KNOWLEDGE HYPERMARKET


Протистояння митця та філістера — основний конфлікт казки-новели.

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Протистояння митця та філістера — основний конфлікт казки-новели. Сатирико-метафоричний зміст твору. Іронія і гротеск у творі. ТЛ. Визначення поняття гротеск.

Сатирична спрямованість казки. Як уже зазначалось, Гофман назвав свого «Малюка Цахеса» «витвором дуже нестримної і саркастичної фантазії». Сарказм (з грецької буквально: розриваю м'ясо) — це особливо їдка і гостро-ущиплива сатира, яка мас на меті висміювання тих або інших негативних явищ дійсності. Цікаво, що ще до виходу «Малюка Цахеса» у світ Берліном поповзли чутки про те, що казка містить у собі політичну сатиру і що наймовірніше вона буде заборонена до друку. Справді, повість Гофмана за своїм пафосом є політичною сатирою, спрямованою передусім на ту систему суспільно-політичних відносин, що панувала в тогочасній Німеччині. У своїй повісті Гофман створює масштабний гротескний образ німецької дійсності, який характеризує побут, звичаї, мораль, життєві цінності та інтереси основних суспільних сил тодішньої Німеччини: й обивателів з вузьким колом філістерських інтересів, й освіченого «ентузіаста», який прагне вищих, духовних цінностей, і пихатих та обмежених представників вищих державних інституцій — судових і політичних радників, міністрів, князів, а також представників науки та освіти, що в загальній атмосфері лицемірства й невігластва хизуються своєю псевдоосвіченістю. В дзеркалі фантастичного гротеску відображаються соціальні реалії епохи: необмеженість абсолютистської влади, тупе вірнопідданство обивателів, торжество деспотизму та беззаконня.


У Керепесі легко впізнаються типові прикмети одного з тих карликових князівств, на які була поділена тогочасна Німеччина. Попри свою очевидну нікчемність, кожне з таких князівств (і змальоване в повісті Гофмана не виняток) мало неабиякі великодержавні амбіції і претендувало на значну політичну вагу, хоча насправді давно перетворилось на змертвілу бюрократичну машину, де процвітали самодурство та безпринципний кар'єризм. При дворі можна легко було втертися в довіру до князя й отримати високу посаду, позичивши, наприклад, йому «шість дукатів і тим визволивши його з великої халепи» або запропонувавши «чудовий засіб для виведення масних плям» з кашемірових штанів міністра. Як ілайвищі урядовці, чиновники середньої ланки також зайняті нікчемними та дріб'язковими справами, на зразок того, «як найкраще приладнати стрічку Зелено-плямистого Тигра міністрові Циноберу».
 
Абсурдність держави та її політики підтримується й офіційною наукою. В її гротескному образі Гофман пародіює псевдопросвітницькі реформи, впровадження яких стало для багатьох карликових князівств Німеччини своєрідною
модою. Кумедно і те, що з ідеєю цих реформ у творі виступає  колишній камердинер князя, призначений на посаду першого міністра. «Прислухаючись до порад свого міністра, князь  Пафнутій наказує надрукувати великими літерами і прибити на всіх стінах едикт1, де було б сказано, що "введено  освіту" і що кожен повинен рахуватися з цим». Але такими "заходами" не вичерпується реформаторський запал князя і його міністра: «Перше ніж розпочнемо освіту, себто перше ніж вирубаємо навколишні ліси, зробимо річку судноплавною, розведемо картоплю, полагодимо школи, понасаджуємо тополь і акацій, молодь навчимо співати на два голоси вранішніх та вечірніх пісень, прокладемо дороги й накажемо прищепити віспу, треба буде вигнати з країни всіх людей небезпечних настроїв, що самі не слухаються розуму і інших зводять з глузду своїми витребеньками».


Гофман пародіює у такий спосіб не саму ідеологію Просвітництва, а ті карикатурні форми, в яких вона запроваджується німецькими князьками, що намагаються пристосувати її до своїх амбіційних потреб. Вводячи серед підданих «освіту», викорінюючи забобони, виганяючи з країни фей і чаклунів, князі та їхні міністри тим самим нещадно переслідують світ фантазії та поезії з їх духовними цінностями і використовують просвітницькі гасла як знаряддя «наукового» обґрунтування, себто маскування, справжніх, деспотичних важелів управління державою. Зрештою, не лише владна верхівка й офіційна наука та освіта, а й суспільство в цілому піддаються в гофманівській повісті нещадній критиці. її осереддям стає образ Цахеса, який насамперед віддзеркалює нікчемність і вульгарність потреб та прагнень філістерського середовища, знецінення або й втрату суспільством справжніх моральних орієнтирів і високих духовних ідеалів, мовчазну готовність не лише схилятися перед деспотизмом влади й абсурдністю встановлюваних нею законів і норм життєвої поведінки, а й при цьому сприймати як належне і навіть украй необхідне суспільне благо її цинізм та лицемірну, антилюдяну сутність.

Не минає письменник у повісті своєю критичною увагою й окремі негативні явища, пов'язані зі світом ентузіастів. Щоправда, тут комічний пафос письменника істотно пом'якшується і з гостросатиричного стає поблажливо-іронічним. Стверджуючи (в образі Бальтазара та його однодумців) високі романтичні ідеали, письменник водночас з гіркотою змушений констатувати, що, по-перше, ці романтичні ідеали в умовах жорсткої прагматичної дійсності з її користолюбною мораллю дедалі більше стають схожими на недосяжну казку, позбавлену будь-яких реальних важелів впливу на суспільство (про це, наприклад, свідчить той факт, що пере- могу над Цахесом вдається здобути лише за допомогою втручання фантастичних сил), і, по-друге, сама межа між світом філістерів та ентузіастів стає надто хисткою і непевною (це не менш красномовно засвідчує той факт, що після подолання Цахеса Бальтазар і Кандіда по суті перетворюються на звичайнісіньких обивателів, які втішаються маленькими клопотами невибагливого повсякденного сімейного побуту).


В персонажах повісті Гофмана знайшли своє відображення представники майже всіх суспільних прошарків, професійних і кастових груп тогочасної Німеччини. Як і в інших творах письменника, персонажі повісті «Малюк Цахес» чітко діляться за своєю належністю до двох різко протиставлених світів — світу обивательської, філістерської моралі та світу ентузіастів, митців або принаймні палких поціновувачів мистецтва, особистостей високоморальних, здатних неординарно мислити, захоплюватись красою природи й духовним багатством людини. Більшість персонажів повісті живуть і діють у створеній письменником умовно-історичній реальності маленького німецького князівства, але серед них є й такі, які одночасно перебувають у двох світах — реальному та казковому. До цієї категорії персонажів належать у першу чергу чародії — Рожа-Гожа та Проспер Альпанус, а також частково малюк Цахес і поет Бальтазар.


Основний конфлікт гофманівської повісті — зіткнення ентузіаста-митця з користолюбним філістером — найбільш яскраво втілений в образах центральних героїв твору — студента-поета Бальтазара і лицемірного кар'єриста Цахеса на прізвисько Цинобер.


Бальтазар. Автор дає портретне зображення «стрункого юнака років двадцяти трьох чи чотирьох, із темних блискучих очей якого проречистими словами промовляє жвавий і ясний розум. Його погляд можна було б назвати майже сміливим, коли б не мрійна туга, що легким серпанком лягла на бліде обличчя і пригасила жагуче проміння очей». Творча натура, яка протистоїть світу філістерської буден-ності, Бальтазар наділений неабияким поетичним хистом, розуміється на музиці, здатен по-справжньому кохати. Ці  та інші риси характеру Бальтазара красномовно свідчать про його належність до світу гофманівських ентузіастів.  Словами іншого героя, чарівника Проспера Альпануса, автор підкреслює особливі душевні якості Бальтазара: «Я люблю, — повів далі Проспер Альпанус, — люблю юнаків, які так, як ти оце, Бальтазаре, в чистому серці своєму носять тугу й кохання і в грудях у яких ще звучать акорди, що лунали в далекій країні, повній божественних див, — у моїй вітчизні. Щасливці, обдаровані цією внутрішньою музикою, — єдині, кого можна назвати поетами, хоча багатьох з них і лають за те, що вони беруть у руки перший-ліпший контрабас, починають будь-як грати і деренчання бідолашних струн під своїми кулаками вважають за чудову музику, яка бринить із глибини їхньої душі. Я знаю, мій любий Бальтазаре, тобі часом здається, ніби ти розумієш дзюркіт струмочків, шум дерев, навіть здається, ніби полум'яна вечірня зоря промовляє до тебе словами! Атож, Бальтазаре, в такі хвилини ти справді розумієш дивовижні голоси природи, бо в твоїй власній душі здіймається божественний звук, який зроджує чудова гармонія найпотаємніших глибин природи».


Бальтазар наділений також чарівною романтичною уявою, яка дозволяє йому жити одночасно у двох світах — реальному і фантастичному. Ця властивість героя особливо яскраво виявляється в епізоді, коли Бальтазар зі своїм другом Фабіаном відвідують садибу Проспера Альпануса. Баль-тазару, на відміну від розважливого Фабіана, все здається тут незвичайним: карета — кришталевою раковиною, кучер — сріблястим фазаном, лакей — золотим жуком. Ці ж риси допомагають Бальтазарові не піддатися чарам Цахеса: коли з появою маленького чудовиська все місто немовби занурюється в стан масового гіпнозу, Бальтазар (та ще кілька інших героїв, таких самих ентузіастів) не втрачає здатності бачити справжнє обличчя й нікчемну суть Цахеса.


Водночас Бальтазар не відірваний від світу, не замріяний у свої романтичні фантазії. Він займає активну життєву позицію і рішуче вступає на шлях боротьби з підступним ворогом. Справедливість, зрештою, перемагає, і саме Бальтазар стане тим героєм, який позбавить Цахеса можливості чинити зло. Проте здобуте героєм щастя з коханою Кандідою має не такий уже й поетичний вигляд, і романтична мрія Бальтазара більше скидається на звичайне обивательське існування. У винагороду за всі страждання Бальтазар отримує від Проспера Альпануса город, де росте «найкраща капуста», кухню, де «з горщиків ніколи нічого не збігає і жодна страва не пригорає», дім, у якому не б'ється ні фарфор, ні скло, не забруднюються килими та покриття на стільцях... Таким чином, в образі Бальтазара звучать й елементи авторської іронії та сумніву щодо реальної значимості та справжнього місця в житті суспільства романтичних ідеалів і цінностей, адже й Бальтазар перемагає свого ворога не самотужки, а тільки скориставшись допомогою фантастичних сил.

Цахес. Образ Цахеса, як гадають дослідники творчості Гофмана, міг бути навіяний письменнику малюнками Жака Калло, в колекції якого була ціла серія карикатур з гротескними образами потворних горбанів. Деякі з цих малюнків сприймаються як портрети гофманівського Цахеса: «Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п'яді на зріст, що досі лежав у коробі впоперек, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного скошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі, — проява, та й годі».


Фея Рожа-Гожа виявила милосердя до маленької потвори і наділила Цахеса трьома чарівними волосками, що мали магічну силу: «Патронеса фон Рожа-Гожа, чи, власне, славетна фея Рожабельверде, бо це саме вона і є, знайшла малу потвору на дорозі. Фея так думала: коли природа, немов мачуха, скривдила його, то вона нагородить малого дивним таємничим даром, завдяки якому все, що хтось доброго подумає, скаже чи зробить у його присутності, йтиме на його рахунок, ба навіть сам він у товаристві освічених, розумних, дотепних людей буде шанований як освічений, розумний, дотепний, і взагалі його матимуть за найкращого з тих, серед кого він перебуватиме».


Діставши чарівний дар і «з пихи узявши собі пишне ім'я Цинобер», Цахес починає стрімке кар'єрне сходження, з неймовірною швидкістю перестрибуючи з одного суспільного щабля на інший. Спочатку він потрапляє на виховання в дім пастора, далі з листом від нього з'являється в Керепесі, де вражає професора Моша Терпіна: «Бо ж гляньте тільки на його величну постать, на його благородну, невимушену поведінку. Він, напевне, князівської крові, а можливо, що й королівський син!» Без завершення університетського курсу Цахес призначається чиновником з важливих доручень, а далі робить блискучу кар'єру і стає зрештою першим міністром у князя Барсануфа. Сила золотих волосинок така велика, що Цахесом присвоюється все: багатство, влада, таланти, навіть кохання чарівної Кандіди, нареченої поета Бальтазара. Цахес готовий знищити й самого Бальтазара, але у фіналі повісті все обертається не на його користь: таємницю маленької потвори розкрито, а його самого — руками Бальтазара — позбавлено чарівних можливостей.


Свою помилку змушена була визнати й сама фея Рожа-Гожа: «Бідний Цахесе! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу і збудить внутрішній голос, що скаже тобі: "Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!" Але ніякий внутрішній голос у тобі не прокинувся. Твій зашкарублий, мертвий дух не зміг піднестись, ти не позбувся своєї дурості, брутальності, невихованості».


Цахес у повісті Гофмана — одна з тих потворних істот, що представляють огидний світ філістерської моралі, але значення саме його образу набагато складніше, ніж інших пер-сонажів-філістерів, і не піддається однозначному тлумаченню. Сенс образу Цахеса дослідники вбачають то в глузуванні з суспільства, в якому має значення лише видимість, а не справжні заслуги, то в спростуванні влади золота, що його символізують золоті волосини на голові Цахеса, то в змалюванні несправедливого і нерівномірного розподілу матеріальних та духовних благ у користолюбному суспільстві, то в іронії над просвітниками, які на практиці часто сприймають за істину те, що насправді виявляє себе як фантастична ілюзія.


Ним можна говорити и про те, що в більш загальному, символічному сенсі образ Цахеса є уособленням найпо- творніших темних інстинктів людини, пов'язаних з ба- жанням звеличення і здобуття необмеженої деспотичної влади над душами та умами  інших людей. При цьому найстрашнішим у творі Гофмана є навіть не стільки сам по собі образ потвори Цахеса, скільки те, що уособлювані ним аморальні якості, не маючи насправді нічого магічного у своїй глибинній суті, чинять магічну дію на суспільство, яке, вочевидь, внутрішньо готове їх сприйняти як щось належне, як норму власної життєвої поведінки. Чи не про це свідчить одна з фінальних сцен повісті, в якій, навіть після того, як чари Цахеса вже розвіялись, йому самому влаштовують урочистий похорон? Можливо, саме тому в повісті    Гофмана немає й жодного по-справжньому позитивного героя, адже кожний із персонажів письменника отримує від нього персональний критичний рахунок, міра сумніву та глузування якого пропорційні мірі віддаленості персонажа від того нездійсненного романтичного ідеалу, якому сам Гофман залишився вірним до останніх днів свого життя. Українською мовою твори Гофмана перекладали Євген Попович і Сидір Сакидон. Поетичний образ німецького письменника-романтика змалював Микола Бажан у поемі «Гофманова ніч».

Куточок допитливого
• Гофман любив працювати в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а на лампу надівав то білий, то зелений, то блакитний абажур. Найчастіше Гофман починав писати вночі. Часто бувало так, що похмурі фантазії, які тіснилися у свідомості письменника, розбурхувались настільки, що він сам починав їх жахатися. Тоді він будив дружину, і вона сиділа біля нього і плела панчохи, а він продовжував писати.


• Працюючи капельмейстром театру в Бамберзі, Гофман часто відвідував популярний у місті ресторанчик «Білі троянди», куди на нього приходили подивитися місцеві обивателі. Інколи це настільки дратувало Гофмана, що він починав відверто їх ображати. Коли театр припинив своє існування, а Гофман укотре залишився без коштів, ті самі обивателі користувалися найменшою нагодою дошкулити Гофману, нагадуючи йому, що він звичайнісінький учитель музики і не більше. Так у свідомості письменника виникла ідея поділити членів суспільства на філістерів та ентузіастів.


• Чи не єдиним гофманівським твором, у якому письменник з неприхованою симпатією ставиться до філістерства, є роман «Життєва філософія кота Мурра». У Мурра був справжній життєвий прототип. Влітку 1818 р. друзі подарували письменникові маленьке смугасте кошеня, яке він назвав Мурром і дуже полюбив. Якось Гофман помітив, що Мурр любить спати на його паперах. «Можливо, цей розумний кіт, поки ніхто не бачить, і сам щось пише?» — посміхнувся письменник. Кіт захворів і в 1821 р. помер, а засмучений Гофман сів писати роман, присвячений улюб-ленцеві-філістеру. Другим головним героєм роману став невтомний ентузіаст — музикант Йоганнес Крейслер, в образі якого Гофман, звісно ж, змалював самого себе. У фіналі роману Гофман адресував котові такі слова: «...я тебе любив, любив набагато сильніше, ніж багатьох людей». Менше ніж через рік господаря Мурра також не стало.


• Існує цікаве припущення, що одним із прототипів потворного малюка Цахеса був не хто інший, як сам французький імператор Наполеон. Відомо, що Гофман сприймав Наполеона мало не як особистого ворога і мав для цього всі підстави. Після вступу французів до Варшави Гофман втратив роботу. Тікаючи від війни, загинула його донька, а дружина дістала важку травму.

Внаслідок поневірянь захворів і сам письменник. В Берліні, заробляючи на хліб, Гофман, зокрема, продавав карикатури із зображенням Наполеона. Одного разу Гофман потрапив зі своєю театральною трупою в самий вир боїв біля Дрездена і навіть бачив здаля самого Наполеона. Пізніше Вальтер Скотт дорікатиме Гофманові за те, що він, бачивши такі важливі історичні події, писав не про них, а вигадував «якісь казочки». Можливо, саме тоді, поблизу Дрездена Гофман і побачив у постаті Наполеона щось таке, що потім утілиться в образі його Цахеса? Не дивно, що в образі крихітки Цахеса багато німецьких співвітчизників письменника побачили Наполеона — маленького на зріст, чванливого і зовні нічим не видатного вискочня-капрала, який стрімко злетів по кар'єрній драбині до імператора Франції.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

Планування зарубіжної літератури, підручники та книги з зарубіжної літератури 9 класу, курси та завдання з зарубіжної літератури для 9 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.