У «Пісні про Правду» Рільке переносить нас в далеке минуле в тихі самотні степи, які носять назву Україна, коли там господарювали поляки. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей в руках були наші церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були виснажені лише фізично, а і духовно.<br> Твір побудований як «розповідь в розповіді», де ніби не зв'язані поняття - Бог і незвичайні люди-українці - знаходяться в нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова. Герой розповіді Евальд хоче послухати щось про російських співців, поскаржившись розповідачеві, що в попередньому творі нічого не було про Бога. <br> Автор-розповідач починає розповідати про степи України, в яких живуть незвичайні люди, знайомить з сім'єю Петра Якимовича, чоботаря за фахом, що малює ікони. Звичайний хід подій в сім'ї змінює прихід кобзаря. Пісня мандруючого співця Остапа хвилює і окриляє на боротьбу за волю хлопчика Олексія, який відчував духовні сили, але не знаходив їм призначення. Старий сліпий кобзар зрівнявся з Богом в своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олексія теж пройнялася силою слова про Правду і Несправедливість, тому розуміє відчуття сина і відпускає його, цілуючи і обіймаючи, може, востаннє.<br> Прослухавши розповідь, ніби підсумовуючи сказане, Евальд робить висновок відносно кобзаря: «Цей старий був самим Богом». Так австрійський поет і письменник Рільке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну - Україну з її знаменитою героїчною історією, сильною за людським характером і своєрідним національним колоритом. Прототипом сліпого Остапа з твору Рільке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих і сатиричних пісень. Виконуючи думи, Остап Вересай умів надати простому сюжету глибокого вмісту і сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходить в трагічний крик, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, об'єднання речитативу і розлогого співу, які разом з майстерною грою на кобзі справляє незабутнє враження.
+
У «Пісні про Правду» Рільке переносить нас в далеке минуле в тихі самотні степи, які носять назву Україна, коли там господарювали поляки. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей в руках були наші церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були виснажені лише фізично, а і духовно.<br> Твір побудований як «розповідь в розповіді», де ніби не зв'язані поняття - Бог і незвичайні люди-українці - знаходяться в нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова. Герой розповіді Евальд хоче послухати щось про російських співців, поскаржившись розповідачеві, що в попередньому творі нічого не було про Бога. <br> Автор-розповідач починає розповідати про степи України, в яких живуть незвичайні люди, знайомить з сім'єю Петра Якимовича, чоботаря за фахом, що малює ікони. Звичайний хід подій в сім'ї змінює прихід кобзаря. Пісня мандруючого співця Остапа хвилює і окриляє на боротьбу за волю хлопчика Олексія, який відчував духовні сили, але не знаходив їм призначення. Старий сліпий кобзар зрівнявся з Богом в своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олексія теж пройнялася силою слова про Правду і Несправедливість, тому розуміє відчуття сина і відпускає його, цілуючи і обіймаючи, може, востаннє. {{#ev:youtube|AQjIly0dmcE&feature}} <br> Прослухавши розповідь, ніби підсумовуючи сказане, Евальд робить висновок відносно кобзаря: «Цей старий був самим Богом». Так австрійський поет і письменник Рільке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну - Україну з її знаменитою героїчною історією, сильною за людським характером і своєрідним національним колоритом. Прототипом сліпого Остапа з твору Рільке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих і сатиричних пісень. Виконуючи думи, Остап Вересай умів надати простому сюжету глибокого вмісту і сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходить в трагічний крик, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, об'єднання речитативу і розлогого співу, які разом з майстерною грою на кобзі справляє незабутнє враження.
<br>
<br>
Строка 40:
Строка 40:
=== Образ Остапа Вересая ===
=== Образ Остапа Вересая ===
-
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая представляє виконання ним гумористичних і сатиричних пісень. Потрібного ефекту співак досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням в такт пісні, відповідною поведінці і характеру героя інтонацією. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а і ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це і відрізняло творчу манеру Остапа Вересая і зробило його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай викликав у слухачів відчуття пошани до своєї історії, високі естетичні і патріотичні відчуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувались його долею.<br> Не лише Рільке, а й іншим приїжджим іноземцям, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні в його талановитому виконанні відкрили до цих пір невідому Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних пісень Вересаєм почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, відзначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.
+
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая представляє виконання ним гумористичних і сатиричних пісень. Потрібного ефекту співак досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням в такт пісні, відповідною поведінці і характеру героя інтонацією. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а і ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це і відрізняло творчу манеру Остапа Вересая і зробило його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай викликав у слухачів відчуття пошани до своєї історії, високі естетичні і патріотичні відчуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувались його долею. {{#ev:youtube|t4UedRZPnh4&feature}} <br> Не лише Рільке, а й іншим приїжджим іноземцям, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні в його талановитому виконанні відкрили до цих пір невідому Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних пісень Вересаєм почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, відзначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.
<br>
<br>
Строка 46:
Строка 46:
=== Роль пісні Вересая в творі ===
=== Роль пісні Вересая в творі ===
-
Цікавив спів «українського Гомера» і Київське губернське жандармське управління, яке в донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, який відбувся в Києві, було стривожене проявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений до Києва старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатії до гетьманщини, яка віджила свій вік».<br> Так само поліцію турбувала популярність виступів Остапа Вересая в Петербурзі. У донесенні III відділенню, яке опікувалось політичними справами, 17 березня 1975 року наголошувалося: виконані Остапом Вересаєм в Благородних зборах пісні «можуть при справжніх обставинах в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення відразу ж припинило виступи небезпечного гастролера в Україні. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоча майже не виїздив з великого міста ,а мандрував селами Чернігівщини.<br>
+
Цікавив спів «українського Гомера» і Київське губернське жандармське управління, яке в донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, який відбувся в Києві, було стривожене проявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений до Києва старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатії до гетьманщини, яка віджила свій вік».<br> Так само поліцію турбувала популярність виступів Остапа Вересая в Петербурзі. У донесенні III відділенню, яке опікувалось політичними справами, 17 березня 1975 року наголошувалося: виконані Остапом Вересаєм в Благородних зборах пісні «можуть при справжніх обставинах в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення відразу ж припинило виступи небезпечного гастролера в Україні. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоча майже не виїздив з великого міста ,а мандрував селами Чернігівщини.<br> {{#ev:youtube|rxygoA1o890&feature}}
Драматичною, кривавою, величною і суперечливою була епоха переходу від XIX до XX століття. Суть буття людини, духовні цінності традиційної культури поставлені суспільством під сумнів. У пошуках сенсу буття, виходу з ситуації, яка склалася, Рільке прагне повернутися до основ життя, відшукати втрачену цивілізацією гармонію зі світом. Рятувальне в своїй чистоті слово, яке є втіленням єдності з природою, світлом, хворобливо шукає Рільке, коли пише поетичні цикли «Дунайські елегії» і «Сонети до Орфея». Подорожуючи Україною, Рільке пильно приглядається і прислухається до легендарної музичної і літературної казни українського народу. Рівним Богові виникає простий український кобзар Остап в його «Пісні про Правду». Рільке стверджує: справжнє мистецтво, сила слова чіпає душі людей, піднімає на боротьбу проти пригноблювачів, дарує перемогу над часом.
«Пісня про Правду»
У «Пісні про Правду» Рільке переносить нас в далеке минуле в тихі самотні степи, які носять назву Україна, коли там господарювали поляки. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей в руках були наші церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були виснажені лише фізично, а і духовно. Твір побудований як «розповідь в розповіді», де ніби не зв'язані поняття - Бог і незвичайні люди-українці - знаходяться в нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова. Герой розповіді Евальд хоче послухати щось про російських співців, поскаржившись розповідачеві, що в попередньому творі нічого не було про Бога. Автор-розповідач починає розповідати про степи України, в яких живуть незвичайні люди, знайомить з сім'єю Петра Якимовича, чоботаря за фахом, що малює ікони. Звичайний хід подій в сім'ї змінює прихід кобзаря. Пісня мандруючого співця Остапа хвилює і окриляє на боротьбу за волю хлопчика Олексія, який відчував духовні сили, але не знаходив їм призначення. Старий сліпий кобзар зрівнявся з Богом в своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олексія теж пройнялася силою слова про Правду і Несправедливість, тому розуміє відчуття сина і відпускає його, цілуючи і обіймаючи, може, востаннє.
Прослухавши розповідь, ніби підсумовуючи сказане, Евальд робить висновок відносно кобзаря: «Цей старий був самим Богом». Так австрійський поет і письменник Рільке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну - Україну з її знаменитою героїчною історією, сильною за людським характером і своєрідним національним колоритом. Прототипом сліпого Остапа з твору Рільке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих і сатиричних пісень. Виконуючи думи, Остап Вересай умів надати простому сюжету глибокого вмісту і сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходить в трагічний крик, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, об'єднання речитативу і розлогого співу, які разом з майстерною грою на кобзі справляє незабутнє враження.
Образ Остапа Вересая
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая представляє виконання ним гумористичних і сатиричних пісень. Потрібного ефекту співак досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням в такт пісні, відповідною поведінці і характеру героя інтонацією. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а і ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це і відрізняло творчу манеру Остапа Вересая і зробило його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай викликав у слухачів відчуття пошани до своєї історії, високі естетичні і патріотичні відчуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувались його долею.
Не лише Рільке, а й іншим приїжджим іноземцям, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні в його талановитому виконанні відкрили до цих пір невідому Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних пісень Вересаєм почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, відзначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.
Роль пісні Вересая в творі
Цікавив спів «українського Гомера» і Київське губернське жандармське управління, яке в донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, який відбувся в Києві, було стривожене проявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений до Києва старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатії до гетьманщини, яка віджила свій вік». Так само поліцію турбувала популярність виступів Остапа Вересая в Петербурзі. У донесенні III відділенню, яке опікувалось політичними справами, 17 березня 1975 року наголошувалося: виконані Остапом Вересаєм в Благородних зборах пісні «можуть при справжніх обставинах в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення відразу ж припинило виступи небезпечного гастролера в Україні. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоча майже не виїздив з великого міста ,а мандрував селами Чернігівщини.
Запитання
Яку мету переслідує Рільке, написавши поетичні цикли «Дунайські елегії» і «Сонети до Орфея»?
Чим цікавиться поет, подорожуючи Україною?
Як побудовано новелу «Пісня про Правду»?
Ким являється головний герой новели?
Хто є прототипом сліпого Остапа в творі Рільке?
Для кого з відомих людей «Пісня про Правду» відкрила до цих пір невідому їм Україну?
Яке значення мають пісні Вересая в новелі Рільке?
Список використаних джерел
Урок на тему: Життя та творчість Рільке, Санін В.І., учитель української та зарубіжної літератури, сш №2, м.Канів
Урок на тему: Україна в житті та творчості Рільке, Прокопік П.В., учитель зарубіжної літератури, сш №3, м.Канів.
Рільке Р.М. Поезії / Пер. з нім. М.Бажана. К., 2007
www.1kessay.ru
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
