KNOWLEDGE HYPERMARKET


Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук.

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук.


З літератури реалізму

Від усіх попередніх ХІХ ст. відрізнятиметься точним і проникливим зображенням людського серця.

Стендаль XIX століття: ШТРИХИ ДО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПОРТРЕТА

Сутінки Просвітництва ХІХ ст. в історії людства було епохою настільки ж доленосною, наскільки динамічною та суперечливою. Розпочиналося воно під гуркіт наполеонівської артилерії, який чули Африка і Європа, Берлін і Москва, Аустерліц і Ватерлоо. Багато людей тоді ще вірили в те, що Бонапарт, цей «нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу за допомогою тільки своєї шпаги» (Стендаль, «Червоне і чорне»). Проте, досягши влади, палкий поборник свободи й ворог монархії сам став імператором, тобто монархом! Красиві лозунги обернулися на кривавий терор, а «засновані "перемогою розуму" суспільні й політичні установи виявилися злою, сміховинною карикатурою на блискучі обіцянки просвітників». Після поразки Наполеона (1815) до Парижа разом із військами антинаполеонівської коаліції (як тоді жартували — «в багажі союзників») повернулися Бурбони — члени королівської династії, що правила до Великої французької революції. Королем став Людовік XVIII. А одночасно з ними до країни повернулися також численні емігранти-арис-тократи, які свого часу втекли від революціонерів і втратили не лише маєтності, а й привілеї. Аристократи-емігранти «нічого не забули, але нічому й не навчалися», тож вони їхали додому з неприхованим прагненням помститися своїм кривдникам і негайно повернути не лише маєтки, а й колишню нічим не обмежену, абсолютну владу. Саме ті непрості для Франції часи зображені в романі Стендаля «Червоне і чорне» і повісті Оноре де Бальзака «Гобсек».

Zk.jpeg

Анн Луї Жироде де Русі Тріозон. Імператор Наполеон На початку ХІХ ст. перемога капіталізму над феодалізмом у більшості розвинутих країн світу ставала чимдалі очевиднішою. На зміну панування монархів і аристократів у Європі й США йшла влада «пана Дуката», «грошового мішка», яка триває й донині. Це був глобальний ідейно-політичний злам, незмірно більший, аніж загибель античного світу. Адже антична європейська цивілізація охоплювала переважно територію країн Середземномор'я та їх сусідніх колоній, натомість феодалізм поширився практично на половину земної кулі. Просвітники боролися проти споконвічного гніту аристократів, але нове гноблення — не феодальне, а капіталістичне — виявилося аж ніяк не легшим за старе. Ідейні натхненники боротьби за «свободу, рівність і братерство» виступали проти безроздільного панування церкви над життям людини та суспільства, але новий тягар «золотого теляти», гніт виснажливої гонитви за наживою виявився нічим не кращим за релігійний. Та він, власне, і перетворився на «нову релігію», яку сповідували й сповідують мільйони людей в усьому світі. Просвітники боролися за рівність усіх людей перед законом, а натомість несподівано отримали безмежну «любов до стяжання без жодної мети, стяжання задля стяжання» (І. Карпенко-Карий), яка своєрідно «урівняла» представників усіх суспільних станів і верств. Так, саме прагнення до збагачення «зрівняло» і старого неосвіченого теслю Сореля, і провінційного аристократа, мера міста Вер'єра пана де Реналя, і викладачів і учнів духовної семінарії в Безансоні, і найвище паризьке дворянство (Стендаль, «Червоне і чорне»). Дуже багато мислячих людей, зокрема письменників, різко негативно ставилися до доби панування «грошового мішка», до нових володарів владних крісел — буржуа. Недаремно французький письменник ХІХ ст. Гюстав Флобер підписував свої листи вельми промовисто й однозначно —  («Гюстав Флобер, буржуазоненависник»)...

Zk1.jpeg

Піраміда капіталістичної системи, на вершині якої — «грошовий мішок» Що й казати, гіркуватого присмаку набули на початку ХІХ ст. солодкі гасла просвітителів «Свобода!», «Рівність!», «Братерство!». Однак своєї привабливості вони не втратили, адже європейці добре запам'ятали слова Ґетевого Фауста: «Лиш той життя і волі гідний, хто б'ється день у день за них».

ФРАНЦІЯ. ПАРИЖ. НАПОЛЕОН У НАШОМУ ПОВСЯКДЕННІ

Мабуть, революціонери мають якусь магічну, до кінця не збагненну привабливість. Можливо, люди, які потерпають від гніту, але ніяк не наважуються повстати проти нього, з особливою повагою ставляться до тих, у кого на такий виступ стало сили й мужності? Так чи інакше, а на межі ^ІІІ-ХІХ ст. авторитет революційної Франції у світі був надзвичайно високим. Персоніфікованим утіленням Великої французької революції став Наполеон Бонапарт. Частина Європи його обожнювала, інші — ненавиділи, але не ігнорував ніхто. «Екзистенційне відлуння» (певні знаки, месиджі, артефакти) тих буремних подій уже так давно й глибоко ввійшло в наше повсякдення, що часто ми його навіть не помічаємо. Так, дивлячись на статую Свободи (цей новочас-ний Колосс Родоський) у Нью-Йорку, ми не завжди пригадуємо, що цю величну споруду Сполученим Штатам Америки до 100-річчя Декларації незалежності подарувала Франція, яка (бажаючи ослабити свого споконвічного сусіда-конкурента — Велику Британію) підтримувала США в боротьбі за незалежність. Так само рідко придивляємося й до американської доларової банкноти, де в центрі зображена «Декларація прав людини і громадянина», схвалена революційним французьким Конвентом 1791 р. А про те, що абсолютно неузгоджену систему одиниць вимірювання в Європі уніфікував Наполеон, пам'ятають лише фахівці. До цього в кожній країні була своя система мір. Так, відстань у Франції міряли льє, в Англії — милями, у Росії — верстами. І саме французи запропонували єдину й універсальну для всієї Європи та світу одиницю вимірювання — метр. У Парижі зібралася група авторитетних учених (з-поміж них уже знайомі вам енциклопедисти), які вирішили: нехай метром називається міра довжини, що дорівнює одній десятимільйонній частині чверті довжини меридіана, що проходить через Париж. Тоді ж за рішенням Наполеона з платини була відлита метрова лінійка шириною 25 мм, а товщиною 4 мм (еталон) і поміщена до архіву Французької академії наук, через що її назвали «архівним метром». Задля пропаганди наукової величі своєї країни французи не поскупилися: тоді ж, окрім архівного метра, було вилито так само з платини (але вже з домішкою нікелю) 31 автентичний еталон для того, щоб надіслати в різні країни континенту.


А що ж із вимірюванням ваги? Спробуйте не заплутатися, коли б вас попросили купити, скажімо, два фунти цукру або десяту частину від пуда борошна. Такий звичний нині кілограм — це вага одного квадратного дециметра води, узятої при температурі +4 °С з річки Сени. І знову Париж, Франція, Наполеон... Та дух бунтарства, У ХІХ ст. Європа й Америка вирували соне покути, найважчі ціально-політичними й національно-ви-розбиває пута» звольними рухами.  Так, у грудні (рос. декабрь, звідси — декабристи) 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі відбулося повстання прогресивно налаштованої частини російських дворян проти тиранії, за конституційний державний устрій. До речі, найрадикальніший центр де-кабризму знаходився в Україні, саме сюди (с. Кам'янка) навідувався О.Пушкін під час свого південного заслання (1820-1824). Виступ декабристів жорстоко придушили, п'ятьох його лідерів повісили, а інших заслали в Сибір. Розгром декабризму став сильним ударом по вільнолюбних ілюзіях і прагненнях ліберально налаштованої частини російського суспільства.


Політична відлига, що розпочалася було в Російській імперії, скінчилася лютим сибірським морозом. То чи могла література стояти осторонь цих подій, не реагуючи на настрої часу? Звичайно, не могла, недаремно ж ми з вами вже вели мову про принципову настроєву відмінність творчості поетів-сучасників: з одного боку, життєрадісність Олександра Пушкіна («Товаришу, зійде вона, / Зоря принадливого щастя, / Росія збудиться від сна, І на руїнах самовластя / Напише наші імена»1) і з іншого — песимізм, «світову скорботу» Михайла Лєрмонтова («Печально я дивлюсь на наше покоління!»2 або «І нудно, і сумно! — і нікому руку подать, / Як горе у душу прилине»3). Приблизно тоді ж в Італії, що перебувала під владою австрійців, набирав сили рух за національне визволення й об'єднання країни (один із його видатних очільників — знаменитий Джузеппе Гарі-бальді). У цьому русі активна роль належала таємним організаціям, створеним на зразок масонських лож, — карбонаріям (у перекладі — «вуглярам»), з якими мав зв'язки французький письменник Стендаль, який присвятив Італії чимало творів. Крім того, саме в ХІХ ст. активізувалася боротьба греків за незалежність від Османської імперії. Їхні вільнолюбні прагнення мали моральну підтримку в широких колах європейської громадськості. Зокрема, їм співчував своїми вільнолюбними віршами Дж. Байрон.

Zk2.jpeg

Пам'ятний знак у Києві на місці будинку, де відбувся таємний з'їзд Південного товариства декабристів Барикади в Парижі. 1848 р. У липні 1830 р. в Парижі відбулася ще одна революція, яка остаточно поклала край спробам реставрації у Франції феодально-монархічного устрою. Її основною рушійною силою стали робітники й ремісники. Внаслідок Липневої революції до влади прийшов ставленик торгово-промислової та банкової буржуазії король Луї Філіпп, який правив до Лютневої революції 1848 р. Майже одночасно з французьким спалахнуло національно-визвольне повстання у Варшаві (1830). Існує думка, що саме воно відвернуло увагу Росії від паризької Липневої революції та перешкодило царським військам придушити виступ французів. Однак виступ поляків росіяни придушили негайно. У різних європейських країнах 1848 р. був настільки багатий на революції, що його метафорично назвали «весною народів». Її початком стала Лютнева революція (1848) у Франції.

У 1851 р. у Франції стався черговий державний переворот, що призвів до встановлення Другої імперії. Ці події — виступ селян і ремісників на захист республіки — зображені в романі Еміля Золя «Кар'єра Ругонів». До влади прийшов ставленик буржуазії Наполеон ІІІ, який правив аж до початку франко-прусської війни (1870-1871), а точніше — до Вересневої революції 1870 р. Розігнання маніфестантів у Відні в 1848 р. А В ЦЕЙ ЧАС В УКРАЇНІ Одним із головних осередків гуртування грецьких національно-визвольних сил на початку ХІХ ст. стало українське місто Одеса, де й нині проживає чисельна грецька громада й функціонують грецькі церкви. Саме в цьому українському місті в 1814 р. була заснована загальнонаціональна таємна організація грецьких патріотів «Філікі етерія» («Спілка друзів»). її було створено на взірець таємної масонської ложі, або підпільного товариства карбонаріїв. Саме «Філікі етерія» підготувала грецьку революцію 1821-1829 рр., яка завершилася звільненням Греції з-під влади Османської імперії.

В Одесі за діяльністю напівтаємних грецьких товариств спостерігали (іноді долучаючись до неї) Олександр Пушкін і Адам Міцкевич, заслані на південь Російської імперії за вільнолюбні настрої та вірші. Після тривалої боротьби за звільнення з-під влади Туреччини Греція була проголошена незалежною державою (1830). Вітер перемін торкнувся навіть консервативної Російської імперії, де в 1861 р. було скасоване кріпосне право. Отже, недаремно велася боротьба за звільнення народу не лише політиками, а й письменниками: від Василя Капніста («Ода на рабство», 1783) до Тараса Шевченка та поетів «некрасовської школи». Адже сам її очіль-ник, «співець страждань народних», Микола Некрасов проголосив, що можна не бути поетом, але громадянином треба бути обов'язково. Принагідно варто зауважити, що Нові часи — це доба торжества Розуму і Науки: у ХІХ ст. вільнолюбні прагнення націй і класів отримали міцне наукове підґрунтя (саме тоді виникли чи сформувалися остаточно такі вчення, як анархізм, марксизм та ін.). Це було своєрідним продовженням справи доби Просвітництва з її улюбленими гаслами свободи, рівності, братерства. Саме цей зв'язок підкреслив (звертаючись до образу В. Бєлінського) російський поет Микола Некрасов: Ти нас гуманно мислити навчив, Про долю ти згадав свого народу Ти чи не перший в нас заговорив Про рівність, про братерство, про свободу. Переклад Ю. Ковбасенка «ВЕСНА НАРОДІВ» І «ЖАНДАРМ ЄВРОПИ» Після придушення європейських національних визвольних рухів у період «весни народів» до Росії міцно приклеївся ярлик «жандарма Європи», а її імператор Микола І чимдалі більше асоціювався на Заході з «новим Наполеоном», який хоче повторити спробу Бонапарта загарбати весь континент. Вельми символічно, що Микола І розпочав своє правління жорстоким придушенням вільнолюбства (виступу декабристів) у себе вдома. У художній літературі було запроваджено найсуворішу цензуру, придушення не лише вільнодумства, а й будь-якої самостійної думки, а у війську — так звану «паличну дисципліну», тупу муштру, коли за найменшу провину жертву проводили через стрій солдатів, які забивали її палицями до смерті. Недаремно російський письменник Лев Толстой назвав імператора не «Миколою Павловичем», а «Миколою Палкіним» (оповідання «Николай Палкин»). Подібні оцінки тогочасної ситуації знаходимо і в Тараса Шевченка («Я не нездужаю», 1858): Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола її приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру, Та й заходиться вже будить... Цю саму нетерпимість до будь-якого вільнолюбства Російська імперія «експортувала» і за кордон, тож прізвисько «жандарм Європи» було невипадковим. Проте «політичну відлигу» в Європі можна було лише призупинити, але остаточно «заморозити» її не могло вже ніщо... Тарас Шевченко Кінець ХІХ ст. порівняно з його початком був спокійнішим, а життя широкого загалу європейців стало заможнішим. Проте закінчувалося воно також під гуркіт гармат і залпи рушниць: у 1861-1865 рр. у США вирувала Громадянська війна, одним із гасел якої було скасування рабства (тобто знову-таки боротьба за свободу й рівність). А в 1871 р. у Франції відбулася перша у світі пролетарська революція й була створена Паризька комуна. Ці події також знайшли широке відображення в художній літературі. Отже, у ХІХ ст. скрізь відбувалися революції, точилася боротьба за свободу і письменники були в епіцентрі цього процесу.

Плоди цивілізації

До середини ХІХ ст. всю Європу охопила ще одна «революція», щоправда, не подібна до вже названих, — революція промислова. Вона радикально змінила «обличчя» континенту. Передовсім це стосується міст, де почали переважати кам'яні будівлі. Більшість пам'яток архітектури, що нині охороняються нашою державою, споруджені саме в ХІХ ст. Архітектори ХІХ ст., прагнучи опанувати естетичні можливості нових будівельних матеріалів і будівельної техніки, іноді досягали значних результатів. Скажімо, це було видно в чимдалі ширшому застосуванні металевих конструкцій, стимульованому прискореним розвитком металургії. Своєрідною емблемою новаторства архітектури ХІХ ст. можна вважати знамениту вежу інженера А. Г. Ей-феля, яка була зведена в Парижі в 1889 р. (до 100-річчя Великої французької революції). Проте найяскравішим виявленням нових можливостей архітектури стало застосування щойно винайдених цементу, бетону, залізобетону та збірних конструкцій. Сенсацією став так званий Кришталевий палац (архітектор Дж. Пакстон), споруджений у Лондоні для Першої всесвітньої промислової виставки (1851).


Zk3.jpeg

А взагалі в ХІХ ст. зачарування наукою було надзвичайно сильним.


Не випадково саме тоді в літературі виникла наукова фантастика (творчість уже знайомого вам Жуля Верна).

Тогочасні наукові відкриття сприймалися як своєрідне продовження великих географічних відкриттів.
Світова література. рика Арнольда Тойнбі про те, що «цент-Система мистецтв ральним явищем Нової історії стала драматична й багатозначна зустріч Заходу з усім іншим світом», чи не найдоцільніше можна застосувати саме щодо ХІХ ст. Звісно, євразійські Захід і Схід контактували й раніше, однак саме в ХІХ ст. військова та економічна експансія Заходу по всій земній кулі суттєво поширилася, відбулося відчутне посилення політико-економічних зв'язків між континентами і країнами, які до того сприймалися як неймовірно далекі одна від одної. Зростала також інтенсивність культурних обмінів, активно формувалося регіональне й зрештою — світове мистецтво. Недаремно саме на початку ХІХ ст. (1827) Йоганн Вольфганг Ґете висловив думку про настання доби «світової літератури» і запровадив цей термін до широкого наукового вжитку.


Саме від початку ХІХ ст. культура й література різних країн світу дають змогу впевнено говорити про них як про процес (культурний і літературний), адже вони чимдалі повніше саме так усвідомлюються їхніми творцями. Зрозуміло, що, з одного боку, світовий художній процес від його витоків ніколи не був якимось «унісонним», буквальним повторенням етапів розвитку мистецтва, тим більше в масштабах усього світу. Проте, з іншого — не був він і простим механічним поєднанням ізольованих одне від одного, замкнених у собі локальних явищ. Адже національні й регіональні мистецтва, навіть у таких острівних державах, як, наприклад, Велика Британія чи Японія, ніколи не були абсолютно ізольованими від загальноєвропейського та світового культурного процесу (згадайте хоча б уже знайоме вам поняття «мандрівний сюжет»).


У ХіХ ст. тривав розквіт музики, роль якої в культурному процесі епохи була надзвичайно великою. Абстрагуючись від прямого зображення життєвих явищ, вона спроможна викликати цілісність і почуттєву конкретність переживань, причому в різномовних аудиторіях. У музиці закладена естетична потенційна можливість емоційно впливати на внутрішній світ людини, відтворювати життя в усій його складності й діалектиці розвитку. У ХІХ ст. музика дала людству таких талановитих музикантів, як Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф. Шопен, Дж. Россіні, Дж. Верді, Ж. Бізе, Г. Берліоз, П. Чайковський, М. Мусоргський. В Україні Микола Лисенко започаткував національну композиторську школу, а наприкінці століття створив знамениті опери «Тарас Бульба» (1890) і «Наталка Полтавка» (1899).


З-поміж просторових мистецтв у ХІХ ст. переважає живопис. У творах художників-реалістів життєві теми постають візуально конкретизованими, соціальна проблематика — унаочненою. Особливо плідним стає станковий живопис, значення якого своєрідно наближається до художньо-естетичної ролі роману в літературі, здатного широко й детально зображувати явища та події конкретного життя людини й суспільства. Однак необхідно наголосити, що в ХІХ ст. у системі мистецтв центральне місце належить художній літературі.


Насамкінець, саме на початку ХІХ ст. «остаточно складається загальне розуміння мистецтва як системи взаємопов'язаних мистецтв... А центральне місце в цій системі посідає література» (Д. Наливайко).
Питання періодизації літературного процесу традиційно непросте. По-перше, межі літературної доби зазвичай не збігаються з межами історичних епох: мистецькі явища не виникають обов'язково «у ніч з 31 грудня на 1 січня» якогось року, а надто року, який розмежовує два століття. По-друге, літературний процес у різних національних літературах розвивається не синхронно, а неодночасно й «нерівномірно». Так, романтизм спочатку досяг розквіту в Німеччині, а вже звідти поширився на Францію. Отже, періоди його домінування в цих двох сусідніх країнах не збігаються. По-третє, літературні напрями часто «заходять» один в інший або в різні мистецькі епохи. Наприклад, класицизм, романтизм і реалізм співіснували як у першій третині ХІХ ст. (т. зв. доба романтизму), так і в другій третині (т. зв. доба реалізму) і навіть у третій його третині (т. зв. доба раннього модернізму). Звичайно, представлені вони були в різних пропорціях: у першому випадку переважав романтизм, а реалізм щойно зароджувався; у другому — домінував реалізм, а романтизм неначе «відійшов на периферію», але водночас дав значні мистецькі шедеври.


Отже, за дещо «гастрономічним», але вельми влучним висловлюванням відомого філолога Густава Шпета, ці епохи відрізняються як два різновиди бутербродів: «масло із сиром» (романтизм із реалізмом) і «сир із маслом» (реалізм із романтизмом). І якщо під час такого «співіснування» домінував романтизм, то ця доба — за переважаючим, домінуючим (але не єдиним!), напрямом — називалася «добою романтизму», якщо ж переважав (проте водночас не був єдиним) реалізм, — то «добою реалізму».


З усіх цих причин варто підкреслити, що чергування літературних епох відбувалося не за схемою — «коли закінчився романтизм.


Періодизація літератури ХІХ ст.тоді розпочався реалізм», а за схемою — «в конкретний період співіснували романтизм і реалізм, але домінував романтизм (або реалізм)». Водночас, незважаючи на всі ці застереження, усе-таки більш-менш аргументованою і прийнятною може вважатися періодизація літературного процесу ХІХ ст., подана в таблиці (для зручності користування в ній зазначено дати написання творів, які рекомендовані для вивчення за шкільною програмою).


ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА XIX ст.
ДОБА РОМАНТИЗМУ ДОБА РЕАЛІЗМУ ДОБА РАННЬОГО МОДЕРНІЗМУ


Zk5.jpeg

1. Чи можна назвати ідеали Просвітництва і Великої французької революції «втраченими ілюзіями людства»?
2. Чи впливали соціально-політичні та національно-визвольні рухи в ХІХ ст. на розвиток мистецтва й літератури? Якщо так, то як саме?

 3. Спробуйте визначити основні чинники, які впливали на світовідчуття людини ХІХ ст.: чи змінювалися вони протягом ХІХ ст.; якщо так, то чим, на вашу думку, були зумовлені такі зміни; чи знайшли вони своє втілення в розвитку мистецтва; як промислова революція ХІХ ст. вплинула на «дух доби»; хто й коли вперше провістив про настання доби «світової літератури».
4. Назвіть приблизні хронологічні межі етапів розвитку літератури ХіХ ст.: «доби романтизму», «доби реалізму», «доби раннього модернізму». Чому вони називаються саме так і чи це означає, що, наприклад, у «добу реалізму» світовий літературний процес складався винятково з реалістичної літератури?

5. Складіть тези повідомлення «Періодизація літературного процесу ХІХ ст.». Підготуйте мультимедійну презентацію «Штрихи до портрета ХІХ ст.», використовуючи матеріали цього розділу та інші (утому числі інтернетні) джерела.


Ковбасенко Ю.Т. Зарубіжна література 10 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту

Планування зарубіжної літератури, підручники та книги з зарубіжної літератури, курси та завдання для 10 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.