Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 7 клас. Повні уроки>> Зарубіжна література: Адам Міцкевич (1798 – 1855). «Альпухара» (із поеми Конрад Волленрод). Мужність і нескореність перед ворогом як провідна думка балади. Повні уроки.

ТЕМА: Адам Міцкевич (1798 – 1855). «Альпухара» (із поеми Конрад Волленрод). Мужність і нескореність перед ворогом як провідна думка балади.

Мета уроку

• Ознайомлення з біографією Адама Міцкевича
• Вивчення балади «Альпухара»

Задачі уроку

• Ознайомитись з основними датами в житті поета
• Запам’ятати найвідоміші роботи Міцкевича
• Ознайомитись з баладою «Альпухара»

План уроку

1. Найвизначніші дати з життя Міцкевича.
   
2. Найбільші роботи поета.
   
3. Балада «Альпухара».

Дитинство поета

   Адам Міцкевич - польський поет, діяч національно-визвольного руху, основоположник польського романтизму. Народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосьє поблизу Новогрудки, невеликого містечка в Білорусії, яке протягом багатьох століть було під владою Литви. Поляки, що жили в цих краях, ніколи не забували про свої литовські зв'язки, тому в творчості Міцкевича Литва нерідко виступає як позначення його батьківщини нарівні з Польщею.
   Мати поета, вроджена Барбара Маєвська, була дочкою дрібного службовця. Батько Адама, Миколай Міцкевич, працював в Новогрудці адвокатом. У 1794 р. він брав участь в повстанні Тадеуша Костюшко, направленому проти розділення польських земель між Росією, Пруссією і Австрією. Прагнучи повернути єдність Речі Посполитої, польське шляхетство покладало свої надії на прихід Наполеона. Миколай Міцкевич був одним з тих, хто брав участь в патріотичній агітації. Своє відчуття національної гордості і любові до батьківщини батько прагнув передати синам, Адаму та Франтишку.

   Великий вплив на маленького Адама мали білоруські, польські і литовські народні пісні і казки, багато з яких він почув від служниці Міцкевічів, Гонсевської. Будучи в школі, він з другом ходив по навколишніх селах, щоб постежити за народними обрядами. Разом із старшим братом Адам вчився в домініканській школі в Новогрудці. Тут він почав писати перші вірші. Відомо, що він написав вірш з нагоди пожежі в місті в 1810 році.
   Так і не побачивши прихід наполеонівських військ до Польщі, помер батько хлопчика, зате тринадцятирічний Адам зміг стати свідком ганебної і трагічної втечі французької армії, і ці враження залишили глибокий слід в його душі. Крім того, після смерті батька сім'я почала бідкувати і Адаму довелося стати репетитором для учнів молодших класів.

Освіта і «Суспільство філоматів»

   У 1815 Міцкевич поступив в університет у Вільно на фізико-математичний факультет, але незабаром зрозумів, що його більше приваблює вивчення філології, літератури, історії. Вже через рік він переходить на історико-філологічний факультет. Одним з вчителів Міцкевича був знаменитий історик Іоахим Лельовель, з яким поет згодом підтримував теплі дружні стосунки. Міцкевич вивчив декілька мов, серед яких були російська, французька, англійська і німецька. Він читав в оригіналі і пам'ятники античної літератури.
   Віленський університет був крупним культурним центром і славився своїм ліберальним духом, який не забарився відбитися і на активному Міцкевичі. У 1817 р. він з товаришами організував таємне студентське «Суспільство філоматів», що означає ті, що «люблять науку». Одними з головних положень статуту філоматів були любов до рідної мови, національна гідність і співчуття до знедолених. По суті це було патріотичне суспільство з певними політичними поглядами. Пізніше ці погляди конкретизувалися і перетворилися на просвітницьку програму, покликану виховувати громадську думку. Діяльність Міцкевича в «Суспільстві» відрізнялася особливою активністю, і його часом дуже сміливі плани не завжди знаходили підтримку серед інших членів суспільства.

   
   Після закінчення університету Міцкевич був по розподілу направлений в маленьке провінційне містечко Ковно (нині Каунас), де почав працювати вчителем. Це було свого роду «заслання»: університетські власті прагнули позбавити поета можливості брати участь в роботі таємних організацій.

Романтична естетика і філософія в творчості поета

   Викладацька робота дуже обтяжувала Міцкевича. Проте період перебування в Ковно, а після, протягом 1821 р. - у Вільно, куди Міцкевич зміг вибратися у відпустку, став перехідним в його творчості. Поет захоплюється поезією сентименталізму, передромантизму і, особливо, романтизму; читає Гете, Сауті, Мура, Байрона, твори Шеллінга, Стерна, Вальтера Скотта і німецьких романтиків. Його захоплює вільний дух байронівських поем і віршів, йому подобається те, що представники нової літературної течії звертаються до національних традицій, минулого свого народу. Романтична естетика і філософія були багато в чому близькі поетові і незабаром знайшли віддзеркалення в циклі «Балади і романси». Цей цикл склав основний вміст першого тому творів Міцкевича («Поезії»), що вийшов у Вільно в 1822 році. У передмові до нього, названій «Про романтичну поезію», він виклав своє бачення новго мистецтва.
  

   Через рік виходить другий том творів поета, включаючий дві поеми: «Граніну», присвячену боротьбі Литви з Тевтонським орденом, і «Дзяди». Друга поема має досить цікаву історію. Річ у тому, що у виданні 1823 р. вийшли лише 2-а і 4-а її частині. Сталося це з багатьох причин, починаючи від незадоволеності автора частинами, що залишилися, до жорсткої необхідності в термін випустити книгу, що передбачалося контрактом з видавцем. Фрагменти 1-ої частини були знайдені лише після смерті Міцкевича. 3-я частина виходить значно пізхніше як самостійний твір.

   «Дзядами» називався народний обряд поминання померлих. Звернення до народних вірувань було необхідне для поета, щоб пов'язати з духом фольклору свою романтичну концепцію людини: селяни, що беруть участь в обряді, стверджують, що той не удостоїться посмертного блаженства, хто «горя не пізнав на світі», хто «людиною в цьому житті не був». Поетичний опис «дзядів» складає 2-у частину поеми, 4-а частина є сповіддю страждань героя, розлученого з коханою. У основі цієї історії багато справжніх автобіографічних деталей стосунків Міцкевича з Марилею, проте вони не завжди в точності відповідають дійсності.

Життя поета в Росії

   У 1823 р. у зв'язку з слідством у справі філоматської організації Міцкевич разом з товаришами опиняється в перетвореному на в'язницю базіліанському монастирі у Вільно. За щасливим збігом обставин і завдяки підтримці друзів йому вдається відбутися порівняно легким покаранням - висилкою у внутрішні губернії Російської імперії. В день знаменитої повені 25 жовтня 1824 року Міцкевич прибуває до Петербургу. На початку 1825 він отримує призначення до Одеси, звідки у вересні здійснює поїздку в Крим. В кінці цього року він переїздить в Москву і в 1828 знову повертається в Петербург.
  

   Період перебування Міцкевича в Росії залишив свій слід не лише в долі і творчості самого поета, але і в російському культурному і літературному житті. Тут до Міцкевича приходять справжня слава і визнання. Крім того, цей час був для поета виключно плідним. Він пише життєрадісний цикл «одеських ліричних віршів». Результатом перебування в Криму стали знамениті «Кримські сонети», настільки близькі по своєму духу російській літературі того часу, для якої Крим і Кавказ стали справжнім романтичним символом.
   У 1828 році в Петербурзі була видана поема «Конрад Волленрод», що продовжує тему боротьби Литви з хрестоносцями. Рік потому Міцкевич видає зібрання своїх творів, що включило нові твори. Широкі і літературно-суспільні зв'язки Міцкевича в Росії. Ще в час першого перебування в Петербурзі Міцкевич знайомиться з декабристами, членами Північного суспільства К. Ф. Рилєєвим і А. А. Бестужевим, яким в 30-х роках присвятить вірш «Російським друзям». Після розгрому декабристського повстання він співпрацює в декількох московських журналах і альманахах, активно переводиться і друкується. Міцкевича знало і поважало велике число відомих людей того часу: Жуковський, Баратинський, Дельвіг, Вяземський, Козлів, Польовий.

Подорож Міцкевича по Європі

   У травні 1829 р. Міцкевичу вдається виїхати до Європи - Німеччини (де він бачиться з Гете), Швейцарію і Італію. Тут його застає звістка про повстання, що почалося в Польщі. Незабаром він виїжджає на батьківщину, можливо, маючи якісь плани участі в ньому, але віра поета в його перемогу представляється, на жаль, досить слабкою. Міцкевич важко переживав поразку повстання, після розгрому якого він переїжджає до Дрезден. Тут він пише свій відгук на національну трагедію, 3-ю частину лірико-драматичної поеми «Дзяди». У 1832 р. він видає «Уривок», додаток до «Дзядам», цикл ліричних віршів-нотаток про Росію у формі путьового щоденника.
   В середині 1832 р. Міцкевич переїжджає до Парижу, де знову стикається з Лельовелем, видним діячем демократичної емігрантської партії. Тут він захоплюється месіанськими ідеями про особливе значення Польщі в долі народів. Ці ідеї він виклав в публіцистичному творі «Книги польського народу». Не залишала Міцкевича байдужим і соціальна боротьба, що відбувалася на Заході.

  
   До періоду 1832-1834 рр. (з невеликою перервою) відноситься робота Міцкевича над безсмертною поемою «Пан Тадеуш», своєрідною енциклопедією польського життя, що розповідає про взаємини двох шляхетських родин, а також що звертається до «наполеонівської легенди». «Паном Тадеушем» практично закінчується творча дорога Міцкевича як художника слова. У 1834 р. він одружується на Целіні Шимановській, дочці знаменитої піаністки, і занурюється в круговоріт важких турбот про родину та заробіток. Міцкевич (за допомогою Жорж Санд, з якою він познайомився через Шопена) безуспішно намагається поставити декілька п'єс, його задуми історичних творів залишаються не втіленими в життя. У 1839-1840 рр. він викладає античну літературу в Лозанні, а в 1840-1841 рр. читає знаменитий курс лекцій із слов'янських літератур в паризькому Коллеж де Франс.

Містично-месіанська секта Анджея Товянського

   У 1841 р. Міцкевич попадає під вплив містично-месіанської секти Анджея Товянського, який зробив «диво» зцілення маніакальної дружини поета. У вченні Товянського, Наполеон, наприклад, почитався як месія на зразок Христа, що знайшло відгук в душі Міцкевича. Цілком розділяв Міцкевич і вчення Товянського про передові нації, якими товяністи вважали французів і поляків.
   До самої смерті поет не залишав суспільно-політичної діяльності. У 1848 р. він створює польський легіон, що бився за свободу Італії, рік потому бере участь у виданні демократичної газети «Трибуна народів» в Парижі. А останньою в його житті поїздкою стала політична місія до Константинополя у зв'язку з Кримською війною. У Туреччині Міцкевич захворів холерою і 26 листопада 1855 р. вмирає. Його прах урочисто переносять до Кракова і ховають на Вавелі.

«Альпухара»

   Історія знає немало прикладів героїчних битв. І через століття вони привертають велику увагу вчених, поетів, письменників, живописців. Ось і події далекого VI століття не залишили байдужим видатного польського поета Адама Міцкевич. У його поемі «Конрад Волленрод» є пісня, яка присвячена події XVI століття: битві при Альпухарі. У цій живописній місцевості Іспанії, серед прекрасних гір, над якими гордо ширяють орли, зав'язалася жорстка битва. Билися представники волелюбного мавританського народу зі своїми іспанськими пригноблювачами. Перевага була на стороні іспанців, а ось силі духу маврів можна було позаздрити. Треба сказати, що перемогу іспанці отримали нелегко і тому, що бойовими діями маврів керував воістину великий воїн Альманзор.
   Проте, безстрашному і сильному духом Альманзору довелося нелегко. А далі відбувається щось неймовірне. Як можна оцінити наступне? От як описує їх Міцкевич:
      Сам Альманзор...      
      Втік від страшної гонитви…
   Значить, що не такий вже і безстрашний король мусульманський? Мужність в бою і ганебна втеча. Як таке може об'єднуватися? Наступні події пояснюють, що це була не ганебна втеча, а частина хитромудрого плану Альманзора. Адже він мусульманський король, і йому не личить рятуватися боязливою втечею. Він вирішив по-своєму карати іспанців, які вже бенкетували:
      Банкет між трупів почався у іспанців
      На альпухарських руїнах.
      Здобич ділять на частини, ділять полонених
      П’ють, тонуть у винах.
      А даліе події розгортаються стрімко:
      Раптом надвірний караул доносить:
      Що лицар з далекого краю просить
     Прийняти його з новинами.
   Це був Альманзор, король мусульманський. І знову його дії здаються нелогічними. Він звертається до іспанців:
       «…Вашому буду молитися Богу,
       Вірити вашим пророкам…»
   Ці слова ніби ще більше підтверджують перемогу іспанців. Над маврами перемога не лише фізична, а і духовна. Вождь його обіймає, ніби брата. А далі Альманзор робить визнання іспанцям, з чого стає зрозуміло, навіщо мусульманському королеві знадобилися ці міцні обійми з іспанським предводителем, що вкладено в цей, на перший погляд, братський поцілунок. Саме цими обіймами іі поцілунком Альманзор заразив іспанців чумою, яка лютувала в цих краях. І ось, на очах іспанців Альманзор вмирає від страшної хвороби.
      А хто ж переможець?
      Жоден не вийшов з гір Альпухарі
      Всіх чума скосила.
  

   Адам Міцкевич оспівує не лише сміливість короля маврів, а і гострий розум. Так, маври програли бій, але вони не отримали поразки - адже іспанцям в горах Альпухарі вижити не удалося. Згадуючи їх торжества після бою, так і пригадуєш відомі слова: банкет під час чуми.
   Героїчний вчинок Альманзора для Адама Міцкевича є зразком любові до Батьківщини, уроком відношення до ворога: краще смерть, ніж рабство і життя в неволі. І для лицарів, які оточують Конрада Волленрода, поведінка великого магістра тевтонського ордена є загадкою, не один з них запитує: «Що означає альпухарськая балада?» У поемі ця балада є ключем до поведінки головного героя: він леліє в своїй душі помсту ворогам за поневолення свого народу.

Запитання

1. Ким був батько поета Миколай Міцкевич?
2. Що захоплювало малого Адама?
3. У Віленському університеті Міцкевич перевівся на інший факультет. На який і чому?
4. Що таке «Суспільство філоматів»?
5. Що вплинуло на творчість Міцквича в університетські роки?
6. Чим захоплюєтьс поет, живучи в Ковно?
7. На основі чого було написано поему «Дзяди»?
8. Як вплинуло життя в Росії на творчість Міцкевича?
9. Де і на основі чого було написано поему «Конрад Волленрод»?
10. Які стосунки були між Міцкевичем та Пушкіним?
11. Яку відому поему Міцкевича було написано в Європі?
12. Як помер Міцкевич?
13. Про що розповідається в баладі «Альпухара»?
14. Опишіть своє ставлення до Альманзора.

Список використаних джерел

1. Урок на тему: Життєвий шлях Адама Міцкевича, Даниленко О.С., вчитель української та зарубіжної літератури, сш №2, м.Чернівці.
2. Урок на тему: Героїчний вчинок Альманзора в поемі Міцкевича «Конрад Волленрод», Санін В.І., учитель української та зарубіжної літератури, сш №2, м.Канів.
3. www.piplz.ru
4. www.ukrlit.vn.ua

Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.