Текущая версия на 13:00, 12 апреля 2012

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Габріéль Гарсíа МÁРКЕС (нар. 1928). Творчість Маркеса-одна з найяскравіших ілюстрацій “магічного реалізму” “Стариган з крилами”. Органічне поєднання буденного й фантастичного як характерні риси “магічного реалізму” в новелі “Стариган із крилами”.

Ґ. Ґарсіа Маркес
У 50-70-і роки Латиноамериканський континент вибухнув небувалим сплеском творчої енергії. Якщо раніше широковідомі були лише такі поодинокі генії літератури Латинської Америки, як Пабло Неруда чи Х.Л. Борхес, то тепер вона подарувала світові плеяду письменників, які справили значний вплив на сучасний літературний процес.

Критики заговорили про дивовижний розквіт латиноамериканської літератури, захоплено називаючи його «карибським чудом».
З-поміж талановитих письменників нової літератури Латиноамериканського континенту слід насамперед згадати кубинця Алехо Карпентьєра, гватемальця Міґеля Анхеля Астуріаса, мексиканця Карлоса Фуентеса, бразильця Жоана Гімараенсо Розу, парагвайця Августо Роа Бастоса, аргентинця Хуліо Кор-тасара, колумбійця Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, перуанця Маріо Варгаса Льосу.

Так само, як і російські письменники, що гостро відчували тиск тоталітарної системи, латиноамериканські автори здебільшого творили за умов диктаторських режимів. Тому особливе місце у їхніх творах 50-70-х років посіла тема боротьби за демократію та протистояння диктаторським режимам.

До речі, задушливі часи диктатури зображував ще уславлений аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес. В його оповіданні під промовистою назвою «Свято Чудовиська» ми знаходимо містку характеристику буднів, спотворених владою тирана: це, пише Борхес, було життя «із хлопчиками на побігеньках, які белькочуть грізні заклики, з численними портретами вождів, із щоденним роздаванням життя та смерті... з церемоніями одностайності й муштрою замість думки».

Провідним жанром латиноамериканської літератури став роман. І це не випадково, адже саме велика епічна форма надавала митцям можливість на тлі широкої картини сучасної дійсності відтворити самобутність світосприйняття свого народу. Визначальною рисою картини світу, створеної письменниками Латинської Америки, було вельми своєрідне поєднання сучасних філософських ідей (насамперед — екзистенціалістських), гострої соціальної критики (спрямованої на викриття тамтешніх диктаторських режимів) та елементів міфологічної свідомості, яка для латиноамериканської культури, на противагу культурі Європи й США, була не фактом далекої минувшини, а складовою сучасного світосприйняття.

Така картина світу до певної міри була продуктом історії розвитку культури Латиноамериканського континенту.
На відміну від Північної Америки, де у процесі європейської експансії корінне населення було здебільшого знищене, а решта витіснена на задвірки життя, у Південній Америці індіанці століттями співіснували із нащадками конкістадорів. Прижилися тут і африканські негри, завезені європейцями для освоєння неосяжних об-ширів Латинської Америки. Кожен з названих етносів привносив у культуру континенту щось своє. Відтак латиноамериканська культура формувалася у полі потужної взаємодії трьох традицій - індіанської, негритянської та європейської. Неабияке значення мало й те, що традицію західної цивілізації тут утвердили вихідці з європейського півдня - іспанці та португальці, люди з гарячою кров'ю, серед яких було чимало авантюристів і мрійників, котрі, начитавшись лицарських романів, шукали на чужому материку чарівний край Ельдорадо.

На такому культурному підґрунті зводилася споруда нового латиноамериканського роману.

Художня манера, що утвердилася у новій латиноамериканській прозі, отримала свою назву - «магічний реалізм» (термін був введений у вжиток письменником А. Кар-пентьєром). Відзначаючи незвичайність цього визначення, український дослідник Д. Затонський писав: «...слівце "магічний" у даному разі гострого опору, навіть якихось сумнівів ніби й не викликає, оскільки тексти цих авторів і справді досить-таки далекі від якоїсь правдоподібності. Та чи мають їхні твори щось спільне з поняттям "реалізм"?» Найповнішу, напевне, відповідь на це запитання можна знайти в інтерв'ю письменника Ґ. Ґарсіа Маркеса, який так прокоментував свій знаменитий роман, що вразив читачів синтезом буденного та фантастичного: «Я вважаю, що в романі "Сто років самотності" більше, ніж деінде, я є саме письменникомреалістом, оскільки, на мою думку, у Латинській Америці все можливе, все реальне». Головною ж ланкою концепції «магічного реалізму», на думку російського вченого В. Земско-ва, є «нерозривний зв'язок із народним буттям, що є початком і кінцем усіх пошуків». Справді, зважаючи на цей зв'язок, ми можемо краще зрозуміти вище процитоване висловлювання Ґ. Ґарсіа Маркеса.

Отже, характерними ознаками «магічного реалізму» є строката суміш різних національних культурних традицій, примхливе переплетення міфів та реалій сучасного життя з притаманними йому моральними конфліктами та політичними проблемами. Ці спільні риси у творах письменників різних країн Латиноамериканського континенту й надали підставу Ґ. Ґарсіа Маркесу стверджувати: «Всі ми пишемо перший великий роман про людину Латинської Америки».

«Я повинен був прожити двадцять років (від початку творчого шляху. -Є.В.), написати чотири учнівські книжки, аби зрозуміти: вирішення проблеми художньої мови лежало у самому її підґрунті. Потрібно було розповідати так, як розповідали мої діди, тобто безпристрасно, з абсолютним, непохитним спокоєм, який не може бути порушений за будь-яких обставин, навіть якщо світ перевернеться догори ногами». Так пояснював видатний колумбійський письменник Ґабріель Ґарсіа Маркес свою художню манеру, що визначила своєрідність його художнього світу.

Ґабріель Ґарсіа Маркес народився 6 березня 1928 р. у містечку Аракатака, що неподалік від атлантичного узбережжя Колумбії. Сімейні обставини склалися так, що до восьми років хлопчика виховували дідусь Ніколас Маркес, який був військовим і свого часу дослужився до чину полковника, та бабуся Транкіліна, що її пам'ять зберігала безліч легенд і казок. Народна фантазія, яка говорила з маленьким Ґабо вустами бабусі, і захоплюючі картини воєнних походів, що поставали в барвистих розповідях діда, переплелись у свідомості майбутнього письменника. Згодом це сплетіння створило підвалини його художнього світу, який відзначався самобутнім зрощенням реального та фантастичного, міфологічного та історичного, індивідуального та колективного начал.

Посилаючись на автобіографічні джерела своєї творчості, Маркес наводив такий приклад. Одного разу до його тітки завітала сусідка, котра показала яйце з якимось дивним наростом. «Навіть не знаю чому, - пояснював письменник, - але наш дім був чимось на кшталт консультаційного пункту з приводу чудес, що траплялися у селищі. Щоразу, коли відбувалося щось таке, чого ніхто не розумів, люди приходили сюди, і зазвичай моя тітка давала відповіді на будь-які запитання. Найбільше мене вражала природність, з якою вона вирішувала подібні проблеми. Ось і цього разу вона поглянула на сусідку і сказала: "Та, так це ж яйце василіска. Запаліть вогонь у патіо". Вогонь у патіо запалили, і яйце було знищене у ньому найприроднішим чином. Гадаю, що саме ця природність подарувала мені ключ до роману "Сто років самотності", де про найжахливіші, найнезвичайніші речі повідомляється з тією ж незворушністю, з якою моя тітка наказала спалити у патіо яйце василіска - істоти, про яку ніхто нічого не знав».

Ще за шкільних років Ґабріель почав писати вірші. Згодом, навчаючись на юридичному факультеті університету в Боготі, він писав прозові твори й журналістські кореспонденції. 1955 р. була оприлюднена його повість «Опале листя», в якій змальовувалося вигадане містечко Макондо, що було художнім образом рідної Аракатаки. Пізніше Макондо стане головним тлом подій у його романі «Сто років самотності».

1955 р. газета «Ель Еспектадор» призначила Маркеса своїм кореспондентом у Європі. Однак невдовзі це ліберальне видання, неугодне колумбійському диктаторському режимові, було закрите. Редакція надіслала письменнику невелику суму грошей, аби він зміг повернутися з Парижа додому. Незважаючи на матеріальну скруту, Маркес вирішив залишитися у столиці Франції й зосередитися на художній творчості. Зокрема - на романі «Недобрий час» і повісті «Полковнику ніхто не пише».

1961 р. Маркес оселився у Мексиці. Тут була надрукована збірка його оповідань «Похорон Великої Мами». У той час  письменник обдумував майбутній роман «Сто років самотності». 1965 р. він відчув, що готовий розпочати роботу. Після вісімнадцяти місяців затворництва та наполегливої праці роман було завершено. Художній світ «Ста років самотності», що вражає читачів своєю оригінальністю   та   багатовимірністю, увібрав і дитячі враження митця, і його досвід багаторічної репортерської праці, яка сприяла глибокому пізнанню сучасного суспільного життя, і його кращі естетичні досягнення, зумовлені пошуком власної художньої мови та творчим переосмисленням провідних ідей західного модернізму. Усе це дозволило авторові перетворити історію сім'ї Буендіа (що охоплює хронологічний відтинок від часів, коли Хосе Аркадіо Буендіа заснував Макондо, до моменту, коли ураган вщент зруйнував це містечко) на своєрідну мікро-модель певного історичного періоду існування рідної країни (приблизно від 30-х років XIX ст. до 30-х років XX ст.) та й усього Латиноамериканського континенту. Більше того, розповідаючи про розквіт і занепад родини Буендіа, змальовуючи кохання й розчарування, щасливі злети й великий сум її представників — дивних мрійників, вояків, реформаторів — Маркес сягнув таких узагальнень, які вивели його сюжет у площину одвічних загальнолюдських цінностей. Одним із найяскравіших мотивів універсальної значущості є винесена у заголовок роману тема самотності, певною мірою співзвучна настроям, характерним для західної «літератури екзистенціалізму».

Слід зазначити, що категорія самотності є центральною у художньому світі Ґ. Ґарсіа Маркеса. У «Ста роках самотності» кожен з представників роду Буендіа, замкнений у капсулі своїх переживань та уподобань, є уособленням людської самотності — того головного духовного спадку, що, за логікою письменника, передається з покоління в покоління. Маркес не поетизує самотність; навпаки, вбачаючи у ній один із основних витоків трагічності людського існування, він у ряді своїх художніх та публіцистичних творів шукає шляхи її подолання.

Світ Маркеса був би цілковито трагічним, якби не притаманна йому іронія. Вона запобігає зануренню читача у царину трагічного, приправляє його сум сміхом. Утім, варто зауважити, що, поєднуючись один з одним, всі елементи — смішні (як той нічний горщик з фамільним гербом, що належав героїні, яка хизувалася своєю приналежністю до давнього роду), фантастичні (наприклад, літаючі циновки), історичні (скажімо, розстріл трьох тисяч робітників) утворюють надзвичайно органічну та цілісну міфологічну картину світу, подібну до тієї, що була характерна для творів західних модерністів першої половини XX СТ. Саме тому «магічний реалізм», представлений, зокрема, творчістю Ґ. Ґарсіа Маркеса, можна розглядати як останній вибух модернізму.

Одним із найвдаліших своїх творів Маркес вважав роман «Осінь патріарха» (1975), у якому головним об'єктом художнього зображення був феномен диктатури. Про зростання популярності письменника свідчить те, що загальний наклад його наступного твору, «Історія однієї смерті, про яку знали заздалегідь» (1981), становив мільйон примірників. Увагу численних читачів привернув і роман Маркеса «Кохання під час холери» (1985).

1982 р. письменника було нагороджено Нобелівською премією з таким формулюванням: «За романи й оповідання, в яких фантастичні та реалістичні елементи поєднані заради створення щедрого уявного світу, що у ньому відбито життя й суперечності Латиноамериканського континенту».

Російський критик Ю. Папоров у своїй книжці «Ґабріель Ґарсіа Маркес. Шлях до слави» пише: «Земляки досить часто називали і називають Ґарсіа Маркеса великим письменником, генієм. Хоча є й такі критики, для яких він - gran fabulador - великий фантазер, що вигадує небувальщину. У перекладі з іспанської fabula - це міф, казка, вигадка, і ніколи - реальний сюжет. Сам Ґарсіа Маркес неодноразово стверджував: опис того, що читач бачить і відчуває у реальному житті, мало кого цікавить. Шехерезада, барон Мюнгаузен - тобто все неймовірне, дивовижне, екзотичне, неправдоподібне - ось чого очікують читачі! Своєю творчістю Ґарсіа Маркес довів, що він був правий».

Невеличке оповідання «Стариган з крилами» не належить до знакових творів Ґ. Ґарсіа Маркеса - таких, як, скажімо, романи «Сто років самотності» або «Осінь патріарха». Однак у ньому, немов у краплині води, відбивається самобутній художній світ колумбійського письменника.

Це оповідання увійшло до збірки «Дивовижна її сумна історія наївної Ерендіри та її жорстокої бабці», надрукованої 1972 р. Історія створення збірки досить специфічна. Після гучного успіху роману «Сто років самотності» Маркес відчув потребу довести, що ця вишукана художня річ не була лише «щасливою випадковістю» і що в нього як у митця «ще вистачить пального для інших книжок». Саме тоді у письменника виникла ідея спробувати свої сили у написанні «дитячих оповідань», які згодом утворили згадану збірку. Втім, дане письменником визначення «дитячі» було досить-таки довільним. Адже нічого спільного з традиційною дитячою літературюю ці твори не мали, хоча в них і фігурували близькі до казкових сюжети, в яких чудесне органічно співіснувало з повсякденним. За своєю суттю то були філософські притчі, в яких фантастичне начало допомагало розкрити самобутнє Маркесове бачення світу та людини.

Справді, у цій збірці фантазія письменника буяє на повну силу, вражаючи  читача новими незвичайними сполученнями картин реального життя з надприродними явищами, що вриваються у повсякденність, перетворюючи її на світ чудес. У цьому світі може відбуватися все, що завгодно: тут до забутого Богом селища прилітає ангел («Стариган з крилами»), вітер приносить з моря всеперемагаючий запах троянд, двоє диваків у пошуках їжі вирушають у мандри дном моря... («Море часів, що зникають»), а людська віра в чудо оживляє дивний корабель-привид і приводить його до берега приморського містечка («Остання подорож корабля-привида»)...

За всього свого розмаїття сюжети, представлені у збірці «Дивовижна й сумна історія наївної Ерендіри та її жорстокої бабці», мають деякі спільні риси. Письменник використовує одну й ту саму сюжетну модель: у занедбаній місцевості, що знаходиться десь на манівцях світу і поволі занепадає (що й породжує у тамтешніх жителів настрої очікування чуда), відбувається якась дивовижна подія, котра спричинює важливі зміни в усталеному плині життя. Однак ці зміни не є остаточними: життя, сколихнуте чудом, врешті-решт повертається у своє звичне річище. І однією з головних причин безсилля чуда є нездоланна самотність людей — та метафізична самотність, що є наріжним каменем художньої філософії Маркеса.

Аналогічна сюжетна модель покладена в основу оповідання «Стариган з крилами». Чудо тут постає в образі ангела, що несподівано з'явився в одному приморському селищі — на подвір'ї подружжя Пелайо та Елісенди. Його візитові передував період негараздів: затяжний дощ зумовив навалу крабів, з якими марно боровся Пелайо; сморід від знищених ним істот здавався нестерпним, а в будинку у гарячці марила дитина. Здавалося, тільки чуду під силу розірвати ланцюг несприятливих обставин. Саме тоді на подвір'ї виникла трагікомічна постать ангела.

Цікаво, що письменник зображає його не як надприродну істоту, котра вирізняється нетутешньою красою та могутністю, а як «старенького діда, який упав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають величезні крила». Люди бачать у ньому хіба що дивного жебрака з голим, немов коліно, черепом, беззубим ротом і великими півнячими крилами, до того ж «обскубаними й брудними».


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Повний перелік тем по класам, календарний план згідно шкільної програми з зарубіжної літератури, курси та завдання із зарубіжної літератури для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.