, хмарка – манять мене до пера!» [2, т.5, с.236].

Вперше надрукована в альманасі «Ольга Кобилянська», Чернівці, 1928. Оригінальність даної автобіографії в тому, що це – синтез автобіографічного та епістолярного жанру, на відміну від інших попередніх творів.
                                            
                                      
«Саме вчора закінчила я ту автобіографію, котра мені ішла з-під пера пиняво, що думала-м не закінчу її вже. Мусите знати, що страшне не терплю про себе писати...»
                  З листа до О.Гаморак-Левицької, племінниці В.Стефаника
                                             від 31.03.1927 р. [2, т.5, с.640-641].

У автобіографії 1927 р. відтворено глибокі внутрішні переживання, роздуми про перші літературні спроби, сором’язливість зізнатися у цьому, становлення О.Кобилянської як митця на тлі історичної епохи.

«У публічних школах не вчили за моїх молодих літ по-українськи, й мене посилав батько на протязі трьох місяців побирати науку української мови приватне в одної вчительки, що хоч і була українка, мала посаду при німецькій школі, де й німецька мова була викладовою на всі предмети.

Вдома були журнали, як «Червоная Русь»  (львівська газета), «Родимый листок» (чернівецька газета), а пізніше «Діло», але яке мусило з часом уступити наново «Червоній Русі»...

В часі, коли мені було 14-15 років, я любила пристрасно рисувати, не маючи до того іншого приготування, як саме гаряче внутрішнє ба¬жання наслідувати природу й накреслити людські фізіономії і події між  ними. Крім цього, справляло мені приємність записувати свої пережи¬вання, внаслідок чого я завела собі дневник, де заховувала всі свої п'ят¬надцятилітні бажання й медитації (роздуми) і час від часу задумувалась над ними. Не потребую згадувати, що я не переставала займатись читанням, яке попри виповнення хатньої жіночої праці, як миття, варення, праці в саду і т. п., становило в мене якусь головну ціль. Час переминав...» [2, т.5, с.219].

Великий влив на її формування як української письменниці відіграла дружба з Софією Окуневською та Наталією Кобринською. А ще шліфувати творчий почерк О.Кобилянській допомагали студії, які за її словами, «були доступні через німецьку мову, і пізнавала поважні твори Томаса Генріха Бокля, Джона-Уїльяма Дрепера, Джона Локке, Фрідріха Біхнера, не знехтуючи анітрошки  вивчення української мови...»

Ніжна, мрійлива натура, майбутня письменниця бажала краще бути на самоті, на лоні природи, яка надихала її на творчість, ніж у скучному нецікавому товаристві.

«…воліла бути самітною, чим у товаристві, що не могло мене вдово¬лити, я робила довгогодинні проходи серед природи, де набирала сили й розкошувала на шпилях гір між широкораменними соснами, вслухаючись у їх шум, або слідила оком за плавбою хижунів під хмарами, що лиш десь-колись, вдаряючи крилами, наче набираючи сили, плили кудись і щезали. Коли траплялось відбувати прогулки в гори в більшім товари¬стві, я мала звичай іти чи їхати верхом поперед усіх сама, щоб не бути примушеною говорити, відповідати на питання людей, що були мені нецікаві або мішали в думках. А думки гнали далеко в протилежні й далекі сторони або, коли я віддавалась свобідно враженням серед при¬роди і мрії роїлись у голові та викликали чудні почування в душі, а очі наче бачили постаті між деревами,– просилися опинитись на папері» [2, т.5, с.222].

У автобіографії згадується критика С.Єфремова та інших літературознавців творчості О.Кобилянської за начебто оспівування буржуазної моралі. На що вона гнівно відповіла: «І хто мене розуміє серцем, той, може, не кине на мене каменем за змальованих мною досі осіб з низів чи трудових інтелігентів...» [2, т.5, с.223].
Переселившись у Чернівці, письменниця наголошує, що «увійшла в українську громаду, мала можливість пізнати українську літературу, журнали, зноситись з освіченими українцями, їх жінками, а також з молодіжжю, взагалі входити  «в серце» Буковинської України...» [2, т.5, с.223].

У автобіографії описані враження від поїздки до Відня та Києва, міститься інформація про хворобливий стан – лівобічний параліч і сердечну хворобу та оптимістичні нотки щодо подальшої літературної діяльності. «Моя літературна програма ще не скінчена. Доки? Я думаю, до посліднього віддиху мого» [2, т.5, с.224].


                                 «Мене вже кілька людей просило написати їм дещо про себе, та Ви,
                                         ласкавий добродію, перший, котрому пишу».
                                                                                              З листа до О.Барвінського 17.12.1909 р. [2, т.5, с.609].
 
Лист автобіографічного характеру до Олександра Барвінського, українського культурно-освітнього і політичного діяча, співробітника журналу «Правда» від 17.12.1909 р. розкриває «деякі подробиці» життя Ольги Кобилянської. Вона розповідає про себе від народження до становлення її як письменниці. О.Барвінський використав сторінки життєпису Ольги Кобилянської у хрестоматії української літератури для вчительських семінарій про що повідомив у листі-відповіді від 13.01.1910 р.: «Отже, передовсім сердечне спасибі за ласкаві вісті про Ваше життя і літературну діяльність, чим я покористувався, пишучи до «Вибору з українсько-руської народної літератури для учительських семінарій» про Вас» [2, т.5, с.738].

З листа до Іванни Блажкевич від 16.10.1931 р.: «Вчора надвечір приніс мені один знайомий добродій телеграму з Праги, котра заявила мені, що з приводу святкування десятилітнього існування українського університету тут же, значить в Празі, мене іменували почесним  д о к т о р о м. Се воно в першій хвилі і врадувало, і зворушило мене, а сьогодні ось, коли пишу Вам се, пані, насувається усміх на уста. Нащо мені «докторського титулу»? Я так мало честолюбива, і ціла моя дійсна втіха чи сатифакція з праці – є те, коли зачую, що врадувала когось з читачів..., але гарно, що «не забули» за стару трудівницю»  [2, т.5, с.469].


Використана література
1.Кобилянська О.Слова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади./ Упорядн., передм.Ф.Погребенник.- К.:Дніпро, 1982. –339 с.
2.Кобилянська О. Твори:  В 5 т. – Київ: Держлітвидав України, 1962-1963. –Т.1-5.

Д.Б.Семчук, учитель української мови та літератури
Чернівецького ліцею № 3.

Надіслано вчителем української мови та літератури Семчук Д.Б. ліцею №3 м.Чернівці

_{Книги та підручники згідно календарного плануванння з української літератури 10 класу скачати, допомога школяру онлайн}