Текущая версия на 07:37, 12 сентября 2012

Гіпермаркет Знань>>Всесвітня історія>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Події 1917-1918 рр.

1. Вихід Росії з війни.

Надмірне напруження сил під час війни врешті-решт підірвало міць Російської імперії. У березні 1917 р. в країні розпочалася революція, яка позбавила корони царя Миколу II і встановила республіканський лад. Тимчасовий російський уряд дотримувався політики «війна до переможного кінця» і цим прирік себе на поразку.

У жовтні на гаслах «негайного миру без анексій і контрибуцій» до влади в Росії, поваливши Тимчасовий уряд, прийшли при підтримці партії лівих соціалістів-революціонерів більшовики, очолювані Володимиром Леніним. З березня 1918 р. у м. Бересті-Литовському комуністична Росія, поступившись німцям територією понад 1 млн кв. км з населенням 62 млн осіб, уклала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною і вийшла з війни.

Російського фронту більше не існувало й Німеччина повністю зосередила свої армії на Заході.

2. Вступ у війну США.

Упродовж війни в американському суспільстві не спостерігалося підвищеного інтересу до неї. Американці мало розумілися на причинах цієї далекої і чужої для них війни і щиро бажали, щоб їхня країна дотримувалася нейтралітету. Власне, американські підприємці, не беручи формально участі у війні, збагачувалися за рахунок поставок країнам Антанти. Президент В. Вілсон був солідарний зі своїм народом і неодноразово публічно засуджував «гарячі голови», які закликали стати на бік Антанти і отримували завдяки війні значні прибутки.

Такі настрої панували до травня 1915 р., коли спершу нападу німецького підводного човна зазнав американський танкер «Галфлайт», а потім сталася трагедія з «Лузитанією». Смерть величезної кількості мирних людей, серед яких були й американські жінки та діти, сколихнула громадську думку. Поки політики сперечалися між собою про заходи, яких повинна була вжити Америка, щоб змусити Німеччину припинити морський розбій, у серпні німецькі підводники торпедували англійський пароплав «Арабик», а у березні 1916 р. - французький пароплав «Сассекс»; серед загиблих знову були американці.

Чим більшого розмаху набувала проголошена Німеччиною «необмежена» підводна війна, тим більше американців схилялися до думки, що на завершальній стадії війни Америка мусить сказати своє вагоме слово. Інші ж брали активну участь в антивоєнних мітингах, що, на думку американців, свідчило про рівень демократії в їхній країні.

З лютого 1917 р. за ініціативою В. Вілсона американський уряд розірвав дипломатичні відносини з Німеччиною, але війну їй ще не було оголошено, оскільки до такого кроку не було формального приводу. Довго очікувати його не довелося: крім того, що у квітні 1917 р. німці потопили п'ять американських торгових суден, агресивність Німеччини щодо США знайшла й документальне підтвердження. Британська розвідка перехопила й передала американському уряду так звану «ноту Циммермана» - німецьку дипломатичну депешу, у якій ішлося про таємні переговори Німеччини з Мексикою з метою утворення військового союзу проти США.

2 квітня 1917 р. В. Вілсон звернувся до конгресу з посланням, закликавши оголосити війну Німеччині. 6 квітня, отримавши схвалення парламенту, В. Вілсон офіційно оголосив, що США вступили у війну. Проте жодної офіційної угоди з Антантою В. Вілсон не уклав; Сполучені Штати вступили у війну як позаблокова країна.

3. Воєнні дії на Західному фронті.

Обіцяна американська допомога вселила оптимізм у серця союзників, хоч очікувати негайного ефекту від кроку США було марно - перед тим, як прибути до Франції, американські загони повинні були бути відповідно навченими, оскільки не мали належної військової підготовки.

Відтак для німецького командування чи не єдиним шансом уникнути поразки було розгромити Англію й вивести її з війни до того, як нога американського солдата ступить на французький суходіл.

На Західному фронті було призначено нового французького командувача. Ним став Р. Нівель, людина самовпевнена, проте не надто здібна. Він був переконаний, що як тільки захоче, то зможе виграти війну одним ударом. На жаль для нього, Е. Людендорф відвів свої війська до заздалегідь обладнаних укріплень. Коли Р. Нівель у квітні 1917 р. перейшов у наступ у Шампані, ворога перед ним… не виявилося.

Французькі війська опинилися на вщент спустошеній війною території, яку вони повинні були пройти на очах у невидимого ними противника. Все повторювалося з фотографічною точністю, як було на р. Соммі. Наприкінці битви французам удалося прорвати оборону і знищити багато німецьких полків. Дивовижно, але німці так і не дізналися, що від Парижа їх відокремлювали нечисленні французькі війська.

Щоб послабити німецький тиск на французів, британський командувач Хейґ розпочав нову атаку біля Іпру. Це був один з найжахливіших ударів у лоб оборони противника за всю війну. Попереднє бомбардування зруйнувало дренажну систему, що осушувала низину. Безперервні сильні дощі перетворили поле битви у море багнюки, крізь яку, по пояс у воді, кидалися вперед британські вояки. Зброя всмоктувалася цією багнюкою, як вода губкою. «Це взагалі не було життям», - писав Людендорф, - «це було просто бридке страждання».

Втративши 265 тис. чоловік, британці зайняли близько шести миль заболочених сільськогосподарських угідь.

Найприємнішими для союзників за весь 1917 р. стали лише дві події: прибуття на допомогу перших американських підрозділів та події на Сході. Тут у 1917 р. у війні настав злам - скориставшись успішним Арабським повстанням (1916), яке охопило більшу частину Аравійського півострова, британці рушили на Баґдад. На цей час вже не існувало як такої німецької колоніальної імперії. Німецькі колонії перебували під захистом військ, постійно розташованих у Тоґо, Німецькій Океанії, Німецькій Новій Ґвінеї та на частині території Китаю, але всі вони капітулювали ще у листопаді 1914 р. У липні 1915 р. Німецька Південно-Західна Африка (тепер Намібія) капітулювала перед південноафриканськими військами, у той час як у лютому 1916 р. припинив опір Камерун. У грудні 1917 р. союзники вступили до Єрусалима, поклавши край багатостолітньому пануванню тут турків. Усі колонії, за винятком Німецької Східної Африки (Танґаньїка), припинили опір і оголосили про вихід з війни на третій день після підписання Німеччиною перемир'я.

На політичному фронті союзники мали двох впливових військових лідерів: британського прем'єра Д. Ллойд Джорджа і 76-річного Ж. Клемансо, якого за його антинімецьку рішучість називали «тигром». Я весь час веду війну, - заявляв Ж. Клемансо. Наявність таких авторитетних лідерів була необхідністю для здобуття перемоги, але й при цьому лише небагато хто осмілювався передбачати близьке завершення війни.

У 1917 р., маючи на своєму озброєнні понад 300 підводних човнів, Німеччина на весь світ заявила, що безжально топитиме кораблі Антанти і нейтральні судна, що йтимуть у бік Англії. Відразу ж вона поновила торпедні атаки із субмарин. Проте Німеччина грала в азартну гру, адже, здійснюючи блокаду Британії, вона спонукала до вступу у війну США, де ще не загоїлися душевні рани, завдані трагедією «Лузитанії».

У квітні 1917 р. німецькі підводні човни потопили цілий флот із британських і нейтральних кораблів загальною водомісткістю понад 1 млн тонн. Кожен четвертий корабель, що залишав британський порт, уже ніколи туди не повернувся...

Проти дій німецьких субмарин, які атакували кораблі, була лише одна ефективна зброя - конвой. Кораблі зосереджувалися у групу і рухалися в супроводі потужних військових крейсерів і британських та французьких підводних човнів.

Незважаючи на протидію Адміралтейства (британського морського відомства), прем'єр-міністр Д. Ллойд Джордж наполіг, щоб усі торгові кораблі ходили у складі конвою. У результаті втрати союзників і нейтральних держав на морі скоротилися.

Загалом за роки війни німецькими підводними човнами було потоплено понад 1000 британських і французьких кораблів, зокрема 100 бойових надводних суден і 178 підводних човнів противника. У жовтні 1917 р. у Німеччині було прийнято «програму Шеєра», за якою планувалося поставити у бойовий стрій ще 376 «U-боутів». Та часу на втілення цієї програми історія Німеччині не залишила.

З вересня 1917 р. британці та американці спільними зусиллями збудували багато нових кораблів натомість втрачених Британією, а на кінець року вони спустили на воду субмарини, які були могутнішими за німецькі. Найстрашніша небезпека залишилася позаду, і тепер вже Велика Британія повільно затягувала на шиї Німеччини мотузку блокади. На Німеччину невідворотно насувався голод. Споживання м'яса у країні вже становило лише чверть від рівня споживання в 1914 р., а темпи смертності серед новонароджених і маленьких дітей зросли на 50 %.

Останній рік війни розпочався важливою політичною подією - у січні 1918 р. В. Вілсон оприлюднив у Конгресі США «14 пунктів», що закладали основи післявоєнного миру. Цей документ, який суттєво вплинув на події на фронтах, а ще більше - на післявоєнне облаштування світу, було перекладено багатьма мовами й видрукувано загальним накладом понад 6 млн примірників.

Допоки політики ворогуючих країн, насамперед Німеччини, вирішували, як ставитися до «14 пунктів», Е. Людендорф, командувач німецького Західного фронту і фактичний диктатор країни, визначив головну свою мету - завдати нокаутуючого удару військам Антанти неодмінно до того часу, коли американська військова сила розпростає свої могутні плечі.

Масований німецький наступ, що розпочався у березні 1918 р., привів німців, як і в 1914 р., на Марну. Перед обличчям цієї небезпеки союзники нарешті домовилися між собою про єдиного командувача всіх їхніх сил - французького маршала Ф. Фоша. Оборонна лінія союзників прогнулася, але не прорвалася. Німці, які тепер атакували, зазнавали таких само жахливих втрат, як це раніше було з англійцями і французами.

Німеччина боролася з останніх сил; британська морська блокада змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали достатньо харчів і набоїв, а також їхні сім'ї на батьківщині. Завзяття німців помітно гасло, і тепер вже Е. Людендорф без військової поліції не міг змусити своїх вояків з останніх сил прорватися до Парижа. Німецький наступ захлинувся в крові.

8 серпня, у день, який Е. Людендорф назвав «чорним днем німецької армії», союзники завдали могутнього контрудару. Кинувши у бій 450 танків, британці змусили німців відступити до Ам'єна. Американці висаджувалися на узбережжі Франції цілодобово. Німці вже не вірили у перемогу, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах. Найкращим варіантом було припинити опір на принципах, викладених у «14 пунктах», тому ще влітку німецький уряд звернувся з пропозицією про переговори на вілсонівських засадах.

У жовтні 1918 р. у Франції вже було розгорнуто американську армію чисельністю понад 1 млн 750 тис. чоловік.

4. Закінчення війни. Комп'єнське перемир'я.

Хоча головні битви розгорталися у 1918 р. на Західному фронті, не вони завершили війну, а події на Східному фронті.

Упродовж двох років у північній частині Греції англо-французькі війська безрезультатно боролися проти Центральних держав. Тепер у них з'явився шанс: у серпні було зайнято і звільнено Сербію, а у наступні місяці Туреччина зазнала поразки у Вірменії та Сирії.

Потім настала черга Австро-Угорщини. Італійці нарешті поквиталися за попередні принизливі поразки, атакувавши австрійську армію з півдня. На територію Австро-Угорської імперії впала злива бомб, нашпигованих не вибухівкою, а листівками із закликом до капітуляції. У них неавстрійським народам обіцялися свобода, мир і національне самовизначення. Воєнні поразки австрійської армії, блокада і пропаганда союзників спричинили розпад імперії на національні держави.

Наприкінці вересня 1918 р. П. Гінденбурґ і Е. Людендорф заявили німецькій владі, що армія вже не мас сил боротися і поставили вимогу укласти перемир'я. Відтак німецький принц Макс Баденський звернувся з цим до В. Вілсона. До Німеччини приєдналася й Австро-Угорщина. Поки тривали переговори, сталися події, що прискорили розв'язку: у березні з війни вийшла Болгарія, у жовтні - Туреччина, а в листопаді - Австро-Угорщина.

На тлі поразки своїх союзників та нестримного відступу німецької армії на Заході, повстання німецьких військових моряків, що 3 листопада 1918 р. поклало початок революції в Німеччині, зречення кайзера Вільгельма II у Комп'єнському лісі біля залізничної станції Ретонд об 11-й годині 11 листопада 1918 р. було підписано перемир'я. Спочатку на Західному фронті, а потім повсюдно в Європі запанувала тиша. Офіційно на континенті настав мир.

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

_{Матеріали з всесвітньої історії, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.