ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

     Ще в 1269 році П’єр Перегрін написав книжку, яка називалася «Листи про магніти». Він встановив, що якщо стальну спицю потерти природним магнітом, то вона стане магнітом або, як ми кажемо, намагнітиться. Такі магніти дістали назву штучних.
     Для того, щоб зробити магніт вдома, потрібно взяти довгий залізний цвях, молоток або викрутку і покласти їх вздовж напряму, який вказує магнітна стрілка компаса, тобто вздовж лінії «північ південь». Через кілька тижнів ці предмети почнуть проявляти магнітні властивості.

     У 1595 році англійський фізик Уїльям Гільберт виготовив з природного магнетиту кулю і помітив, що ця куля має два полюси, а магніт або виготовлена з нього магнітна стрілка встановлюється   в   напрямі   північ – південь. Це дало змогу Гільберту припустити, що Земля є великим магнітом.
     На малюнку показане магнітне поле Землі. Південний магнітний полюс Землі знаходиться на півночі, але він не збігається точно з Північним географічним полюсом, а віддалений від нього приблизно на 2100 км. Північний магнітний полюс Землі міститься поблизу Південного географічного полюса.

     Деякі живі організми можна назвати “живими магнітами”. Так, у степах Північної Америки росте невеличка рослина, яку називають сильфіум. Їїї широкі мережані листочки розташовані в одній площині і завжди орієнтовані ребром на північ південь, широкою стороною на захід схід. Для подорожніх сильфіум є надійним компасом. Ця дивна властивість захищає рослину від пекучих сонячних променів і надмірного випаровування вологи.

     Магнітне поле Землі є орієнтиром, наприклад, для слимаків. Якщо на шляху слимака покласти магніт, що діє на слимака трохи сильніше, ніж магнітне поле Землі, то, повертаючи магніт у той чи інший бік, можна змінювати напрям руху слимака.
     Виявлено, що навіть мухи якимось способом відчувають магнітне поле Землі. Німецький учений Гюнтер помітив, що в 90 випадках зі 100 вони сідають на горизонтальну поверхню в напрямку точно північ – південь або схід – захід. Таку саму особливість він виявив у хрущів і термітів.

     Ще за 600 років до нашої ери стародавні греки помітили, що коли бурштин, або янтар (тверда смола хвойних дерев, що росли на Землі сотні тисяч років тому), потерти об вовну, то він набуває властивості притягувати до себе пір'їнки, листочки, соломинки. Грецькою мовою янтар – електрон, від чого й пішло слово «електрика».

     У природі є електричні явища, що супроводжують людину все життя,— це блискавки, величезні електричні розряди, які можуть завдати багато лиха. Тому здавна їх вивчають, щоб знайти надійний захист. Блискавка – велетенський електричний іскровий розряд довжиною декілька кілометрів та діаметром у десятки сантиметрів. Триває недовго: лише десяті частки секунди. Учені підрахували, що кожної доби на всій земній кулі відбувається приблизно одна гроза кожні дві секунди, тобто за добу спалахує близько 8 мільйонів блискавок. Грози найчастіше бувають улітку в другій половині дня. Тривалість більшості гроз близько години. Однак у тропіках і горах вони іноді тривають до 12-13 годин.

      Під час грози внаслідок тертя в хмарах шарів повітря і краплин води відбувається їх електризація. Під час грози наелектризовані хмари можуть зблизитись настільки, що від цього виникає електричне явище – блискавка. Грім, що супроводить блискавку зовсім безпечний. Це звук, який виникає від раптового розширення повітря, що нагрівається під час виникнення блискавки.
Під час грози блискавка також може виникнути між хмарою та землею. Це дуже небезпечно, бо від блискавки трапляються пожежі і гинуть люди. Тому під час грози необхідно дотримуватись певних правил: уникати контакту з металевими тілами. Якщо гроза застала на відкритій місцевості, рекомендується сісти на землю і перечекати її. Можна заховатися у заглибину в землі, а не стояти під поодиноким деревом.

     Окрім лінійної зрідка спостерігається блискавки незвичайної форми. Одні з них нагадують ракету. Інші мають вигляд ланцюжка з точок, що світяться. А деякі виникають як яскрава куля різного забарвлення й величини (10-20 см в діаметрі). Це куляста блискавка, яка повільно й безшумно пересуваючись у повітрі, може проникнути вглиб будівлі крізь щілини, димарі, труби й через кілька  секунд розірватися з сильним тріском або ж безшумно вислизнути в інший отвір. Це дуже рідкісне явище, яке виникає після удару лінійної блискавки. Існує від однієї секунди до кількох хвилин. Природа кулястої блискавки досі не з'ясована.
     Щоб запобігти влучанню блискавки, на будинки та інші споруди встановлюють блискавковідводи.

      Електричне походження мають також полярні сяйва. Вони являють собою разюче явище світіння, що спостерігається на небі найчастіше у полярних областях. Вважається, що цей феномен існує також і в атмосферах інших планет, наприклад Венери. Природа і походження полярних сяйв є предметом інтенсивних досліджень. Вважають, що вони відбуваються в результаті світіння розріджених шарів повітря на висоті 90-1000 км під дією протонів й електронів, які проникають в земну атмосферу з космосу. Розрахунки, виконані на основі багатьох фотоспостережень на Алясці, в Канаді і Норвегії, показують, що близько 94 % полярних сяйв приурочено до висот від 90 до 130 км над земною поверхнею. Максимальна зареєстрована висота появи полярного сяйва близько 1130 км, мінімальна — 60 км. Полярні сяйва мають дуже різноманітні форми, включаючи проблиски, плями, однорідні дуги і смуги, пульсуючі дуги і поверхні, спалахи, промені, променисті дуги, корони. Встановлено, що співвідношення інтенсивності найяскравіших до найслабших полярних сяйв становить 1000:1.

       Іноді в океані, коли над судном проходять грозові хмари, моряки бачать, як на щоглах з’являється світіння, яке супроводжується легким потріскуванням.  Час від часу вогники бігають й по поверхні води. Це вогні святого Ельма – світлові блідо-блакитні або фіолетові електричні спалахи довжиною від 30 см до 1 м і більше. Їх появу моряка вважали добрим знаком, який попереджує про закінчення шторму. Вогні святого Ельма часом виникають на гірських вершинах, а також на шпилях і гострих кутах високих будівель. Вперше їх побачили в епоху Середньовіччя на вежах церкви Святого Ельма. Це явище являє собою електричні розряди на кінцях електропровідників, коли в атмосфері навколо них сильно підвищується напруженість електричного поля. При цьому виникає розряд, але не відразу, як під час блискавки, а поступово. З гострих предметів вилітає безліч електричних іскор, утворюючи світіння.

Надіслано вчителями Міжнародного ліцею "Гранд"