О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br> Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
+
[[Олександр_Пушкін_(1799-1837)._Повні_уроки|'''О.С.Пушкін''']] – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br> Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
[[Image:Z12-2.jpg]] [[Image:Z12-5.jpg|300x400px|Z12-5.jpg]] <br> «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br> Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.
[[Image:Z12-2.jpg]] [[Image:Z12-5.jpg|300x400px|Z12-5.jpg]] <br> «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br> Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.
Строка 36:
Строка 36:
{{#ev:youtube|yOoR9P52vIQ&feature}}
{{#ev:youtube|yOoR9P52vIQ&feature}}
-
Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br> Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
+
Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися [[Родинно-побутові_пісні|'''пісні''']], що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br> Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
{{#ev:youtube|2DkM57HTc1k&feature}}
{{#ev:youtube|2DkM57HTc1k&feature}}
Строка 52:
Строка 52:
{{#ev:youtube|iCrSJ0ySwoQ&feature}}
{{#ev:youtube|iCrSJ0ySwoQ&feature}}
-
В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
+
В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в [[Тема_24._Історія_твого_міста._Природні_та_культурно-історичні_пам%27ятки_рідного_краю.|'''Києві''']], багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
[[Image:Z12-10.jpg|261x383px|Z12-10.jpg]]<br>
[[Image:Z12-10.jpg|261x383px|Z12-10.jpg]]<br>
Строка 60:
Строка 60:
=== «Пісня про віщого Олега» ===
=== «Пісня про віщого Олега» ===
-
Збирається віщий Олег-войовник<br> З хазарами знов воювати:<br> За напад — мечам і пожарам прирік<br> Він ниви хазарські і хати.<br> Із військом своїм, в царгородській броні,<br> Князь їде полями на вірнім коні.<br> Із темного лісу старий чарівник<br> Виходить назустріч поволі,<br> Перунові тільки покірний старий,<br> Провісник він людської долі.<br> В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br> І князь біля нього коня зупинив.<br> «Повідай, улюбленцю наших богів,<br> Чи скоро я землю покину?<br> Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br> Мене покладуть в домовину?<br> Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br> Баского коня подарую тобі».<br> «Волхви не бояться міцних владарів,<br> Волхвам — за пророче їх слово —<br> Не треба багатих князівських дарів,—<br> Правдива і вільна їх мова.<br> Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br> Та бачу я долю твою на чолі.<br> Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br> Ти славний своїми боями,<br> І твій ворогами не здоланий щит<br> Царграда оздоблює брами;<br> І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br> І недруги заздрять на долю твою.<br> І моря бурхливого зрадницький вал<br> Твої не пошкодив вітрила,<br> Тебе не поранив лукавий кинджал,<br> Ворожа стріла не вразила...<br> Не відаєш ран ти у грізній броні,<br> Бо є охоронець у тебе в борні.<br> Твій кінь бойових не лякається діл,<br> Він, лановій волі покірний,<br> То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br> То скаче, товариш твій вірний.<br> Його не лякає жорстока борня;<br> Але від свого ти загинеш коня».<br> Олег усміхнувся; одначе чоло<br> Прорізала дума журлива.<br> Він, спершись рукою на бранне сідло,<br> Злізає з коня мовчазливо.<br> І вірного друга князівська рука<br> Голубить і пестить, прощальна й легка.<br> «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br> Пройшов я походи великі;<br> В стремено твоє вже не ступить нога,<br> Нам час розлучитись навіки.<br> Прощай, утішайся у лузі щодня!<br> Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br> У луг одведіть, де трава запашна,<br> Попоною спину вкривайте,<br> Добірного другові дайте зерна,<br> Водою з джерел напувайте».<br> І отроки миттю з конем одійшли,<br> І князю нового коня підвели.<br> Гуляє з дружиною князь-войовник<br> На славній слов'янській могилі.<br> З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br> Сьогодні їх кучері білі...<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.<br> «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br> Промовив Олег своїм слугам,—<br> Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий<br> Розкішним він бігає лугом?»<br> І чує слова: на крутому горбі<br> Давно відпочинок знайшов він собі.<br> І голову буйну Олег похилив<br> І думає: «Що ж чарування?<br> Коли б не послухав брехливих я слів,<br> Відкинув дурне віщування,<br> Носив мене б кінь до останнього дня!»<br> І хоче він бачить останки коня.<br> Ось їде могутній Олег до ріки,<br> З ним гості його посивілі,<br> І бачить: коня благородні кістки<br> Лежать на дніпровому схилі;<br> Їх миє негода, їх порох вкрива,<br> Над ними шумує шовкова трава.<br> І тихо ступивши на череп німий,<br> Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br> Тебе пережив твій хазяїн старий,<br> І от як скінчу свої роки,—<br> Не ти на траву упадеш запашну<br> І кров'ю мою там омиєш труну!»<br> І мовив Олег тоді друзям своїм:<br> «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br> Із жовтого черепа тихо між тим<br> Гадюка повзла домовинна;<br> Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br> І крикнув раптово ужалений князь.<br> Схиляються гості над тілом в журбі,<br> У келихах піняться вина;<br> Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br> Хмільна бенкетує 9 дружина.<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.
+
Збирається віщий Олег-войовник<br> З хазарами знов воювати:<br> За напад — мечам і пожарам прирік<br> Він ниви хазарські і хати.<br> Із військом своїм, в царгородській броні,<br> Князь їде полями на вірнім коні.<br> Із темного лісу старий чарівник<br> Виходить назустріч поволі,<br> Перунові тільки покірний старий,<br> Провісник він людської долі.<br> В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br> І князь біля нього коня зупинив.<br> «Повідай, улюбленцю наших богів,<br> Чи скоро я землю покину?<br> Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br> Мене покладуть в домовину?<br> Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br> Баского коня подарую тобі».<br> «Волхви не бояться міцних владарів,<br> Волхвам — за пророче їх слово —<br> Не треба багатих князівських дарів,—<br> Правдива і вільна їх мова.<br> Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br> Та бачу я долю твою на чолі.<br> Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br> Ти славний своїми боями,<br> І твій ворогами не здоланий щит<br> Царграда оздоблює брами;<br> І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br> І недруги заздрять на долю твою.<br> І моря бурхливого зрадницький вал<br> Твої не пошкодив вітрила,<br> Тебе не поранив лукавий кинджал,<br> Ворожа стріла не вразила...<br> Не відаєш ран ти у грізній броні,<br> Бо є охоронець у тебе в борні.<br> Твій кінь бойових не лякається діл,<br> Він, лановій волі покірний,<br> То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br> То скаче, товариш твій вірний.<br> Його не лякає жорстока борня;<br> Але від свого ти загинеш коня».<br> Олег усміхнувся; одначе чоло<br> Прорізала дума журлива.<br> Він, спершись рукою на бранне сідло,<br> Злізає з коня мовчазливо.<br> І вірного друга князівська рука<br> Голубить і пестить, прощальна й легка.<br> «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br> Пройшов я походи великі;<br> В стремено твоє вже не ступить нога,<br> Нам час розлучитись навіки.<br> Прощай, утішайся у лузі щодня!<br> Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br> У луг одведіть, де трава запашна,<br> Попоною спину вкривайте,<br> Добірного другові дайте зерна,<br> Водою з джерел напувайте».<br> І отроки миттю з конем одійшли,<br> І князю нового коня підвели.<br> Гуляє з дружиною князь-войовник<br> На славній слов'янській могилі.<br> З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br> Сьогодні їх кучері білі...<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.<br> «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br> Промовив Олег своїм слугам,—<br> Скажіть, чи [[Основи_здоров%27я|'''здоровий''']], чи досі легкий<br> Розкішним він бігає лугом?»<br> І чує слова: на крутому горбі<br> Давно відпочинок знайшов він собі.<br> І голову буйну Олег похилив<br> І думає: «Що ж чарування?<br> Коли б не послухав брехливих я слів,<br> Відкинув дурне віщування,<br> Носив мене б кінь до останнього дня!»<br> І хоче він бачить останки коня.<br> Ось їде могутній Олег до ріки,<br> З ним гості його посивілі,<br> І бачить: коня благородні кістки<br> Лежать на дніпровому схилі;<br> Їх миє негода, їх порох вкрива,<br> Над ними шумує шовкова трава.<br> І тихо ступивши на череп німий,<br> Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br> Тебе пережив твій хазяїн старий,<br> І от як скінчу свої роки,—<br> Не ти на траву упадеш запашну<br> І кров'ю мою там омиєш труну!»<br> І мовив Олег тоді друзям своїм:<br> «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br> Із жовтого черепа тихо між тим<br> Гадюка повзла домовинна;<br> Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br> І крикнув раптово ужалений князь.<br> Схиляються гості над тілом в журбі,<br> У келихах піняться вина;<br> Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br> Хмільна бенкетує 9 дружина.<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.
<br>
<br>
Строка 91:
Строка 91:
<br>
<br>
-
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
+
----
+
+
'''<u>Над уроком працювали</u>'''
+
+
Панченко В.В.
+
+
Станішевський І.В.
+
+
Запорожець Н.В.
+
----
+
+
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
+
-
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Ознайомлення з найважливішими подіями в житті Олександра Сергійовича Пушкіна
Виразне читання балади «Пісня про віщого Олега»
Задачі уроку
Запам’ятати основні дати в житті поета
Ознайомитись з баладою «Пісня про віщого Олега»
План уроку
Найбільші роботи поета.
Балада «Пісня про віщого Олега».
Балада «Пісня про віщого Олега»
О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури. Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
«Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками. Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.
Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри. Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.
Образ Олега
Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит. За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем.
Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини?
В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
«Пісня про віщого Олега»
Збирається віщий Олег-войовник З хазарами знов воювати: За напад — мечам і пожарам прирік Він ниви хазарські і хати. Із військом своїм, в царгородській броні, Князь їде полями на вірнім коні. Із темного лісу старий чарівник Виходить назустріч поволі, Перунові тільки покірний старий, Провісник він людської долі. В мольбах, в ворожбі все життя він провів І князь біля нього коня зупинив. «Повідай, улюбленцю наших богів, Чи скоро я землю покину? Чи скоро, на радість моїх ворогів, Мене покладуть в домовину? Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі — Баского коня подарую тобі». «Волхви не бояться міцних владарів, Волхвам — за пророче їх слово — Не треба багатих князівських дарів,— Правдива і вільна їх мова. Хоч роки майбутні таяться в імлі... Та бачу я долю твою на чолі. Послухай, що скаже тобі ворожбит: Ти славний своїми боями, І твій ворогами не здоланий щит Царграда оздоблює брами; І хвилі, і землю скорив ти в бою, І недруги заздрять на долю твою. І моря бурхливого зрадницький вал Твої не пошкодив вітрила, Тебе не поранив лукавий кинджал, Ворожа стріла не вразила... Не відаєш ран ти у грізній броні, Бо є охоронець у тебе в борні. Твій кінь бойових не лякається діл, Він, лановій волі покірний, То смирний стоїть попід хмарами стріл, То скаче, товариш твій вірний. Його не лякає жорстока борня; Але від свого ти загинеш коня». Олег усміхнувся; одначе чоло Прорізала дума журлива. Він, спершись рукою на бранне сідло, Злізає з коня мовчазливо. І вірного друга князівська рука Голубить і пестить, прощальна й легка. «З тобою, мій друже, мій вірний слуга, Пройшов я походи великі; В стремено твоє вже не ступить нога, Нам час розлучитись навіки. Прощай, утішайся у лузі щодня! Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня. У луг одведіть, де трава запашна, Попоною спину вкривайте, Добірного другові дайте зерна, Водою з джерел напувайте». І отроки миттю з конем одійшли, І князю нового коня підвели. Гуляє з дружиною князь-войовник На славній слов'янській могилі. З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг Сьогодні їх кучері білі... Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою. «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский? Промовив Олег своїм слугам,— Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий Розкішним він бігає лугом?» І чує слова: на крутому горбі Давно відпочинок знайшов він собі. І голову буйну Олег похилив І думає: «Що ж чарування? Коли б не послухав брехливих я слів, Відкинув дурне віщування, Носив мене б кінь до останнього дня!» І хоче він бачить останки коня. Ось їде могутній Олег до ріки, З ним гості його посивілі, І бачить: коня благородні кістки Лежать на дніпровому схилі; Їх миє негода, їх порох вкрива, Над ними шумує шовкова трава. І тихо ступивши на череп німий, Князь мовив: «Спи, друг одинокий! Тебе пережив твій хазяїн старий, І от як скінчу свої роки,— Не ти на траву упадеш запашну І кров'ю мою там омиєш труну!» І мовив Олег тоді друзям своїм: «Чи кістка страшна мені тлінна?» Із жовтого черепа тихо між тим Гадюка повзла домовинна; Круг ніг його чорним кільцем обвилась, І крикнув раптово ужалений князь. Схиляються гості над тілом в журбі, У келихах піняться вина; Князь Ігор і Ольга сидять на горбі; Хмільна бенкетує 9 дружина. Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою.
Запитання
Де народився і провів дитинство Пушкін? Чому?
Що стало причиною дуелі Пушкіна з Дантесом?
Ким був Олег з «Пісні про віщого Олега»?
Чому Олега називали «віщим»?
Як в часи Олега ховали загиблих воїнів?
Список використаних джерел
Урок на тему: Олександр Сергійович Пушкін – видатний російський поет, Панченко В.В., учитель зарубіжної літератури, сш №15, м.Львів.
Урок на тему: Творче життя Олександра Пушкіна, Станішевський І.В., учитель української та зарубіжної літератури, сш №8, м.Львів.
www.wikipedia.org
www.ukrlit.vn.ua
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Над уроком працювали
Панченко В.В.
Станішевський І.В.
Запорожець Н.В.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
