KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 3. Виробництво та його фактори: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва

Гіпермаркет Знань>>Економіка>>Економіка 10 клас>>Економіка: Виробництво та його фактори: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва

Сутність і види економічних ресурсів (факторів виробництва). Особливості різних видів економічних ресурсів.

Чим характеризуються економічні ресурси?

Сутність і види економічних ресурсів
Для здійснення господарської діяльності людина використовує відповідні ресурси. Слово «ресурс» (франц.) означає «усе, що може бути використане для господарювання».


Усі види ресурсів, які використовуються у процесі виробництва, називають економічними ресурсами, або факторами виробництва.


Згадаємо Робінзона, який потрапив на безлюдний острів і змушений був жити як первісна людина. За допомогою ліани, палиці й великого кам'яного уламка він зробив сокиру, яка стала йому знаряддям полювання та праці. Згодом для будівництва хижі він використав гілки дерев, ліани, стовбури, листя та інші предмети. Знайдене насіння стало необхідною умовою, щоб Робінзон зайнявся городництвом на підготовленій для цього ділянці землі. А приручивши тварин, він дістав можливість споживати м'ясо.

Звичайно, Робінзон не вижив би у таких складних умовах, якби впав у відчай і нічого не робив. Його винахідливість, фізична праця й оптимізм допомогли витримати випробування і стали добрим прикладом для багатьох людей, що опинялися у скруті. Робінзон побачив у навколишніх речах корисні властивості, можливості використання їх як ресурсів.

Види економічних ресурсів
Економічні ресурси поділяються на дві великі групи: матеріальні — земля і капітал; людські — праця і підприємницький хист людей, їхня здатність до підприємництва.


Праця здавна вважалась одним з основних економічних ресурсів. Про це йдеться в Арістотеля, середньовічних філософів, у представників економічної школи меркантилістів (XVII ст.). Фізіократи (XVIII ст.) найбільшу роль відводили землі як економічному ресурсові. Адам Сміт у XVIII ст. розглядав взаємодію вже трьох факторів виробництва: землі, праці, капіталу. Найчіткіше теорію економічних ресурсів сформулював Жан Батист Сей (1767-1832). У XX ст. англійський економіст Альфред Маршалл (1842-1924) запропонував розглядати четвертин фактор — підприємницькі здібності людей. Деякі сучасні економісти виділяють ще один фактор виробництва — «знання» у розумінні досягнень науки, інформації, технології, науково-технічного прогресу.


Праця — сукупність умінь, навичок, фізичних та інтелектуальних можливостей людини, тобто її робоча сила, яку вона використовує у процесі виробництва.


Земля (природні ресурси) — так називають усі блага природи, які людина використовує у процесі виробництва: земля, надра, водні, лісові, біологічні, агрокліматичні та всі інші види природних ресурсів, які ви вже знаєте з географії, біології, фізики й інших наук.


Капітал — усі засоби виробництва, створені людиною; приміщення, обладнання, машини, матеріали, інструменти, напівфабрикати, а також кошти, тобто грошовий капітал, призначений для організації виробництва. Процес нагромадження коштів і їх використання для ведення виробництва називається інвестуванням.


Підприємницькі здібності — здатність людей до організації виробничої, торговельної, комерційної та іншої ділової, економічної діяльності. Це особливий економічний фактор, який забезпечує комбіноване поєднання всіх інших ресурсів у єдину систему в процесі виробництва товарів та послуг. Підприємницькі здібності виявляються через особливий вид діяльності, яку називають підприємництвом. Детальніше про це йтиметься у наступних темах.

Особливості різних видів економічних ресурсів
Наявність численних економічних ресурсів у різних народів в усі часи вважалась основою багатства. Так, у ско-тарів-кочівників багатство вимірювалось поголів'ям худоби. Навіть слово „капітал” походить з латинської — «голова», «головний». У поміщиків Русі багатство визначалося кількістю кріпаків, тому що їхній дохід залежав від кількості працюючих. В англійських лордів багатство залежало від земельних володінь, за які селяни платили орендну плату з одиниці площі. У заможних городян в Європі XIX-XX ст. мірилом багатства була кількість прибуткових будинків. У купців різних країн і часів — обсяги торгових оборотів.


Розглянемо коротко основні риси економічних ресурсів, як їх розуміє сучасна наука.


Земля
Природний ресурс земля — вихідний фактор виробництва, без якого матеріальне виробництво зовсім неможливе. До нього зараховують землю і все, що розташоване на ній і в ній: орні площі, ліси, ресурси річок, озер, морів, океанів, корисні копалини, тобто все, що людина бере від природи. Це природне середовище, де відбувається життєдіяльність людини.


У первісному суспільстві людина лише споживала природні блага. З розвитком господарських відносин стає очевидним, що життєві умови, даровані природою, не всюди однакові й змінюються з часом, а багатства, які можна отримати від використання землі, залежать від якості самої землі та способів господарювання. Відтак з'являється прагнення до привласнення і відстоювання права на земельні площі певними групами людей з метою їх подальшого використання для отримання прибутків.


Особливе ставлення людей до землі яскраво описано українськими класиками. У п'єсі «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого читаємо: «Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито, і все то гроші, гроші, гроші...»


Уся величезна різноманітність природних ресурсів і фізико-біологічні особливості землі надають різні можливості для господарської діяльності, що відображається в земельному кадастрі. З їх урахуванням люди обирають відповідні способи використання землі. Так, у Земельному кодексі України земельні ресурси поділяються за цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового фонду, водного (у т. ч. підводного) фонду. Обмеженість земель зумовлює раціональне використання їхньої природної родючості, поліпшення стану природних об'єктів, використання інтенсивних технологій, які забезпечують підвищення продуктивності та ефективності господарювання і подальшого використання землі.

Праця
Ресурс «праця» об'єднує всі фізичні й розумові здібності людей для здійснення виробництва. Без праці неможливі ні використання природних багатств, ні виробництво товарів. Ефективність праці залежить від доцільного застосування тих здібностей, з якими ми народилися, і знань, яких ми набули в навчанні, сили наших м'язів та вправності наших рук, нашого розуму й пам'яті та соціального досвіду.


З певного віку всі працездатні люди, що мають належні фізичні та розумові здібності, є трудовими ресурсами. Особливості трудових ресурсів ви вже вивчали на уроках географії. Основні риси праці як фактора виробництва ми розглянемо при вивченні ринку праці.


Праця й земля — традиційні виробничі фактори. Але щоб виробляти товари, у сучасному господарстві їх самих недостатньо. Ще з давніх-давен людина використовувала допоміжні засоби, що полегшували її працю (плуг, рибальські снасті, кресало, скребок, молоток тощо). Ці інструменти були знаряддям, «капіталом» трудівника, слугували підвищенню ефективності його праці. У сучасному виробництві належна їх ефективність досягається завдяки застосуванню складних машин, устаткування та технологій.


Капітал
До нього належать усі задіяні у процесі виробництва предмети й засоби виробництва і кошти, а також складські запаси готової чи незавершеної продукції, що є сировиною для подальшого виробництва, необхідні приміщення.


Арістотель першим спробував пояснити, що таке капітал. Він запровадив поняття «хремастика» — мистецтво забезпечувати достаток, діяльність, спрямована на нагромадження коштів. Пізніше вчені-економісти А. Сміт і Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, запасом матеріальних цінностей, призначених для подальшого виробництва й отримання доходу. їх наступник К. Маркс дійшов висновку, що джерелом капіталу є присвоєна власником засобів виробництва додаткова вартість продукції, вироблена живою працею.


Дослідники XX ст. також по-різному підходили до розуміння сутності капіталу. Американський економіст І. Фішер так іменував запас багатства, здатного забезпечувати його власникові постійний дохід у вигляді «потоку послуг». Англієць Дж. Хікс капіталом вважав сукупність товарів виробничого призначення, Пол Хейне — благом, що його можна використовувати для виробництва майбутніх благ. Деякі вчені вважають капіталом також час, як окремий фактор виробництва, що створює дохід.


Поняття «капітал» часто вживається у різних значеннях: грошовий капітал — кошти, призначені для організації та розширення виробництва, для придбання знарядь, матеріалів і сировини: матеріальний капітал — засоби виробництва тривалого й короткочасного використання; людський капітал — знання, працездатність, досвід, енергія, освітні, культурні, етичні цінності і традиції людей тощо.


Основні складові частини матеріального, речового капіталу показано в табл. 2.

Таблиця 2. Структура матеріального капіталу.   

Матеріальний капітал
Оборотний капітал
(матеріальні оборотні кошти)
Основний капітал(основні фонди

Приміщення і споруди

Машини,  устаткування,  інструменти, прилади, товари тривалого використання, земля, тварини та ін.

Патенти, товарні знаки, цінні папери, авторські й інші права (нематеріальні активи)

Сировина, паливо, енергія, матеріали і напівфабрикати


Незавершене будівництво, запаси власної готової продукції, товари для перепродажу


Велику частину основного капіталу становлять засоби виробництва тривалого використання. Вони на довгий час • прив'язують* кошти до виробництва, потребують значних витрат на належне утримання і ремонт. Такі витрати, які виникають незалежно від кількості виробленої продукції, називають постійними. А процес поступового зношування основних фондів і перенесення їхньої вартості на вироблювану продукцію називають амортизацією. Зношування основного капіталу може бути як фізичним, так і моральним.

Завдання. Наведіть власні приклади фізичного і морального зношування відомих вам речей, які можна вважати капіталом. Поміркуйте, як власник має відшкодовувати подібні втрати.


За походженням капітал може бути власним або залученим (чужим), отриманим через кредити чи боргові зобов'язання.


Співвідношення різних видів капіталу на підприємстві відображується в документі, який називається балансом.


Утворення капіталу можливе за кількох умов. Першою назвемо утримання від споживання.


Доходи, не використані на споживання, стають основою заощаджень. Заощадження окремих людей і сімей можуть бути у грошовій формі вдома, на рахунках у банку або безпосередньо на підприємстві, вкладені під відповідне письмове засвідчення (цінний папір тощо) про внесення коштів і права на отримання доходу.


Другою важливою умовою утворення капіталу є вкладення заощаджених коштів у подальше виробництво: наприклад, будівництво нових цехів, купівля кращих, високотехнологічних ліній, використання якіснішої сировини тощо. Отже, той, хто вкладає свої заощадження у господарську діяльність, позбавляє себе певних можливостей реалізувати своє багатство сьогодні, жертвує сьогоднішніми інтересами заради майбутнього. І така «жертовність» заслуговує винагороди у вигляді різних доходів від використання ресурсів. Детальніше про це йтиметься в наступній темі.


Проблеми співвідношення споживання, заощаджень та інвестицій є актуальними як для кожної сім'ї, так і для підприємств ти національних економік.

Завдання. Наведіть приклади різних видів благ, які використовують як для споживання, так і для виробництва.

Підприємливість
Що ж приводить у рух щойно названі економічні ресурси? Четвертим, об'єднуючим фактором виробництва, його рушійною силою є підприємницький хист, або підприємливість. Підприємливість передбачає наявність здорового глузду, вміння йти на ризик, використання всіх можливостей для досягнення певної мети, хист до управління.


Підприємець — новатор, який, прагнучи отримати додаткову вигоду, використовує винаходи, веде пошук шляхів удосконалення, поліпшення організації виробництва, запроваджує нові досягнення задля оптимального поєднання наявних ресурсів. Винагородою для підприємця є підприємницький прибуток — плата за його ризик.
Звичайно, не всі люди мають визначні підприємницькі здібності. Тих же, хто має перераховані здібності і застосовує їх на практиці, називають підприємцями.


Діяльність підприємців у будь-якій сфері економіки називається підприємництвом. Підприємницька діяльність — це діяльність, спрямована на об'єднання факторів виробництва — землі, праці, капіталу заради одержання прибутку. Підприємництво — надзвичайно важливий вид діяльності.

Контрольні завдання
1 рівень
1. Вкажіть, чи правильні твердження:
а) поняття «земля» охоплює всі продукти, які надходять від природи і використовуються у виробництві;
б) усі товари, що виробляються для використання у виробництві, називаються капіталом.


2. Виберіть найпевнішу відповідь із наведених.
Знання, вміння, поінформованість, які можуть використовуватись у процесі виробництва, це:
а) інформація; б) підприємництво; в) розумова праця.


3. Виберіть правильну відповідь із наведених.
Фактор виробництва, який забезпечує ефективний розподіл ресурсів для отримання бажаного результату, це:
а) праця; б) підприємництво; в) інформація; г) капітал.

2 рівень
4. Дайте визначення понять: «економічні ресурси»; «праця», «земля», «капітал»; «підприємливість».


5. До якого з факторів виробництва належать: а) комп'ютер;
б) урожай цукрових буряків; в) поклади нафти; г) кваліфікація програміста; ґ) фах менеджера фірми.
6. Проаналізуйте життя Робінзона на острові і наведіть приклади його праці, спрямованої на задоволення своїх потреб. Чи дала б праця Робінзона результат при майже повній відсутності природних благ на острові?

3 рівень
7. Проаналізуйте, як змінювалася роль землі як фактора виробництва в різні періоди економічного розвитку в Україні.
8. Поясніть на конкретних прикладах, коли папір і ручка призначені для використання у побуті, а коли — для виробництва.
9. Охарактеризуйте роль людського капіталу в сучасній ринковій економіці.
10. Поясніть, чому людям, які виробляють товари, доводиться постійно здійснювати пошук кращих варіантів.

4 рівень
11. Наведіть приклади ситуацій, коли капітал змінює можливість використання праці й землі.
12. Наведіть випадки, коли земля не є фактором виробництва. Відповідь обґрунтуйте.
13. Охарактеризуйте на конкретних прикладах, як змінилися у сучасних ринкових умовах в Україні такі фактори виробництва, як праця і капітал.

Ковальчук Г.О., Мельничук В.Г., Огнев'юк В.О. Економіка 10 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту



Загальні характеристики виробництва

Сучасна економіка охоплює виробництво десятки мільйонів окремих виробів. Саме така кількість товарів і послуг створюється в країнах з розвинутою економікою. Виробництво у широкому розумінні - це вирощування зерна і худоби, добування пального і сировини, створення верстатів і автомобілів, надання перукарських і ресторанних послуг, лікування й освіта, видавництво книжок і виконання музичних творів, розробка комп'ютерних програм і створення реклами тощо. Якби ця діяльність припинилася на певний час, то людство стало б перед загрозою соціально-культурної деградації і фізичного вимирання. У цьому сенсі виробництво є основою життя і розвитку будь-якого суспільства.

Зміст виробництва. Для того, щоб зрозуміти зміст певного явища, необхідно розглянути його з різних боків, вивчивши елементи і зв'язки між ними.

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин міжлюдьми (див. схему 1.2.1).


Дві сторони суспільного виробництва
       
Схема 1.2.1   Дві сторони суспільного виробництва


Пояснення до схеми

  • Для здійснення виробництва людина бере з природи мінеральні речовини, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти. По-перше, природні ресурси обмежені й, здебільшого, невідтворювані. Тому, чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання. Це породжує низку проблем: знаходження замінників природних речовин, створення ресурсоекономних технологій, повторне використання ресурсів тощо. По-друге, людина сама є частиною природи, тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров'я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв'язання яких залежить виживання людства.
  •  У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації виробничого процесу, управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток виробництва - це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.


Важливе місце у виробничих відносинах належить відносинам власності. У відносинах власності розрізняють юридичний та економічний бік.

Юридичний бік власності відображений у затверджених державою законах про правила (порядок) володіння, користування, розпорядження виробничими ресурсами, створеними продуктами, грошовими коштами тощо. Володіння означає закріплене законом ставлення особи до об'єктів власності як до своїх. Користування передбачає здійснення права задовольнити власні потреби за рахунок об'єктів власності. Розпорядження означає, що власник визначає долю об'єкта власності - продає, передає, надає його в тимчасове користування тощо.


Власність як економічне явище виникає лише за таких умов:

  1. існує там, де люди вступають в економічні відносини - виробляють, обмінюють, розподіляють, споживають тощо;
  2. передбачає реалізацію інтересів певних економічних суб'єктів -приватних осіб, колективів, держави;
  3. відповідає рівню розвитку технологій та наявним виробничим ресурсам.


Суб'єктами відносин власності можуть бути: приватні особи (родини), колективи (виробників, споживачів, членів громадських організацій тощо), держава в особі органів центральної та місцевої влади. За критерієм суб'єктів розрізняють такі форми власності:

  1. приватну або особисту;
  2. колективну як кооперативну та власність громадських організацій;
  3. державну як загальнодержавну та комунальну.


До об'єктів власності можуть належати:

  • природні ресурси, передусім земля;
  • ресурс праці, що втілюється у здатності людини виробляти блага;
  • інтелектуальний ресурс - здатність продукувати нове знання, поширювати його, використовувати при вдосконаленні технологій виробництва і споживання;
  • інформація - результат нагромадження певного обсягу знань, що, на відміну від більшості інших об'єктів власності, при споживанні не зникає, не зношується, а при поширенні у суспільстві сприяє розвиткові інтелектуального ресурсу;
  • виробничі фонди - споруди, будівлі, комунікації, транспортні засоби, обладнання, устаткування, матеріали, сировина тощо;
  • невиробничі фонди - житлові будинки та майно громадян, бу¬динки та майно закладів освіти, культури, охорони здоров'я, мистецьких установ, наукових закладів тощо;
  • нематеріальні активи - товарні знаки, торгові марки, програмне забезпечення, репутація підприємства (гудвіл) тощо;
  • фінансові активи (фінансовий капітал) - акції, облігації, деривативи (ф'ючерси, форварди) тощо.


Об'єкти власності формують національне багатство. Важливо знати кількісне співвідношення складових національного багатства. Нажаль, не всі елементи національного багатства можуть бути точно виміряні, тому користуються спрощеною структурою національного багатства.

Приклад такої структури для України представлено на схемі 1.2.2.


          Структура національного багатства України у 2005 р.          

Схема 1.2.2 Структура національного багатства України у 2005 р.


Пояснення до схеми:

  • У структурі національного багатства України, яке на 2005 р. оцінювалось у 9,9 трлн грн, основна частка припадала на людський капітал. Але ця частка є меншою, ніжу країнах Північної Америки та Західної Європи.
  • У складі фінансового капіталу враховані цінні папери, кредити та позики, а у складі резервних активів - монетарне золото, кошти в іноземній валюті, страхові резерви, сформовані страховиками країни. Розглянемо процес виробництва з боку елементів, що визначають його технологічний бік. Скористаємося схемою.


Схема 1.2.3 Основні елементи процесу виробництва

Схема 1.2.3 Основні елементи процесу виробництва


Пояснення до схеми

  1. Основними елементами процесу виробництва є власне праця, засоби праці та предмети праці.
  2. Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей і трудових навичок людей, їхніх фізичних і розумових зусиль.
  3. Предмети праці - об'єкти цілеспрямованої діяльності людини: рчовини природи у первісному або частково обробленому (напівфабрикати) вигляді. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.
  4. Засоби праці включають машини, інструменти, обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, транспортні засоби, резервуари тощо.
  5. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.
  6. Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано зорганізованими, то матимемо низькі кількісні та якісні характеристики продукту.

      2. Технолопчні способи виробництва

Спосіб поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерій при визначенні технологічних етапів розвитку виробництва, які дістали назву технологічних способів виробництва. За цим критерієм розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво. Реміснича технологія, заснована на ручній праці, тривалий історичний період, аж до промислової революції кінця XVIII -початку XIX ст. Машинне виробництво, сформоване на машинній праці, охопило період з кінця XVIII ст. Сучасне автоматизоване виробництво, засноване на автоматизованій праці, розпочалося з середини 50-х років XX ст.

Реміснича технологіявідрізняється індивідуальною ручною працею як головним чинником виробництва та універсальними засобами праці (інструментами), рушієм яких є сила людських м'язів. Вищим щаблем ремісничої технології стають мануфактури середньовіччя.

Машинне виробництво характеризується тим, що вплив людини на предмети праці здійснюється за допомогою машин, рушієм яких євже не сила м'язів, а парова, пізніше — електрична енергія. На зміну індивідуальній приходить спеціалізована і кооперована праця людей, що обслуговують систему машин фабрики. Така праця вимагає чіткого узгодження й управління. Останнє стає справою фахівців-управлінців.

Автоматизоване виробництво відрізняється тим, що у ньому контроль за роботою механізмів, якістю і дотриманням технологій, а також функції проектування, регулювання тощо відчужуються від людини. Вони передаються засобам автоматизації. Значна частина працівників тут зайнята у створенні та обробці інформації. На зміну пролетарям, що обслуговують машини, приходять когнетарії - люди, які обслуговують комп'ютери та автомати.

Поняття та явище сучасного автоматизованого виробництва співвідносне з, так званими, п'ятим і шостим технологічними укладами. У розвинених країнах п'ятий уклад виникає у 80-х роках ХХ століття і відзначається тим, що основними джерелами розвитку для тих країн, де він є провідним, стають наукомісткі виробництва взагалі та інформаційні, комунікаційні та аерокосмічні технології, зокрема. Основи шостого укладу закладені на межі ХХ та ХХІ століть і пов'язані зі штучним інтелектом, біотехнологіями і генною інженерією. Про масштаби розвитку п'ятого і шостого укладів у 15-ти країнах Європейського Союзу (до приєднання у 2004 р. десяти нових членів) свідчать, зокрема, такі цифри: 45% усіх людей, що працюютьу промисловості, та 63% тих, хто зайнятий у сфері послуг, обслуговують наукомісткі та високотехно-логічні виробництва. В Україні, за даними 2003 року, цей показник досяг лише 2,4%.

3. Організаційні форми виробництва

Зміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до яких належать: поділ праці, обмін діяльністю, управління (див. схему 1.2.4).


Схема 1.2.4 Організаційні форми виробництва

Схема 1.2.4 Організаційні форми виробництва

Пояснення до схеми

  • Для організації будь-якого виробництва необхідно певним чином розподілити працю людей і, відповідно, засоби виробництва, обмінюватися діяльністю, управляти процесом.
  • Поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення людей за певними виробництвами або видами діяльності. Спеціалізація може здійснюватися на загальнонаціональному рівні, коли формуються певні співвідношення галузей або об'єднань галузей (легка, харчова, добувна промисловості, машинобудування або матеріальне виробництво, сфера послуг). Тим часом спеціалізація здійснюється і в межах певної галузі (господарства, які спеціалізуються на тваринництві, землеробстві, бджільництві та ін. галузях господарства). Спеціалізація може існувати в межах одного підприємства, де окремі люди зосереджуються на створенні певних елементів, деталей кінцевого продукту або виконують окремі операції, як це відбувається на конвеєрі.


Коротка історична довідка

Поділ праці, спеціалізація були предметом особливої уваги у праці Адама Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". У ній він визначив спеціалізацію як "ключ до багатства націй", що створює передумови підвищення продуктивності праці. Пояснення вищезазначеного випливає з досліджених Смітом переваг спеціалізації. До них він відніс таке:
  а) там, де є багато видів діяльності, люди вільні обрати ті, які їм найбільш до вподоби;
  б) при щоденному використанні одних і тих самих засобів праці нагромаджується досвід і зростає ефективність застосування цих  засобів;
  в) спеціалізацію можна поєднати з механізацією;
  г)  повторення одних і тих самих операцій призводить до підвищення професійного рівня працівників.

  • Обмін діяльністю є зворотним боком спеціалізації: там, де існує закріплення людей за певними функціями, необхідне їх об'єднання (кооперація). Кооперація має такі самі рівні, як і спеціалізація: кооперація на загальнонаціональному рівні, галузевому та на рівні окремого підприємства.
  • Використання засобів виробництва там, де є спеціалізація і кооперація, передбачає певну координацію дій всіх учасників виробництва, наявність узгоджуючого центру. Процес координації та узгодження називається управлінням.  Розвиток виробництва спричинив зростання ролі управління і виникнення специфічної професії - менеджера, людини, фах якої полягає в умінні розподіляти засоби виробництва та людей, поєднувати їхню діяльність, спрямовувати на досягнення визначених цілей.


4. Структура виробництва

Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне (див. схему 1.2.5).

Види виробництва


Пояснення до схеми

  • Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут тощо). і Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування та ін.).
  • Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг формує сферу послуг. У розвинутих країнах частка сфери послуг у загальному виробництві переважає. Про це свідчать такі дані початку ХХІ століття:

   Великобританія - 74 %
   Німеччина - 71 %
   Франція - 74 %
   США  - 73 %
   Японія - 62 %


Україні усфері матеріального виробництва в 2003 р. працювало близько 65% населення. Така пропорція свідчить про недостатній розвиток нематеріального виробництва, зокрема, сфери послуг. Водночас це є свідченням низької продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, яка охоплює більшу частину зайнятих у галузях економіки.

Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне (див. схему 1.2.6). Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв'язку між сферами.


Яке існує виробництво


Пояснення до схеми

Поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

  • Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувне виробництво, лісництво, рибальство.
  • Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.
  • Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, - це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.


Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це - підприємства транспорту, зв'язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.

Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв'язківець.

Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні та духовні потреби. Це - охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв'язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги. Праця в цих галузях є суспільно необхідною і корисною. Закономірним є те, що в розвинутих країнах соціальна інфраструктура перетворилася у могутній сектор виробництва, що досить швидко зростає. Зокрема, кількість зайнятих лише у секторі приватних послуг США впродовж 1980-1995 років зросла так: у сфері охорони здоров'я - на 60%, у готельному господарстві — понад 50%, в освіті - на 40%, у роздрібній торгівлі — приблизно на 30%.


5. Фактори (ресурси) виробництва
Процес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву фактори (ресурси) виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям "земля". Особистий фактор визначається поняттям "праця".

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля - мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля - це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (у промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це й основний засіб праці, і предмет праці. Природа зробила різні землі якісно неоднаковими. З метою диференціації земель щодо продуктивності розробляють кадастри - бальні оцінки різних земельних ділянок.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід зайнятих у виробництві. Відомо, що з розвитком виробництва вдосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає повністю автоматизоване і роботизоване виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а за деяких умов і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і технології, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв'язує складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і все більше обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, збільшується частка ризикових виробництв (наприклад, атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.

Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги не лише до кваліфікації компетентності та знань працівників, а й до загальноосвітнього рівня. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе. Основи знань з багатьох наук людина здобуває в школі, там же закладаються основи її світогляду. Тому школа відіграє не меншу роль у творенні майбутнього фахівця, ніж, скажімо, професійне училище, коледж чи університет.


Капітал (матеріальний або фізичний) як фактор виробництва -це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, сформований. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.

Якщо засоби виробництва не використовуються у створенні речей і послуг, то вони не є капіталом. Нагромадження засобів виробництва у випадку, коли таке виробництво стає збитковим, втрачає для їх власника будь-який сенс.

Капітал - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін, що втілюються у переході до вищих технологічних укладів

Крім трьох уже згаданих факторів (ресурсів) виробництва - землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор: здатність до підприємництва. Він знаходить своє матеріальне втілення лише у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. А для процвітання справи хтось має ризикувати: знаходити додаткові джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво тощо. Всі ці здібності і навички й охоплюються поняттям "підприємництво". Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей. Учені вважають, що лише 5-7% громадян країни мають природну здатність до підприємництва. Якщо врахувати те, що не всі ті, хто має цей талант від природи, правильно обирають свою професію, здобувають необхідну освіту, то зрозуміло, чому справжні підприємці є багатством нації. Детальніше зміст явища підприємництва розглядатиметься у подальших розділах підручника.

Економічна наука з другої половини ХХ ст. виокремлює ще два важливі фактори (ресурси) сучасного виробництва - людський капітал та соціальний капітал.

Людський капітал близький, але не тотожний за своїм змістом поняттю "ресурс праці". Носіями людського капіталу є працівники, що мають сучасні знання, навички та мотиви до трудової діяльності. Вважається, що нагромадження людського капіталу передбачає розвиток системи освіти, культури, підвищення кваліфікації, охорони здоров'я, інформаційної мережі. Отже, більший потенціал людського капіталу має та країна, в економіці якої зайняті працівники з такими рисами, як освіченість, здатність пристосовуватися до технологічнихзмін, гарний фізичний стан, поінформованість щодо потреб ринку праці.


Соціальний капітал - це такі відносини між учасниками процесу виробництва, які ґрунтуються на довірі та співробітництві, передбачають створення можливостей вільного доступу до освіти і культури усім громадянам. Соціальний капітал дуже важко виміряти. Але наслідком його нагромадження, а отже, створення відносин, що передбачають довіру і співробітництво у виробництві, стає прискорення соціального, економічного і технічного розвитку. Яскраві приклади такого розвитку у другій половині ХХ ст. демонстрували, наприклад, Німеччина та Японія, які завдячують своїм прискореним розвитком саме розбудові таких відносин.


6. Продукт та ефективність виробництва

Продукт, який є результатом виробництва, можна класифікувати за видами (сферами) економічної діяльності та за призначенням. За видами економічної діяльності розрізняють продукцію:

  • обробної промисловості;
  • будівництва;
  • оптової й роздрібної торгівлі;
  • транспорту й зв'язку;
  • освіти;
  • охорони здоров'я тощо.


У кожній із згаданих сфер діяльності використовується певна частина ресурсів, особливі технології і створюється свій особливий продукт.

За призначенням розрізняють:

  • засоби виробництва (інвестиційні товари) та виробничі послуги;
  • предмети споживання та особисті послуги.


Призначенням засобів виробництва та виробничих послуг є забезпечення неперервності процесу виробництва. Адже засоби виробництва зношуються, стають технічно застарілими. Тому їх необхідно поновлювати, а для розширення обсягів виробництва й нагромаджувати. Призначенням предметів споживання і особистих послуг є задоволення потреб людей. Саме ці потреби визначають основну мету виробництва.

Ефективність виробництва. Оскільки усі виробничі ресурси є обмеженими, то важливо знати, чи ефективно вони використовуються.

Ефективність у загальному сенсі - це співвідношення між результатами виробничої діяльності та витратами ресурсів. На практиці використовуються різні показники для оцінки ефективності, але завжди у чисельнику формули міститься результат, а у знаменнику - витрати на його досягнення. Найважливішими серед показників ефективності є продуктивність праці та віддача від матеріального капіталу (фондовіддача).
Продуктивність праці (ЕL) стосується ресурсу праці і оцінюється за формулою:


Продуктивність праці

де Q - створений продукт, L - витрати праці.

Витрати праці можуть оцінюватися або в одиницяхвідпрацьованих годин, або у кількості робітників, що залучалися до створення продукту.

Приклад. Нехай ми оцінюємо ефективність роботи бригади з 4-х працівників палітурної майстерні, що роблять обкладинки для книжок упродовж одного робочого дня. За цей час було «зшито» 240 книжок. Продуктивність праці може бути виміряна двома способами:


Продуктивність праці

Перший результат оцінки продуктивності праці дає підстави для висновку, що кожний працівник бригади робить упродовж дня палітурки для 60 книжок, а другий результат - що за годину бригада зшиває 30 книжок. Залежно від того, яке завдання ми маємо - визначити середню продуктивність праці одного працівника, чи результати роботи за одну годину робочого часу буде використовуватися або перший, або другий показник.

Віддача від матеріального капіталу, або фондовіддача (Ек) стосується ресурсу капітал і оцінюється за формулою:


фондовіддача

де К - витрати основного капіталу, представленого верстатами, обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами тощо. Зазвичай, для розрахунку віддачі від капіталу (фондовіддачі) необхідна інформація про грошову оцінку тієї продукції, яка була створена, та про вартість того обладнання, устаткування тощо, яке при цьому використовувалося. Якщо ж ми знаємо тільки те, скільки одиниць обладнання було використано, то розрахунок буде здійснюватися на одиницю використаного капіталу.


Приклад. Нехай йдеться про туж саму  палітурну майстерню, що й у прикладі для розрахунку продуктивності праці. Бригада з 4-х палітурників працювала з використанням трьох верстатів.


Ефективність матеріального капіталу упродовж одного дня можна оцінити так:
Ефективність матеріального капіталу


Одержаний результат дає нам підстави для висновку, що віддача з одного верстата за день роботи становила 80 книжок.


Виникає природне запитання: для чого потрібні розрахунки ефективності?


Вони потрібні для здійснення порівнянь результатів роботи працівників або обладнання в різні періоди часу, або на різних підприємствах.

Знову звернемося до прикладу палітурної майстерні. Нехай нам відомо, що раніше один працівник палітурної майстерні в середньому робив 58 обкладинок для книжок за день. Отже, якщо показник досяг 60 обкладинок, то це свідчить про зростання продуктивності праці і може оцінюватися як позитивне явище. Однак, якщо відомо, що в іншій, конкуруючій з нашою, майстерні працівник робить в середньому 62 обкладинки за день, то це є сигналом до того, що необхідно шукати шляхи до зростання продуктивності праці. Такими шляхами можуть бути:
-    краща організація праці й управляння всередині колективу;
-    придбання нового обладнання;
-    вища кваліфікація працівників;
-    створення більшої матеріальної зацікавленості працівників у кінцевих результатах їх діяльності тощо.


7. Взаємозв'язок основних виробничих процесів - виробництва, споживання та розподілу.

Виробництво у будь-якому суспільстві здійснюється заради споживання. В іншому випадку, виробництво втрачає сенс.


Споживання передбачає використання споживчихякостей товарів та послуг. Саме воно робить можливим існування людини як біологічної істоти та члена суспільства. За критерієм того, що споживається, розрізняють такі види споживання:

  -    товарів довгострокового користування - авто, будинки, меблі, побутова техніка з терміном більше року;
  -    товарів короткострокового користування - їжа, одяг тощо;
  -    особисті послуги - лікарів, вчителів, юристів тощо.


Структура споживання віддзеркалює рівень (якість) життя. Маємо на увазі те, що у розвинених країн частка витрат родини на харчування, зазвичай, не перевищує 20%, натомість вартість споживання послуг перевищує 50% витрат. У бідних країнах, навпаки, вартість харчування перевищує 50%, що є свідченням низького рівня споживання.

Зв'язок виробництва та споживання опосередкований розподілом. Розподіл передбачає формування доходів суб'єктів економічних відносин. Саме доходи забезпечують відшкодування витрат на споживання. Розподіл передбачає формування первинних доходів - зарплата, прибуток, відсоток на вкладений капітал та вторинних - пенсії, стипендії, допомоги з безробіття, інші доходи. Доходи не лише витрачаються на споживання, а й на заощадження. За економічним змістом заощадження є відкладеним споживанням. Адже, не витрачаючи усі доходи сьогодні, ми прагнемо збільшити свої статки і споживання у майбутньому.

Зв'язок трьох основних економічних процесів - виробництва, споживання і розподілу - представляє така схема.

Схема

Пояснення до схеми

  1. Схема ілюструє взаємний (прямий та обернений) зв'язок трьох економічних процесів - виробництва, розподілу, споживання.
  2. Роль опосередковуючої ланки між виробництвом та споживанням виконує розподіл, у межах якого формуються доходи економічних суб'єктів.
  3. Обернений зв'язок між споживанням і виробництвом (стрілка від споживання до виробництва) означає, що доцільність виробництва перевіряється тим, чи був спожитий створений у процесі виробництва продукт.


Підсумки теми

  • Виробництво - цілеспрямована діяльність людей, які мають на меті створити споживчі блага для задоволення потреб.
  • Зміст виробництва може розкриватися за трьома напрямами:

   а) взаємодія людини з природою і сукупність відносин міжлюдьми;
   б) поєднання таких основних елементів, як праця, засоби праці та предмети праці, результатом чого є продукт;

   в) єдність організаційних форм виробництва: поділу праці (спеціалізації), обміну діяльністю (кооперації) та управління.


Можливі різні підходи до структурування виробництва:

а) поділ на матеріальне та нематеріальне;

б) поділ на первинне (пов'язане з безпосереднім привласненням продуктів природи), вторинне (зайняте обробкою продуктів первинного виробництва) та третинне, що охоплює сферу послуг. У свою чергу, сфера послуг включає виробничу і соціальну інфраструктури.

  • Факторами виробництва є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.


  • Земля - це узагальнююче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере у природи. Це орні землі, територія, на якій розміщується виробництво, родовища мінеральних ресурсів, води, ліси тощо.
  • Праця - це узагальнююче визначення людських ресурсів, залучених до виробництва. Людські ресурси охоплюють фізичні та розумові здібності людей, їхній освітній і професійний рівень, виробничий досвід.
  • Капітал - це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується для створення речей і послуг. Матеріально-речовий зміст капіталу становлять засоби виробництва. Капітал існує у процесі продуктивного використання тоді, коли приносить своїм власникам дохід. Особливим фактором виробництва є здатність до підприємництва, яка розкривається через сукупність таких здібностей людей, як уміння виявляти ініціативу в налагодженні справи, організовувати процес виробництва, ризикувати в момент його організації чи перебудови.


Контрольні запитання та завдання

 1. Земля одночасно є і засобом, і предметом праці. Запропонуйте для розгляду дві конкретні ситуації: коли земля є засобом праці і коли вона є її предметом.

 2. Як би ви пояснили те, що, незважаючи на вдосконалення засобів виробництва, впровадження у виробництво автоматів та комп'ютерних технологій, роль людини у виробництві не зменшується?

 3. Зайняте населення України у 2000 і 2007 рр. було розподілене за галузями:

 Зайняте населення України

Зайняте населення України 2 

Виконайте такі завдання:

1) Заповніть колонки, тобто розрахуйте, який відсоток становили зайняті у кожній із галузей;
2) Визначте, які зміни у структурі зайнятості відбулися за 1990–2000 рр.
3) Виходячи звизначення капіталу, запропонованого утексті, дайте відповідь на питання:

  • Чи можуть вважатися капіталом засоби виробництва, що не використовуються для створення речей і послуг?
  • Чи є капіталом засоби виробництва збиткового підприємства?
  • Чому власник капіталу зацікавлений у його збільшенні (нагромадженні)?
  • Чи може природа створювати капітал?
  • В яких випадках комп'ютер і принтер стають капіталом?


4) Розрахуйте ефективність праці одного робітника за годину, якщо у виробничомупроцесі брало участь 10 осіб, що працювали 3 повних робочих дня і виробили 480 одиниць продукції.

5) Визначте, який продукт може бути створений з використанням 15 одиниць фізичного капіталу, якщо фондовіддача становить 15 одиниць продукції.

І.Ф.Радіонова, В.В.Радченко Економіка,10 клас

Вислано читачами  з інтернет-сайту



Економіка обучатись онлайн. Книги,підручники, конспект на допомогу вчителю та учням.

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.