Тема: Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст. Мета: Аналіз стилю модерн, характерні особливості модернізму в поезії XX ст. Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Культура ХХ століття розвивалася в декількох паралельних напрямах. Різноманіття стилів і методів в культурі ХХ століття, що відійшли від класичних прийомів художньої творчості, отримало назву модернізм (від фр modern -- новітній, сучасний) -- загальне умовне позначення напрямів мистецтва XX ст., для яких характерна відмова від традиційних методів художнього відображення світу.
В цілому це сукупність естетичних шкіл і перебігу кінця ХIХ - почала ХХ ст., що характеризуються розривом з традиційними реалістичними течіями. Найбільш яскраві напрями модернізму, що проявили себе найдинамічніше в першій половині XX в.: дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, фовізм, супрематизм. Першим в XX столітті перебігом модерністського мистецтва вважається фовізм. Фовістамі назвала французька критика групу молодих художників, в яку входили А. Матісс, А. Дерен, М. Вламінк, А. Марке і ін. Їх спільна виставкова діяльність була найбільш інтенсивною в 1902--1907 рр.
Фовісти не мали власної теорії, маніфесту. Учасників групи об'єднувало лише прагнення до образотворчих експериментів з кольором. Для фовістів характерне прагнення до яскравого відкритого кольору, який вони широко використовували в жанрі пейзажу. Дадаїзм виник у Швейцарії серед інтелігенції, схильної в своєму протесті проти війни до своєрідного художнього епатажу. Засновниками дадаїзму були поети Т. Тцара І Р. Гюль-Зенбек, художник Г. Арп і ін. Дадаїсти випускали маніфести і журнал «Кабаре Вольтер» (1916--1917), своїми імпровізованими скандальними театральними постановками намагалися зламати сталі уявлення про існуючі види і жанри мистецтва. Сюрреалізм (від фр. surrealisme -- надреалізм, ) --
авангардистський напрям в художній культурі XX ст., що проголосило зображення сфери несвідомого головною метою мистецтва. Як самостійний художній напрям сюрреалізм виник в 20-х рр. XX ст. у Франції. В 1924 р. в Парижі був опублікований «Перший маніфест сюрреалізму». Його автор французький поет А. Вретон проголосив вихідну модель сюрреалізму, беручи за основу психоаналіз 3. Фрейда і К.Г. Юнга. У літературі даного напряму визначним став принцип «автоматичного письма», тобто швидкісному запису перших слів, що прийшли в голову, або уривків мови у всьому їх химерному поєднанні. Ключовим поняттям сюрреалізму стають «марення» або «сни» (Л. Арагон «Хвиля марень» -- есе, 1924) .Сновидіння, галюцинації, марення, містичні бачення -- весь цей досвід несвідомого вираження духу і є суть творчості поетів-сюрреалістів. Літературний образ сюрреалізму -- це панування випадковості при його виникненні. Вельми популярні були твори А. Бретону, Л. Арагона, П. Елюара. Експресіонізм (від латів. expressio -- вираження)
-- художній напрям в мистецтві Німеччини, що склався в першій чверті XX ст. Початок нового напряму була діяльність художників дрезденськой групи «Міст» (1905). До неї увійшли Е. Кирхнер, Е. Хекель, О. Мюллер і ін. У культурологічних трактатах експресіоністів йшлося про перетворення світу силоміць людського духу і робилися спроби знайти загальне для всіх у сфері духовного і суспільного життя. Глибоку симпатію до ідей нової, містичної «соборності» і «міфотворчості» визнала поезія модерністів, в такому різновиді як символізм. Прагнучи заговорити на мові небувалих образів, символісти не лише не відкидали традиції класичної поезії, але, навпаки, намагалися збудувати свою «нову» мову на основі древніх архаїчних образів. Не випадковий, тому ентузіазм, з яким символісти відносилися до класичної міфології (француз П. Валері, англієць Т. Еліот), до національних фольклорних персонажів (ірландець В. Йєтс), до древніх езотеричних учень і їх сучасних модифікацій -- теософії, антропософії (той же В. Йєтс, що створив власну містичну систему).
Але особливо виразно цей процес визначився в Росії. Російські символісти (Вяч. Іванов, А. Білий, Ст Хлєбніков, ранній А. Блок) проголосили свідому, теоретично оформлену установку на міф, фольклор, архаїку. Вяч. Іванов оголосив міф, фольклорну стихію, запас живої старовинності взагалі «джерелом і визначником символічної енергії, символічного сенсу». Неологізми Андрія Білого невід’ємний від його дослідів. В. Хлєбніков пропонував розглядати своє мистецтво як основу таємного знання, а себе -- як посередника між космосом і людством, що володіє «заклинальною» силою, магією слів. («Слово управляється мозком, мозок -- руками, руки -- царствами»). Інші угрупування модерністської поезії встали на дорогу як можна повнішого розриву з поетичною традицією, бунту проти звичних норм віршованої мови, на дорогу бурхливого слово утворення, що інколи доходить до крайнощів «незрозумілої мови». Всі ці групи модерністської «бурі і натиску» дали культурі ряд великих поетів (Р. Аполлінер, В. аяковський, П. Елюар, Л. Арагон, І. Бехер, Ф. Гарсіа Лорка і ін.).
На відміну від символістів, з їх прагненням виразити непрямими натяками об'єктивно суще, для бунтарського перебігу модерністської поезії характерніший творчий індивідуалізм, культ новаторського, відкритого технічного прийому. При всій відмінності перебігу модерністської поезії, їх ріднить негативне відношення до логічного початку в поетичному творі, зведення до мінімуму ролі думки, силогізму і висунення на перший план дилогічних зв'язків, заснованих на можливостях внутрішньої форми слова. Так була, по суті, створена школа експериментальної поетики, «поезія для поетів».
У витоків модерністської прози стоїть творчість австрійського письменника Франца Кафки. Саме світобачення представляється Ф. Кафці трагічним і ворожим людині, безсилій і приреченій страждати. Сюжети Ф. Кафки («Процес», «Замокнув», «Америка» і ін.) нагадують страшні сни. Вони з незвичайною точністю, навіть педантизмом змальовують світ, де людина і інші тварюки підвладні священним, але смутно, недоступним повному розумінню законів, вони ведуть небезпечну для життя гру, вийти з якої не в силах. Правила цієї гри дивні, складні і, мабуть, але повне оволодіння ними протягом одного людського життя неможливе, а значення їх, як би по приході невідомої сили, що панує тут, постійно змінюється. Люди живуть тут з відчуттям смутної потреби захищеності, але вони безнадійно заплуталися в собі і раді б покорятися, та не знають кому. Вони раді б творити добро, але дорога до нього перегороджена, вони чують заклик таємничого Бога -- і не можуть знайти його.
Нерозуміння і страх утворюють цей світ, багатий істотами, що населяють його, багатий подіями, багатий чудовими поетичним знахідками і глибоко трагічними притчами про невимовне. Цим виставам багато в чому співзвучні роботи екзистенціалістів, з тією лише різницею, що, на відміну від Ф. Кафки, в романах і повістях представників цієї модерністської течії наявна спроба довести до свого роду обов'язковості концепцію людини, яка сама собі наказує норми поведінки і поступає так через свій душевний пристрій, через етичне «випадання» із звичного соціуму і вимушеної самоти усередині ворожості сущого. Екзистенціалізм в прозі придбав досконалість у Франції до і після другої світової війни в творах Же.-П. Сартра і А. Камю. Окрім них екзистенціалізм дав літературі А. Мальро і С. де Бовуар, Г. Марселя і Ж. Ануя, а також іспанця М. де Унамуно, американця Дж. Болдуіна, англійця У. Голдінга і ін. Яка ж подальша доля модерна. Чи помер він назавжди. Модерн був забутий майже на 50 років, і раптом сталося диво -- про нього пригадали. Він знову знадобився, він знову відродився -- хай в іншому одязі, фарбах і формах -- і не стільки в живописі, скільки в житті і побуті. Його витягували із запорошених бібліотек і нудних музеїв і привели на вулицю, на площі, на стадіони рок-концертів, Це зробили «діти» 60-х років. Модерн «співпав» зі світоглядом хіппі, з їх протестом проти бездушного техніцизму, з їх тягою до природності, до природи і, головне, з їх захопленням Сходом.
Модерн відродився в рок-культурі, а рок-культура -- це теж цілий світ (якому довго не надавали серйозного значення), це ціла «своя культура» усередині іншої, чужої. Модерн відродився в одязі хіппі і рок-музикантів, в оформленні рок-пластинок, в плакатах рок-концертів, в розфарбовуванні роллс-ройсів, у фільмі «Жовта підводна лодка»-- кіно шедевр шестидесятих років. І так же, як на початку століття, не дивлячись на те, що цей неомодерн вийшов, на «демократичну вулицю», він знову залишився в очах «нормальної більшості» чимось дивним, нетутешнім, таким, що не вписується в буденне життя, чудасією елітарної групи молоді (хоча ця елітарна група, на відміну від груп «денді» початку століття, налічувала мільйони). Разом із занепадом рок-культури зникли різнокольорові галюцинації, розвіявся дим ілюзій, а з ними пішов, як і на початку століття, неомодерн і знову взяло в гору над типовими західними напрями: гіперреалізм, соцарт, «нові дикі», концептуалізм. «Модерн «заснув» подібно до сплячої царівни до кращих часів, в очікуванні тих днів; коли з'являться нові «денді», нові «діти-квіти» і захочуть вдихати його терпкий, незвичний, східний аромат».
Список використаної літератури:
Урок на тему истанн:Модернізм в поезії 20 ст., Куркич, Л. В.., учителя світової літератури, м. Донецьк, сш № 17
Урок на тему истанн:Модернізм в літературі, Федоришиной, Л. В.., учителя зарубіжної літератури, м. Кам'янець Подільський, сш №1
Шалагінов, Борис Борисович Зарубіжна література. Від античності до першої половини XIX століття: Історико-естетичний нарис: Навч. посіб. для студ. вузів.- К: Вид. дім. "КМ Академія", 2004.- 360с
Історія російської культури. Ч. 2./Л.Г. Березова Н.П. Берлякова - Москва ВЛАДОС 2002 Культурология. Теория и история культуры. Учебное пособие. М., 1996. - Раздел II, III, IV. Кондаков И.В. Введение в историю русской культуры. М., 1997
Відредаговано і надіслано: Пилипенко В. В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
