Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>> Зарубіжна література: Модернізм як некласична модель культури, Новаторство модерністського мистецтва, Засновники європейської модерністської прози, М.Пруст,Ф.Кафка, Дж.Джойс, М.Пруст(1871-1920), „У пошуках утраченого часу”, „суб’єктивна епопея”20 ст., її складові, центральні проблеми, часу, міжлюдських взаємин, пошуку сенсу буття

Статті до предмету Зарубіжна література 11 клас.

Тема «Модернізм».

Розгляд теми: Модернізм як некласична модель культури. Новаторство модерністського мистецтва.

Тема:                        Вступна лекція « МОДЕРНИЗМ»

МОДЕРНИЗМ - общее обозначение всех авангардистских направлений в изо-культуре 20 в., программно противопоставивших себя традиционализму в качестве единственно истинного "искусства современности" или "искусства будущего". В более строгом историческом смысле - ранние стилистические тенденции такого направления (импрессионизм, постимпрессионизм, символизм, стиль модерн), в которых разрыв с традицией еще не был так резок и принципиален, как позднее. Таким образом, модернизм является не столько синонимом авангардизма, сколько его предварением или ранним этапом.


                                               Модернізм

       Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.
      
       Визначальні риси модернізму:
       - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
       - у творах затверджується перевага форми над змістом;
       - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
       - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
       - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
       - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
       - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
       - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
       - естетизм.
      
       Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.
      
       Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.

                                                                   Символізм

       Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
      
       Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов).
      
       Визначальні риси символізму:
       - войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;
       - підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);
       - культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;
       - спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».
      
       В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку та польську літератури. Засновницею цього стилю у вітчизняному письменстві стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.

                                                    Декаданс

       Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка «Зів'яле листя» декадентською і якому Франко відповів своїм віршем-запереченням «Декадент») трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, «безпредметну» тугу і піднятися «в ідеалу світ», занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми.
      
       Уперше декадентами стали називати у Франції символістів, які відійшли від існуючої літературної традиції. Пов'язано це було з тим, що в 80-х pp. XIX ст. французька молодь, незадоволена опортунізмом (пристосовництвом), що запанував у Франції, демонстративно відійшла від політики і повністю віддалась науці, філософії, естетиці.
      
       Тривалий час в Україні декадентство вживалось як синонім модернізму, а в поезії розчинилось у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього модернізму.
      
       В українській літературі модернізмі набував специфічних рис. Перші спроби «модернізувати» українську літературу роблять М. Вороний, М. Коцюбинський та М. Чернявський, видаючи альманахи «З-над хмар і з долин» (1903), «З потоку життя» (1905), а також представники «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, С Твердохліб, О. Луцький та ін.), «Української хати» (М. Євшан, М. Сріблянський, А. Товкачевський, Г. Чупринка, О. Олесь, М. Жуктаін).

                                        Художньо-стильові напрями і течії в літературі

       Перед тим як розбиратись із конкретними літературними напрямами, методами, стилями, спочатку слід довідатися, як тлумачаться в теорії літератури ці поняття.
      
       Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому.
      
       Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм).
      
       Основні літературні напрями:
       - бароко (XVII — XVIII ст.);
       - класицизм (XVIII — початок XIX ст.);
       - сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.);
       - романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);
       - реалізм (друга половина XIX ст.);
       - модернізм (кінець XIX — XX ст.);
       - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо;
       - постмодернізм (з 1980-х pp.).     
       Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами.       
       Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Поняття стилю сьогодні є багатогранним. У літературознавстві також спостерігається багатозначність цього поняття. Дослідники розглядають:
       - стиль доби; стиль напряму й течії;
       - стиль письменника і стиль певного періоду його творчості; стиль твору і стиль його окремого елемента.

       Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Отже, індивідуальний стиль — це прояв сукупності особливих істотних ознак таланту письменника в конкретному художньому творі чи у всій його творчості, індивідуальне втілення художнього методу.

Літературні напрями і течії:

Бароко
Класицизм
Сентименталізм
Романтизм
Реалізм
Модернізм
Декаданс
Неоромантизм
Імпресіонізм
Експресіонізм
Символізм
Неокласицизм
Футуризм
Неореалізм
Екзистенціалізм
Постмодернізм


                                                                  Додаткова література:

       1. Яременко В. Визначальні художньо-стильові напрями і течії в літературі XX ст. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 2003. — Кн. 1.
       2. Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. — К, 1998. — Кн. 1.
       3. Агеева В. Українська імпресіоністична проза. — К, 1994.
       4. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. — К., 1997.
       5. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К, 1991.
       6. Українська літературна енциклопедія. — К., 1990.

                                                                                О декадансe


Некоторые не совсем внимательные посетители могли подумать, что мы положительно относимся к декадансу. Это не так. Во-первых, следует различать декаданс как образ мыслей и как стиль искусства. Собственно, исходное значение слова decadence – "упадок" – ближе к первому толкованию, чем ко второму, и обозначает одну из закономерных фаз циклического развития любой экономической, социальной или культурной системы.

Что же касается декаданса как культурного слоя (со своим набором образов), а особенно так называемого поп-декаданса (со своим набором штампов) – мы утверждаем, что таковые порождены (или поражены?) по меньшей мере двумя логическими ошибками.

Во-первых, называние явления не есть его переживание, и потому адекватно описанное крушение отношений двух людей может оказаться большей трагедией, чем краткая заметка об авиакатастрофе.

Во-вторых – и это главное – декаданс ("спой мне, чтобы было больно"), всегда замахиваясь на переживание Урагана, почти всегда оборачивался его имитацией. Дело в том, что набор фактов, одна констатация которых заставляет их переживать, крайне ограничен, и чем более нервная система воспринимающего стабильна, тем более он узок. Неточное попадание, неумение адекватно сформулировать Ураган губило все попытки его констатации на корню.

Собственно, есть два способа "заставить переживать" трагедию: сконцентрировать внимание до полной ролевой идентичности с субъектом трагедии или подать трагедию как явление, касающееся всех. Первый путь породил тонны попсовых "ужастиков", 3D-стрелялки и расхожее мнение о декадансе как об уходе от реальности. Второй путь заставляет автора двигаться вслепую, "по наитию", интуитивно, заставлял фиксировать неопределенное, невыраженное переживание. Здесь нет права на ошибку – любая подмена исходной категории чем-либо менее первичным снижает впечатление. Как для того, чтобы вызвать смех, требуется пережить неустранимый сбой ролевой идентификации, так и для "запуска" депресии требуется ощутить неустранимо потерянную информацию.

Замятинское "Мы", кстати (где во главу мирового зла из-за поверхностности подхода встает не Ураган, а Титаник), не вызывает ничего, кроме снисходительного смеха. Смерть как таковая – подделка под Ураган. Агрессия – подделка под Ураган. Боль – подделка под Ураган. Усталость – подделка под Ураган. Непредсказуемость будущего - подделка под Ураган. Садизм и мазохизм – дешевые подделки под Ураган. И так далее (см. раздел термодинамики). Расхожая "сатанинская" мистика, свойственная некоторым ветвям декаданса, вообще не имеет ничего общего с Ураганом (напротив – что может быть оптимистичнее физической жизни после смерти?). Именно поэтому "байки из склепа" так легко становятся анекдотами и детскими стишками, а песни Армена Григоряна совершенно не мешают ничьему бодрому шагу и веселому насвистыванию.

Там нет главного – переживания безвозвратности, свойственной Урагану.

Собственно, этой статьей мы хотели сказать только то, что теперь способны объективно оценить и объяснить способность того или иного произведения искусства причинять настоящую боль

Надіслано учителем зарубіжної літератури Міжнародного ліцею "Гранд" Машовець М.П.

_{Відео з зарубіжної літератури скачати, домашнє завдання, вчителям та школярам на допомогу онлайн}