Неоднорідно розвивалося і політичне життя. У західноукраїнських землях, наприклад, діяли крайові законодавчі установи — сейми, з 1867 р. відбувалися вибори до парламентів Австрії та Угорщини, що збагачувало населення досвідом публічної політичної діяльності. У Лівобережній та Південній Україні діяли губернські та повітові земства — органи місцевого самоврядування з обмеженими повноваженнями. Населення Правобережної України до 1911 р. не мало жодних можливостей отримати елементарні навички політичної діяльності.
-
Роздрібненість території України між двома імперіями на окремі регіони, заборони на використання української мови та друкованого слова стримували зростання національної самосвідомості, консервували відмінності у політичній культурі наддніпрянських і галицьких українців. Участь у парламенті не тільки відкривала можливості демократичного вирішення національного питання, але й сковувала політичні сили українців. Сповідування парламентського шляху вирішення власних проблем означало визнання існуючого стану справ, легітимності влади та імперських порядків, лояльності до них. Наприклад, українці, які перебували під владою Росії, мали визнавати дії російської держави, спрямовані проти Австро-Угорщини — конкурента на міжнародній арені, передусім на Балканах, вступаючи у протистояння зі своїми закордонними братами. Так само мали чинити й українці, які перебували під Австро-Угорщиною. Будь-який виступ проти уряду трактувався як державна зрада з відповідними політичними і поліцейськими наслідками. Розбіжністю у поглядах українських політичних сил з програмних і тактичних питань. В Австро-Угорщині існувала ворожа до українського національно-визвольного руху "москвофільська" течія, в Росії — прошарок чорносотенців українського походження. Українські суспільно-політичні рухи в Росії та Австро-Угорщині мали суттєві відмінності. Оскільки українці в Росії перебували на становищі інородців, їх союзниками були представники всіх поневолених націй. Крім того, існувало підґрунтя для спільних акцій із загальноімперськими партіями щодо демократизації суспільства. Специфічним моментом була етнічна та конфесійна спорідненість з панівною нацією, приблизно однаковий рівень економічного розвитку.
-
В Австро-Угорщині інші національні рухи (слов'янських народів) мали вже певні політичні здобутки. Для поляків, приміром, співпраця з українцями означала обмеження власних прав, привілеїв. За економічним розвитком, культурним рівнем, конфесійною приналежністю українці Австро-Угорщини теж істотно відрізнялись від усіх інших народів імперії. Тому українські політики часто співпрацювали з урядом, німецькою фракцією в парламенті. У парламентській тактиці українці намагалися забезпечити співвідношення між вирішенням перспективних питань, досягненням стратегічної мети (автономії, незалежності) і владанням поточних, буденних справ. Тому вони мусили вибирати відповідні методи боротьби — від принципової безкомпромісної позиції щодо дій урядів, конкуруючих політичних сил до прийняття правила парламентської "гри", не гребуючи таємними угодами, закулісними змовами, тимчасовими коаліціями з противниками.
+
Неоднорідно розвивалося і політичне життя. У західноукраїнських землях, наприклад, діяли крайові законодавчі установи — сейми, з 1867 р. відбувалися вибори до парламентів Австрії та Угорщини, що збагачувало населення досвідом публічної політичної діяльності. У Лівобережній та Південній Україні діяли губернські та повітові земства — органи місцевого [[Місцеве_самоврядування|самоврядування]] з обмеженими повноваженнями. Населення Правобережної України до 1911 р. не мало жодних можливостей отримати елементарні навички політичної діяльності.
+
+
+
+
Роздрібненість території України між двома імперіями на окремі регіони, заборони на використання української мови та друкованого слова стримували зростання національної самосвідомості, консервували відмінності у політичній культурі наддніпрянських і галицьких українців. Участь у парламенті не тільки відкривала можливості демократичного вирішення національного питання, але й сковувала політичні сили українців. Сповідування парламентського шляху вирішення власних проблем означало визнання існуючого стану справ, легітимності влади та імперських порядків, лояльності до них. Наприклад, українці, які перебували під владою Росії, мали визнавати дії російської держави, спрямовані проти Австро-Угорщини — конкурента на міжнародній арені, передусім на Балканах, вступаючи у протистояння зі своїми закордонними братами. Так само мали чинити й українці, які перебували під Австро-Угорщиною. Будь-який виступ проти уряду трактувався як державна зрада з відповідними політичними і поліцейськими наслідками. Розбіжністю у поглядах українських політичних сил з програмних і тактичних питань. В Австро-Угорщині існувала ворожа до українського національно-визвольного руху "москвофільська" течія, в Росії — прошарок чорносотенців українського походження. Українські суспільно-політичні рухи в Росії та Австро-Угорщині мали суттєві відмінності. Оскільки українці в Росії перебували на становищі інородців, їх союзниками були представники всіх поневолених націй. Крім того, існувало підґрунтя для спільних акцій із загальноімперськими партіями щодо демократизації суспільства. Специфічним моментом була етнічна та конфесійна спорідненість з панівною [[Поняття_«українська_нація»,_«українська_народність»,_«український_етнос»._Староукраїнство_і_українство_Нового_часу._Історична_пам’ять|нацією]], приблизно однаковий рівень економічного розвитку.
+
+
+
+
В Австро-Угорщині інші національні рухи (слов'янських народів) мали вже певні політичні здобутки. Для поляків, приміром, співпраця з українцями означала обмеження власних прав, привілеїв. За економічним розвитком, культурним рівнем, конфесійною приналежністю українці Австро-Угорщини теж істотно відрізнялись від усіх інших народів імперії. Тому українські політики часто співпрацювали з урядом, німецькою фракцією в парламенті. У парламентській тактиці українці намагалися забезпечити співвідношення між вирішенням перспективних питань, досягненням стратегічної мети (автономії, [[Проголошення_незалежності._Повний_урок|незалежності]]) і владанням поточних, буденних справ. Тому вони мусили вибирати відповідні методи боротьби — від принципової безкомпромісної позиції щодо дій урядів, конкуруючих політичних сил до прийняття правила парламентської "гри", не гребуючи таємними угодами, закулісними змовами, тимчасовими коаліціями з противниками.
+
+
+
+
[[Image:Гоголь.jpeg|250px|Микола Гоголь ]]
+
+
Микола Гоголь
+
+
+
+
В умовах утрати державності українська старшина наприкінці [[Суспільно-історичні_обставини_наприкінці_XVIII_ст_Розвиток_фольклористики_етнографії|XVIII ст]]. та їхні нащадки в XIX ст. стали людьми з подвійною лояльністю. Вони залишалися «малоросійськими патріотами» у тому розумінні, що не цуралися своїх коренів, зберігали симпатію до своєї культури, до України як території, де вони народилися й росли. Одночасно в політичному розумінні вони ставали патріотами великої Росії («общего отечества»), куди включали і свою Україну — Малоросію, але як територію, а не як суспільство, що прагне політичної самостійності. Найяскравішим уособленням такої людини став всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь. Народжений в сім'ї з давніми козацькими коренями, він писав свої твори російською мовою, однак земляки вважали його українським письменником. «Що не кажіть, а [[Микола_Гоголь_(1809-1852)_—_російський_і_український_письменник.|Гоголь]] душею і натурою наш», — казав Панас Мирний. Мав рацію і Ф. Достоєвський, який говорив, що ціле покоління російських письменників вийшло із гоголівської «Шинелі». Сам же Гоголь визнавав, що його душа складена з української та російської частин.
+
+
+
+
[[Image:В.Антоновича.jpeg|250px|В.Антонович ]]
+
+
В.Антонович
+
-
В умовах утрати державності українська старшина наприкінці XVIII ст. та їхні нащадки в XIX ст. стали людьми з подвійною лояльністю. Вони залишалися «малоросійськими патріотами» у тому розумінні, що не цуралися своїх коренів, зберігали симпатію до своєї культури, до України як території, де вони народилися й росли. Одночасно в політичному розумінні вони ставали патріотами великої Росії («общего отечества»), куди включали і свою Україну — Малоросію, але як територію, а не як суспільство, що прагне політичної самостійності. Найяскравішим уособленням такої людини став всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь. Народжений в сім'ї з давніми козацькими коренями, він писав свої твори російською мовою, однак земляки вважали його українським письменником. «Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш», — казав Панас Мирний. Мав рацію і Ф. Достоєвський, який говорив, що ціле покоління російських письменників вийшло із гоголівської «Шинелі». Сам же Гоголь визнавав, що його душа складена з української та російської частин.
Пізніше, у 1867 p., з'явилася книга В.Антоновича «Актьі о происхождении шляхет-ских родов в Юго-Западной России», праці О.Лазаревського «Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губер-нии» Наступним кроком суспільно-політичного розкладу української еліти стало малоросійство.
Пізніше, у 1867 p., з'явилася книга В.Антоновича «Актьі о происхождении шляхет-ских родов в Юго-Западной России», праці О.Лазаревського «Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губер-нии» Наступним кроком суспільно-політичного розкладу української еліти стало малоросійство.
Знайдіть та назвіть ще приклади подвійної лояльності? Як фактор існування подвійної лояльності впливав на подальший розвиток культури та становлення державності?
+
''Знайдіть та назвіть ще приклади подвійної лояльності?''
+
+
Як фактор існування подвійної лояльності впливав на подальший розвиток [[Загальна_характеристика_напрямків_розвитку_культури_у_д.п._ХХ_–_початку_ХХІ_ст..|культури]] та становлення державності?
=== Список використаної літератури ===
=== Список використаної літератури ===
Строка 72:
Строка 100:
*Малик Я. та ін. Історія української державності. - Львів,2005
*Малик Я. та ін. Історія української державності. - Львів,2005
*Довідник з історії України. Т. 2. — К.: Генеза, 2003
*Довідник з історії України. Т. 2. — К.: Генеза, 2003
-
*О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас, 2008
+
*О. К. Струкевич, [[Історія_України|Історія України]], 9 клас, 2008
*Історія України. Документи і матеріали . – Укладач Король. – К., 2001
*Історія України. Документи і матеріали . – Укладач Король. – К., 2001
*youtube. com
*youtube. com
-
Скомпоновано та відредактовано Муха О.
-
<div>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].</div>
-
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
+
+
''Скомпоновано та відредактовано Мухою О.''
+
+
<div>
+
----
+
+
'''Над уроком працювали'''
+
+
Муха О.
+
+
Бидрін Л.О.
+
+
----
+
+
<br>
+
+
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.
Дискусія, робота по групам. Висновок по темі
Домашнє завдання
Неоднорідно розвивалося і політичне життя. У західноукраїнських землях, наприклад, діяли крайові законодавчі установи — сейми, з 1867 р. відбувалися вибори до парламентів Австрії та Угорщини, що збагачувало населення досвідом публічної політичної діяльності. У Лівобережній та Південній Україні діяли губернські та повітові земства — органи місцевого самоврядування з обмеженими повноваженнями. Населення Правобережної України до 1911 р. не мало жодних можливостей отримати елементарні навички політичної діяльності.
Роздрібненість території України між двома імперіями на окремі регіони, заборони на використання української мови та друкованого слова стримували зростання національної самосвідомості, консервували відмінності у політичній культурі наддніпрянських і галицьких українців. Участь у парламенті не тільки відкривала можливості демократичного вирішення національного питання, але й сковувала політичні сили українців. Сповідування парламентського шляху вирішення власних проблем означало визнання існуючого стану справ, легітимності влади та імперських порядків, лояльності до них. Наприклад, українці, які перебували під владою Росії, мали визнавати дії російської держави, спрямовані проти Австро-Угорщини — конкурента на міжнародній арені, передусім на Балканах, вступаючи у протистояння зі своїми закордонними братами. Так само мали чинити й українці, які перебували під Австро-Угорщиною. Будь-який виступ проти уряду трактувався як державна зрада з відповідними політичними і поліцейськими наслідками. Розбіжністю у поглядах українських політичних сил з програмних і тактичних питань. В Австро-Угорщині існувала ворожа до українського національно-визвольного руху "москвофільська" течія, в Росії — прошарок чорносотенців українського походження. Українські суспільно-політичні рухи в Росії та Австро-Угорщині мали суттєві відмінності. Оскільки українці в Росії перебували на становищі інородців, їх союзниками були представники всіх поневолених націй. Крім того, існувало підґрунтя для спільних акцій із загальноімперськими партіями щодо демократизації суспільства. Специфічним моментом була етнічна та конфесійна спорідненість з панівною нацією, приблизно однаковий рівень економічного розвитку.
В Австро-Угорщині інші національні рухи (слов'янських народів) мали вже певні політичні здобутки. Для поляків, приміром, співпраця з українцями означала обмеження власних прав, привілеїв. За економічним розвитком, культурним рівнем, конфесійною приналежністю українці Австро-Угорщини теж істотно відрізнялись від усіх інших народів імперії. Тому українські політики часто співпрацювали з урядом, німецькою фракцією в парламенті. У парламентській тактиці українці намагалися забезпечити співвідношення між вирішенням перспективних питань, досягненням стратегічної мети (автономії, незалежності) і владанням поточних, буденних справ. Тому вони мусили вибирати відповідні методи боротьби — від принципової безкомпромісної позиції щодо дій урядів, конкуруючих політичних сил до прийняття правила парламентської "гри", не гребуючи таємними угодами, закулісними змовами, тимчасовими коаліціями з противниками.
Микола Гоголь
В умовах утрати державності українська старшина наприкінці XVIII ст. та їхні нащадки в XIX ст. стали людьми з подвійною лояльністю. Вони залишалися «малоросійськими патріотами» у тому розумінні, що не цуралися своїх коренів, зберігали симпатію до своєї культури, до України як території, де вони народилися й росли. Одночасно в політичному розумінні вони ставали патріотами великої Росії («общего отечества»), куди включали і свою Україну — Малоросію, але як територію, а не як суспільство, що прагне політичної самостійності. Найяскравішим уособленням такої людини став всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь. Народжений в сім'ї з давніми козацькими коренями, він писав свої твори російською мовою, однак земляки вважали його українським письменником. «Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш», — казав Панас Мирний. Мав рацію і Ф. Достоєвський, який говорив, що ціле покоління російських письменників вийшло із гоголівської «Шинелі». Сам же Гоголь визнавав, що його душа складена з української та російської частин.
В.Антонович
Пізніше, у 1867 p., з'явилася книга В.Антоновича «Актьі о происхождении шляхет-ских родов в Юго-Западной России», праці О.Лазаревського «Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губер-нии» Наступним кроком суспільно-політичного розкладу української еліти стало малоросійство.
О.Лазаревський
Творець «Вечорів на хуторі близь Диканьки»
Гордість двох народів
Тема для обговорення та дискусії
Чи осуджуєте ви еліту з двома батьківщинами?
Завдання та запитання
Знайдіть та назвіть ще приклади подвійної лояльності?
Як фактор існування подвійної лояльності впливав на подальший розвиток культури та становлення державності?
Список використаної літератури
Гісем О. В., Мартинюк О. О. Історія України. 6—9 класи: Наочний довідник. — Х.: * Вид-во «Ранок», 2009
Омсльченко І. Соціально-політична ситуація в Україні в першій половині XIX ст. //* * Нова політика. -2000
Малик Я. та ін. Історія української державності. - Львів,2005
Довідник з історії України. Т. 2. — К.: Генеза, 2003
Історія України. Документи і матеріали . – Укладач Король. – К., 2001
youtube. com
Скомпоновано та відредактовано Мухою О.
Над уроком працювали
Муха О.
Бидрін Л.О.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
