Тема: Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини.
Мета: нагадати учням про роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини.
Тип уроку: навчально виховний.
У періоді всієї своєї вікової історії наш народ створив високохудожню літературу. Вона знаходиться на гідному місці в світовій культурі. Художня література має величезне суспільно-політичне, виховне і пізнавальне значення. Тому що в ній представлена історія всього народу, його боротьба за свою волю, за своє успішне і щасливе життя, за битву проти національного, а також соціального гніту. У літературі чесно і справедливо відображується суспільна дійсність: різні періоди життя всього народу, прагнення і, звичайно, надії людей. Художня література – це різновид мистецтва, що є найпотужнішим засобом пізнання людини, інструментом, який впливає на дійсність. Література формує розум людини, його волю і психіку, його відчуття і людський сильний характер, а саме – формує особу людини. Творець літератури узагальнює різні життєві випадки і явища, потім будує типові образи, і при цьому показує своє особисте відношення до даних подій або випадку. Значення письменника і його творчості, а, отже, і літератури виражаються в тому, наскільки правдиво і правильно відображують і висловлені інтереси і мрії людей. Художня творчість призначається для того, щоб служити народові. У літературних творах ми пізнаємо минулі, нинішні і, звичайно ж, бачимо майбутні мрії людини. В уяві починають формуватися новітні поняття, в глибині душі народжується невідомі до цих пір відчуття. І лише літературні твори і праці ми сприймаємо в першу чергу своїм серцем, а потім і практичним розумом, і здоровим глуздом. І цим прививають зацікавленість до своєї власної історії, любов до рідної землі-матінки, до батьків і близьким, до свого ближнього і до своїх братських народів. Література допомагає і підтримує людину в складні хвилини життєвої дороги. Надихає на подвиги заради своїх ближніх. Дає силу для подолання різних життєвих проблем, направляє і орієнтує на дорогу до правильного вирішення важливих в даний момент питань. Саме цим вона і коштовна для нас і для кожного народу окремо.
Основною темою і головним предметом мистецтва є людина — зі всіма своїми властивостями, особливостями, перевагами і недоліками, у всій сукупності її стосунків з навколишнім світом. Показуючи людину у всій її складності, неоднозначності, мистецтво старається допомогти людині пізнати себе як людину, і тому пізнання в мистецтві виступає перш за все як самопізнання. Про людей минулих поколінь і нинішніх, але інших культур і традицій ми багато в чому пізнаємо з мистецтва, що дає нам картину матеріального і духовного життя минулого і справжнього людства. У будь-якому випадку ми самоусвідомлюємо і самопізнаєм себе: що ми можемо, на що здатні, що в собі повинні здолати. Мистецтво може відтворювати і абсолютно реальну, дійсно існувавшу або існуючу людину. З іншого боку, мистецтво може представити людину, образ якої існує лише в творчій уяві художника, наприклад, барон Мюнхгаузен. Часто художник створює, як би збірний образ людини з метою відображати в ній і через неї свої ідеї і розуміння тих або інших явищ дійсності; такі образи не є простим відтворенням людей, послуживших прототипами або моделями, а виступають узагальненням якихось характерних меж і сторін, що несе заданий художником вміст, представляючи певного типу особистості. Тому об'єктом уваги мистецтва стає і людина «зовнішня» — у всій досконалості її фізичної краси і фізичних можливостей, і людина «внутрішня» — у всьому багатстві проявів її внутрішнього світу, її духовного життя, її творчих здібностей, і людина «соціальна» — у всій різноманітності її стосунків з іншими людьми, з суспільством. Духовний світ — це найважливіший прояв і ознака суті людини — дійсно найголовніший і найцікавіший предмет розкриття в мистецтві, особливо в словесних мистецтвах і музиці. Література естетично освоює світ в художньому слові. Її предмет хоча і не прямолінійно, але неухильно розширюється. У його сферу нині входять природні і суспільні явища, величезні соціальні катаклізми і рухи народних мас, духовне життя особи, її думки і відчуття. У різних своїх жанрах література охоплює цей матеріал або через драматичне відтворення дії, або через епічне оповідання про події, або через ліричне саморозкриття внутрішнього світу людини. Література історично мінлива. Міняються відбиті в ній життєві явища, світоглядні позиції і ідеали, з'являються нові художні засоби, прийоми і форми. Література — жива, рухлива художня система, чутливо реагуюча на зміни життя. Процес розвитку літератури — це взаємодія стійкості і мінливості, спадкоємності і новаторства. Сама історична мінливість літератури передбачає і «консервативну» сторону. Зміни літератури зовсім не викликають руйнувань самої її суті. Існують вічні початки, що лежать в самій природі літератури.
Так, життя людини в народі і життя народу в світі, людина, природа і суспільство в їх взаємовідношенні є вічною темою і предметом літератури. Щастя людей, розвиток суспільства не всупереч і не за рахунок, а через особу індивіда є стійке в ідеалах літератури. Відповісти на ці питання можна коротко: вся справа в слові. Слово — виразний засіб і розумова форма літератури, знакова основа її образності. Спочатку було слово... Так Біблія говорить про створення Всесвіту. Художній світ, що створюється літературою, виникає саме по цій формулі. Підводячи підсумок, можна сказати, що мистецтво існує в ім'я людей, його вища мета – гуманізм, щастя і повноцінне життя людей. Нічим не замінна мета мистецтва: затверджувати самоцінність особи, доставляти їй естетичну насолоду, будити в ній творчий дух. Саме в світлі цієї мети художник і дивиться на світ, відбираючи в нім необхідні зв'язки. Предмет мистецтва – реальність, узята в світлі гуманістичних цілей мистецтва, або життя в його найширшому суспільному значенні, дійсність в її естетичному багатстві, світ в його значенні для людства.
Список використаних джерел: 1. Голубков В.В. Проблема психологічного обгрунтування вивчення літератури в школі //Литература i мова в школi: Вчені нотатки. - К, 1963. - Т. XXIV. 2. Корст Н.О. Сприйняття літературного твору і його аналіз в школі // Питання аналізу літературних творів. - М., 1969. 3. Лєонтьєв А.А. Психологічний підхід до аналізу мистецтва // Емоційна дія масової комунікації: педагогічні проблеми матеріали семінару).- К., 1978. 4. Молдавська Н.Д. Літературний розвиток школярів в процесі вчення. - М., 1976.
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
