Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 6 клас >>Зарубіжна література:Причини деградації особистості Скруджа

...Старий Марлі був мертвий, мов цвях в одвірку.

Але ж чи знав про це Скрудж? Звісно, що знав. Кому ж іще було про це знати, як не йому? Скрудж був у Марлі єдиною його довіреною особою, єдиним його уповноваженим в усіх справах, єдиним виконавцем духівниці, його єдиним законним спадкоємцем, єдиним другом і єдиною людиною, котра провела його на цвинтар. І все ж таки ця сумна подія не надто пригнітила Скруджа, адже він навіть у день похорону друга залишився бездоганно діловою людиною, відзначивши це укладенням вельми вигідної оборудки.

А що вже безсердечний він був скупердяга, отой Скрудж! Хто-хто, а вже він умів давити, вичавлювати соки, витягувати жили, заганяти в могилу, загрібати, хапати, захоплювати, вимагати... Що вмів, то вмів, старий гріховодник! Бо то ж був не чоловік, а кремінь. Атож, він був холодний і твердий, мов кремінь, і ще нікому жодного разу в житті не пощастило викресати з його серця бодай іскру жалю та співчуття. Зачаєний, затаєний, сам у собі й сам для себе — чистий тобі молюск! Холод, страхітливий мороз, що лютував у його душі, геть заморозив ізсередини його старечі риси, загострив йому гачкуватого носа, поморщив, поорав шкіру на щоках, скував його ходу, змусив очі почервоніти, а тонкі губи — посиніти, зробив крижаним його рипучий, скрипучий голос. Повсюди носив він при собі оту крижану атмосферу. Вже самою своєю присутністю він заморожував власну контору в літню спеку й не давав тій конторі відтанути бодай на півградуса навіть на Різдвяні святки.

І от якось — і до того ж не котрогось там простого дня, а на сам — старий Скрудж гибів у своїй конторі над рахунковими книгами. Двері власного кабінету Скрудж тримав прочиненими, щоб мати змогу наглядати за своїм клерком, який далі за тими дверима сидів у похмурій комірчині, схожій чи то на тюремну камеру, чи то на монастирську келію, і переписував папери. Якщо біля самого Скруджа полум'я в каміні ледь дихало, то вогник біля клерка був незрівнянно менший, — здавалося, там тліє лиш одна-єдина вуглинка. Але підкинути вугілля до свого вогнища бідолаха не смів, бо хазяїн тримав ящика з вугіллям у своїй кімнаті, й коли б клерк насмілився зайти до нього з совком у руці, Скрудж, не вагаючись, заявив би йому: вважай, хлопче, що ти розлучився з роботою. Ось чому клерк закутувався якнайщільніше своїм білим вовняним шарфом і відчайдушно силкувався зігрітися біля свічки, але, мавши не надто палку уяву, постійно зазнавав і в цьому невдачі.

— Вітаю вас, дядечку, з близьким Різдвом!..

— Пхе! — буркнув Скрудж. — Які дурниці!

Скруджів небіж так розігрівся від шпаркої ходи крізь мороз і туман, що весь аж пашів, мов пічка.

— Ви на Різдво кажете «дурниці»? — вражено перепитав небіж. — Це ви, мабуть, жартуєте?

— Аж ніяк не жартую, — запевнив Скрудж. — Повеселитись на святках? А ти яке маєш право веселитись? Ти ж майже злидар!

— Та ви заспокойтесь, — весело умовляв дядечка небіж. — А яке ви маєте право бути похмурим і понурим? Та ви не гнівайтесь, дядечку! — попросив небіж.

— А як же мені не гніватись, — відрізав дядечко, — якщо мені доводиться жити серед таких пришелепків, як ти, з твоїм «веселим Різдвом»? Бо що для таких, як ти, Різдво, як не нагода здихатися рахунків, не заплативши грішми? Що — як не нагода переконатися, що ти ще на рік постаршав і навіть постарів, але ні на годину не побагатшав? Та коли б моя воля, — обурено виголосив Скрудж, — то я всякого такого телепня, котрий галасує по вулицях, репетуючи: «Веселого Різдва!» — зварив би разом із його власним пудингом, а в могилу йому загнав кілка з гостролисту! Чи ж багато було тобі добра в житті від того Різдва?..

— Та досить вам гніватися, дядечку, ну ж бо! Приходьте краще завтра до нас на обід, побачите, як ми живем.

Скрудж відказав, що прийде побачити його в... та й висловив, власне, до кінця, що хотів сказати. І додав, що хотів би на власні очі переконатися, що його небіж перший дійде свого сумного кінця.

— Але ж чому? — вигукнув Скруджів небіж. — Чому?

— А навіщо ти одружився? — присікався Скрудж.

— Одружився, бо закохався.

— Бо закохався! — пробурчав Скрудж, ніби хотів сказати, що кохання — то єдина у світі річ, ще дурніша за «веселе Різдво». — Ну, то ходи здоровий!

- Та чого це ви, дядечку! Ви ж і раніше, до мого одруження, ніколи не тішили мене своїми відвідинами. Чому ви робите з мого одруження привід, щоб не прийти до нас на Різдво? Та я ж нічого від вас не прошу — нічого мені від вас не треба! Чом би нам із вами не бути друзями?

— Ходи здоровий! — знову повторив Скрудж.

— Я щиро шкодую, що ви такі несхитні. І все-таки я зробив цю спробу порозумітися з вами заради такого великого свята, і витримаю до кінця, не зраджу мого різдвяного настрою. Тож зичу вам веселого Різдва, дядечку!

— Ходи здоровий! — знов на те йому Скрудж.

Незважаючи на все це, його небіж, коли виходив із контори, не зронив жодного сердитого слова. Він тільки затримався біля вхідних дверей, щоб привітати, як велить звичай, зі святим Різдвом і клерка, а той, хоч і ковтав дрижаки, виявився багатшим за Скруджа на душевне тепло, бо щиро відповів на привітання.

— Ще один такий недотепа знайшовся! — пробурчав Скрудж, підслухавши сердечну відповідь свого підлеглого. — Мій клерк, нікчема з платнею в п'ятнадцять шилінгів на тиждень, має дружину з дітьми на шиї, а й собі туди ж,розводиться про «веселе Різдво».

Тим часом туман і пітьма за вікном іще погустішали, холод розлютувався ще дужче. І такий-то пронизливий, улазливий, кусючий — справжній тріскучий мороз. Та нарешті настав час зачиняти контору. Долаючи нехіть, Скрудж і зліз зі свого високого стільця, чим і подав знак своєму клеркові, що вже мов на голках сидів у своїй комірчині. В одну мить той і загасив свічку, й капелюха надяг.

— А чи не хотів би ти прогуляти завтра весь день? — в'їдливо поцікавився Скрудж.

— Якщо тільки це вас цілком влаштовує, пане.

— Мене це аж ніяк не влаштовує, — заперечив Скрудж. — Бо так воно ж І нечесно. Але, якщо я за цей твій прогул не доплачу тобі півкрони, ти, звісно, матимеш себе за покривдженого?

Клерк вимучив із себе ледь помітну посмішку.— Одначе, — провадив Скрудж, — ти й не подумаєш вважати покривдженим мене, якщо я оплачу тобі твій прогул як відпрацьований робочий день?

Клерк зазначив, що це ж буває лиш один раз на рік.

— Нікудишне виправдання, аби лиш кожного двадцять п'ятого грудня лізти рукою до кишені твого роботодавця! — обурився Скрудж, застібаючи пальто на всі ґудзики...

...Скрудж знову побачив самого себе. Але тепер він помітно постаршав — був у розквіті літ. Риси його обличчя ще не стали настільки гострі, суворі, як в останні роки, але клопоти й зажерливість уже наклали на це обличчя свій відбиток. В очах з'явився нетерплячий, жадібний блиск — уже було видно, яка хвороблива пристрасть закоренилася в його душі й що станеться з ним, коли вона виросте й чорна її тінь цілком його поглине. Він був не самодин. Поруч нього сиділа гарненька молода дівчина в жалобній сукні. ЇЇ очі були повні сліз, що блискотіли від світла, яке випромінював Дух Колишнього Різдва.

— Ах, це так мало важить, — тихо мовила вона. — Ти тепер поклоняєшся іншому божеству — воно витіснило мене з твого серця. Що ж, якщо воно зможе підтримувати й втішати тебе в майбутньому, як хотіла б підтримувати й втішати я, тоді, звісно, я не повинна сумувати.

— Що ж це за божество, яке витіснило тебе? — запитав молодий Скрудж.

— Гроші.

— Отака вона, безсторонність світу! — гірко сказав її коханий. — Ні з чим світ не розправляється так жорстоко, як з убогістю, і нічого не береться засуджувати так суворо, як зусилля людини доскочити багатства! Хіба це так погано, що я нарешті порозумнішав? Моє ставлення до тебе не змінилося.

Вона похитала головою.

— Хочеш сказати, що змінилося?

— Заручилися ми тоді, коли обоє були вбогі й задовольнялися тим, що мали, сподіваючись, що з часом побільшимо наш достаток терплячою працею. Але від тоді ти дуже змінився. Я про це багато думала й вирішила повернути тобі волю.

— А яким же ще чином?

— Усім твоїм новим, зміненим єством, зміненою душею, зміненим способом життя, зміненою основною метою. Моя любов утратила всяку вартість, будь-яку цінність у твоїх очах...

І вона пішла від нього — так вони розлучилися назавжди...

...— Я шануватиму Різдво у серці своїм, а пам'ять про нього берегтиму цілий рік. Я спокутую моє нечестиве Минуле праведним Теперішнім і Майбутнім. Духи всіх Трьох Часів житимуть у мені, спільно домагаючись загальної перемоги. Я ніколи не забуду їхніх уроків...

...Він так палав бажанням швидше здійснити свої добрі наміри, був такий схвильований, що голос виходив уривчастий, хрипкий і не слухався його...

...— Я відішлю індичку Бобові Крачиту! — промурмотів Скрудж, потираючи руки, а тоді аж зігнувся від сміху. — Ото він попосушить голову: хто ж надіслав індичку? А вона, либонь, удвічі більша за Малого Тима.

Нарешті Скрудж, убравшись по-святковому, вибрався з дому. А скрізь по вулицях уже плавом плив люд — геть як тоді, коли Скруджа водив тут Дух Нинішнього Різдва. Він ішов, заклавши руки за спину, й осяйною усмішкою вітав кожного, хто тільки траплявся йому назустріч. І такий він мав невідпорно милий вигляд, що двоє чи троє перехожих, відповівши зичливою усмішкою, сказали йому:

— Доброго ранку, пане! Веселого вам Різдва!

Скрудж побував на церковній відправі, а потім гуляв по вулицях. Він усе дивився на людей, що поспішали хто куди, і гладив дітям голови, й розмовляв із жебраками, і зазирав, що в кого вариться в кухні, й поглядав вище, на вікна віталень, і все, що він бачив, геть усе сповнювало йому серце радістю. Адже досі він і не здогадувався, що яка-небудь прогулянка — та й будь-що — може приносити стільки щастя. А вже смерком подався до небожевого дому...

Чи прийме Фред рідного свого дядечка! Та він на радощах мало руки дядечкові не відірвав. За п'ять хвилин Скрудж уже почувався тут, як у себе вдома. Такого щирого прийому він не мав зроду! Його своячка виглядала точнісінько такою, якою її показав Скруджеві Дух Нинішнього Різдва. І яка ж то була чудова вечірка! Яка чудова одностайність у всьому! Яке чудове щастя!..

 -	Зичу тобі веселого Різдва, Бобе! — побажав Скрудж із непідробною щирістю й поплескав клерка по плечу. — Я збільшу тобі платню, а ще всіляко

підтримуватиму твою родину, щоб не так тяжко бідувала. Сьогодні ввечері, Бобе, ми поговоримо про ці справи за келихом різдвяного глінтвейну! А зараз, Бобе Крачите, перш ніж ти нашкрябаєш першу свою літеру, я наказую тобі збігати купити відерце вугілля та розпалити два добрячі вогнища!

І Скрудж дотримав свого слова. Він зробив усе, що обіцяв, та й ще куди більше! А для Малого Тима, який не помер, нівроку йому, Скрудж став другим батьком. Він зробився таким добрим другом, таким добрим господарем і таким добрим чоловіком, що наше славне старе місто може ним тільки пишатися. Дехто посміювався, мовляв, і чого б то Скрудж так разюче враз перемінився? Але він не звертав уваги на дурносміхів: смійтесь собі на здоров'я! Бо ж він був досить розумний і знав, що так уже влаштований світ: завжди знайдуться люди, ладні осміяти всяке добре діло.

...і ширилася про нього добра слава, мовляв, от уже хто вміє гарно відзначати Різдвяні святки, так уміє!..

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко. Зарубіжна література 6 клас.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- форум.