Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Франція за уряду Народного фронту.

   1.Політична боротьба лівих і правих сил. Економічний спад і соціальні негаразди спричинили політичну кризу у Франції. Низка фінансових скандалів скомпрометувала політичних діячів, сприяла посиленню антипарламентських настроїв.
   Режим втратив довіру частини населення. Одні французи звернули свої погляди до лівих партій, насамперед Соціалістичної (СФІО) та Комуністичної, які пропонували такі термінові заходи, як-то: політична, соціальна й економічна перебудова суспільства на засадах соціалізму. Комуністи, які не приховували того, що отримували розпорядження від Комуністичного Інтернаціоналу - міжнародної організації зі штаб-квартирою у Москві, не робили таємниці з того, що їхньою метою є повалення капіталізму й парламентського ладу у Франції.
   Інші через страх перед комунізмом покладали надії на екстремістські праві організації: «Французьку солідарність», «Молодих патріотів», «Аксьон Франсез» («Французька дія») та інші, які ратували за авторитаризм і політику «міцної руки». Ці ліги були дуже близькими до фашизму, а то й не приховували своїх фашистських симпатій, виступали проти «засилля» іноземців у Франції, проповідували антисемітизм. Так, «Аксьон Франсез» набагато раніше, ніж Б. Муссоліні, сформувала загони своїх «чорносорочечників», створила бойові групи. Ця і подібні їй організації щедро фінансувалися деякими газетними магнатами і директорами крупних фірм, які вбачали в А. Гітлері меншу небезпеку, ніж у комуністах.
   Через атаки на республіку як справа, так і зліва у Франції тривалий час не вдавалося сформувати уряд більшості і при владі перебували коаліції центристських партій. І хоча французи, виховані на традиціях трьох революцій, мали достатньо сильний імунітет проти фашизму і тиранії, проте вони, розпорошені по численних ворогуючих партіях, були менше за британців підготовленими до захисту демократії.
   Слабкість уряду й жорстока конкуренція між комуністами і екстремістськими правими організаціями у 1934 р. підвели Францію до прірви громадянської війни. 6 лютого 1934 р. організації фашистського спрямування та об'єднання колишніх вояків з вигуками «Геть парламент!» зібралися перед будинком парламенту. У результаті зіткнення з поліцією 15 чоловік загинуло і 1500 було поранено. Наступного дня прем'єр Едуард Даладьє подав у відставку.
   Після подій 6 лютого ліві партії й профспілки для утворення спільного фронту проти загрози фашизму зробили кроки назустріч одне одному. У лютому 1934 р. домовилися про участь у наступних виборах за єдиним списком соціалісти і комуністи; згодом представники інтелігенції об'єдналися у Комітет пильності інтелектуальних антифашистів.
   У червні 1934 р. соціалісти і комуністи підписали офіційну угоду про спільні дії, а в 1935 р. до неї приєдналися й радикали.
   Коаліція лівих партій висунула гасло «Хліб, Мир, Свобода!», популярне серед учасників демонстрації 14 липня 1935 р. У той день 500 тис. французів на чолі з генеральним секретарем СФІО Леоном Блюмом, генеральним секретарем Комуністичної партії Морісом Торезом та лідером радикалів Едуардом Даладьє пройшли вулицями Парижа. Моріс Торез запропонував назвати об'єднання Народним фронтом.

   Передвиборча програма Народного фронту 1936 р.:
   - Скорочення безробіття
   - Державне регулювання трудових відносин
   - Націоналізація важливих підприємств і банків
   - Плановість розвитку економіки
   - Оздоровлення фінансової системи країни
   - Державний контроль над усіма фінансовими операціями
   - Активна інвестиційна політика держави
   - Підтримка сільського господарства
   - Захист політичних свобод
   - Свобода засобів масової інформації
   - Боротьба з фашизмом та тероризмом
   - Захист миру і боротьба за роззброєння
   - Демократизація системи освіти

   2.Франція за уряду Народного фронту. За підсумками парламентських виборів, що відбулися у квітні 1936 р., Народний фронт здобув 57 % голосів і сформував уряд, до якого увійшли радикали та соціалісти.  Комуністична партія, яка багато зробила для спільної перемоги лівих, не підтримала свого керівника М. Тореза і відмовилася від міністерських портфелів. Прем'єр-міністром Франції було призначено лідера соціалістів Леона Блюма.
   Наріжним каменем соціальної політики уряду стали так звані Матіньйонські угоди між Всезагальною конфедерацією французьких промисловців і профспілковою Всезагальною конфедерацією праці. Зокрема, вони передбачали встановлення 40-годинного робочого тижня, підвищення заробітної плати, укладення колективних трудових договорів між власниками підприємств і робітниками та ін.
   Уряд Народного фронту також запровадив оплачувані відпустки, пільгові залізничні квитки для відпускників, особливо тих, які їхали на відпочинок із сім'ями. У 1936 р. таких квитків було продано 560 тис.
   Влітку 1936 р. парламент прийняв понад 130 законодавчих актів щодо соціальної сфери; уряд підвищив пенсії та заробітну плату службовцям.
   Частково через те, що уряд Л. Блюма спочатку намагався уникати адміністративного тиску на підприємців і банкірів, йому більш-менш успішно вдалося розв'язати лише одну з економічних проблем - у жовтні 1936 р. стабілізувався франк. Маючи на меті мирний перехід Франції до соціалізму, кабінет Л. Блюма, утім, не здобув підтримки серед своїх противників, але втратив її серед частини прихильників. Зокрема, щоб збільшити соціальні виплати, уряд вдався по підвищення податків на крупні підприємства, на що їхні власники відреагували вивозом капіталу за кордон, переважно у колонії. Відтак, у той час, коли на освіту уряд потребував 6 % коштів державного бюджету, а на соціальне забезпечення - 7 %, і не міг їх відшукати, у 1936 р. за кордон було вивезено понад 340 млрд франків, а в 1938 р. - понад 420 млрд франків. Відчуваючи фінансовий голод, уряд став витрачати золотий запас країни, у результаті чого за час урядування Народного фронту той скоротився на 30 %.
   Через застій в економіці і зростання цін, яке зводило нанівець підвищення заробітної плати робітникам, проти уряду виступили ряд екстремістських профспілок, які самочинно захоплювали дрібні підприємства. Урядова заборона їхньої діяльності не поліпшила ситуації, оскільки вони перереєстровувалися під іншими назвами.
   Авторитет Народного фронту став падати, особливо після кривавих сутичок між правими і лівими у березні 1937 р. Праві заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм!». Для виправлення становища Л. Блюм став вимагати від парламенту надання йому надзвичайних повноважень, що, у свою чергу, означало б призупинення дії конституції. Такі наміри прем'єр-міністра-соціаліста були розцінені як замах на демократію й не були підтримані навіть партнерами по коаліції. Після цього у червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Після відставки свого уряду Народний фронт проіснував лише один рік.
   Праві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Е. Даладьє, який, за загальною оцінкою його колег-політиків, сильною особистістю не був. Найбільше, чим він увійшов в історію, - політикою «умиротворення» А. Гітлера і своїм підписом на Мюнхенському договорі 1938 р. про розчленування Чехо-Словаччини.

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

Особливості державного устрою, політичного життя та соціальноіекономічного розвитку Франції  на початку XX ст.
1. ФРАНЦІЯ
1.1. Особливості державного устрою
Країна жила за конституцією 1875 р. як парламентська республіка.
Главою держави був президент, який обирався абсолютною більшістю Національних зборів на сім років і міг бути переобраний на будьшкий ноп вий строк. Конституція надавала йому право видавати законодавчі акти, які мали більшу юридичну силу, ніж законодавство парламенту.
Парламент складався з двох палат: вищої (Сенат) та нижньої (палата депутатів). До вищої входило 300 сенаторів (225 з яких призначались на 9 років, а інші - довічно самими сенаторами). Палата депутатів обиралася на основі загального виборчого права для чоловіків.
Рада міністрів призначалася президентом, але була підзвітною парп ламенту, хоча урядові акти і перевершували за значенням законодавство парламенту.
Місцевого самоврядування практично не існувало. За законами 1876-1882 рр. посади мерів стали виборними. Реальна влада у департап ментах належала префектам, які призначалися урядом.
1.2. Політичне життя
Політичні партії у Франції. Найвпливовішими були помірковані республіканці. Вони відстоювали інтереси великої буржуазії. Цю партію, завдяки прогресивним реформам, підтримувала середня буржуазія, яка становила значну частину виборців.
На початку XX ст. зріс вплив партії частини середньої буржуазії - раЕ дикалів. Її лідери, особливо Жорж Клемансо, здобули популярність ріп шучими виступами проти монархістів та клерикалів, викриттям зловжип вань поміркованих республіканців. Клерикали ставили за мету посилення впливу церкви і духівництва на політичне і культурне життя країни.
Парламентські вибори 1902 р. Під час парламентських виборів у 1902 р. більшість голосів дістали ліві партії — радикали і соціалісти. Серед соціалістів перемогла група на чолі з Жоресом, що блокувалась на виборах із радикалами. Радикальний уряд, намагаючись зберегти довіру виборців, розгорнув наступ на католицьку церкву. Було прийнято закон, за яким діяльність кожної релігійної, церковної громади потрібно було оформлювати спеціальним дозволом парламенту. Цей закон був відповідп дю на відкриту антиреспубліканську пропаганду католицької церкви.
У грудні 1905 р. кабінет правого радикала Рув'є провів закон про відокремлення церкви від держави. Однак розходження радикалів і
соціалістів стосовно закону про прибутковий податок примусило останніх стати в опозицію до правлячих радикалів.
Парламентські вибори 1906 р. Незважаючи на це, на парламентських виборах у 1906 р. партія радикалів, яку тепер підтримувала й буржуазія, ще більше зміцніла. Очолив раду міністрів Жорж Клемансо. Він став вип значним політичним діячем Франції завдяки розуму, бурхливому темпераменту, ораторському мистецтву.

Партія радикалів користувалася великою популярністю серед міських та сільських жителів. Однак після призначення на пост прем*єрпмністра Клемансо зосередив свої сили на боротьбі проти робітничого руху. «Тепер я по інший бік барикади», - говорив він. Уряд Клемансо обмежував своп боду політичної діяльності трудящих, свободу зборів, демонстрацій, вип користовував поліцію і війська для розправи із страйкарями.
Зовнішня політика радикалів була спрямована на зближення з Англіп ею з метою боротьби проти Німеччини і розширення колоніальної імперії.
1.3. Соціально екомічний розвиток Франція стала світовим кредитоЕ ром (лихварем). Місцеві капіталісти ввап жали для себе вигіднішим вкладати кап пітали не в промисловість і землеробство власної країни, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток. В умовах зап стою промисловості, торгівлі, морського транспорту, зниження життєвого рівня

Париж на початку XX ст. народу країна багатшала.

Незважаючи на поразку у війні з Пруссією (1870-1871), Франція залишалася державою, що мала значні економічні можливості, а також величезною колоніальною імперією.
На відміну від Англії та Німеччини, Франція була аграрноендустріальною країною: 43 % її жителів були зайняті у сільському господарстві.
Чисельність населення зростала повільно, з 1871 по 1913 рр. воно збільшилось на 3,6 мільйона, тоді як населення Німеччини за цей же періп од - на 26 мільйонів.
Темпи промислового розвитку Франції на початку XX ст. були невип сокими (2,5 % річних), не набагато вищі, ніж у Англії (1 %). За темпами зростання економіки Франція відставала від Німеччини і США, за обсяп гом промислового виробництва - і від Англії.
Значну роль в економіці Франції відігравали банки. 5 їхніх головних представників на чолі з «Французьким банком» сконцентрували у своїх руках 73 % загальної суми вкладів, 200 основних акціонерів «Французьп кого банку» (двісті сімей) контролювали майже всю економіку держави.

Щупак І.Я.,Морозова Л.В. Всесвітня історія, Новітній період (1914-1929) 10 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Скачати календарно-тематичне планування з всесвітньої історії, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.