Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Юрій Яновський. Огляд життя і творчості. Основні ознаки творчості. Ранні твори. «Вершники».

План-конспект уроку з курсу «Українська література 11 клас» з теми «Юрій Яновський. ТТворча біографія митця. «Вершники» — роман в новеллах».

                                   Юрій Яновський. Творча біографія митця. «Вершники» — роман в новеллах.

                       Новели з роману «Вершники»: «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі». Ідеї та проблеми

Мета лекції:    
Навчальна -    Розкрити значення творчості Ю.Яновського, познайомитися з його кращими творами
Виховна -    Виховувати художні смаки, любов до рідного краю
Розвиваюча -    Розвивати творче мислення

Література:    1.    Яновський Ю. Чотири шаблі: Романи. Оповідання. –К., 1990.
2.    Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. –К., 1980.
3.    Островський Г. Все, що залишилось… // Вітчизна. – 1993. -№3-4.
4.    Костюк Г. Лицар культури нації; Маланюк Є. Юрій Яновський // Єлисавет. –1992. –19 серпня.
5.    Панченко В. Юрій Яновський. Життя і творчість. –К., 1988; “…І думав я не тільки те, що написав у книжках”: (Перечитуючи молодого Юрія Яновського) / Панченко В. Магічний Кристал. — Кіровоград. 1995.
6.    Бабишкін О. Кіноспадщина Юрія Яновського. –К., 1987.
7.    Українська література ХХ століття. – К., 2000.
8.    Семенюк І.Я. Феномен Юрія Яновського. – К., 1998.

                                                                           План

1.    Життєвий і творчий шлях Юрія Яновського
2.    Творчість Ю.Яновського.
3.    Романтико-героїчне зображення подій громадянської війни у романі „Вершники”:
а) жанрова своєрідність роману,
б) особливості композиції „Вершників”,
в) образи роману,
г) мова і стиль твору.

                                                                                   Ю.Яновський

Народився 27 серпня 1902 р. в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майора, в заможній селянській родині. До 5 років жив у діда Миколи, який мав 180 десятин землі, великий будинок, розкішний вишневий сад. Там пізнавав нехитру науку жити на цій землі. Дід любив онука надзвичайно. Ще першим учителем був сільський коваль і тесля, який „розповідав чимало пригод – власних і чужих”, „знав безліч казок”, навчив „любити дерево і людські руки біля нього”, - як запише Яновський у своїх „Коментарях до книжок”. У квітні 1945р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983р.

Сім’я мала дев'ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.

Коли підріс, віддали до монастирської школи, потім до земської в с.Нечаївка. Добру освіту здобув у Єлисаветградській реальній школі. На той час це був досить солідний середній навчальний заклад у повітовому місті. Його закінчили М.Садовський, П.Саксаганський, Г.Юра, Є.Маланюк, В.Винниченко...
З 10 років почав писати вірші російською мовою. Знала цю Юрину „таємницю” мама, якій так і не вдалося вберегти його перші дитячі рукописи.

Після закінчення з золотою медаллю „реали” служив у різних установах Єлисаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні народної освіти. То було не дуже цікаво. Але з цим містом пов’язана і приємна подія: перше юначе кохання.

Із 1922 р. Ю.Яновський у Києві. Два роки провчився на електромеханічному факультеті Політехнічного інституту. Хотів бути морським інженером, будувати кораблі і пароплави. Підробляв собі тим, що з Подолу до Єврейського базару возив на собі дрова. Жив бідно: в ті роки не було в нього білизни і простирадла, укривався драним кожухом, жодного разу в кімнаті не топив. Однак був дуже гордим: „Я входив у життя в драних австрійських черевиках, у котрих взимку бувало повно снігу, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу, котрі малювала мені моя дурна уява”.

Інженером не судилося стати. Зате вже там, у Політехнічному, почався його шлях у велику літературу.

1 травня 1922 року в газеті „Пролетарська правда” надруковано першого вірша „Море” (російською мовою за підписом Георгій Ней). Радості не було меж. Михайло Семенко, відомий київський поет, лідер футуристів, завідувач літ частини журналу „Більшовик” помітив нове ім'я, захотів познайомитися... Так і був Ю.Яновський залучений до літератури. 1924 р. газета „Більшовик” видрукує його українську поезію „Дзвін”, автор стане позаштатним кореспондентом цієї газети. Там з’являтимуться нариси письменника.

Звичайно ж, бере участь у футуристичному русі, як член „Комун культу” і „Жовтня” відвідує різні зібрання й диспути. Саме тоді вчився позбуватися стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідання і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти – вічний неспокій передався йому від патрона Михайла Семенка. В ті роки заприятелював із Миколою Бажаном – разом працювали репортерами.

Невдовзі М.Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ Всеукраїнського фото кіноуправління (ВУФК). Як і обіцяв, „перетягнув” туди М.Бажана і Ю.Яновського. Саме в Харкові, тодішній столиці кипіло літературно-мистецьке життя... Там були В.Еллан-Блакитний, О.Вишня, П.Тичина, М.Куліш... там близько зійшовся з О.Довженком, відчув у ньому споріднену душу. 1925 р. з’являється перша книжка оповідань Ю.Яновського „Мамутові бивні”. Він стає редактором ВУФКу. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. Сценарії пишуть і Яновський з Бажаном. 1926 р. за сценарієм Юрія Івановича навіть ставиться фільм „Гамбург”.

Того ж року він уже в Одесі, на посаді головного редактора кінофабрики. Через його редакторський портфель пройшли фільми „Тарас Шевченко” і „Тарас Трясило” П.Чардиніна, „Борислав сміється” Й.Рони, „Вася-реформатор”, „Сумка дипкур’єра” О.Довженка. По суті, Ю.Яновський був художнім керівником Одеського „Голівуду”. На тлі загальної маси це була особистість яскрава, неординарна. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 р.

Юрій Іванович їде до Харкова. Журнал „Вапліте” видруковує його повість „Байгород”. 1928 р. з’являється книжка поезій „Прекрасна УТ” (Україна трудова”, роман „Майстер корабля”, який наробив чимало галасу серед тодішньої критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів „Голівуд на березі Чорного моря” створена на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.

Тоді ввійшла в його життя Тамара Шевченко, актриса театру „Березіль” Леся Курбаса. Через нелегкі випробування долі пронесли вони чистоту і ніжність перших зустрічей, оберігаючи від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на „Ви”. І хто знає, коли б зупинилося серце Юрія Яновського, якби поряд багато років не було Тамари Юріївни...

У 20-ті роки Ю.Яновський належав до тієї харківської молоді, що групувалася довкола М.Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на „психологічну Європу”, прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Тим часом журнали друкують його новели – поступово до нього „приклеюється” тавро попутника, націоналіста, „хвильовіста”. До ВУСППу (Всеукраїнська Спілка пролетарських письменників) його не приймають, на перший з’їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.

Безперечно, все це болісно сприймалося і було підґрунтям для  придушення в собі власного „я”. Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману „Чотири шаблі”. „Вчуся писати під Кириленка, то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...”. Він говорив про „безстилля часу”, панування агітки, втрату істинних вартостей.

Ю.Яновський працює над новим роман – майбутніми „Вершниками”. А на Україні тим часом лютує голод. В червні-липні 1933 р. подорожує на навчальному вітрильнику „Товариш” по Чорному морю. Але невесела та подорож, його супроводжують „біль неминучості і творча тоска”, мучать спогади про самогубство М.Хвильового, яке сталося 13 травня.

1935 р. роман „Вершники” завершено, але його ігнорують в Україні: він же написаний „попутником”, націоналістом Яновським, дарма, що вже були спроби реабілітації – до 15-річчя Жовтневої революції видано п’єсу „Завойовники”.

„Вершники” друкуються уривками в перекладі П.Зенкевича російською мовою в Москві, а вже потім і в Україні. В столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті „своїм”, приходить слава.

Невдовзі створює п’єсу „Дума про Британку”, теж приурочену до 20-річчя Жовтневої революції. Вона навіть з успіхом іде на сценах московських, ленінградських, харківських та інших театрів. Багато подорожує Україною – в результаті спостережень передвоєнного села, але в рамках дозволеного ідеологічного контексту з’являється збірка новел „Короткі історії” (1940).

У 1939 р. Ю.Яновський переїздить до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу „Українська література” (із 1946 р. „Вітчизна”), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П.Тичини, М.Рильського, О.Довженка, І.Кочерги, свої.

У 1947 р. ЦК КП(б)У прийме постанову „Про журнал „Вітчизна” – Яновського звільнено з посади за націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів”. Не догодив. Перед цим, 1946 р., як кореспондент „Правди України” бере участь у Нюрнберзькому судовому процесі – тоді ще його підтримувала „добра рука тодішнього „хазяїна” в Україні – першого секретаря М.Хрущова, але то було востаннє...

Відгриміли бої. На спустошеній українській землі запанував мир. Люди важкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто труднощів і випробувань, але надія на краще додає їм сил. Такою була тема нового роману Ю.Яновського „Жива вода”.

1947 р. журнал „Дніпро” друкує роман, повний його текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і недоліків. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні бере участь перший секретар ЦК Л.Каганович... На ньому, як писав Яновський у щоденнику, „поховали „Живу воду” метрів на десять під землю” – твір засуджено як „ідейно хибний”, націоналістичний, наклепницький.

Зробив „за порадами товаришів” до 200 виправлень – і від роману нічого не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою „Мир”. А поки що Яновський зазнає морального і матеріального тиску (позбавлений усяких засобів до існування, змушений продати речі, книги, щоб не голодувати).

Проте після цього знаходить у собі сили, пише цикл „Київські оповідання”, які знову, як колись „Вершники” спочатку друкуються в Москві. В них оспівано героїзм і мужність радянських людей під час війни, який вселяла в них комуністична партія на чолі з Й.Сталіним... За „Київські оповідання” Яновському 1948 р. дали Державну премію СРСР.

Художник давно став невільником системи, правлячої ідеології, ним керували за принципом „батога і пряника”. Так безкінечно тривати не могло...

16 лютого 1956 р. на сцені Київської російської драми ім. Л.Українки прем’єра п’єси Ю.Яновського „Дочка прокурора”. Нестандартна трактова проблеми виховання, морально-етичні колізії – це забезпечило успіх на сценах багатьох театрів.

Скоро після прем’єри ішли вони вдвох з Тамарою Юріївною до головного режисера театру Романова на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя. Помер у важких муках 25 лютого 1954 р.

                                                                              Творчість Ю.Яновського

За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. З дитинства багато хворів, переніс шість важких операцій – шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси навколишнього світу, вміння ту красу віднайти й передати – його романтика вітаїзму (від лат. vita – життя) суголосна поширеній у 20-ті роки світоглядній позиції.

Отже, ріс мрійливим, тендітним, задумливим. Дуже захоплювався морем. Усе життя йому буде огидно „буденна провінціальщина”, яку він вважає „одвічним прокляттям української нації”, напівінтелігенщина (нехтування знанням і культурою, бездумне ставлення до світу). Він не міг уявити себе автором „зеленої, повзучої прози”. Він був поетом, мислив образно, дійсність бачив образно. І вірші писав усе життя, хоч дедалі рідше і рідше.

На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О’Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік „Володарів романтичного слова”, які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети.

Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: „Нещасливий мій друг. Скільки й пам’ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар’єристів”.

В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман „Майстер корабля”, дружньо цькували за „Чотири шаблі”. 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли „забрати”. Ідеологічно правильні „Вершники” на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика „Живої води” змусить писати „Київські оповідання”, оптимістично фальшиві, пафосні.

Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п’єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, „Байгород”, „Майстер корабля”, „Чотири шаблі”, кілька розділів „Вершників” – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський. Далі істинне обличчя митця закінчилося. Перетворити вільного письменника у красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке б забилося відповідно до партійних вказівок – в цьому полягало „культурне будівництво” в пролетарській державі.

Ю.Яновського справедливо називають новатором в українській літературі ХХ ст. Він – представник неоромантичної течії, намагався відходити від усталених схем, банальності, трафаретів.

Перші збірки новел Ю.Яновського „Мамутові бивні”, „Кров землі” підтвердили про відхід від народницько-просвітницьких традицій ХІХ ст. – поч. ХХ.

Проблематика оповідань цих збірок пов’язана зі спробою письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю. Його герой романтичний, він стоїть перед вибором, перемагає в якому революційний обов’язок. Він – сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним у першу чергу керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив провідний у тогочасній прозі.

Вплив зарубіжної романтичної класики позначився на романах „Майстер корабля” і „Чотири шаблі”.
    
                                                                                Роман „Чотири шаблі”

Місце дії – рідна серцю степова Україна. Час: грудень 1918 – перша половина 1919 р. Герої – безстрашні повстанці.

Хто ж легендарний „отаман партизанів”?

Григоріїв Матвій (1888-1919), спершу отаман українських військ, колишній офіцер царської армії, під час повстання проти гетьмана (1918) діяв на півдні Правобережжя в районі Миколаєва, підтримуючи Директорію. У березні-квітні 1919, перейшовши на бік більшовиків, брав участь у їх наступі на Миколаєв, Херсон і Одесу, зайняті білими росіянами й французьким та грецьким десантом. Однак і далі Григоріїв іменував себе „отаманом партизанів”, і в штабі     його було українські ліві есери й анархісти. На початку травня 1919, після того, як більшовицька влада дала наказ іти до Угорщини на підтримку совєцькому урядові, виступив проти більшовиків, підтриманий партизанами, повстання охопило район від Миколаєва й Херсона до Катеринослава, Кременчука, але в кінці травня було ліквідоване Червоною Армією. Григоріїв перейшов до Махна і був незабаром вбитий махновцями.

В житті все було значно складніше, як у героїко-трагічному гостро сюжетному детективному романі.

Кінець 1918 року. „Україна, зломивши у всенародному повстанні німецьку окупацію, опинилася в „чотирикутнику смерті”: російсько-більшовицький наступ з півночі, російські білогвардійці з Дону, альянтські десанти і денікінці з півдня, поляки на заході...

У цій ситуації уряд УНР прагне за всяку ціну замирення з Антантою. Сподівається, що захланні окупанти відмовляться від підступного плану реставрації поміщицької царської імперії, дає наказ українським військам на півдні здавати міста і села без бою.

Російські більшовики не забарилися скористатися цією ситуацією: спішно поширили фальшивку як „текст договору” уряду УНР з Антантою і Денікіним про скасування самостійної України і реставрацію царсько-поміщицької імперії.

Офіцер армії УНР Григор’єв, до якого приєднався в цьому Юрко Тютюнник, бачачи нереальність надій уряду УНР здобути прихильність Антанти до незалежної України, знаючи, що Україна не прийме без бою денікінсько-антантську окупацію, що все це використає Совєтська Росія для „визволення”, - оголошує розрив з урядом УНР, заявляє себе вояком самостійної Радянської України, визнаючи за тимчасовий уряд не московську маріонетку та чолі з Раковським, а центральний Ревком, утворений тоді українськими боротьбистами, що перейшли з партії есерів на радянські позиції.

Із селян і чорноморських матросів швидко організовує повстанську армію. Домовляється з радянсько-російським командуванням про оперативну співпрацю.

Босоногі батальйони селян, робітників і матросів степової над морської України, очолені воєнним талантом і козацьким духом Григор’єва і Юрка Тютюнника, перемагають танки, гармати і океанські панцерники Антанти, в незабутніх боях від Херсону до Миколаєва й Одеси скидають потужні десанти в Чорне море – і Григор’єв тріумфально вступає в Одесу, спонтанно привітний усім її населенням.

Такий швидкоплинний розвиток подій не входив у плани більшовицької Москви. Не бачити тепер російським шовіністам України – французи ж обіцяли представникам Леніна при мирних переговорах відступитись від неї...

Коли ж українська перемога стала фактом, Ленін поспішив приписати її Москві. Мовляв, Радянська Росія скинула в Чорне море десанти Антанти і визволила український народ.

Після провалу невдалих спроб Москви за допомогою агентів убити Григор’єва, вона, бажаючи усунути з України переможні полки Григор’єва, дає їм наказ негайно іти через румунську Буковину в Угорщину на допомогу угорським комуністам. Григор’єв, який ніколи ні на папері, ні на ділі не визнавав Москву своїм господарем, підготував загони для походи і... вдарив по російсько-совєтських окупаційних військах і властях.

У своєму універсалі від 9 травня 1919 р. „отаман партизанів” радив росіянам іти додому і забрати з собою свою маріонетку – уряд Чаковського і КП(б)У.

Про ці події Ю.Яновському розповідав начальник штабу армії Григор’єва Тютюнник, один із найвизначніших воєнних талантів і діячів української революції і держави, організатор „Вільного козацтва” в 1917 р.

Ясно, що Яновський „виробив свій власний образ тієї історичної події” – використав багато інших допоміжних матеріалів.

                                                                                    „Вершники”

Після появи в 1935 р. роману в новелах „Вершники” письменник став досить відомим. Цей твір узагалі довгий час вважався вершинним здобутком митця. „Вершники” були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, „виправити” помилки „Чотирьої шабель”, за які було розіп’ято письменника. Роман цей з'явився своєчасно. Вже були арештовані М.Куліш, В.Підмогильний, Є.Плужник, М.Зеров, М.Драй-Хмара, розстріляний Г.Косинка...

„Вершники” написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицький партій, і перемога червоного прапора, і оспівування „непорушного” союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною свого часу, але на відміну від подібних творів, усе-таки талановитою. У кращих новелах „Дитинство”, „Подвійне коло”, „Шаланда в морі” автор апелює до загальнолюдських вартостей. Він показує трагедію українського народу – розпад роду, родини заради якихось нових цінностей. Всі три новели пов’язані між собою цією болючою і актуальною проблемою.

Головна тема роману – зображення громадянської війни, простого трудового народу – сталеварів, селян, шахтарів, інтелігенції.

Особливості побудови: твір складається з восьми сюжетно завершених новел („Подвійне коло”, „Дитинство”, „Шаланда в морі”, „Батальйон Шведа”, „Лист у вічність”, „Губенко, командир полку”, „Шлях армій”, „Адаменко”). Кожна новела – цілком самостійний художній твір і в той же час всі вісім новел-розділів об’єднані в одне ціле спільністю теми, ідеї, системою образів. У центрі роману не історія особистого життя героїв, а події суспільного характеру. У своєму творі Яновський поєднав ознаки жанрів народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману.

У романі відтворена широка картина громадянської війни в Україні: запеклі бої в степу під Компаніївкою („Подвійне коло”), підпільна робота в Одесі серед французьких, грецьких та інших військ інтервентів, рейд робітничого шахтарського загону („Губенко, командир полку”), бій під Херсоном („Батальйон Шведа”), боротьба з німцями, денікінцями („Лист у вічність”, „Адаменко”), вирішальна битва на Перекопі („Шлях армій”). Кожна із цих новел зображує якусь із сторін революційної героїки. В цілому у творі розгортається широка панорама класових битв часів громадянської війни в Україні. Автор не дотримується хронологічної послідовності подій.

Роман розпочинається новелою „Подвійне коло” (коло класових інтересів і родинних) – роздуми митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Бій у степу під Компанії вкою символізує всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоч врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому – автор не підтримує цю криваву різню, хоч вона і заради нового життя.

Махновський загін Панаса б’ється з петлюрівцями, яких очолює брат Оверко. Куля Панаса „вибила Оверкові мозок на колесо, блискавка розколола хмару, слідом ударив грім” – символічна картина. І ось похорон. У його описі виділяється суттєва деталь: „По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. І всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав”.

І наче не буде кінця і краю дощу, бо „залізна жорстокість” запанувала людьми. Дощ на обличчі Панаса і всього загону – то його цілий докір (автора), бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування.

Після кипіння почуттів, смертельного лютування шабель раптово наступає тиша (розділ „Дитинство”). У „Дитинстві” Яновський змальовує дореволюційне життя, розкриваючи соціальну нерівність між трудящими і експлуататорами, що призвело до революційного вибуху („Подвійне коло”). Новела „Дитинства” сповнена описів степових просторів, народних звичаїв, пісень. Розповідь про Данилове дитинство.

І в новелі „Шаланда в морі” – образ старого Мусія Половця, який визволяє з тюрми підпільника Чубенка. Психологічна напруженість поділ передається через сприйняття Половчини, стійкість і мужність якої асоціюється з незламною скелею. Через усю новелу проходить образ вітру – трамонтану, що є уособленням життєвих бур, які зустрічаються на шляху подружжя Половців. Мусій уособлює найкращі риси народу – мудрість, людяність, працьовитість, хоробрість. Двобій з крижаним морем – характер героя. Дбайливий голова рибальської артілі, безстрашний побратим Губенка (врятовує його з плавучої французької в’язниці).

„Батальйон Шведа” – пов’язаний з розділом „Дитинство”. Данило – колишній чабанчук – тепер – комісар. „Товариш Данило веде батальйон босих олешківських морячків, з яких потроху та помалу виростає військова одиниця...”

„Лист у вічність”  - автор зіставляє мить героїзму борців за волю з вічністю. Образ листоноші переростає в узагальнюючий образ безсмертя рядового бійця революції. Своїм подвигом, своєю нездоланною вірою в перемогу безіменний партизан передає лист у вічність: „Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”.

Особливе місце в структурі роману новели „Дитинство”. Вона оповідає про дитячі літа комісара Данила Чабана, майбутнього письменника. Вихователі Данилка – безкраїй південний степ, повний всілякого зілля, квітів, пахощів, вітрів, сонця, і прадід Данило, старезний „знатник, що знає всі весняні тайни” й таємниці степу. І знову підкреслює письменник силу сім'ї, силу єднання поколінь, силу прив’язання онука і прадіда, сина й батька.

Цей розділ наче довідник за народних звичаїв, обрядів, замовлянь, його джерела, безумовно, глибоко фольклорні. Тут чудові описи народних звичаїв і свят: сорока святих, коли день порівнюється з ніччю, теплого Олекси, вербної неділі, білого тижня, коли білять хати, Великодня, гробків і т.д.

У мову твору вплетені слова молитви, народні афоризми, замовляння, рядки з пісень, легенди й перекази.

Деякі дослідники (Юрій Лавріненко) вважають, що праобразом Данила Чабана був письменник-драматург Микола Куліш. Він же діє і в новелі „Батальйон Шведа”, боа саме Куліш організував півтори тисячі олешківців у „Перший Український Дніпровський полк”. Та коли писалися „Вершники” Куліш вже мордувався на Соловках, отже, полк у романі став червоним батальйоном, відповідно до вітру епохи.

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Календарно-тематичне планування з української літератури, відео з української літератури онлайн, Українська література в школі скачати}