Мета уроку: аналіз стилю, лаконізму гилибни вселюдського болю поеми "Реквієм"
Тип уроку:Ознайомити учнів із життям та творчістю Ф. М. Достоєвського, мотивація навчальної діяльності, виховувати інтерес до творчості письменника та допитливість учнів
" У каждого поэта своя трагедия, иначе он не поэт. Без трагедии нет поэта - поэзия живет и дышит над самой пропастью трагического, "бездны мрачной на краю". А. Ахматова
На межі минулого і нинішнього століття, в епоху, приголомшену двома світовими війнами, в Росії виникла і склалася, можливо, найзначніша у всій світовій літературі нового часу ` жіноча '' поезія - поезія Анни Ахматової . У своєму житті, що тривало майже 79 років ( 1889 - 1966 ), Анна Андріївна Ахматова знала славу, безславність і нову славу, ще більшу, ніж початкова, внаслідок того, що її особа стала предметом загальної уваги. Після смерті поетеси ця загальна увага, ця слава виявилися настільки глибокими і міцними, що ми з упевненістю можемо сказати, що Анна Ахматова увійшла до високого кола класиків російської літератури . Анна Андріївна належить до поетів, краса і багатозначність яких можуть розкритися лише при неодноразовому до них поверненні. Окремі її рядки, строфи і цілі вірші запам'ятовуються і беруть найдіяльнішу участь в нашому духовному житті, перетворюючи її . Серце поета чуло не лише людину, але і голос її душі. Голос печалі і радості, тривоги і турботи, роздуму і скорботи. Всі відтінки душевних шукань вміє виразити Ахматова.
За часів цькування офіційна критика називала Анну Ахматову " внутрішньою емігранткою ". Цей " оргвисновок " довгі роки перегороджував дорогу її творам у друк. Проте ще в 1917 році вона так відповіла таким, хто покинув Росію і хто звав її за кордон : «... байдуже і спокійно руками я закрила слух, щоб цією мовою негідною не поганився скорботний дух .» І поетеса до останніх днів життя розділяла зі своїм народом всі тяготи, що випали на його долю, і біди. Час входив спершу в душу поета, а потім в її вірші. Він наповнював поезію Ахматової історичною конкретністю, визначило трагедійність звучання кожного рядку, і воно ж зі все зростаючою наочністю показало, що означають слова Блока - " жорсткіше, непреглядніше, больніше ". Далеко не зразу став зрозумілий зв'язок Анни Ахматової з долею народу, історією і нашим часом . А між тим зв'язок має досить глибокий характер . Це можна показати на таких двох творах, як « Поема без героя» і « Реквієм ». Між 1935 і 1940 роками створювався « Реквієм », опублікований лише через півстоліття - в 1987 році,який відображає особисту трагедію Анни Ахматової - долю її і її сина Льва Миколайовича Гумільова, незаконно репресованого і засудженого до страти. "Реквієм" став меморіалом всім жертвам сталінського терору. « В ці страшні роки я провела сімнадцять місяців в тюремних чергах » - « сімнадцять місяців кричу, кличу тебе додому ...» И упало каменное слово На мою еще живую грудь . Ничего , ведь я была готова , Справлюсь с этим как-нибудь . У меня сегодня много дела : Надо память до конца убить , Надо, чтоб душа окаменела , Надо снова научиться жить . Рядки такої трагедійної напруженності, що викривають і викривають деспотію сталінщини, в ту пору, коли вони створювалися, записувати було небезпечно, просто неможливо . І сама автор, і декілька близьких друзів вчили текст напам'ять, час від часу перевіряючи фортецю своєї пам'яті. Так людська пам'ять надовго перетворилася на «папір », на якій був збережений « Реквієм». Без « Реквієму» не можна зрозуміти ні життя, ні творчості, ні особи Анни Андріївни Ахматової . Більш того, без « Реквієму » не можливо усвідомити літературу сучасного світу і ті процеси, які відбувалися і відбуваються в суспільстві . Кажучи про ахматівський « Реквіємі », А. Урбан висловлює думку, що, "він жив і раніше" - тими фрагментами які друкувалися як окремі вірші 30-х років. Жив в переписаних від руки або передрукованих на машинці листочках ! Критик вважає, що " публікація « Реквієму » назавжди покінчила з легендою про Ахматову « як про поета виключно камерного ". « Представниця « срібного століття » російської культури, вона відважно прокладала свою дорогу через двадцяте століття до нас, свідкам його останніх десятиліть. Дорога важка, трагічна, на межі відчаю. » Але автор статті звертає увагу на те, що навіть в « найдраматичнішому своєму творі - « Реквіємі » Анна Ахматова ( це теж властиво великій російській літературі ) зберігає віру в історичну справедливість ». По " суті ніхто не знає, в яку епоху він живе . Так і не знав наш народ на початку десятих років, що жив напередодні першої європейської війни і Жовтневої революції", - так писала Ахматова . Таке глибоке зауваження виявляє в авторі художника і історика одночасно . У житті і творчості її ми відчуваємо неприборканий « біг часу », знаходимо не зовнішні історичні процеси епохи, що пере живаються, а живі відчуття, передбачення проникливого художника. Анна Андріївна заслужено визнана вдячними читачами тому що високе значення її поезії загальновідоме . У строгому співвідношенні з глибиною і широтою задумів її « голос » ніколи не спадає до шепоту і не підвищується до крику - ні в години народного горя, ні в години народного торжества. Стримано, без крику і надриву, в епічно безпристрасній манері сказано про пережите горе: « Перед этим горем гнутся горы». Біографічний сенс цього горя Ганна Ахматова визначає так : « Муж в могиле, сын в тюрьме, помолитесь обо мне ». Саме у « Реквіємі » особливо відчутно лаконізм поетеси. Якщо не вважати прозаїчного « Замість Передмови», тут всього лише близько двохсот рядків . А звучить « Реквієм» як епопея. 30-ті роки стали для Ахматової одними з тяжких в її житті випробувань . Вона виявилася свідком не лише розв'язаної фашизмом другої світової війни, що незабаром перейшла на землю її Батьківщини, але і інший, не менш страшної війни, яку повели Сталін і його прибічники, з власним народом . « Реквієм » складається з десяти віршів. Прозаїчної передмови, названою Ахматовою « Замість Передмови », « Присвячення », " Вступи " і двочастинного " Епілогу ". Включене в « Реквієм » « Розп'яття », також складається з двох частин. Вірш « Так не даремно ми разом бідували ... », написане пізніше, теж має відношення до « Реквієму » . З нього Анна Андріївна взяла слова : « Ні, і не під чужим небозводом ... » як епіграф до « Реквієму », оскільки вони, на думку поетеси, задавали тон всій поемі, будучи її музичним і смисловим ключем . « Доброзичливці » радили відмовитися від цих слів, маючи намір такою дорогою провести твір через цензуру . «Реквієм» Ахматової - достовірно народний твір, не лише в тому сенсі, що він відобразив і виразив велику народну трагедію, але і по своїй поетичній формі, близькій до народної притчі. «Витканий з простих, «підслуханих», як пише Ахматова, слів», вона з великою поетичною силою виразила свого часу і страждаючу душу народу.
«Реквієм» не був відомий ні в 30-х, ні в подальші роки, але він навіки зберіг свій час і показав, що поезія продовжувала існувати навіть і тоді коли, за словами Ахматової, "поет живий із закритим ротом". Задушений крик стомільйонного народу виявився почутим - в цьому велика заслуга Ахматової. Одна з особливостей творчості Ахматової полягає в тому, що вона писала як би без всякої турботи про стороннього читача - чи то для себе, чи то для близької людини. І ось така недомовленість розширює адресу. Її «Реквієм» весь як би розірваний. Він написаний немов на різних листочках, і всі вірші цієї траурної поминальної поеми - фрагменти. Але вони справляють враження великих і важких глиб, які рухаються, горять і утворюють величезну кам'яну статую. «Реквієм» - це горе, що окам'яніло, геніальним чином створене з найпростіших слів. Час Ахматової пройшов через різкі переломи, і це була дорога великих змін і втрат. Лише поет великої сили, глибокої суті і волі міг витримати таке і протистояти всьому силоміць свого правдивого мистецтва. А. Ахматова, ще в юні роки що захоплювала світ рядками справжньої, ніжної і тонкої лірики, була і твердою, і непохитною, прямою і величавою в цю шалену і жорстоку переломну епоху. Час - найсправедливіший суддя.
Шкода лише, що відплата деколи запізнюється. Список використаних джерел:
Б. Ехенбаум. "Анна Ахматова. Досвід аналізу." Л. 2006 В. Жімурскій. "Творчість Анни Ахматової". Л. 2003
В. Віленкін. "У сто перше дзеркалі". М. 2000 А.І. Павловський. "Анна Ахматова, життя і творчість". Москва, "Просвіта" 2001 р. Л.М. Малюкова. "А. Ахматова: Епоха, Особистість, Творчість". вид. "Тагаронгская правда". 2002 Володимирський державний педагогічний інститут ім. П.І. Лебедєва - Полянського. "Шляхи та форми аналізу художнього твору ". Володимир.2001 Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
