ПРО КАРЛСОНА, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ

(Уривок)
Був чудовий весняний вечір, і вікно стояло відчине¬не. Білі фіранки легенько колихалися, немовби махали маленьким блідим зіркам, що мерехтіли вгорі на весняному небі.

Малюк підійшов до вікна і став дивитися надвір. Раптом він почув якесь легеньке дзижчання. Воно дедалі дужчало, і несподівано повз вікно повільно пролетів маленький товстий чоловічок. Це був Карлсон, що живе на даху, але ж Малюк ще не знав того.

Карлсон тільки зміряв Малюка довгим поглядом і полетів собі далі. Він зробив невеличке коло над дахом сусіднього будинку, облетів димар і повернувся назад до вікна. Тепер він додав швидкості і промчав повз Малюка, ніби невеличкий реактивний літак.

Він кілька разів пролітав отак за вікном, а Малюк стояв принишклий і очікував, що ж буде далі. Від хвилювання в нього аж мороз пішов по спині, бо ж не кожного дня отак перед очима пролітають маленькі товсті чоловічки.

Врешті Карлсон уповільнив літ біля самого підвіконня і сказав:
— Привіт! Можна присісти скраєчку?
— О, будь ласка,— відповів Малюк і докинув: — А що, важко отак літати?
— Тільки не мені,— поважно сказав Карлсон.— Мені нічого не важко, бо я найкращий у світі літун! Проте я не раджу кожному лантухові наслідувати мене.
— Як тебе звуть? — спитав Карлсон.
— Малюк. Хоч насправді я звусь Сванте Свантесон.
— А мене, уяви собі, як не дивно, звуть Карлсон. Просто Карлсон і годі. Привіт, Малюк!
— Привіт, Карлсоне! — сказав Малюк.
— Скільки тобі років? — спитав Карлсон.
— Сім,— відповів Малюк.
— Чудово. Підемо далі,— мовив Карлсон.
Він хвацько перекинув через підвіконня свої ма¬ленькі товсті ноги й опинився в кімнаті.
Тут Карлсон дістав із книжкової полички Малюка його іграшкову парову машину.
— Давай запустимо її,— мовив він.
— Без тата не можна,— сказав Малюк.— Машину мені дозволяють заводити тільки разом з татом або братом Боссе.
— З татом, з Боссе або Карлсоном, що живе на даху,—- зауважив Карлсон.— Найкращий у світі ма¬шиніст — це Карлсон, що живе на даху. Так і передай своєму татові!

Він миттю схопив пляшку з денатуратом*, що стояла побіч машини, наповнив маленьку спиртівку і запалив її.
Хоч він був і найкращий у світі машиніст, однак на¬ливав спирт так незграбно, що на книжковій полиці з'явилась ціла калюжа. Вона загорілась, і навколо
машини затанцювало веселе голубе полум'я. Малюк злякано крикнув і кинувся до полиці.
— Спокійно, тільки спокійно! — мовив Карлсон і за¬стережливо підняв свою пухку руку.
Проте Малюк не міг бути спокійний, коли бачив, як горить. Він схопив стару ганчірку і погасив полум'я. Там, де горіло, на лаковій полиці залишилися великі негарні плями.
— Глянь, яка стала полиця,— зажурився Малюк.— Що скаже мама?
— Дурниці, не варто й згадувати,— мовив Карлсон.— Кілька маленьких плям — то дурниці. Так і пе¬редай своїй мамі!
Він уклякнув біля машини, і очі його заблищали:
— Зараз вона запрацює.
І справді, машина скоро почала працювати. «Пах-пах-пах»,— пахкала вона. О, це була найкраща з усіх парових машин, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов.
— Я мушу перевірити запобіжний клапан,— сказав він і почав завзято крутити якусь маленьку ручку.— Завжди може статися лихо, коли не перевіриш за¬побіжного клапана.

«Пах-пах-пах»,— пахкала машина дедалі швидше й швидше. «Пах-пах-пах». Врешті вона почала задихатись, ніби мчала щодуху. Очі в Карлсона променіли.
Більше він нічого не встиг сказати, бо тут раптом почувся страшенний луск, і парової машини не стало, лиш уламки з неї порозліталися по всій кімнаті.
— Вона вибухнула! — захоплено вигукнув Карлсон, ніби це було найкраще, що могла зробити парова машина.— Справді-таки вибухнула! А який луск, ух!

Однак Малюк не міг так само радіти, як Карлсон. У нього на очах забриніли сльози.
— Моя машина...— схлипнув він.— Од неї залиши¬лись самі уламки!
— Дурниці, не варто й згадувати,— сказав Карлсон і безжурно махнув пухкенькою рукою.— Ти собі змо¬жеш узяти нову парову машину.
— Де? — здивувався Малюк.
— У мене нагорі. їх там є кілька тисяч.
— Де це в тебе нагорі? — спитав Малюк.
— Нагорі, у моїй хатці на даху.
— У тебе є хатка на даху? — перепитав Малюк.— І в ній кілька тисяч парових машин? І ти даси мені одну машину?
— Ну, звичайно.
— Зараз даси? — спитав Малюк.
— Ні, спочатку мені треба їх трошки оглянути, пе¬ревірити запобіжні клапани тощо. Спокійно, тільки спокійно! Днями ти її матимеш.
Малюк заходився збирати долі шматочки того, що недавно було його паровою машиною.
— Уявляю собі, що скаже тато,— занепокоєно про¬бурмотів він.
Карлсон здивовано підвів брови.
— Через машину? То дурниці, не варто й згадувати! Так і передай своєму татові. Я б сам сказав йому це, якби міг ще трохи побути тут і зустрітися з ним. Але мені треба зараз злітати додому, глянути, що там робиться.

— Так гарно, що ти прийшов до мене,— сказав Малюк.— Хоч парова машина... Ти ще колись прийдеш?
— Спокійно, тільки спокійно! — мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Мо¬торчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розкрутиться. Та ось Карлсон одірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.

— Мотор щось кашляє,— сказав він.— Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би зробити це, адже я найкращий у світі моторист. Та от часу нема...

Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька, товста постать чітко вимальовувалась на тлі весняного зоряного неба.
— Привіт, Малюк! — гукнув він, помахав своєю пухкенькою ручкою і полетів.

Денатурат — технічний спирт.

Чи відома тобі ця казка?
Прочитай, як знайомились Малюк і Карлсон. Чому Малюк так хвилювався? Яким зображено фантастичного чоловічка Карлсона? Як він себе вихваляв?
З якою інтонацією слід читати слова Карлсона? А Малюка? Знайди у тексті зачин, основну частину і кінцівку. Підготуйся стисло розповісти прочитаний уривок з казки.
Попрацюйте разом! Уявіть, що поданий уривок треба відобразити в семи кадрах діафільму. Спробуйте визначи¬ти їх зміст і послідовність розташування. Позмагайтеся, хто швидше знайде абзаци зі словами: веселе голубе полум'я; мчала щодуху.

О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.

Надіслано читачами з інтернет-сайту