KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 5. Евген Плужник. «Для Вас, історики майбутні...», «Вчись у природи творчого спокою…», «Річний пісок…»
(Создана новая страница размером ''<u>ЄВГЕН ПЛУЖНИК<br>(1898—1936)<br><br>ЯСКРАВА ЗІРКА УКРАЇНИ</u>'' <br>Це літературне і...)
Строка 1: Строка 1:
-
''<u>ЄВГЕН ПЛУЖНИК<br>(1898—1936)<br><br>ЯСКРАВА ЗІРКА УКРАЇНИ</u>''
+
''<u>ЄВГЕН ПЛУЖНИК<br>(1898—1936)<br><br>ЯСКРАВА ЗІРКА УКРАЇНИ</u>''  
-
<br>Це літературне ім'я одного з найзначніших майстрів поетичного слова України XX ст. Скромний, гранично щирий і цілісний, що визначило і Плужникове словесно-образне мистецтво, він стрімко прогресував як літератор уже в 20-х рр. В облозі тоталітарної ночі сталінщини, яка злочинно перетворила наше відродження на розстріляне, поет-філософ до останніх днів на Соловках залишився вірним собі, власній шляхетній і чесній музі. З осягненням поетичної, прозової та драматургічної спадщини Є. Плужника його творчий внесок усвідомлюватиметься дедалі вагомішим.
+
<br>Це літературне ім'я одного з найзначніших майстрів поетичного слова України XX ст. Скромний, гранично щирий і цілісний, що визначило і Плужникове словесно-образне мистецтво, він стрімко прогресував як літератор уже в 20-х рр. В облозі тоталітарної ночі сталінщини, яка злочинно перетворила наше відродження на розстріляне, поет-філософ до останніх днів на Соловках залишився вірним собі, власній шляхетній і чесній музі. З осягненням поетичної, прозової та драматургічної спадщини Є. Плужника його творчий внесок усвідомлюватиметься дедалі вагомішим.  
-
<br>26 грудня 1898 р. уже багатодітна родина дрібного купця Павла Плужника поповнилася сином Євгеном — наймолодшим і найулюбленішим. Сталося це у слободі Кантемирівці на Воронежчині (край був заселений козаками з України в XVII ст.). Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки запізнався добре і з літературою—звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи. Пролягали Євгенові шляхи І на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулок за тривожної доби.
+
<br>26 грудня 1898 р. уже багатодітна родина дрібного купця Павла Плужника поповнилася сином Євгеном — наймолодшим і найулюбленішим. Сталося це у слободі Кантемирівці на Воронежчині (край був заселений козаками з України в XVII ст.). Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки запізнався добре і з літературою—звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи. Пролягали Євгенові шляхи І на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулок за тривожної доби.  
 +
<br>
-
 
+
Плужник-молодший учителював на Миргородщині, вів театральний гурток, скуштував і нелегкого хліба мандрівного актора. З 1920 р.—в Києві. Провчившися рік у ветеринарно-зоотехнічному інституті, за покликом серця вступив до музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Став тут улюбленим учнем педагога В. Сладкопєвцева. Знайшов свій «голос» —манеру спокійно-гідну, в якій декламував як актор, а невдовзі творив як лірик. Урешті зустрів любов і зумів здобути серце І руку вірної полтавки Галини Коваленко, дружини та берегині архіву. їй присвятив поезії, для оприлюднення не призначені; тоді ж (1923) під псевдонімом «Кантемирянин» опублікував у періодичних виданнях низку віршів. Ними засвідчив: вибір здійснено не на користь театру. Справою життя назавжди було обрано літературу.  
-
Плужник-молодший учителював на Миргородщині, вів театральний гурток, скуштував і нелегкого хліба мандрівного актора. З 1920 р.—в Києві. Провчившися рік у ветеринарно-зоотехнічному інституті, за покликом серця вступив до музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Став тут улюбленим учнем педагога В. Сладкопєвцева. Знайшов свій «голос» —манеру спокійно-гідну, в якій декламував як актор, а невдовзі творив як лірик. Урешті зустрів любов і зумів здобути серце І руку вірної полтавки Галини Коваленко, дружини та берегині архіву. їй присвятив поезії, для оприлюднення не призначені; тоді ж (1923) під псевдонімом «Кантемирянин» опублікував у періодичних виданнях низку віршів. Ними засвідчив: вибір здійснено не на користь театру. Справою життя назавжди було обрано літературу.
+
<br>Провідні мотиви віршів 1923—1924 рр. та художня їх реалізація розкрили надії, що їх автор пов'язав із жовтнем 1917 р.. з оновленням землі за співпраці рук селянина і робітника («Серп і молот»), з перебудовою світу «натхненним сходом» (вірш «На 1924 рік»). Та й у цих писаннях, що мали в ту пору численних літературних "двійників"-відповідників у інших молодих поетів нового покоління, де-не-де подибуємо блискітки визріваючого хисту Плужника. Так, поезія «Пригадай» влучно і правдиво передає стан селян («Драні... Темні... Голодні... Босі... Сорочки зчервонила кров...»). Поряд із вірою, що невдовзі виявилася ілюзорною, але коштувала дорого,—в Леніна, відгуком на кончину якого був вірш «Він»,—художній світ лірика вбирає цінності вічні й рідні. Розмисел над значущістю в долі України й українців Учителя і Генія, зроджений подарованим дружиною дорогим портретом Шевченка, в однойменному вірші переріс у провіщення кращого часу «на його оновленій землі» (маємо тут оперування Шевченковим образом «І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі») та впевненою констатацією:<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;  
<br>Провідні мотиви віршів 1923—1924 рр. та художня їх реалізація розкрили надії, що їх автор пов'язав із жовтнем 1917 р.. з оновленням землі за співпраці рук селянина і робітника («Серп і молот»), з перебудовою світу «натхненним сходом» (вірш «На 1924 рік»). Та й у цих писаннях, що мали в ту пору численних літературних "двійників"-відповідників у інших молодих поетів нового покоління, де-не-де подибуємо блискітки визріваючого хисту Плужника. Так, поезія «Пригадай» влучно і правдиво передає стан селян («Драні... Темні... Голодні... Босі... Сорочки зчервонила кров...»). Поряд із вірою, що невдовзі виявилася ілюзорною, але коштувала дорого,—в Леніна, відгуком на кончину якого був вірш «Він»,—художній світ лірика вбирає цінності вічні й рідні. Розмисел над значущістю в долі України й українців Учителя і Генія, зроджений подарованим дружиною дорогим портретом Шевченка, в однойменному вірші переріс у провіщення кращого часу «на його оновленій землі» (маємо тут оперування Шевченковим образом «І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі») та впевненою констатацією:<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;  
-
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Щасливий нарід, що його відродин<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Був на землі воістину пророк!<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; («Шевченко»)
+
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Щасливий нарід, що його відродин<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Був на землі воістину пророк!<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; («Шевченко»)  
-
<br>На час виходу першої збірки ''<u>«Дні»</u>'' (1926) Євген Плужник заслужив уже фахове визнання (літературознавця Ю. Меженка, авторитетних «неокласиків» М. Зерова і П. Филиповича) як багатообіцяюча постать літературного руху. Став членом угруповання «Ланка». Об'єднавши кращі сили — Г. Косинку, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмо-гильного, Т. Осьмачку та ін., цей гурт провідних майстрів узяв за орієнтир вимогу щирості й безпосередності творчого вислову, намагався синтезувати традиції класики та естетичні потреби нового часу.<u</u><br><br><br><br><br><br><br>
+
<br>На час виходу першої збірки ''<u>«Дні»</u>'' (1926) Євген Плужник заслужив уже фахове визнання (літературознавця Ю. Меженка, авторитетних «неокласиків» М. Зерова і П. Филиповича) як багатообіцяюча постать літературного руху. Став членом угруповання «Ланка». Об'єднавши кращі сили — Г. Косинку, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмо-гильного, Т. Осьмачку та ін., цей гурт провідних майстрів узяв за орієнтир вимогу щирості й безпосередності творчого вислову, намагався синтезувати традиції класики та естетичні потреби нового часу.<br><br><br><br><br><br><br>

Версия 18:48, 25 июня 2009

ЄВГЕН ПЛУЖНИК
(1898—1936)

ЯСКРАВА ЗІРКА УКРАЇНИ


Це літературне ім'я одного з найзначніших майстрів поетичного слова України XX ст. Скромний, гранично щирий і цілісний, що визначило і Плужникове словесно-образне мистецтво, він стрімко прогресував як літератор уже в 20-х рр. В облозі тоталітарної ночі сталінщини, яка злочинно перетворила наше відродження на розстріляне, поет-філософ до останніх днів на Соловках залишився вірним собі, власній шляхетній і чесній музі. З осягненням поетичної, прозової та драматургічної спадщини Є. Плужника його творчий внесок усвідомлюватиметься дедалі вагомішим.


26 грудня 1898 р. уже багатодітна родина дрібного купця Павла Плужника поповнилася сином Євгеном — наймолодшим і найулюбленішим. Сталося це у слободі Кантемирівці на Воронежчині (край був заселений козаками з України в XVII ст.). Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки запізнався добре і з літературою—звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи. Пролягали Євгенові шляхи І на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулок за тривожної доби.


Плужник-молодший учителював на Миргородщині, вів театральний гурток, скуштував і нелегкого хліба мандрівного актора. З 1920 р.—в Києві. Провчившися рік у ветеринарно-зоотехнічному інституті, за покликом серця вступив до музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Став тут улюбленим учнем педагога В. Сладкопєвцева. Знайшов свій «голос» —манеру спокійно-гідну, в якій декламував як актор, а невдовзі творив як лірик. Урешті зустрів любов і зумів здобути серце І руку вірної полтавки Галини Коваленко, дружини та берегині архіву. їй присвятив поезії, для оприлюднення не призначені; тоді ж (1923) під псевдонімом «Кантемирянин» опублікував у періодичних виданнях низку віршів. Ними засвідчив: вибір здійснено не на користь театру. Справою життя назавжди було обрано літературу.


Провідні мотиви віршів 1923—1924 рр. та художня їх реалізація розкрили надії, що їх автор пов'язав із жовтнем 1917 р.. з оновленням землі за співпраці рук селянина і робітника («Серп і молот»), з перебудовою світу «натхненним сходом» (вірш «На 1924 рік»). Та й у цих писаннях, що мали в ту пору численних літературних "двійників"-відповідників у інших молодих поетів нового покоління, де-не-де подибуємо блискітки визріваючого хисту Плужника. Так, поезія «Пригадай» влучно і правдиво передає стан селян («Драні... Темні... Голодні... Босі... Сорочки зчервонила кров...»). Поряд із вірою, що невдовзі виявилася ілюзорною, але коштувала дорого,—в Леніна, відгуком на кончину якого був вірш «Він»,—художній світ лірика вбирає цінності вічні й рідні. Розмисел над значущістю в долі України й українців Учителя і Генія, зроджений подарованим дружиною дорогим портретом Шевченка, в однойменному вірші переріс у провіщення кращого часу «на його оновленій землі» (маємо тут оперування Шевченковим образом «І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі») та впевненою констатацією:
    

     Щасливий нарід, що його відродин
     Був на землі воістину пророк!
                                     («Шевченко»)


На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник заслужив уже фахове визнання (літературознавця Ю. Меженка, авторитетних «неокласиків» М. Зерова і П. Филиповича) як багатообіцяюча постать літературного руху. Став членом угруповання «Ланка». Об'єднавши кращі сили — Г. Косинку, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмо-гильного, Т. Осьмачку та ін., цей гурт провідних майстрів узяв за орієнтир вимогу щирості й безпосередності творчого вислову, намагався синтезувати традиції класики та естетичні потреби нового часу.