Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Польща. Режим "санації".

   1.Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський. Після того як у результаті трьох поділів (1772, 1793 і 1795) Австрія, Пруссія та Росія «стерли» з політичної карти Європи Польську державу, провідні польські політики пов'язували відновлення національної незалежності із загальноєвропейською війною, у якій усі три чи хоча б одна з держав-загарбниць зазнали поразки. Що до того, примкнути до Німеччини чи до Антанти, єдності не було. Зокрема, один із тодішніх керівників Польської соціалістичної партії (ПСП) Юзеф Пілсудський вважав найвірогіднішою поразку держав Антанти, зокрема й Росії, а тому закликав стати на бік німецько-австрійського блоку. Як перший крок до незалежності не виключалося й створення триєдиної Австро-Угорщино-Польщі. На противагу йому засновник Національно-демократичної партії (НД, або «ендеція») Роман Дмовський віддавав перевагу Антанті й орієнтувався на Росію.
   Проте жодна з політичних течій не мала чіткого плану - усе мало залежати від перебігу майбутньої війни. З її початком проголошений у Варшаві Національний уряд оголосив Росії війну. Але польські вояки, вступивши на шостий день війни з австрійської території до Королівства Польського, успіху не досягли, оскільки місцеве населення на повстання не піднялося.
   1914 р. у Варшаві було створено Польську військову організацію (ПОВ). Р. Дмовський та «русофіли» з НД поквапилися утворити власні структури: Польські національні комітети у Петербурзі, Варшаві та у Парижі.
   На початку серпня 1915 р. німці зайняли Варшаву, але дієвого польського уряду тоді створити не вдалося. Спроби бригадира легіонерів 10. Пілсудського розпочати вербовку до польського війська (з цією метою він, офіцер австрійської армії, навіть залишив фронт) успіху не мали. Легіони стікали кров'ю на Східному фронті, й пропорційно пролитій крові зростала популярність бригадира. Лише 5 листопада 1916 р. Німеччина дозволила проголосити Акт створення Польської держави й організувати Тимчасову державну раду - польський дорадчий орган при австрійській владі. Після лютневих подій революції 1917 р. в Росії й визнання Тимчасовим урядом права поляків на власну державу, Ю. Пілсудський перейшов на позиції свого опонента Р. Дмовського й розпочав боротьбу проти Німеччини та Австро-Угорщини. За незгоду включити легіонерів до німецького війська у липні 1917 р. його було ув'язнено до маґдебурзької в'язниці. Це, врешті-решт, виявилося Ю. Пілсудському на руку, адже з посібника приречених на поразку Центральних держав він перетворився на їхню жертву.
   Листопадова 1918 р. революція в Німеччині прискорила розв'язання «польського питання», й у ніч з 6 на 7 листопада у залишеному австрійцями Любліні ліві партії (ППС, Польська селянська партія - «Визволене») та ПОВ проголосили створення Тимчасового народного уряду Польської республіки. 10 листопада Варшава урочисто зустрічала звільненого революцією з ув'язнення Ю. Пілсудського. Уже через чотири дні голова уряду соціал-демократ Ігнацій Дашиньський передав йому владу з надзвичайними повноваженнями. Країна святкувала довгоочікувану свободу.
   Враховуючи вплив соціалістичних партій на частину суспільства, Ю. Пілсудський як фактичний диктатор вирішив на перших порах керувати за їхньою допомогою, ставши, проте, не лише над ними, а й над усіма партіями взагалі. Він залишив при владі «червоний» уряд, знову доручивши його формування І. Дашиньському, а коли тому через непоступливість «ендеції» це не вдалося, призначив президентом міністрів (прем'єром) ще одного соціаліста - Енджея Морачевського. Сам Ю. Пілсудський як тимчасовий Начальник держави до скликання Установчого сейму всю повноту влади зосередив у своїх руках.
   Випробування не забарилися - на початку 1919 р. «ендеція» здійснила спробу заколоту. В очах поляків скомпрометованими виявилися всі політичні партії, а популярність Начальника сягнула нових висот. Він передав владу позапартійному «урядові фахівців», призначивши прем'єром відомого польського піаніста Ігнація Падеревського. Головним завданням уряду стало проведення виборів до сейму, після скликання якого Ю. Пілсудський обіцяв скласти диктаторські повноваження.
   Вибори відбулися наприкінці січня 1919 р. й стали не лише днем відродження польського парламентаризму, а й відправним пунктом протистояння між сеймом і Ю. Пілсудським. Начальник держави вважав, що він краще за депутатів знає і розуміє потреби народу, а тому не він повинен допомагати парламенту в розбудові Польщі, а навпаки. Депутати ж дотримувалися протилежної думки. Новообраний сейм прийняв закон, який згодом назвали «малою конституцією». За ним сейм перебирав усю законодавчу владу собі, а Начальник держави й уряд були підзвітні парламенту. Отже, Ю. Пілсудському було залишено лише представницькі повноваження. Права непольського населення держави були «малою конституцією» обійдені увагою й це з часом породило серйозні проблеми.
   При становленні Польської держави не вдалося, на жаль, уникнути протистояння в Галичині поляків і українців. Збройні сутички між ними розпочалися 1 листопада 1918 р., а впродовж наступних чотирьох днів переросли у справжню війну. При цьому 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). У ніч на 22 листопада поляки оволоділи Львовом, а український уряд перебрався спочатку до Тернополя, а на початку січня 1919 р. - до Станіслава (тепер Івано-Франківськ). У листопаді-грудні 1918 р. 10 з 59 повітів ЗУНР контролювала Польща. До середини червня цей контроль поширився майже на всю Східну Галичину.

   2.«Польське питання» на Паризькій мирній конференції. Поляки пов'язували з Паризькою конференцією великі надії й відрядили на неї повноважну делегацію у складі Р. Дмовського, І. Падеревського та В. Грабського. Конференція вітала відновлення Польщі й приділила цій країні значну увагу. Проте, як з'ясувалося, у Парижі зібралися як симпатики, так і противники створення сильної Польщі у центрі Європи. Найактивніше польські інтереси обстоювала французька делегація, очолювана прем'єром Ж. Клемансо. Щоправда, навіть Париж не підтримував усі, особливо з питань визначення східних кордонів, претензії поляків, оскільки був переконаний у швидкому відновленні «єдиної й неподільної» небільшовицької Росії. До планів британського прем'єра Д. Ллойд Джорджа, союзна Франції, сильна Польща не входила, адже це суперечило його прагненню зберегти рівновагу сил у Європі. Опонентами поляків на переговорах були також українці, литовці, німці, чехословаки і навіть радники В. Вілсона та Д. Ллойд Джорджа, євреї за національною приналежністю. Радники після вчиненої поляками розправи у Львові над їхніми одноплемінниками - прихильниками Української держави у Галичині, вимагали від Варшави гарантій безпеки та пільг для польських євреїв.
   У січні 1919 р. Р. Дмовський представив проект польських кордонів, поклавши в його основу кордони Речі Посполитої 1772 р. Проект був складовою його загального плану створення унітарної Польщі, яка б механічно поглинула Західну Україну й Західну Білорусію. У цьому він розходився з Ю. Пілсудським, який схилявся до конфедеративної держави.
   Проте східні кордони Польщі виявилися для учасників конференції справою не першої ваги - у березні 1919 р. створена конференцією комісія у польських справах, очолювана французьким дипломатом Мартіном Камбоном, запропонувала спочатку розглянути проблему західних кордонів. Найзапекліша боротьба розгорнулася довкола лінії польсько-німецького кордону. Д. Ллойд Джордж не погоджувався на значне розширення території Польщі за рахунок Німеччини й на передання полякам Гданська (Данциґа).
   Його підтримав і американський президент. У підсумку з чотирьох проектів щодо Гданська на початку квітня було прийнято найменш вигідний для поляків. Гданськ проголошувався Вільним містом під мандатом Ліги Націй в межах польських митних кордонів. Ні протести польської делегації, ні запальна промова Р. Дмовського справі не зарадили.
   Ігноруючи погрози німців завдати удару по Варшаві, конференція відокремила від Німеччини на користь Польщі район Познані й частину Західної Пруссії, що відкрило полякам вихід до Балтійського моря. 1921 р. у Верхній Сілезії було проведено плебісцит (опитування населення), під час якого більшість її жителів висловилися за приналежність до Німеччини. У відповідь розпочалося повстання польського населення, й для припинення конфлікту між поляками і німцями Ліга Націй передала південну частину Верхньої Сілезії Польщі, а решту 2/3 території - Німеччині. Сілезький район Цешина з переважаючим польським населенням відійшов до Чехо-Словаччини.
   Конференція висловилася за те, щоб східними кордонами Польщі стали етнічні польські кордони по р. Буг. Питання про приналежність Східної Галичини на Паризькій конференції вирішене не було. 8 грудня 1919 р. Рада послів Антанти прийняла декларацію «Про тимчасовий східний кордон Польщі», але його лінія була визначена лише в 1920 р. на конференції у м. Спа й названа на честь міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона «лінією Керзона» (вона проходила по лінії Гродно - Яловка - Немирів - Брест-Литовськ - Дорогохуськ - Устилуг, східніше Грубешова через Крилув, далі західніше Рави-Руської, східніше Перемишля до Карпат).

   3.Польсько-більшовицька війна 1920-1921 рр. Польсько-російський антагонізм розгорався з самого початку проголошення Польщею незалежності. Більшовицький декрет про «відпущення» Польщі було розцінено поляками як тактичний крок Росії, спрямований на те, щоб приспати їхню пильність. Неоголошена війна між двома країнами тривала понад рік, але тривалий час вони були заклопотані нагальнішими справами: Польща боролася проти ЗУНР і завойовувала Вільно, а більшовики поборювали білогвардійських генералів Денікіна й Колчака. Ю. Пілсудський, якого не полишала надія на федерацію з Україною, 21 квітня 1920 р. уклав з Симонож Петлюрою, на умовах передачі майже усієї Правобережної України до складу Польщі, союз проти більшовиків. 25 квітня три польські армії (3/5 польських військ на Сході) та українські частини розпочали наступ на Україну. Розбивши дві більшовицькі армії, союзники швидко підійшли до Києва. Надвечір 6 травня патруль уланів 3-ї польської армії генерала Едварда Ридз-Слігли на трамваї в'їхав до столиці України. Більшовики на той час уже залишили місто. Невдовзі на Хрещатику відбувся урочистий парад українських та польських військ.
   Проте надалі ситуація значно ускладнилася. Польсько-українські війська розтяглися на широкому фронті, а українське населення було насторожене тим, що війська УНР повернулися не силою власної зброї, а завдяки полякам. Більшовики перегрупували сили й 4 липня Західний фронт Михайла Тухачевського перейшов у контрнаступ. Наступного дня Перша кінна армія Семена Будьонного прорвалася в тил південніше Києва, загрожуючи замкнути польсько-українські війська в кільці оточення.
   Розпочався відступ, який призвів до того, що 13 серпня червоні війська вже були під стінами Варшави. Здавалося, що про¬сторікування Л. Троцького про «світову революцію» та мрії В. Леніна, що разом з Варшавою впаде й уся Версальська система, близькі до втілення. Російські лідери настільки увірували у те, що поляки із почуття «інтернаціональної солідарності» підтримають Червону армію, що навіть заздалегідь створили для них «уряд» - «Тимчасовий революційний комітет Польщі» на чолі з Феліксом Дзержинським, Юліаном Мархлевським та Феліксом Коном. За допомогою «польської Червоної армії» він мав очолити «Польську Республіку Рад».
   Але в ці драматичні дні польський народ під гаслом «спочатку Польща, а потім подивимося яка», виявив традиційний патріотизм і стійкість. За шість місяців війни 180 тис. поляків добровольцями виступили на захист свободи. Для національної злагоди було сформовано новий уряд на чолі з прихильним до І. Дашиньського Вінцентом Вітасом.
   І під Варшавою сталося «диво на Віслі»: 16 серпня 1920 р. польська армія завдала раптового контрудару і відкинула більшовиків аж за Мінськ. Рівновагу, за яку Польща заплатила життям понад 18 тис. вояків, було відновлено.
   У жовтні 1920 р. у Ризі Польща уклала з Росією перемир'я, кинувши при цьому напризволяще свого українського союзника. У листопаді залишки армії УНР відступили за р. Збруч, потрапивши згодом до польських таборів. За Ризьким, договором між РСФРР, УСРР та Польщею (18 березня 1921 р.) за визнання Варшавою УСРР вона отримала Східну Галичину.

   4.Режим «санації» (оздоровлення). По війні відбулося вшанування переможців. Найперше було відзначено Ю. Пілсудського, якому вручили маршальський жезл. Але чим далі від війни, тим запеклішою ставала боротьба між ним і сеймом. За конституцією, прийнятою у березні 1921 р., повноваження майбутнього президента були суттєво обмежені аж до того, що його позбавили права на верховне командування у час війни. Ю. Пілсудський вирішив не висувати свою кандидатуру на посаду президента, й у грудні 1922 р. Національні збори обрали першим президентом країни Габріеля Нерутовича. Ю. Пілсудський формально відійшов від керівництва державою й залишив свою резиденцію в Бельведерському палаці з переконанням, що скоро нація, стомившись від неспроможності партій і парламенту, покличе його назад. Він не помилився - через тиждень після обрання Г. Нерутовича було вбито членом «ендеції» Егіліушем Невядомським. Сейм обрав новим президентом Станіслава Войцеховського, але це не виправило становища - країна невідворотно скочувалася у прірву економічного безладу й міжпартійних чвар.
   1925 р. у Польщі налічувалося близько 300 тис. безробітних, зросли ціни і як наслідок активізувалися страйки і демонстрації. Сейм і уряди (за 8 років незалежності їх змінилося 13) виявляли цілковиту безпорадність. Чимало поляків, особливо з колишніх легіонерів, вірили, що лише Ю. Пілсудський спроможний нормалізувати ситуацію й створити чергове «диво». На початку квітня 1926 р. у Варшаві розпочалися антиурядові демонстрації під гаслами «Не дамо розікрасти Польщу! Хай живе Вождь Начальник Пілсудський!»
   12 травня 1926 р. віддані йому війська рушили на столицю й у триденних боях розбили урядові частини. Польське суспільство у своїй більшості підтримало переворот. У травневих боях загинуло кількасот і було поранено близько 1 тис. чоловік.
   С. Войцеховський і уряд подали у відставку і в історії Польщі розпочався період «санації».
   Демонстративно відмовившись від посади президента (ним став Ігнацій Мосьціцький), Ю. Пілсудський став повновладним господарем країни і надалі практично не зважав на сейм, блокуючи його діяльність різноманітними процедурними хитрощами. На терені економіки період «санації» виявився найсприятливішим в історії міжвоєнної Польщі, хоча не стільки завдяки політиці Ю. Пілсудського, скільки через сприятливі міжнародні чинники.
   Зокрема, у червні - грудні 1926 р. тривав потужний страйк британських гірників, який дав змогу збільшити експорт польського вугілля до Європи з 8 млн тонн у 1925 р. до 14 млн тонн у 1926 р. Навіть Англія змушена була купувати польське вугілля. Також зріс експорт зернових, деревини та інших товарів і сировини. Для зміцнення економіки в Польщі було створено економічні райони, залучено іноземний, зокрема німецький та американський капітали. У країні скоротилося безробіття, зміцнів злотий, вдалося збалансувати бюджет. Проте економічна криза, яка у Польщі досягла апогею в 1932 р., нівелювала перші успіхи: збанкрутувало понад 3 тис. підприємств, а кількість безробітних значно перевищила півмільйонну позначку.
   15 травня 1935 р. після тривалої хвороби Ю. Пілсудський помер. За заповітом його серце було поховане поряд з прахом матері на цвинтарі Росса у Вільно під плитою з надписом «Мати і серце сина», а мозок він заповів Університету Стефана Баторія. У Франції, СРСР та Німеччині було оголошено жалобу.
   По смерті Ю. Пілсудського польську політику визначали три діячі епохи «санації»: президент І. Мосьціцький, міністр закордонних справ Юзеф Бек та генеральний інспектор збройних сил Е. Ридз-Смігли.

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

_{Планування з всесвітньої історії, підручники та книги онлайн, курси та завдання з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.