Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 6 клас. Повні уроки>>Географія: 'Робота вітру, морів та льодовиків

§20. Походження материків і океанів

      Два погляди на одну проблему. Як виникли сучасні материки і океани? Чи завжди вони були на своїх сучасних місцях і там же й залишаться в майбутньому? Всі ці питання ще 100 років тому вважалися б недоречними. Тоді відповідь буда однозначна: материки нікуди не пересували, а були завжди на своїх сучасних місцях. Проте протягом ХХ ст. було зібрано достатньо доказів протилежного. Вам вже відомо про існування вікових горизонтальних та вертикальних рухів літосферних плит. Тоді як можна пояснити формування сучасних материків і океанів?
       Існує кілька гіпотез (на¬укових припущень), які намагаються розв’язують цю проблему. За однією з них, спочатку на Землі утворилася кора оке¬анічного типу. Потім, під впливом внутрішніх процесів Землі, товща земної кори поступово збільшувалася і відбулося утворення кори материкового типу.
      До початку XX ст. панувала теорія фіксизму (з французької – закріплювати), за якою вважали, що земна поверхня впродовж історії свого розвитку не зазнавала істотних змін, тобто материків завжди було шість і вони практично не змінювали свого положення. Ця теорія визнає лише вікові вертикальні рухи окремих ділянок Землі.
      Пізніше, з роз¬витком науки і техніки, а також накопиченням значної кількості фактів, стало очевидним, що літосфера здійснює як вертикальні, так і горизонтальні рухи. Так з'явилася те¬орія мобілізму (з латини – рухомий), яка з кожним роком збільшує кількість аргументів на свою користь. Відповідно з нею материки і океани неодноразово змінювали свої абриси та своє положення на Землі.
     Гіпотеза дрейфу материків. Ще за часів давніх греків  існувала легенда про те, що в Атлантичному океані існував величезний родючий густонаселений острів Атлантида, розміщений на захід від Європи. Через сильний землетрус острів зник під водами океану. Питання про існування й причини загибелі Атлантиди в науці так і залишаються спірними.
     Проте у другій половині ХІХ ст. російський вчений-самоук Євген Біханов, роздивляючись карту світу, помітив, наскільки збігаються абриси континентів по обидва боки Атлантичного океану. Тоді вчений висловив припущення, що міфологічна Атлантида не зникла на дні океану, а відсунулася на захід від Європи.
     Горизонтальні переміщення континентів знайшли своє підтвердження в гіпотезі дрейфу материків («дрейф» у перекладі з гол¬ландської – плавати). Її автором є німецький геофізик Альфред Вегенер. У 1912 р. вийшла його книжка «Поход¬ження материків і океанів», у якій він, спираючись на подібність абрисів берегової лінії Африки та Південної Америки, робить припущення, що у палеозойську та на початок мезозойської ери, кілька сот мільйонів років тому, на Землі існував єдиний масив суходолу – веле¬тенський материк Пангея (з грецької – вся земля), оточений океаном Панталасса (з грецької – все море).
     Потім, в середині мезозойської ери, приблизно 200 млн. років тому, на думку А. Вегенера, Пангея почала розколюватися, як величезна крижина, на дві частини –південну Гондвану та північну Лавразію. Між ними виник океан Тетіс, названий так вченими на честь грецької богині моря.
     Ще пізніше, в кінці мезозойської ери, Гондвана почала розколюватися, а її уламки розповзатися в різні боки. Спочатку відокремилися Австралія з Антарктидою, як єдина ділянка суходолу й виник Індійський океан. Згодом, розійшлися Африка й Південна Америка. Так почав формуватися Атлантичний океан. На початку кайнозойської ери, близько 65-70 млн. років тому, Антарктида відійшла від Австралії і зайняла своє сучасне положення в районі Південного полюсу. В цей же час Лавразія розділилася на Північну Америку й Євразію. При цьому завершилося остаточне формування Атлантичного океану та виник Північний Льодовитий океан. Так утворилися сучасні материки й океани. Вони, як крижини на поверхні води, пересувались по поверхні астеносфери, поки не зайняли свого сучасного положення. Отже, розміщення материків – результат тривалого процесу розвитку Землі.
     Докази дрейфу материків. Свою гіпотезу пересування материків А. Вегенер довів лише одним доказом – подібністю берегових ліній сучасний материків. Неповну їх відповідність вчений пояснював руйнуванням берегів морем та віковими вертикальними рухами в літосфері.
     Нині гіпотеза дрейфу материків знайшла багато інших, більш вагомих доказів. Зокрема, в гірських породах мезозойського віку, що нині знаходяться на різних  материках, були виявлені рештки однакових давніх рослин та тварин. Наприклад, ще на початку ХХ ст. в Африці та Південній Америці знайшли скелети однакових прісноводних динозаврів, а в кінці 60-хх рр. ХХ ст. рештки таких само тварин виявили в Антарктиді. Це беззаперечно свідчить про те, що в минулому ці материки були з’єднані, адже ці прісноводні тварини не могли долати величезні океанічні простори, що розділяють сучасні материки. Також були знайдені рештки сумчастих тварин на всіх материках, що говорить про їх вільне пересуванням великими просторами давнього суходолу. Нині ж сумчасті збереглися в Австралії. Здивували й поклади кам’яного вугілля в Антарктиді (Згадайте, як утворюється кам’яне вугілля). Ці знахідки наштовхнули на висновок, що сучасний льодовий материк не завжди був холодним, а значить він був розміщений в іншому місці. Під час формування товщ вугілля Антарктида була заселена теплолюбними та вологолюбними деревоподібними папоротями.
     Переконливими доказами єдності в минулому материків є подібні гірські породи на різних материках. Вивчаючи дно океанів, фахівці визначили вік гірських порід на ньому. Виявилося, що наймолодші гірські породи магматичного походження знаходяться вздовж серединних океанічних хребтів, де йде розсування літосферних плит. Осадові породи тут зовсім відсутні. (Згадайте, як і де в океанах формується молода земна кора). А чим далі від цих хребтів в бік материків, тим земна кора стає більш давньою, зростає товща осадових порід. Це свідчить про поступове розсування літосферних плит та омолодження океанічного дна.
     Спираючись на погляди А. Вегенера та на численні докази, сорок років тому з'явилася наукова теорія руху (тектоніки) літосферних плит. За цією теорією мандрують не самі материки, а літосферні плити. Материки є лише їх частинами.
     Погляд у майбутнє. Літосферні плити продовжують свої переміщення. Тому абриси материків і океанів будуть змінюватися й в майбутньому. Завдяки сучасній техніці, зокрема лазерному вимірюванню та космічним зйомкам, вдалося встановити напрями пересування літосферних плит й скласти спеціальні географічні карти. Виходячи з них вчені вважають, що через 50 млн. років Австралія віддрейфує на північ. Середземне море звузиться і стане протокою. Індійський та Атлантичний океани розширяться. З’являться й нові океани, проте не зразу вони будуть такими широкими, як сучасні. Їх появу прогнозують на місці сучасного озера Байкал в Євразії та озер на сході Африки. Ці водойми є глибокими рифтами, в межах яких вже розпочалося розсування літосферних плит.

Висновки:
1.    Існують різні гіпотези про походження материків і оке¬анів. Найбільш достовірною та аргументованою вважають гіпотезу дрейфу материків Альфреда Вегенера, за якою всі сучасні материки утворилися з єдиного давнього материка Пангея.
2.    Теорія руху літосферних плит пояснює сучасний розви¬ток материків та океанів і дає можливість передбачити їх зміни у майбутньому.

Питання для самоконтролю:
1.    Які існують гіпотези про походження сучасних материків і океанів?
2.    Розкажіть, як формувалися сучасні материки й океани за гіпотезою дрейфу материків Альфреда Вегенера.
3.    Які наводять докази горизонтальному переміщенню літосферних плит?
4.    Чому абриси материків і океанів й надалі змінюватимуться?
5.    Поміркуйте, яке практичне значення має вивчення питання про походження материків і океанів.


Загальна географія, 6 клас.

Надіслано викладачами Міжнародного ліцею Гранд

С.Г. Кобернік, Р.Р. Коваленко

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.