Текущая версия на 11:25, 30 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр. В АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ. ЗВ'ЯЗКИ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ НАДДНІПРЯНЩИНИ З ЛІДЕРАМИ ЧЕСЬКОГО І ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ. УТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОЇ РУСЬКОЇ РАДИ. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА СЛОВ'ЯНСЬКОМУ З'ЇЗДІ У ПРАЗІ. УЧАСТЬ УКРАЇНЦІВ У ВИБОРАХ ДО АВСТРІЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 pp. В АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
1. Що означає для України бути невід'ємною частиною європейської цивілізації?
2. Пригадайте, що таке соборність.

Україна - складова європейського революційного процесу

Революційна хвиля 1848 р„ яка охопила всю Європу, увійшла в історію Європи під назвою «весна народів», що було не випадково. Європейські народи масово усвідомлювали свою національну самобутність та інтереси, Національні й соціальні питання гостро хвилювали й українців. Тому вони також стали активними учасниками революції 1848-1849 рр, в Австрійській імперії.

24 лютого 1848 р, спалахнуло повстання в Парижі, Революціонери скинули короля й проголосили Францію республікою. Революційне полум'я невдовзі поширилося на Австрійську імперію, 13 березня повстали мешканці Відня, через два дні — Будапешта, а вже 18-22 березня масові народні демонстрації відбулися у Львові, Чернівцях та Ужгороді.

Австрійський імператор Фердинанд 1 змушений був проголосити конституцію, демократичні свободи і дозволити створення національної гвардії.

Скасування панщини в Західній Україні

Українська демократія, представлена тоді переважно греко-католицьким духівництвом, прагнула скористатися дарованими свободами. Першими в Галичині це зуміли відчути селяни. Адже ще наприкінці XVIII ст. вони отримали можливість відстоювати свої інтереси в судах, а селянські наділи відмежували від панських земель, проте селян так і не звільнили від панщини.

З початком революції селяни почали масово відмовлятися від виконання феодальних повинностей. Цим вирішили скористатися польські шляхтичі. Розуміючи, що паншина в Європі приречена, польські патріоти закликали поміщиків добровільно її скасувати.

Цим вони розраховували здобути вдячність селянства, а в майбутньому — його прихильність у боротьбі за державну незалежність Польгці. Небезпеку таких розрахунків для Австрійської імперії добре усвідомлював новопризначений губернатор Королівства Галіції та Льодомерії Франц Стадіон, Щоб зруйнувати плани польського руху й зміцнити авторитет імператора в очах галицького селянства, він вирішив перехопити ініціативу з рук поляків, тим більше, що деякі польські поміщики вже відмовилися від панщини.

Австрійський імператор Фердинанд І визнав аргументи свого намісника й 17 квітня 1848 р. видав історичний маніфест про скасування панщини в Галичині, Так антифеодальний рух галицького селянства та політична ситуація навколо нього створили передумови скасування панщини на 5 місяців раніше, аніж на теренах усієї Австрійської імперії.

Історичний факт. Ще раніше свободу отримало селянство Закарпаття. Оскільки закарпатці перебували в складі угорського королівства, то революційний угорський сейм звільнив тамтешнє селянство від кріпацтва та феодальних повинностей своїм законом від 18 березня 1848 р.

Хоча селяни страждали від малоземелля та безземелля, маніфест перетворив галицького селянина на господаря власної землі, а головне — власної долі. Він почав цікавитись освітою, культурою і навіть політикою. Відтоді західноукраїнський селянин став учасником політичного життя, на якого мусили зважати австрійські імперські власті.

Утворення та діяльність Головної руської ради

Революція 1848 р. дала поштовх і до національного самовизначення українців, а отже, й використання ними не тільки літературних і наукових праць, а й політичних засобів. Ідея української самобутності стала стрімко перетворюватися на ідею національної самостійності, утілюючись у політичному прагненні до крайової автономії. Так, у квітневих петиціях до австрійського імператора греко-католицькі священики та інтелігенти вимагали лише змін у мовно-культурних питаннях, а 2 травня 1848 р. вони створили у Львові першу політичну організацію — Головну руську раду. Вона складалася із ЗО членів — представників духівництва та міської інтелігенції. Головну раду спочатку очолив греко-католицький єпископ Г. Яхимович, а згодом — енергійний священик М. Куземський. Рада мала відділи шкільництва, селянських справ, фінансів тощо. Головній руській раді підпорядковувалося 12 окружних і 50 місцевих, так званих поменших рад. Основою нової політичної організації стала церковна мережа. Кожна поменша рада була представлена в Головній раді своїм референтом, який вів листування, забезпечуючи двосторонній інформаційний зв'язок між головною та своєю поменшою радою. Місцеві ради проводили збори, у яких брали участь по кілька сотень громадян.

15 травня 1848 р. Головна руська рада почала видавати свою газету «Зоря Галицька», активну участь у започаткуванні якої взяв Іван Вагилевич. Це видання стало першою українською щотижневою газетою у Львові. У першому її числі був опублікований маніфест Головної ради «Будьмо народом». Документ закликав до національного відродження та відновлення соборності України.

Головна руська рада запровадила навчання українською мовою в народних школах. Рідну мову й літературу почали вивчати в гімназіях та Львівському університеті.

Рада скликала перший з'їзд української інтелігенції — Собор руських учених, заснувала товариство «Галицько-руська матиця», яке почало видавати популярні книжки для народу, ініціювала спорудження Народного дому — осередку культурного і наукового життя краю.

Історичний факт. Головна руська рада турбувалася питанням української національної символіки. Вона утвердила синьо-жовтий прапор, герб — золотий лев на синьому тлі, національний гімн. Ним на 2,5 десятиліття стала пісня на слова Г. Гушалевича «Мир вам, браття!»

Головна руська рада зайнялася також створенням у деяких містах української національної гвардії, академічного легіону у Львові, допомогла організувати в Підкарпатті селянську самооборону, виставила батальйон руських гірських стрільців.

Свою національно-політичну діяльність Головна руська рада проводила в напруженому протистоянні з Польською радою народовою. Ігноруючи українські національні інтереси, ця організація намагалася перетворити Галичину на польську провінцію. Тому Головна руська рада енергійно взялася за втілення своєї вимоги про поділ Галичини на окремі адміністративні одиниці. До української частини Галичини пропонувалося приєднати й Закарпаття. Для підтримки своїх планів рада зібрала 200 тис. підписів, що було тоді громадсько-політичною справою небачених масштабів.

Зв'язки діячів українського руху з лідерами чеського відродження. Пробудження національної самосвідомості в Західній Україні відбувалося не лише в протистоянні з австрійською владою. Галицькі русини знаходили натхнення для свого утвердження, споглядаючи разючі досягнення чеського національного руху. За посередництвом Карла-Владислава Зака, чеського літератора, який служив у галицькій адміністрації, зачинателі українського національного відродження, Іван Головацький та Іван Вагилевич, налагодили добрі стосунки з провідними чеськими славістами й розпочали співпрацю з празькими газетами й журналами. Українці й чехи активно обговорювали питання звільнення слов'янських народів від імперського гноблення. Чехи щиро перейнялися долею українців, чітко усвідомивши, що причиною історичних бід України були не лише імперські зазіхання Австрії, а й «братніх» слов'янських Польщі та Росії. Відомий чеський письменник і публіцист Кароль Гавлічек-Боровський в одній зі своїх статей у 1846 р. назвав Україну «ягням межи двома вовками» — Росією й Польщею, «яблуком розбрату», кинутим долею між цими двома націями». Тому чеські діячі прагнули примирити польський і український народи заради слов'янської єдності.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Розірваність України між імперіями, протиставлення імперськими урядами різних етнічних меншин і українців одне одному заради збереження свого панування, поступово перетворювали, особливо західноукраїнські землі, на вогнище соціально-політичного напруження в Європі. Цей факт блискуче описав К. Гавлічек-Боровський: «Україна — це постійне прокляття, яке самі над собою проголосили її гнобителі. Так над ними мститься пригноблена воля України... Доки не буде виправлена кривда, завдана українцям, доти неможливий справжній міжнародний спокій».

Українське питання на слов'янському з'їзді в Празі

Становлення українського національного руху в Галичині відбувалося в напруженому змаганні з польським національним рухом. Учасники останнього, організовані Польською радою народовою, традиційно нехтували українськими інтересами й виступали проти виокремлення українських вимог. Ідеї, сповідувані Польською радою народовою, мала захищати створювана в містах польська гвардія. Для захисту Східної Галичини від польських зазіхань Головна руська рада формувала загони руських стрільців. Політична ситуація в краї загострювалася.

За таких обставин представники українських і польських організацій на початку червня 1848 р. зібралися в Празі на слов'янський з'їзд. Його організували чеські революційні демократи, щоб посприяти солідарності слов'янських народів, узгодити їхні погляди та інтереси і, згуртувавши слов'янство, перетворити його в найпотужнішу силу Австрійської імперії. Проте з перших же годин роботи з'їзду між українцями та поляками виникли тривалі суперечки про те, хто має представляти Галичину в політичному житті, та якими мають бути відносини між обома народами. Поляки категорично не погоджувалися на адміністративний поділ Галичини на українську та польську частини.

Оскільки протистояння між ними перешкоджало єднанню слов'ян, організатори конгресу запропонували піти на компроміс. Українцям пропонувалося відмовитися від поділу Галичини, а полякам — визнати українців окремою нацією з рівними правами на віросповідання, перебування на адміністративних посадах, уживання власної мови в державних установах і школах. Ця угода так і не була реалізована. Через кілька днів австрійські війська обстріляли Прагу, і конгрес змушений був припинити свою роботу. Так було обірвано спробу українців заявити про себе на міжнародній політичній арені.

КОМПРОМІС (латин, compromissum — угода,згода)— угода, якої досягають за допомогою обопільних поступок.

Участь українців у виборах і роботі австрійського парламенту

Улітку 1848 p., водночас із виникненням суперечностей між українськими й польськими політичними організаціями, знову загострилися стосунки між польськими поміщиками та українськими селянами.

Селяни вимагали зменшення податків, повернення привласнених поміщиками земельних наділів, права користуватися лісами й пасовищами, скорочення терміну військової служби.

Активізації селянського руху, підняттю його до рівня політичних змагань посприяло проведення виборів і діяльність австрійського парламенту. У протистоянні з польським політичним рухом українці зуміли обрати 39 із 96 депутатів від Галичини. Склад українських депутатів повністю відображав соціальний стан краю: 27 селян, 8 священиків, 3 інтелігенти. До парламенту обрала своїх депутатів і Буковина. Із 8 депутатів було обрано 7 селян.

Отже, Галичина й Буковина сформували найпотужніше селянське представництво порівняно з рештою австрійських провінцій. У парламенті українських селян очолили Лук'ян Кобилиця та Іван Капущак.

Найважливішою справою, яку вирішував парламент, було скасування кріпацтва й панщини. Українські селянські депутати виступали проти будь-яких відшкодувань поміщиками за втрату дармової робочої сили.

Особливо переконливо з цього приводу виступив селянин І. Капущак. Він зумів змалювати гнітючу картину становища селянства, замордованого злиднями, темнотою, фізичними розправами. Стосовно ж відшкодувань категорично заявив: «Чи за такі образи й кривди ми ще маємо платити компенсацію? Напевно, що ні. Хай нашою платою будуть ті батоги й нагаї, що шмагали по наших спинах. Хай вони задовольнять панів!» Проте більшість депутатів парламенту проголосівали за скасування феодальних повинностей шляхом відкупу.

У відповідь селяни Східної Галичини вдалися добойкоту поміщицьких маєтків. Поміщики не могли найняти працівниеів навіть за підвищену плату. Селяни Закарпаття наприкінці 1848 - на початку 1849 р. зруйнували багато поміщицьких маєтків, убили кількох поміщиків та управителів. Найбільшого розмаху селянський рух сягнув наприкінці 1848 — протягом першої половини 1849 р. на Буковині, який очолив Лук'ян Кобилиця та селянські депутати.

БОЙКОТ (англ. boycott, від прізвища управителя маєтку в Ірландії Ч. Бойкотта, щодо якого орендарі вперше застосували таку форму протесту) — спосіб політичної або економічної боротьби, що полягає в повній або частковій відмові від стосунків, відносин із будь-якою особою, організацією чи державою, від участі в тій або іншій роботі, заходах тощо.

16 листопада 1848 р. на зборах Вижницького виборчого округу Л. Кобилиця закликав своїх виборців-селян не визнавати владу поміщиків, обирати власних старост. Селянський депутат оголосив ліси й полонини власністю селян і закликав їх по-новому розподілити загарбані поміщиками землі. Щоб зупинити селян, австрійські власті на початку 1849 р. запровадили в Галичині й Буковині облоговий стан, а парламент позбавив Л. Кобилицю депутатського мандата. Та це не налякало рішучого й відважного ватажка. Він організував кінний загін і рушив із ним Буковиною.

Прибуваючи в села, Л. Кобилиця оголошував, що він діє за уповноваженням австрійського «цісаря», тут же проводив вибори старостів, оголошував власністю сільських громад орні землі, ліси й пасовища й доручав новообраній владі справедливо роздати їх селянам.

Австрійський уряд вислав проти повстанців регулярні війська, пообіцявши велику винагороду тому, хто схопить Л. Кобилицю. Проте зрадників серед повстанців не знайшлося. Лише у квітні 1850 р. каральні загони зуміли розправитися з повсталими і заарештували їхнього ватажка. Після жорстоких катувань Л. Кобилиця тяжко захворів, а 24 жовтня 1851 р. помер.

Революційний вибух у Львові

Революційні події, які восени розгорілися в Угорщині та в столиці Австрійської імперії Відні, призвели до революційного вибуху у Львові. 1 листопада 1848 р. урядові війська відкрили вогонь по львівських демонстрантах. У відповідь пролунав заклик: «До зброї! На барикади!» Першими на нього відгукнулися міська біднота і студенти. Вони збудували 23 барикади в центрі міста, до них швидко приєдналися загони польської національної гвардії, академічний легіон та ін.

Проти влади Габсбургів об'єдналися бійці різних національностей. їх підтримували й мешканці будинків навколо барикад, обіцяючії зустріти урядові війська камінням і окропом із верхніх поверхів. Однак 2 листопада урядові війська перед тим, як піти в атаку, застосували артилерію. Артобстріл тривав 2,5 год. Було вбито 55 осіб і 15 поранено.

У центрі Львова розпочалися пожежі. Вогонь знищив будинок університету, університетську бібліотеку, театр, політехнічну академію, міську ратушу. Сили були нерівними, і о 13 годині повстанці капітулювали. У місті оголосили облоговий стан, розпочалися масові арешти, сотні повстанців було віддано до військового суду, українську й польську гвардії розпущено, збори та політичні організації заборонено.

Придушення революції

Поразка збройних повстань у Відні, Львові та інших містах стала початком нового наступу реакції. Новий австрійський імператор — 18-річний Франц-Йосиф — у березні 1849 р. видав нову конституцію. Із неї було вилучено майже всі демократичні свободи, здобуті на початку революції. У березні 1849 р. було розпущено парламент. Абсолютизм повністю відновив свої позиції в Австрії, а в 1851 р. припинила своє існування Головна руська рада.

Проте революція не пройшла марно для Західної України. По-перше, була скасована панщина. Селяни вперше здобули громадянські права. На новий рівень піднявся національно-визвольний рух. Уперше в Україні утворилася національна політична організація, почала друкуватися українська газета. Народні маси брали участь у політичному житті, отже, перетворювалися на націю.

Працюємо з джерелами

Прочитайте маніфест Головної руської ради «Будьмо народом». «Ми, галицькі русини, належимо до великого руського народу, що одною мовою говорить і налічує 15 мільйонів... Цей нарід колись був самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою писемну мову, свої власні закони, своїх власних князів, — одним словом, був у доброму побуті, заможний і сильний. Через не¬приязну долю і різні політичні нещастя розпався поволі цей великий нарід, утратив свою самостійність, своїх князів і прийшов під чужу владу.

Такі нещастя схилили з часом багато заможних панів відступити від руського обряду батьків своїх, а з ним зректися руської мови і залишити свій нарід, хоч ця зміна обряду не могла перемінити народності, і кров руська в жилах їхніх плинути не перестала. Нарід, залише¬ний цим способом і чимраз більше ослаблений, став залежний від чужої волі, і все принижений, почав у всьому упадати й до такої прийшов недолі, що соромом було русином називатися... Однак як усе на світі з часом минає, як по зимі прикрій весна наступає, так, браття, і цей сумний стан змінився через конституцію. Це велике право, це велике добродійство, — це сонце, що як усім, так і русинам засвітило і до нового життя нас пробудило...

Пробудився вже і наш руський лев і красну нам ворожить майбутність. Уставайте ж, браття, уставайте з довгого сну вашого, бо вже час. Устаньте, але не до звади і незгоди, а двигнімося разом, щоб піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи!»

• Які аргументи Головна руська рада вважала значущими, гуртуючи навколо себе галичан?

Перевірте свої знання
1. Що дає підстави стверджувати, що Україна була складовою європейського революційного процесу середини XIX ст.?
2. Чому польські шляхтичі-патріоти намагалися випередити австрійський уряд у справі звільнення селян Галичини від панщини?
3. Проаналізуйте процес скасування панщини в західноукраїнських землях.
4. Доведіть, що революція 1848-1849 pp. надзвичайно прискорила розвиток українського національного руху.
5. Як було вибудовано систему політичної організації українського народу в Галичині?
6. Які вимоги висували українські депутати під час роботи австрійського парламенту?
7. Чому українські селяни відмовлялися визнати рішення Віденського парламенту? Як це проявлялося?
8. У чому полягає головне значення революції 1848-1849 pp. для Західної України?
9. Визначте напрями діяльності Головної руської ради, охарактеризуйте їх.
10. З якою метою і які зв'язки підтримували діячі українського відродження з чеськими культурними і політичними діячами?
11. Поясніть причини змагання українського національного руху з польським. Як воно проявлялося?
12. Який компроміс запропонували чеські революційні демократи українській та польській сторонам?
13. Складіть розповідь про революційні бої у Львові та поразку революції.
 
О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами з історії України, плани-конспекти уроків по всім предметам, завдання з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.