Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Збірка «На крилах пісень». Поеми, їх теми й мотиви

Статті до предмету Українська література 10 клас.

Тема «Леся Українка. Життя і творчість геніальної дочки українського народу».

Розгляд теми: Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Збірка «На крилах пісень». Поеми, їх теми й мотиви

                                       ЛЕСЯ УКРАЇНКА. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ГЕНІАЛЬНОЇ ДОЧКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Мета лекції:    
Навчальна -    Дослідити життєвий та творчий шлях Лесі Українки
Виховна -    Ознайомити учнів з героїчним творчим подвигом життя поетеси: «30-річна війна з хворобою», відданість своїй справі, народу, Україні. На цьому прикладі виховувати людяність, щедрість душі, любов до слова
Розвиваюча -    Розвивати творче мислення, потяг до прекрасного

Література:    
1.    Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки // Слово і час. – 1991. - №3.
2.    Борисюк Т. “Лісова пісня” Лесі Українки… // Слово і час. – 1990. - №3.
3.    Давидюк В. Позатекстова міфологічна символіка “Лісової пісні” // Дивослово. –1994. -№2.
4.    Драй – Хмара М. Боярина // Леся Українка. Бояриня. – К., 1991.
5.    “Хотіла б я піснею стати”: Матеріали для проведення позакласного часу з теми “Леся Українка та музика” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях і колегіумах. – 2000. - №2 (журнал, присвячений Лесі Українці).
6.    Криловець А. “Сім струн я торкаю” // Дивослово. — 1995. — № 7.
7.    Шевчук Т. Тестові завдання до теми “Творчість Лесі Українки” //Дивослово. — 1995. — № 8.
8.    Геник-Березовська З. Драматична творчість Лесі Українки в тогочасному літературному контексті // Геник-Березовська З. Грані культур: Бароко. Романтизм. Модернізм. — К., 2000.

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі?

Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.

У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з'являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.
1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець...”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров'я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

У 900-х рр. міцніють зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п'ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.
У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування — пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.

На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об'єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).

Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.
Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. “Пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там… Отак все посуватимуся в легенду.”

                                                                                  ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

1884 р. – виходять вірші поетеси “Конвалія”, “Сафо”, які опубліковано у Львівському журналі “Зоря”. Таким чином, з’явилося ім’я Леся Українка, завдяки дядькові - Драгоманову.
1889 р. – у журналі “Зоря” – прозові твори – оповідання “Така її доля”, “Святий вечір”.
1892 р. – 92 переклади з німецької Г.Гейне українською мовою.
1893 р. – перебуває під таємним доглядом поліції (зв’язок з київськими соціал-демократами – групою “Рабочее дело”, а з 900-х років – з іскрівцями). У цьому ж році у Львові вийшла перша поетична збірка “На крилах пісень”.  
1896 – політичний памфлет “Голос однієї російської ув’язненої”, де розкрито  протест деспотизму: “…у цьому царевбивчому місті кожен камінь кричить: “Геть тиранію!”.
1899 р. - у Львові виходить друга збірка поезій “Думи і мрії”, куди ввійшли такі твори, як “Давня казка”, цикли поезій “Мелодії”, “Невільнічні пісні”, “Відгуки”.
1900 р. – пише 7 статей для російського журналу “Жизнь”.
Влітку 1900 р. захворів її друг – Сергій Мержинський, якого Леся кохала, але безвідповідно. Він помер на руках у Лесі у березні 1901 р.:
Уста говорять: “він навіки згинув!”
А серце каже: “ні, він не покинув!”
Велика кількість творів присвячена йому. За життя Українка ці твори не друкувала.
1902 р. – третя збірка “Відгуки”.
1904 р. – займається перекладницькою діяльністю (Гейне, Гауптман, Шекспір, Данте, Байрон, Негрі та ін.). Виходить ще одне видання “На крилах пісень”.

Драматургія

1896 -  “Блакитна троянда”
1903 – “Вавілонський полон”
1904 – “На руїнах”
1905 – “В катакомбах”
1910 – “Руфін і Прісціла”
1911 – “Лісова пісня”

                                                                          Аналіз поезії “Дим”

Ця поезія належить до кращих сторінок української громадсько-політичної лірики. Написано поезію “Дим” 1903 р. Лесею Українкою в Італії. Найсильніше тут звучить тема інтернаціональної єдності трудящих усіх країн, яких поетеса у своїх публіцистичних виступах закликає єднатись, бо у всіх них спільний ворог – стан багачів.

Безпосереднє зближення з тогочасною дійсністю – ось те характерне, що впадає в око, коли читаєш поезію “Дим”. Навіть окремі художні деталі тут виникають з реальних життєвих обставин, і ця правдивість дуже відчутна у творі. Ось, наприклад, у листі до сестри Ольги, описуючи подорож до Італії, Леся Українка зауважує: “Дорогою від негоди, протягів і найгірше від диму в тунелях напав на мене кашель…” А у вірші читаємо:

                                                             …Тунель! І дим влетів мені в вікно
                                                             гірко хмарою – поганий дим,
                                                             либонь, погане вугля італьянське –
                                                             так не душив і дим в курній хатині
                                                             Там, на Поліссі…

Ця достовірність, життєва конкретність збережена послідовно впродовж усього вірша, багатого на таке опредмечене вираження думки. Соціальна типізація образів, підкреслені соціальні контрасти утверджують таке враження. Поетеса пише про те, що сама бачила, що передумала:

                                                             “Для нас у ріднім краю навіть дим
                                                             солодкий та коханий…” Без упину
                                                             я думала собі оці слова…

Так просто й довірливо-щиро розпочинається розповідь. І розмова автора в дорозі з панком, який, вказуючи на закурену Геную, поважно мовив: “Багатство наше отут росте!” – це також реальність життєво достовірна. Побутові реалії виникають і в спогадах про коханий рідний край, про близьких, дорогих людей:
І мріялись мені далекі села:

                                                             Дівчата йдуть, співаючи, з ланів,
                                                             Клопочуться хазяйки невсипущі,
                                                             Стрічаючи отару та черідку,
                                                             Господарі вертаються з роботи,
                                                             Не прискоряючи ходи, поважно,
                                                             А нишком поглядають на димок,
                                                             Що в’ється понад комином низеньким,
                                                             І думають: “Оце ж воно й вечеря…”

Відразу пригадуються рядки Шевченківської поезії “Садок вишневий коло хати”.

У вірші Лесі Українки центральним є образ диму. Він весь час виринає, снується – то в тунелі, то в курній хаті, то в’ється над комином в далекому паоліському селі, а то окутує ціле велике індустріальне місто. Соціальні контрасти починаються тут. Цілий ліс високих фабричних коминів – “багатство наше отут росте!”. І поруч – робітниче передмістя, де “до вікон хустя прип’ялось, мов злидні”. Багатство і злидні поруч – ось обличчя капіталістичного міста, як його бачила поетеса.

А над усім – дим – і знову контраст: “Обличчя білить і чорнить одежу”. Буденними, простими словами малюється картина правдиво, без жодної патетики. І логічно випливає з неї висновок про спільну недолю трударів різних країн в капіталістичному світі.

Від жалю стискається серце поета-гуманіста. Лесю Українку вражають картини, що розгортаються перед очима, картини убожества італійських робітників.

                                                             За вікнами щось темне маячіло…
                                                                                                    Чорні,
                                                             Закурені стояли там будинки…
                                                             А з вікон визирали, мов привиддя,
                                                             Якісь бліді, невільніцькі обличчя.
                                                             А над усім той дим…

Але той дим, що “краде людям сонечко веселе, п’є кров з лиця”, є і в інших робітничих оселях, в інших містах, інших країнах. Це глибоко усвідомлює авторка.

                                                             Мені згадалось теж приморське місто,
                                                             Не італьянське, потім друге, третє,
                                                             Четверте…
                                                             Скрізь комини високі непомірно…

Дим, як символ капіталістичного визиску, пронизує весь твір. Він закликає до протесту, до об’єднання всіх пролетарів, всіх гноблених, бо той дим не знає кордонів, він не має меж, не розрізняє націй:

                                                             Той дим проник мені у саме серце,
                                                             І стиснулось воно, і заніміло,
                                                             І вже не говорило: чужина.

Так ненав’язливо, самозрозуміло втілюється у творі ідея інтернаціональної солідарності. Мотив цей не випадковий у творчості поетеси. Він перегукується з її висловлюваннями у публіцистиці: “Робітники не повинні вважати на те, хто з них до якої віри чи народу належить… а повинні триматися спільно, одностайно, бо в усіх них один ворог – стан багачів, капіталістів, що користає з робітницької праці”.

Поезію написано 5-стопним ямбом.
 
 

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Календарно-тематичне планування, завдання школяру 10 класу з української літератури скачати, Українська література онлайн}