KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 2. Соціальна структура українського суспільства та економічне життя. Князі, пани й дрібна шляхта
 
Строка 3: Строка 3:
'''''Соціальна структура суспільства та економічне життя'''''<br><br>Пригадайте:  
'''''Соціальна структура суспільства та економічне життя'''''<br><br>Пригадайте:  
-
1. Що таке соціально структура суспільства? <br>2.Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.? <br>3. Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище? <br>4. Що ви знаєте про розвиток господарства, міст, ремесел та торгівлі в другій половині XIV—XV ст.?<br><br><u>Привілейовані стани.</u> У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілеііовані.<br>Вершину&nbsp;&nbsp; панівного&nbsp;&nbsp; стану&nbsp;&nbsp; — шляхти&nbsp; -&nbsp; посідали удільні князі&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; лю_ Рюриковичі&nbsp;&nbsp; і&nbsp;&nbsp; Гедиміновичі.&nbsp;&nbsp; Вони&nbsp; становили замкнену групу, до якої&nbsp; можна було увійти завдяки&nbsp; заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовниківв. Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.<br>До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.<br>До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни, панцирні слуги й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто. <br><br>'''''УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XVI СТ.'''''<br>Становим поділ українського суспільства на початку XVI ст. <br><br>У 1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей „попис” стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем'янин», «панцирні слуги» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.<br>Права і привілеї шляхти були Шляхта — привілейований панівний закріплені прийняттям збірок застои у Польщі, Литві, на українських конів — Литовських статутів. Перший та білоруських землях, які в XIV- Литовський статут 1529 р. узаконив XVIII ст. полежали Великому князівству подід&nbsp;&nbsp; шляхетства&nbsp; на&nbsp; шляхту,&nbsp;&nbsp; яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками й величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і великому Вальному (загальному) сеймі.<br>Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти й магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.<br><br><u>Напівпривілейовані і непривілейовані верстви населення</u>. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави. Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри й більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.<br>Переважну більшість населення українських земель (близько 80&nbsp;%) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або вотчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.<br>За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею пана відбували повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.<br>Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва, яке займалося степовими промислами і боролося з татаро-турецькими нападниками.<br><br><u>Розвиток сільського господарства. </u><br>Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово поширюються більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова орннка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.<br>Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.<br>На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.<br>Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію&nbsp; промислів і сільського господарства. Шляхта почала створювати фільварки, шляхетське господарство, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно З цим зростала кількість «непохожих» селян, відробляли тяглову службу або панщину. Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставок» на волоки», підписаною польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом (1557 р.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялась між селянами. Тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини за користування волокою мали відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.<br>Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки). У другій половині XVI ст, волочна система землекористування була поширена на землі шляхти і церкви.<br>Розвиток міст, ремесел і торгівлі. У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських&nbsp;&nbsp; землях.&nbsp;&nbsp; На Східному Поділлі та Київщині їх стало набагато менше через постійну&nbsp; загрозу татарських набігів.&nbsp; Найбільшим містом був Київ, населення якого складало близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.<br>Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.<br>Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право отримала більшість значних міст України.<br>Міста, що мали магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт.<br><br>Магдебурзьке право – середньовічне право, за яким міста звільнялись від управління й суду великих землевласників і створювали органи місцевого самоврядування.<br><br>Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.<br>На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об'єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.<br>У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об'єднання на зразок ремісничих цехів.<br>У цей період також активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам' янець-Подільський.<br><br>'''''Висновки'''''<br>Населення українських земель поділялося на стани. У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.<br>Утягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.<br>Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.<br><br>
+
1. Що таке соціально структура [[ІКТ_–_основний_напрямок_розвитку_суспільства|суспільства]]? <br>2.Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.? <br>3. Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище? <br>4. Що ви знаєте про розвиток господарства, міст, ремесел та торгівлі в другій половині XIV—XV ст.?<br><br><u>Привілейовані стани.</u> У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілеііовані.<br>Вершину&nbsp;&nbsp; панівного&nbsp;&nbsp; стану&nbsp;&nbsp; — [[«Міщанин-шляхтич»._Повні_уроки|шляхти]]&nbsp; -&nbsp; посідали удільні князі&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; лю_ Рюриковичі&nbsp;&nbsp; і&nbsp;&nbsp; Гедиміновичі.&nbsp;&nbsp; Вони&nbsp; становили замкнену групу, до якої&nbsp; можна було увійти завдяки&nbsp; заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовниківв. Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.<br>До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.<br>До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни, панцирні слуги й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто. <br><br>'''''УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XVI СТ.'''''<br>Становим поділ українського [[Інформаційні_ресурси_сучасного_суспільства._Повні_уроки|суспільства]] на початку XVI ст. <br><br>У 1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей „попис” стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем'янин», «панцирні слуги» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.<br>Права і привілеї шляхти були Шляхта — привілейований панівний закріплені прийняттям збірок застои у Польщі, Литві, на українських конів — Литовських статутів. Перший та білоруських землях, які в XIV- Литовський статут 1529 р. узаконив XVIII ст. полежали Великому князівству подід&nbsp;&nbsp; шляхетства&nbsp; на&nbsp; шляхту,&nbsp;&nbsp; яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками й величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і великому Вальному (загальному) сеймі.<br>Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти й магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.<br><br><u>Напівпривілейовані і непривілейовані верстви населення</u>. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави. Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри й більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних [[Технологічні_уклади_виробництва:_реміснича_технологія,_машинне_виробництво,_автоматизоване_виробництво_та_нова_економіка_знань|ремісників]] і торговців.<br>Переважну більшість населення українських земель (близько 80&nbsp;%) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або вотчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.<br>За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість [[Сільське_господарство._Становище_і_повсякденне_життя_селянства._Зростання_міст.|селянства]] становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею пана відбували повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.<br>Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва, яке займалося степовими промислами і боролося з татаро-турецькими нападниками.<br><br><u>Розвиток сільського господарства. </u><br>Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово поширюються більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова орннка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.<br>Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.<br>На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.<br>Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію&nbsp; промислів і сільського [[Ілюстрації_до_теми_Загальна_характеристика_господарства._Промисловість._Сільське_господарство._Транспорт|господарства]]. Шляхта почала створювати фільварки, шляхетське господарство, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно З цим зростала кількість «непохожих» селян, відробляли тяглову службу або панщину. Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставок» на волоки», підписаною польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом (1557 р.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялась між селянами. Тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини за користування волокою мали відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.<br>Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки). У другій половині XVI ст, волочна система землекористування була поширена на землі шляхти і [[Тема_5._Становище_церкви._Розвиток_полемічної_літератури._Церковні_собори_в_Бересті_1596_р.,_утворення_греко-католицької_церкви.|церкви]].<br>Розвиток міст, ремесел і торгівлі. У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських&nbsp;&nbsp; землях.&nbsp;&nbsp; На Східному Поділлі та Київщині їх стало набагато менше через постійну&nbsp; загрозу татарських набігів.&nbsp; Найбільшим містом був Київ, населення якого складало близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.<br>Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.<br>Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право отримала більшість значних міст України.<br>Міста, що мали магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт.<br><br>Магдебурзьке право – середньовічне право, за яким міста звільнялись від управління й суду великих землевласників і створювали органи місцевого самоврядування.<br><br>Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.<br>На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об'єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.<br>У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об'єднання на зразок ремісничих цехів.<br>У цей період також активно розвивалася міжнародна [[Конспект_до_теми_Купівля_Продаж_Торгівля|торгівля]]. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам' янець-Подільський.<br><br>'''''Висновки'''''<br>Населення українських земель поділялося на стани. У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського [[ІКТ_–_основний_напрямок_розвитку_суспільства|суспільства]] було селянство.<br>Утягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.<br>Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.<br><br>
''Вислано читачаму з сайту''<br>  
''Вислано читачаму з сайту''<br>  
Строка 12: Строка 12:
  '''<u>Зміст уроку</u>'''
  '''<u>Зміст уроку</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                       
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] конспект уроку і опорний каркас                       
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] презентація уроку  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи та інтерактивні технології
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] оцінювання  
   
   
  '''<u>Практика</u>'''
  '''<u>Практика</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] задачі та вправи,самоперевірка  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] практикуми, лабораторні, кейси
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] домашнє завдання  
   
   
  '''<u>Ілюстрації</u>'''
  '''<u>Ілюстрації</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] реферати
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] фішки для допитливих
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] шпаргалки
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
   
   
  '''<u>Доповнення</u>'''
  '''<u>Доповнення</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] підручники основні і допоміжні  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] тематичні свята, девізи  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] статті  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] національні особливості
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                           
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] словник термінів                           
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] інше  
   
   
  '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
  '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] календарний план на рік  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації  
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] методичні рекомендації  
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] програми
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].  
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].  
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].

Текущая версия на 10:37, 26 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 8 клас>>Історія України: Соціальна структура українського суспільства та економічне життя. Князі, пани й дрібна шляхта

Соціальна структура суспільства та економічне життя

Пригадайте:

1. Що таке соціально структура суспільства?
2.Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.?
3. Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище?
4. Що ви знаєте про розвиток господарства, міст, ремесел та торгівлі в другій половині XIV—XV ст.?

Привілейовані стани. У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілеііовані.
Вершину   панівного   стану   — шляхти  -  посідали удільні князі      лю_ Рюриковичі   і   Гедиміновичі.   Вони  становили замкнену групу, до якої  можна було увійти завдяки  заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовниківв. Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.
До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.
До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни, панцирні слуги й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XVI СТ.
Становим поділ українського суспільства на початку XVI ст.

У 1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей „попис” стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем'янин», «панцирні слуги» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.
Права і привілеї шляхти були Шляхта — привілейований панівний закріплені прийняттям збірок застои у Польщі, Литві, на українських конів — Литовських статутів. Перший та білоруських землях, які в XIV- Литовський статут 1529 р. узаконив XVIII ст. полежали Великому князівству подід   шляхетства  на  шляхту,   яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками й величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і великому Вальному (загальному) сеймі.
Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти й магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

Напівпривілейовані і непривілейовані верстви населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави. Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри й більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або вотчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.
За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею пана відбували повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.
Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва, яке займалося степовими промислами і боролося з татаро-турецькими нападниками.

Розвиток сільського господарства.
Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово поширюються більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова орннка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.
Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.
На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.
Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію  промислів і сільського господарства. Шляхта почала створювати фільварки, шляхетське господарство, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно З цим зростала кількість «непохожих» селян, відробляли тяглову службу або панщину. Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставок» на волоки», підписаною польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом (1557 р.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялась між селянами. Тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини за користування волокою мали відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.
Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки). У другій половині XVI ст, волочна система землекористування була поширена на землі шляхти і церкви.
Розвиток міст, ремесел і торгівлі. У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських   землях.   На Східному Поділлі та Київщині їх стало набагато менше через постійну  загрозу татарських набігів.  Найбільшим містом був Київ, населення якого складало близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.
Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.
Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право отримала більшість значних міст України.
Міста, що мали магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт.

Магдебурзьке право – середньовічне право, за яким міста звільнялись від управління й суду великих землевласників і створювали органи місцевого самоврядування.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.
На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об'єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.
У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об'єднання на зразок ремісничих цехів.
У цей період також активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам' янець-Подільський.

Висновки
Населення українських земель поділялося на стани. У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.
Утягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.
Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

Вислано читачаму з сайту


Книги, підручники, конспект з історії України на допомогу вчителю та учням. Історія України обучатись онлайн


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.