<br> <metakeywords>Світова література, 7 клас, Бойове товариство, побут і звичаї запорожців.</metakeywords>'''ТЕМА:''' <u>Бойове товариство, побут і звичаї запорожців.</u><br>
<br> <metakeywords>Світова література, 7 клас, Бойове товариство, побут і звичаї запорожців.</metakeywords>'''ТЕМА:''' <u>Бойове товариство, побут і звичаї запорожців.</u><br>
Строка 26:
Строка 26:
<br>
<br>
-
=== Народ в повісті «Тарас Бульба» ===
+
=== Народ в повісті «Тарас Бульба» ===
-
«Тарас Бульба» - не перший твір Гоголя, в якому він звернувся до зображення національно-визвольної боротьби українського народу. <br> Те нове, що містилося в повісті «Тарас Бульба» і відрізняло її від попередніх творів Гоголя на історичну тему, було перш за все пов'язано з урахуванням «живих», «найрідших» рис народу, своєрідності його національного характеру. <br> Новаторське значення повісті «Тарас Бульба» полягало в тому, що головною силою історичних подій виступав народ. Пушкін і Гоголь вперше в нашій вітчизняній літературі підійшли до зображення народних мас як головної рушійної сили історичного процесу, і це стало найбільшим завоюванням російського реалізму, і зокрема російського історичного роману ХІХ ст. <br> В центрі «Тараса Бульби» — героїчний образ народу, що бореться за свою свободу і незалежність. Ніколи ще в російській літературі так повно і яскраво не зображалися розмах і роздолля народного життя. Кожен з героїв повісті, наскільки б він не був індивідуальний і своєрідний, відчуває себе складовою частиною народного життя. У безмежній злитності особистих інтересів людини з інтересами загальнонародними — ідейний пафос цього твору.
+
[[Image:z31-2.jpg]]<br>
-
<br>
+
«Тарас Бульба» - не перший твір Гоголя, в якому він звернувся до зображення національно-визвольної боротьби українського народу. <br> Те нове, що містилося в повісті «Тарас Бульба» і відрізняло її від попередніх творів Гоголя на історичну тему, було перш за все пов'язано з урахуванням «живих», «найрідших» рис народу, своєрідності його національного характеру. <br> Новаторське значення повісті «Тарас Бульба» полягало в тому, що головною силою історичних подій виступав народ. Пушкін і Гоголь вперше в нашій вітчизняній літературі підійшли до зображення народних мас як головної рушійної сили історичного процесу, і це стало найбільшим завоюванням російського реалізму, і зокрема російського історичного роману ХІХ ст. <br>
-
=== Зображення Гоголем Запорізької Січі ===
+
[[Image:z31-4.jpg]]<br> В центрі «Тараса Бульби» — героїчний образ народу, що бореться за свою свободу і незалежність. Ніколи ще в російській літературі так повно і яскраво не зображалися розмах і роздолля народного життя. Кожен з героїв повісті, наскільки б він не був індивідуальний і своєрідний, відчуває себе складовою частиною народного життя. У безмежній злитності особистих інтересів людини з інтересами загальнонародними — ідейний пафос цього твору.
-
Достовірно епічного розмаху досягає зображення Гоголем Запорізької Січі - цього гнізда, «звідки вилітають всі ті горді і міцні як леви, звідки розливаються воля і козацтво на всю Україну». Створений художником поетичний образ Січі невід'ємний від яскравих могутніх характерів, що її населяють. <br> Із співчуттям і симпатією малює Гоголь картину суспільного устрою Січі з характерною для неї атмосферою демократії і свавілля, суворої дисципліни і анархії, з її «небагато складовою управою» і системою, в якій «юнацтво виховувалося і формувалося досвідом». Весь побутовий і етичний устрій Січі сприяв вихованню в людях високих моральних якостей. Стосунки між кошовим і козаками базуються на принципах гуманності і справедливості. Влада кошового зовсім не спричиняє собою необхідність сліпої покори йому. Він не стільки господар суспільства, скільки його слуга. Він керує козаками на війні, але зобов'язаний виконувати всі їх вимоги в мирний час. Будь-який із запоріжців міг бути вибраним в кошові отамани, і кожен отаман у будь-який момент міг бути зміщений. <br> Взнавши від гінця про набіг ворогів на Січ, козаки зібралися на раду: «Всі до єдиного стояли в шапках, тому що прийшли не з тим, щоб слухати отаманів наказ, а щоб порадитися, як рівні між собою». <br> Запорізька Січ в зображенні Гоголя — це царство свободи і рівності, це вольна республіка, в якій живуть люди широкої душі, абсолютно вільні, де виховуються сильні, мужні характером, для яких немає нічого вищого, ніж інтереси народу, ніж свобода і незалежність батьківщини. <br> Звичайно, в цій патріархальній демократії є свої слабкості. Гоголь не міг не бачити властиву козакам відсталість, відносно невисокий рівень їх культури, а також владу рутини, що проникала в різні сфери їх побуту і суспільного життя.<br> Все це не могло не свідчити про відому обмеженість «дивної республіки» і закладених в ній серйозних протиріч, що історично прискорили її загибель. Будучи вірним правді життя, Гоголь нічого цього не приховує. Він далекий від ідеалізації Січі. Прославляючи безсмертні подвиги запоріжців, письменник в той же час не прикрашає їх, не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги - з жорстокістю. Такий був час, такі були вдачі... «Дибки нині піднялося б волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запоріжці», - пише Гоголь. Але пафос його зображення все-таки в іншому. Запорізьке козацтво для Гоголя — це приклад справедливого і здорового суспільного пристрою, заснованого на принципах людяності братерства. Своєю ідейною спрямованістю повість вступала в різкий контраст з тими нормами суспільної моралі, які насаджувала письменникові сучасна офіційна Росія. Історична проблематика повісті набувала надзвичайно злободенного звучання.<br> Зіткнення Запорізької Січі як представниці всієї України з панською Польщею Гоголь зводить не лише до військових подій. Боротьба розкривається в зіткненні двох суспільних систем - патріархальній демократії Січі і феодально-королівської Речі Посполитої. Гоголь показав протиріччя між суворим і багато в чому відсталим устроєм життя запорізького козацтва і новими віяннями Заходу. Увага письменника зосереджена на зображенні патріотизму і героїзму запорізьких козаків, природно, що деталі побуту, домашньої обстановки в повісті — на задньому плані. З побутовим життям Тараса Бульби і запорізьких козаків письменник знайомить читачів в мирний період їх життя. Він показує демократичний пристрій Січі, вдачі козацького товариства, презирство козаків до багатства і розкоші.
+
<br>
-
<br>
+
=== Зображення Гоголем Запорізької Січі ===
-
=== Територія і традиції Січі ===
+
[[Image:z31-1.jpg]]<br>
-
В Запорізької Січі була своя територія, яка називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Великою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар. <br> Прийти на Січ міг кожен, але той, хто хотів тут оселитися, повинен був пройти своєрідний військовий іспит у дослідних воїнів. Якщо той, що прийшов був слабким і непридатним до військової служби, його не приймали і посилали назад додому. Прийом в Січ був простий: треба було сказати: «Вірую в Христа, в святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки ходили на службу, хоча ніколи не постили.<br> Законів на Січі було мало, але були вони жорстокими. Крадіжка на Січі вважалася безчестям для всього козацтва. Злодія прив'язували до стовпа і кожен, хто проходив мимо, зобов'язаний був вдарити його дубиною. Не залишалися без покарання і козаки, що не платили борг, — боржників прив'язували до гармати, а потім хто-небудь з друзів викупляв його. Найстрашніша страта була за смертовбивство — убитого і живого вбивцю разом заривали в землю. <br> Війни і суворі умови життя виховували в українських козаках зневагу до комфорту і розкоші, відчуття товариства, братерства, мужність і стійкість — всі якості, які мають бути у справжнього воїна, готового будь-якої хвилини до самопожертвування. На Січі дотримувалися звичаїв, які передавалися від батька до сина, за чим уважно стежили старі козаки. Кожен із запоріжців готовий був померти за свою вітчизну. Тарас Бульба, виголошуючи промову перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіших за товариство».
+
Достовірно епічного розмаху досягає зображення Гоголем Запорізької Січі - цього гнізда, «звідки вилітають всі ті горді і міцні як леви, звідки розливаються воля і козацтво на всю Україну». Створений художником поетичний образ Січі невід'ємний від яскравих могутніх характерів, що її населяють. <br> Із співчуттям і симпатією малює Гоголь картину суспільного устрою Січі з характерною для неї атмосферою демократії і свавілля, суворої дисципліни і анархії, з її «небагато складовою управою» і системою, в якій «юнацтво виховувалося і формувалося досвідом». Весь побутовий і етичний устрій Січі сприяв вихованню в людях високих моральних якостей. Стосунки між кошовим і козаками базуються на принципах гуманності і справедливості. Влада кошового зовсім не спричиняє собою необхідність сліпої покори йому. Він не стільки господар суспільства, скільки його слуга. Він керує козаками на війні, але зобов'язаний виконувати всі їх вимоги в мирний час. Будь-який із запоріжців міг бути вибраним в кошові отамани, і кожен отаман у будь-який момент міг бути зміщений. {{#ev:youtube|I9YIJqWrHXA&feature}} <br> Взнавши від гінця про набіг ворогів на Січ, козаки зібралися на раду: «Всі до єдиного стояли в шапках, тому що прийшли не з тим, щоб слухати отаманів наказ, а щоб порадитися, як рівні між собою». <br> Запорізька Січ в зображенні Гоголя — це царство свободи і рівності, це вольна республіка, в якій живуть люди широкої душі, абсолютно вільні, де виховуються сильні, мужні характером, для яких немає нічого вищого, ніж інтереси народу, ніж свобода і незалежність батьківщини. <br> Звичайно, в цій патріархальній демократії є свої слабкості. Гоголь не міг не бачити властиву козакам відсталість, відносно невисокий рівень їх культури, а також владу рутини, що проникала в різні сфери їх побуту і суспільного життя.<br>
-
<br>
+
[[Image:z31-8.jpg]]<br> Все це не могло не свідчити про відому обмеженість «дивної республіки» і закладених в ній серйозних протиріч, що історично прискорили її загибель. Будучи вірним правді життя, Гоголь нічого цього не приховує. Він далекий від ідеалізації Січі. Прославляючи безсмертні подвиги запоріжців, письменник в той же час не прикрашає їх, не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги - з жорстокістю. Такий був час, такі були вдачі... «Дибки нині піднялося б волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запоріжці», - пише Гоголь. Але пафос його зображення все-таки в іншому. Запорізьке козацтво для Гоголя — це приклад справедливого і здорового суспільного пристрою, заснованого на принципах людяності братерства. Своєю ідейною спрямованістю повість вступала в різкий контраст з тими нормами суспільної моралі, які насаджувала письменникові сучасна офіційна Росія. Історична проблематика повісті набувала надзвичайно злободенного звучання. {{#ev:youtube|nYIOuP_ZyIc&feature}} <br> Зіткнення Запорізької Січі як представниці всієї України з панською Польщею Гоголь зводить не лише до військових подій. Боротьба розкривається в зіткненні двох суспільних систем - патріархальній демократії Січі і феодально-королівської Речі Посполитої. Гоголь показав протиріччя між суворим і багато в чому відсталим устроєм життя запорізького козацтва і новими віяннями Заходу. Увага письменника зосереджена на зображенні патріотизму і героїзму запорізьких козаків, природно, що деталі побуту, домашньої обстановки в повісті — на задньому плані. З побутовим життям Тараса Бульби і запорізьких козаків письменник знайомить читачів в мирний період їх життя. Він показує демократичний пристрій Січі, вдачі козацького товариства, презирство козаків до багатства і розкоші.
+
+
<br>
+
+
=== Територія і традиції Січі ===
+
+
[[Image:z31-3.jpg]]<br>
+
+
В Запорізької Січі була своя територія, яка називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Великою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар. <br> Прийти на Січ міг кожен, але той, хто хотів тут оселитися, повинен був пройти своєрідний військовий іспит у дослідних воїнів. Якщо той, що прийшов був слабким і непридатним до військової служби, його не приймали і посилали назад додому. Прийом в Січ був простий: треба було сказати: «Вірую в Христа, в святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки ходили на службу, хоча ніколи не постили.<br>
+
+
[[Image:z31-6.jpg]]<br> Законів на Січі було мало, але були вони жорстокими. Крадіжка на Січі вважалася безчестям для всього козацтва. Злодія прив'язували до стовпа і кожен, хто проходив мимо, зобов'язаний був вдарити його дубиною. Не залишалися без покарання і козаки, що не платили борг, — боржників прив'язували до гармати, а потім хто-небудь з друзів викупляв його. Найстрашніша страта була за смертовбивство — убитого і живого вбивцю разом заривали в землю. <br> Війни і суворі умови життя виховували в українських козаках зневагу до комфорту і розкоші, відчуття товариства, братерства, мужність і стійкість — всі якості, які мають бути у справжнього воїна, готового будь-якої хвилини до самопожертвування. На Січі дотримувалися звичаїв, які передавалися від батька до сина, за чим уважно стежили старі козаки. Кожен із запоріжців готовий був померти за свою вітчизну. Тарас Бульба, виголошуючи промову перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіших за товариство».
+
+
<br>
-
=== Козацтво без «прикрас» Гоголя ===
+
=== Козацтво без «прикрас» Гоголя ===
-
Але Гоголь не ідеалізує Запорізьку Січ і не прикрашає життя козаків. Він показує варварські звичаї і вдачі запоріжців, їх націоналістичні забобони, стихійність поведінки і неміцність суспільного побуту. На Запорізькій Січі не було військової школи — «юнацтво виховувалося і формувалося в ній одним досвідом, в самому запалі битв, які тому були майже безперервні». Жодну дисципліну, окрім «стрілянини в ціль та зрідка кінної скачки і гоньби за звіром в степах і лугах», козаки вивчати не любили. «Деякі займалися ремеслами, але велика частина гуляла з ранку до вечора».<br> Січ була схожа «на школу і бурсу дітей, що живуть на всьому готовому». Відсталість запоріжців особливо яскраво виявлялася в безправному положенні жінки, в її трагічній долі, що підкреслюється в образі матері Остапа і Андрія. Все це разом з антинаціональними тенденціями у верхівці українського козацтва було джерелом ослаблення Січі, наростання в ній внутрішніх протиріч. Оспівуючи запорізьку вольницю, Гоголь засуджував кріпацтво, пригноблення, будь-яке придушення людської особи. Найбільш яскраві, проникливі сторінки присвячені героїзму людей з народу, їх уявленням про чесність, справедливість, борг. Але, прославляючи подвиги запорожців, письменник в той же час не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги — з жорстокістю. Але такий тоді був час: «Дибки ставало б нині волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожці », — пише Гоголь. Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, строгі закони загартовували і виховували козаків. Вони ставали хоробрими і безстрашними, витривалими і умілими захисниками віри і свого народу.<br> «Перемогти або загинути» — такий девіз козаки писали на своїй зброї.
+
Але Гоголь не ідеалізує Запорізьку Січ і не прикрашає життя козаків. Він показує варварські звичаї і вдачі запоріжців, їх націоналістичні забобони, стихійність поведінки і неміцність суспільного побуту. На Запорізькій Січі не було військової школи — «юнацтво виховувалося і формувалося в ній одним досвідом, в самому запалі битв, які тому були майже безперервні». Жодну дисципліну, окрім «стрілянини в ціль та зрідка кінної скачки і гоньби за звіром в степах і лугах», козаки вивчати не любили. «Деякі займалися ремеслами, але велика частина гуляла з ранку до вечора».<br> Січ була схожа «на школу і бурсу дітей, що живуть на всьому готовому». Відсталість запоріжців особливо яскраво виявлялася в безправному положенні жінки, в її трагічній долі, що підкреслюється в образі матері Остапа і Андрія. Все це разом з антинаціональними тенденціями у верхівці українського козацтва було джерелом ослаблення Січі, наростання в ній внутрішніх протиріч. Оспівуючи запорізьку вольницю, Гоголь засуджував кріпацтво, пригноблення, будь-яке придушення людської особи. Найбільш яскраві, проникливі сторінки присвячені героїзму людей з народу, їх уявленням про чесність, справедливість, борг. Але, прославляючи подвиги запорожців, письменник в той же час не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги — з жорстокістю. Але такий тоді був час: «Дибки ставало б нині волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожці », — пише Гоголь. Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, строгі закони загартовували і виховували козаків. Вони ставали хоробрими і безстрашними, витривалими і умілими захисниками віри і свого народу.<br> «Перемогти або загинути» — такий девіз козаки писали на своїй зброї. {{#ev:youtube|TE7pARibANM&feature}}
Ознайомлення з представлення козацтва Гоголем в «Тарас Бульба»
Розкриття Запорозької Січі в повісті Гоголя
Задачі уроку
Ознайомитись з традиціями та звичаями козацтва в повісті «Тарас Бульба»
Розглянути Запорізьку Січ у повісті з її недоліками та перевагами
План уроку
Запорізька Січ в представленні Гоголя
Звичаї та традиції козацтва
Народ в повісті «Тарас Бульба»
«Тарас Бульба» - не перший твір Гоголя, в якому він звернувся до зображення національно-визвольної боротьби українського народу. Те нове, що містилося в повісті «Тарас Бульба» і відрізняло її від попередніх творів Гоголя на історичну тему, було перш за все пов'язано з урахуванням «живих», «найрідших» рис народу, своєрідності його національного характеру. Новаторське значення повісті «Тарас Бульба» полягало в тому, що головною силою історичних подій виступав народ. Пушкін і Гоголь вперше в нашій вітчизняній літературі підійшли до зображення народних мас як головної рушійної сили історичного процесу, і це стало найбільшим завоюванням російського реалізму, і зокрема російського історичного роману ХІХ ст.
В центрі «Тараса Бульби» — героїчний образ народу, що бореться за свою свободу і незалежність. Ніколи ще в російській літературі так повно і яскраво не зображалися розмах і роздолля народного життя. Кожен з героїв повісті, наскільки б він не був індивідуальний і своєрідний, відчуває себе складовою частиною народного життя. У безмежній злитності особистих інтересів людини з інтересами загальнонародними — ідейний пафос цього твору.
Зображення Гоголем Запорізької Січі
Достовірно епічного розмаху досягає зображення Гоголем Запорізької Січі - цього гнізда, «звідки вилітають всі ті горді і міцні як леви, звідки розливаються воля і козацтво на всю Україну». Створений художником поетичний образ Січі невід'ємний від яскравих могутніх характерів, що її населяють. Із співчуттям і симпатією малює Гоголь картину суспільного устрою Січі з характерною для неї атмосферою демократії і свавілля, суворої дисципліни і анархії, з її «небагато складовою управою» і системою, в якій «юнацтво виховувалося і формувалося досвідом». Весь побутовий і етичний устрій Січі сприяв вихованню в людях високих моральних якостей. Стосунки між кошовим і козаками базуються на принципах гуманності і справедливості. Влада кошового зовсім не спричиняє собою необхідність сліпої покори йому. Він не стільки господар суспільства, скільки його слуга. Він керує козаками на війні, але зобов'язаний виконувати всі їх вимоги в мирний час. Будь-який із запоріжців міг бути вибраним в кошові отамани, і кожен отаман у будь-який момент міг бути зміщений.
Взнавши від гінця про набіг ворогів на Січ, козаки зібралися на раду: «Всі до єдиного стояли в шапках, тому що прийшли не з тим, щоб слухати отаманів наказ, а щоб порадитися, як рівні між собою». Запорізька Січ в зображенні Гоголя — це царство свободи і рівності, це вольна республіка, в якій живуть люди широкої душі, абсолютно вільні, де виховуються сильні, мужні характером, для яких немає нічого вищого, ніж інтереси народу, ніж свобода і незалежність батьківщини. Звичайно, в цій патріархальній демократії є свої слабкості. Гоголь не міг не бачити властиву козакам відсталість, відносно невисокий рівень їх культури, а також владу рутини, що проникала в різні сфери їх побуту і суспільного життя.
Все це не могло не свідчити про відому обмеженість «дивної республіки» і закладених в ній серйозних протиріч, що історично прискорили її загибель. Будучи вірним правді життя, Гоголь нічого цього не приховує. Він далекий від ідеалізації Січі. Прославляючи безсмертні подвиги запоріжців, письменник в той же час не прикрашає їх, не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги - з жорстокістю. Такий був час, такі були вдачі... «Дибки нині піднялося б волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запоріжці», - пише Гоголь. Але пафос його зображення все-таки в іншому. Запорізьке козацтво для Гоголя — це приклад справедливого і здорового суспільного пристрою, заснованого на принципах людяності братерства. Своєю ідейною спрямованістю повість вступала в різкий контраст з тими нормами суспільної моралі, які насаджувала письменникові сучасна офіційна Росія. Історична проблематика повісті набувала надзвичайно злободенного звучання.
Зіткнення Запорізької Січі як представниці всієї України з панською Польщею Гоголь зводить не лише до військових подій. Боротьба розкривається в зіткненні двох суспільних систем - патріархальній демократії Січі і феодально-королівської Речі Посполитої. Гоголь показав протиріччя між суворим і багато в чому відсталим устроєм життя запорізького козацтва і новими віяннями Заходу. Увага письменника зосереджена на зображенні патріотизму і героїзму запорізьких козаків, природно, що деталі побуту, домашньої обстановки в повісті — на задньому плані. З побутовим життям Тараса Бульби і запорізьких козаків письменник знайомить читачів в мирний період їх життя. Він показує демократичний пристрій Січі, вдачі козацького товариства, презирство козаків до багатства і розкоші.
Територія і традиції Січі
В Запорізької Січі була своя територія, яка називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Великою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар. Прийти на Січ міг кожен, але той, хто хотів тут оселитися, повинен був пройти своєрідний військовий іспит у дослідних воїнів. Якщо той, що прийшов був слабким і непридатним до військової служби, його не приймали і посилали назад додому. Прийом в Січ був простий: треба було сказати: «Вірую в Христа, в святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки ходили на службу, хоча ніколи не постили.
Законів на Січі було мало, але були вони жорстокими. Крадіжка на Січі вважалася безчестям для всього козацтва. Злодія прив'язували до стовпа і кожен, хто проходив мимо, зобов'язаний був вдарити його дубиною. Не залишалися без покарання і козаки, що не платили борг, — боржників прив'язували до гармати, а потім хто-небудь з друзів викупляв його. Найстрашніша страта була за смертовбивство — убитого і живого вбивцю разом заривали в землю. Війни і суворі умови життя виховували в українських козаках зневагу до комфорту і розкоші, відчуття товариства, братерства, мужність і стійкість — всі якості, які мають бути у справжнього воїна, готового будь-якої хвилини до самопожертвування. На Січі дотримувалися звичаїв, які передавалися від батька до сина, за чим уважно стежили старі козаки. Кожен із запоріжців готовий був померти за свою вітчизну. Тарас Бульба, виголошуючи промову перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіших за товариство».
Козацтво без «прикрас» Гоголя
Але Гоголь не ідеалізує Запорізьку Січ і не прикрашає життя козаків. Він показує варварські звичаї і вдачі запоріжців, їх націоналістичні забобони, стихійність поведінки і неміцність суспільного побуту. На Запорізькій Січі не було військової школи — «юнацтво виховувалося і формувалося в ній одним досвідом, в самому запалі битв, які тому були майже безперервні». Жодну дисципліну, окрім «стрілянини в ціль та зрідка кінної скачки і гоньби за звіром в степах і лугах», козаки вивчати не любили. «Деякі займалися ремеслами, але велика частина гуляла з ранку до вечора». Січ була схожа «на школу і бурсу дітей, що живуть на всьому готовому». Відсталість запоріжців особливо яскраво виявлялася в безправному положенні жінки, в її трагічній долі, що підкреслюється в образі матері Остапа і Андрія. Все це разом з антинаціональними тенденціями у верхівці українського козацтва було джерелом ослаблення Січі, наростання в ній внутрішніх протиріч. Оспівуючи запорізьку вольницю, Гоголь засуджував кріпацтво, пригноблення, будь-яке придушення людської особи. Найбільш яскраві, проникливі сторінки присвячені героїзму людей з народу, їх уявленням про чесність, справедливість, борг. Але, прославляючи подвиги запорожців, письменник в той же час не приховує того, що завзятість в них поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги — з жорстокістю. Але такий тоді був час: «Дибки ставало б нині волосся від тих страшних знаків лютування напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожці », — пише Гоголь. Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, строгі закони загартовували і виховували козаків. Вони ставали хоробрими і безстрашними, витривалими і умілими захисниками віри і свого народу. «Перемогти або загинути» — такий девіз козаки писали на своїй зброї.
Запитання
Що на думку Гоголя було рушійною силою в історичному процесі?
Як Гоголь описує картину суспільного устрою Січі?
Чим для письменника є Запорозька Січ?
У повісті Гоголь ідеалізує Січ чи описує її з властивими їй недоліками?
Чим для Гоголя є запорізьке козацтво?
Що собою представляла територія Січі в повісті «Тарас Бульба»?
Якими були закони Січі?
Чого вчили в школах Січі?
Яким був девіз козацтва?
Список використаних джерел
Урок на тему: Історична повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», Станішевський І.В., учитель української та зарубіжної літератури, сш №8, м. Львів.
Урок на тему: Запорізька Січ та козацтво у повісті Гоголя «Тарас Бульба», Панченко В.В., учитель зарубіжної літератури, сш №15, м.Львів.
А. Воронський «Гоголь», М., Просвітлення, 2007.
В.Г. Белінський «Про російську повість та про повісті Гоголя», М., вид. Дитяча Література, 2006.
www.author-gogol.ru
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
