Мета уроку: Ознайомити учнів із життям та творчістю А.П. Чехова, виховувати інтерес до творчості письменника та допитливість учнів
+
Мета уроку: Ознайомити учнів із життям та творчістю А.П. Чехова, виховувати інтерес до творчості письменника та допитливість учнів
-
Тип уроку: урок вивчення основ теорії та історії літератури: урок-лекція
+
Тип уроку: урок вивчення основ теорії та історії літератури: урок-лекція
+
{{#ev:youtube|W87FcI6MCmI&feature}}
+
Батько - Павло Єгорович Чехов був дуже цікавою особою. Він мав в Таганрозі бакалійну крамницю, будучи купцем 3-ої гільдії, але займався торгівлею без особливого завзяття, більше приділяючи увагу відвідуванню церковних служб, співу і громадським справам. Обстановка в будинку Чеховых була традиційно - патріархальною: діти виховувалися в суворості, часто застосовувалися і тілесні покарання, байдикувати нікому не дозволялося. Окрім навчання в гімназії, синам Павла Єгоровича доводилося іноді заміщати батька у крамниці, звичайно в збиток заняттям. Вечорами співали хором. Батько прекрасно грав на скрипці, співав, Маша акомпанувала на фортепіано, загалом, влаштовувалися цілі музичні сімейні представлення.<br>Мати - Євгенія Яківна, прекрасна хозяйка, дуже дбайлива і любляча, жила виключно життям дітей і чоловіка. Але, при цьому, пристрасно любила театр, хоча і відвідувала його нечасто. У ранній молодості вона була віддана в таганрозький приватний пансіон благородних дівиць, де навчалася манерам, танцям і хорошим манерам. Євгенія Яківна чинила величезний вплив на формування характерів своїх дітей, виховуючи в них чуйність, повагу і співчуття до слабких, пригноблюваних, любов до природи і світу. Антон Павлович Чехов згодом говорив, що "талант в нас з боку батька, а душа - з боку матері".<br>У 1876 році стався переїзд сім'ї Чеховых в Москву. Торгівля в Таганрозі стала збитковою, Павло Єгорович розорився і вимушений був бігти від кредиторів.<br>У Москві сім'я Чеховых довго, майже три роки, живе в тяжкій бідності. Незважаючи на це, усі діти продовжували вчитися, а Антон, заробляючи на життя репетиторством, залишається до закінчення навчання в гімназії в Таганрозі і приїжджає в Москву тільки в 1879 році для того, щоб відразу поступити на медичний факультет Московського університету, де слухав лекції знаменитих професорів - Н. Склифосовского, Г. Захарьина та ін.<br>У 1880 році в N9 10 журналу "Бабка" з'являється його перший друкарський твір. З того часу починається безперервна літературна діяльність Антона Павловича Чехова.
+
{{#ev:youtube|XRZGsc5WWIw}}
+
Він співпрацює з журналами "Глядач", "Будильник", "Світло і тіні", "Мирський толк", "Осколки". Пише в основному в жанрі короткої розповіді, гуморески, сценки, підписуючись псевдонімом - Антоша Чехонте або Людина без селезінки. У 1884 році вийшла перша книга театральних оповідань Чехова "Казки Мельпомени".
+
{{#ev:youtube|7_7OcZc2nYc&feature}}
+
<br>Після закінчення університету Чехів починає практику повітового лікаря у Воскресенске (зараз - місто Истра), в лікарні відомого лікаря П. А. Архангельського. З'являються такі оповідання як "Утікач", "Хірургія". Потім Чехов працює в Звенигороде, тимчасово завідуючи лікарнею. З'являються теми для таких оповідань, як "Мертве тіло", "На розкритті", "Сирена".<br>Чехов вийшов на дорогу творчості в 80-і роки XIX століття; його попередниками і старшими сучасниками були Тургенев, Гончаров, Достоєвський, Толстой. З їх іменами пов'язано швидке зростання російської прози, розквіт російського роману. Висоти, досягнуті Письменниками-романістами, служили тоді мірою досягнень усієї літератури.<br>Чехов також писав прозу; його талант розвивався в руслі провідної літературної тенденції. Але серед написаного Чеховым немає рома-нов, немає великих за об'ємом творів. Область його деятель-ности -- нероманні жанри: повість, розповідь. Автор "Палати № 6" і "Пані з собачкою" наполегливо прагнув до стислості, до стислого, щільного оповідання.<br>Звичайно, стислість сама по собі зовсім не безумовна гідність і не завжди "сестра таланту"; похвала стислості припускає уміння небагатьма словами сказати про мно-гом, наситити скупу мову багатим внутрішнім змістом. Ось це уміння якраз і мав Чехов. Тому його мала проза і встала в один ряд з великими романами, ознаменувала собою етап в історії розповідного мистецтва.
+
Відомо, що речі серед яких ми живемо можуть багато чого розказати про свого власника, про його характер, його вподобання. Зараз довайте відправимось у подорож до будинку Антона Павлавича в Меліхово і познайомимось блище з великим письменником.
+
{{#ev:youtube|SZ05bu-nZlw&feature}}
+
{{#ev:youtube|UupQE-d0TAI&feature}}
+
{{#ev:youtube|_LovrHPseiE&feature}}
+
<br>Чехов жив в суспільстві, де існували сходи чинів і звань, де повсюдно діяло правило "чин чину шануй"; на тому - трималися і громадський порядок, і громадські стосунки, не лише службові, але і частенько побутові, сімейні. Ідея со-циального нерівності формувала обивательську мораль: рос-сийскому обивателеві з дитинства вселяли необхідність слухатися, підкорятися, підлабузнюватися, лестити. У жилах обивателя текла, за словами Чехова, "рабська кров". Це і служило чи не основним об'єктом чехівського сміху.<br>Чехов виходив з уявлення про абсолютну цінність людської гідності, і ніщо в його очах не виправдовувало "откло-нения від норми", т. е. морально неповноцінного, негідного пове-дения. Ніщо -- не означає, ні положення людини, ні рівень його розвитку, ні тиск обставин. У світі Чехова ні для кого не робиться виключень: з усіх однаковий попит.<br>Герой багатьох оповідань письменника -- непримітний, "тонкий" чиновник, що належить, по своєму способу життя, до соціальних низів. Його доля -- бути в залежності, у вічному підпорядкуванні. Чехов про це пам'ятає, але не про це веде мова. При зустрічі нижестоя-щего з вищестоящим, підлеглого з адже начальником ("Смерть чинов-ника", "Товстий і тонкий", "Ліберал") другої не змушує першого згинати спину -- перший згинається добровільно. Ось глав-ное: добровільно. Витоки самоприниження залишаються збоку, ми бачимо тільки сам факт, сам вчинок, що заслуговує на осміяння. І Чехов ніскільки не пом'якшує свого сміху -- не допускає скидки на положення "маленької людини".<br>Чи: пан і гувернантка ("Дочка альбіону"). Соціальна дистанция між ними безперечна. Ні, проте, моральної різниці: він виявляє первісну безсоромність, вона -- манірну терпимість, і в результаті обоє - однаково сміхотворні.<br>Виробляючи свої ціннісні орієнтири, Чехов на одне з головних місць поставив поняття вихованості'. Поняття це вміщало в себе багато чого. Один з листів молодого Чехова, адресоване братові (Миколі), містить розгорнуту характеристику "вихованих людей" : "Виховані люди.. шанують людську особистість", "бояться брехні, як вогню", "не суєтні", "хворіють на душу і від того, чого не побачиш простим оком", вони небайдужі до мело-чам -- "не можуть заснути в одязі", "дихати паскудним повітрям, крокувати крокувати по підлозі", що обпльовувала. Мале тут невіддільно від великого, етика -- від гігієни, принциповість -- від педантичності.<br>У листі-декларації, в якому Чехов з усією очевидністю форму-лирует моральну норму, виразно вимальовується і його авто-портрет. З біографії Чехова виявляється, що у нього школі письменства, розвитку художнього дару передує і сопут-ствует школа самовиховання, процес внутрішнього, духовного самовизначення. Чехівська вимогливість сповна сплачена його лич-ными випробуваннями і отриманнями. Строгий суд над своїми героями молодий письменник вершив в опорі на власний життєвий, людський досвід. Він вимагав того, чого добився сам.<br>Чехов ріс в сім'ї крамаря, де панували грубі устої, де душу дитини отруювали вульгарними, святенницькими повчаннями, і для нього виховати себе означало здолати дію середовища, вже сделав-шейся регулятором повсякденної поведінки. Нелегке завдання! Знадобилися неймовірні зусилля, щоб "видавити з себе раба", щоб всіляко і щогодини заохочувану "свідомість свого ничто-жества" витіснити -- і безповоротно -- "повагою до людської особистості". Саме ця перемога над самим собою з'явилася для Чехова податком становлення і зростання його творчої індивідуальності і неабиякою мірою зумовила силу його сміху, вагомість драматичного оповідання.<br><br>
+
І на останок, веселе, мультфільм за розповідями А. П. Чехова:
+
{{#ev:youtube|NKCtldDqFhE&feature}}
-
Батько - Павло Єгорович Чехов був дуже цікавою особою. Він мав в Таганрозі бакалійну крамницю, будучи купцем 3-ої гільдії, але займався торгівлею без особливого завзяття, більше приділяючи увагу відвідуванню церковних служб, співу і громадським справам. Обстановка в будинку Чеховых була традиційно - патріархальною: діти виховувалися в суворості, часто застосовувалися і тілесні покарання, байдикувати нікому не дозволялося. Окрім навчання в гімназії, синам Павла Єгоровича доводилося іноді заміщати батька у крамниці, звичайно в збиток заняттям. Вечорами співали хором. Батько прекрасно грав на скрипці, співав, Маша акомпанувала на фортепіано, загалом, влаштовувалися цілі музичні сімейні представлення.<br>Мати - Євгенія Яківна, прекрасна хазяйка, дуже дбайлива і любляча, жила виключно життям дітей і чоловіка. Але, при цьому, пристрасно любила театр, хоча і відвідувала його нечасто. У ранній молодості вона була віддана в таганрозький приватний пансіон благородних дівиць, де навчалася манерам, танцям і хорошим манерам. Євгенія Яківна чинила величезний вплив на формування характерів своїх дітей, виховуючи в них чуйність, повагу і співчуття до слабких, пригноблюваних, любов до природи і світу. Антон Павлович Чехов згодом говорив, що "талант в нас з боку батька, а душа - з боку матері".<br>У 1876 році стався переїзд сім'ї Чеховых в Москву. Торгівля в Таганрозі стала збитковою, Павло Єгорович розорився і вимушений був бігти від кредиторів.<br>У Москві сім'я Чеховых довго, майже три роки, живе в тяжкій бідності. Незважаючи на це, усі діти продовжували вчитися, а Антон, заробляючи на життя репетиторством, залишається до закінчення навчання в гімназії в Таганрозі і приїжджає в Москву тільки в 1879 році для того, щоб відразу поступити на медичний факультет Московського університету, де слухав лекції знаменитих професорів - Н. Склифосовского, Г. Захарьина та ін.<br>У 1880 році в N9 10 журналу "Бабка" з'являється його перший друкарський твір. З того часу починається безперервна літературна діяльність Антона Павловича Чехова. Він співпрацює з журналами "Глядач", "Будильник", "Світло і тіні", "Мирський толк", "Осколки". Пише в основному в жанрі короткої розповіді, гуморески, сценки, підписуючись псевдонімом - Антоша Чехонте або Людина без селезінки. У 1884 році вийшла перша книга театральних оповідань Чехова "Казки Мельпомени".<br>Після закінчення університету Чехів починає практику повітового лікаря у Воскресенске (зараз - місто Истра), в лікарні відомого лікаря П. А. Архангельського. З'являються такі оповідання як "Утікач", "Хірургія". Потім Чехов працює в Звенигороде, тимчасово завідуючи лікарнею. З'являються теми для таких оповідань, як "Мертве тіло", "На розкритті", "Сирена".<br>Чехов вийшов на дорогу творчості в 80-і роки XIX століття; його попередниками і старшими сучасниками були Тургенев, Гончарів, Достоєвський, Толстой. З їх іменами пов'язано швидке зростання російської прози, розквіт російського роману. Висоти, досягнуті Письменниками-романістами, служили тоді мірою досягнень усієї літератури.<br>Чехов також писав прозу; його талант розвивався в руслі провідної літературної тенденції. Але серед написаного Чеховым немає рома-нов, немає великих за об'ємом творів. Область його деятель-ности -- нероманні жанри: повість, розповідь. Автор "Палати № 6" і "Пані з собачкою" наполегливо прагнув до стислості, до стислого, щільного оповідання.<br>Звичайно, стислість сама по собі зовсім не безумовна гідність і не завжди "сестра таланту"; похвала стислості припускає уміння небагатьма словами сказати про мно-гом, наситити скупу мову багатим внутрішнім змістом. Ось це уміння якраз і мав Чехов. Тому його мала проза і встала в один ряд з великими романами, ознаменувала собою етап в історії розповідного мистецтва.<br>Чехов жив в суспільстві, де існували сходи чинів і звань, де повсюдно діяло правило "чин чину шануй"; на тому - трималися і громадський порядок, і громадські стосунки, не лише службові, але і частенько побутові, сімейні. Ідея со-циального нерівності формувала обивательську мораль: рос-сийскому обивателеві з дитинства вселяли необхідність слухатися, підкорятися, підлабузнюватися, лестити. У жилах обивателя текла, за словами Чехова, "рабська кров". Це і служило чи не основним об'єктом чехівського сміху.<br>Чехов виходив з уявлення про абсолютну цінність людської гідності, і ніщо в його очах не виправдовувало "откло-нения від норми", т. е. морально неповноцінного, негідного пове-дения. Ніщо -- не означає, ні положення людини, ні рівень його розвитку, ні тиск обставин. У світі Чехова ні для кого не робиться виключень: з усіх однаковий попит.<br>Герой багатьох оповідань письменника -- непримітний, "тонкий" чиновник, що належить, по своєму способу життя, до соціальних низів. Його доля -- бути в залежності, у вічному підпорядкуванні. Чехов про це пам'ятає, але не про це веде мова. При зустрічі нижестоя-щего з вищестоящим, підлеглого з адже начальником ("Смерть чинов-ника", "Товстий і тонкий", "Ліберал") другої не змушує першого згинати спину -- перший згинається добровільно. Ось глав-ное: добровільно. Витоки самоприниження залишаються збоку, ми бачимо тільки сам факт, сам вчинок, що заслуговує на осміяння. І Чехов ніскільки не пом'якшує свого сміху -- не допускає скидки на положення "маленької людини".<br>Чи: пан і гувернантка ("Дочка альбіону"). Соціальна дис-танция між ними безперечна. Ні, проте, моральної різниці: він виявляє первісну безсоромність, вона -- манірну терпимість, і в результаті обоє -- однаково сміхотворні.<br>Виробляючи свої ціннісні орієнтири, Чехов на одне з головних місць поставив поняття вихованості'. Поняття це вме-щало в себе багато що. Один з листів молодого Чехова, адресоване братові (Миколі), містить розгорнуту характеристику "воспи-танных людей" : "Виховані люди.. шанують людську особистість", "бояться брехні, як вогню", "не суєтні", "хворіють на душу і від того, чого не побачиш простим оком", вони небайдужі до мело-чам -- "не можуть заснути в одязі", "дихати паскудним повітрям, крокувати крокувати по підлозі", що обпльовувала. Мале тут невіддільно від великого, етика -- від гігієни, принциповість -- від педантичності.<br>У листі-декларації, в якому Чехов з усією очевидністю форму-лирует моральну норму, виразно вимальовується і його авто-портрет. З біографії Чехова виявляється, що у нього школі письменства, розвитку художнього дару передує і сопут-ствует школа самовиховання, процес внутрішнього, духовного самовизначення. Чехівська вимогливість сповна сплачена його лич-ными випробуваннями і отриманнями. Строгий суд над своїми героями молодий письменник вершив в опорі на власний життєвий, людський досвід. Він вимагав того, чого добився сам.<br>Чехов ріс в сім'ї крамаря, де панували грубі устої, де душу дитини отруювали вульгарними, святенницькими повчаннями, і для нього виховати себе означало здолати дію середовища, вже сделав-шейся регулятором повсякденної поведінки. Нелегке завдання! Знадобилися неймовірні зусилля, щоб "видавити з себе раба", щоб всіляко і щогодини заохочувану "свідомість свого ничто-жества" витіснити -- і безповоротно -- "повагою до людської особистості". Саме ця перемога над самим собою з'явилася для Чехова податком становлення і зростання його творчої індивідуальності і неабиякою мірою зумовила силу його сміху, ваговитість драма-тического оповідання.<br><br>
+
Список використаних джерел:
-
Список використаних джерел:
+
Урок на тему : А.П. Чехов,творчість видатного поета учителя світової літератури, сш №10, м Кіровоград.<br>Урок на тему : Стиль творчості А.П. Чехова Н.В. Мартиненко учителя російської мови та літератури, м. Харків, сш №38<br>Українська та зарубіжна література. Хрестоматія. - К., 2000.<br>“Зарубіжна література”, Тернопіль, 1999 р.<br>Літературна енциклопедія. - К, 1983. <br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.<br><br>
-
+
-
Урок на тему : А.П. Чехов,творчість видатного поета учителя світової літератури, сш №10, м Кіровоград.<br><br>Урок на тему : Стиль творчості А.П. Чехова Н.В. Мартиненко учителя російської мови та літератури, м. Харків, сш №38<br>Українська та зарубіжна література. Хрестоматія. - К., 2000.<br>“Зарубіжна література”, Тернопіль, 1999 р.<br>Микуляк В.І. Володимир Маяковський в очах сучасників. - Харків, 2003<br>Літературна енциклопедія. - К, 1983. <br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.<br><br>
+
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
Мета уроку: Ознайомити учнів із життям та творчістю А.П. Чехова, виховувати інтерес до творчості письменника та допитливість учнів
Тип уроку: урок вивчення основ теорії та історії літератури: урок-лекція
Батько - Павло Єгорович Чехов був дуже цікавою особою. Він мав в Таганрозі бакалійну крамницю, будучи купцем 3-ої гільдії, але займався торгівлею без особливого завзяття, більше приділяючи увагу відвідуванню церковних служб, співу і громадським справам. Обстановка в будинку Чеховых була традиційно - патріархальною: діти виховувалися в суворості, часто застосовувалися і тілесні покарання, байдикувати нікому не дозволялося. Окрім навчання в гімназії, синам Павла Єгоровича доводилося іноді заміщати батька у крамниці, звичайно в збиток заняттям. Вечорами співали хором. Батько прекрасно грав на скрипці, співав, Маша акомпанувала на фортепіано, загалом, влаштовувалися цілі музичні сімейні представлення. Мати - Євгенія Яківна, прекрасна хозяйка, дуже дбайлива і любляча, жила виключно життям дітей і чоловіка. Але, при цьому, пристрасно любила театр, хоча і відвідувала його нечасто. У ранній молодості вона була віддана в таганрозький приватний пансіон благородних дівиць, де навчалася манерам, танцям і хорошим манерам. Євгенія Яківна чинила величезний вплив на формування характерів своїх дітей, виховуючи в них чуйність, повагу і співчуття до слабких, пригноблюваних, любов до природи і світу. Антон Павлович Чехов згодом говорив, що "талант в нас з боку батька, а душа - з боку матері". У 1876 році стався переїзд сім'ї Чеховых в Москву. Торгівля в Таганрозі стала збитковою, Павло Єгорович розорився і вимушений був бігти від кредиторів. У Москві сім'я Чеховых довго, майже три роки, живе в тяжкій бідності. Незважаючи на це, усі діти продовжували вчитися, а Антон, заробляючи на життя репетиторством, залишається до закінчення навчання в гімназії в Таганрозі і приїжджає в Москву тільки в 1879 році для того, щоб відразу поступити на медичний факультет Московського університету, де слухав лекції знаменитих професорів - Н. Склифосовского, Г. Захарьина та ін. У 1880 році в N9 10 журналу "Бабка" з'являється його перший друкарський твір. З того часу починається безперервна літературна діяльність Антона Павловича Чехова.
Він співпрацює з журналами "Глядач", "Будильник", "Світло і тіні", "Мирський толк", "Осколки". Пише в основному в жанрі короткої розповіді, гуморески, сценки, підписуючись псевдонімом - Антоша Чехонте або Людина без селезінки. У 1884 році вийшла перша книга театральних оповідань Чехова "Казки Мельпомени".
Після закінчення університету Чехів починає практику повітового лікаря у Воскресенске (зараз - місто Истра), в лікарні відомого лікаря П. А. Архангельського. З'являються такі оповідання як "Утікач", "Хірургія". Потім Чехов працює в Звенигороде, тимчасово завідуючи лікарнею. З'являються теми для таких оповідань, як "Мертве тіло", "На розкритті", "Сирена". Чехов вийшов на дорогу творчості в 80-і роки XIX століття; його попередниками і старшими сучасниками були Тургенев, Гончаров, Достоєвський, Толстой. З їх іменами пов'язано швидке зростання російської прози, розквіт російського роману. Висоти, досягнуті Письменниками-романістами, служили тоді мірою досягнень усієї літератури. Чехов також писав прозу; його талант розвивався в руслі провідної літературної тенденції. Але серед написаного Чеховым немає рома-нов, немає великих за об'ємом творів. Область його деятель-ности -- нероманні жанри: повість, розповідь. Автор "Палати № 6" і "Пані з собачкою" наполегливо прагнув до стислості, до стислого, щільного оповідання. Звичайно, стислість сама по собі зовсім не безумовна гідність і не завжди "сестра таланту"; похвала стислості припускає уміння небагатьма словами сказати про мно-гом, наситити скупу мову багатим внутрішнім змістом. Ось це уміння якраз і мав Чехов. Тому його мала проза і встала в один ряд з великими романами, ознаменувала собою етап в історії розповідного мистецтва.
Відомо, що речі серед яких ми живемо можуть багато чого розказати про свого власника, про його характер, його вподобання. Зараз довайте відправимось у подорож до будинку Антона Павлавича в Меліхово і познайомимось блище з великим письменником.
Чехов жив в суспільстві, де існували сходи чинів і звань, де повсюдно діяло правило "чин чину шануй"; на тому - трималися і громадський порядок, і громадські стосунки, не лише службові, але і частенько побутові, сімейні. Ідея со-циального нерівності формувала обивательську мораль: рос-сийскому обивателеві з дитинства вселяли необхідність слухатися, підкорятися, підлабузнюватися, лестити. У жилах обивателя текла, за словами Чехова, "рабська кров". Це і служило чи не основним об'єктом чехівського сміху. Чехов виходив з уявлення про абсолютну цінність людської гідності, і ніщо в його очах не виправдовувало "откло-нения від норми", т. е. морально неповноцінного, негідного пове-дения. Ніщо -- не означає, ні положення людини, ні рівень його розвитку, ні тиск обставин. У світі Чехова ні для кого не робиться виключень: з усіх однаковий попит. Герой багатьох оповідань письменника -- непримітний, "тонкий" чиновник, що належить, по своєму способу життя, до соціальних низів. Його доля -- бути в залежності, у вічному підпорядкуванні. Чехов про це пам'ятає, але не про це веде мова. При зустрічі нижестоя-щего з вищестоящим, підлеглого з адже начальником ("Смерть чинов-ника", "Товстий і тонкий", "Ліберал") другої не змушує першого згинати спину -- перший згинається добровільно. Ось глав-ное: добровільно. Витоки самоприниження залишаються збоку, ми бачимо тільки сам факт, сам вчинок, що заслуговує на осміяння. І Чехов ніскільки не пом'якшує свого сміху -- не допускає скидки на положення "маленької людини". Чи: пан і гувернантка ("Дочка альбіону"). Соціальна дистанция між ними безперечна. Ні, проте, моральної різниці: він виявляє первісну безсоромність, вона -- манірну терпимість, і в результаті обоє - однаково сміхотворні. Виробляючи свої ціннісні орієнтири, Чехов на одне з головних місць поставив поняття вихованості'. Поняття це вміщало в себе багато чого. Один з листів молодого Чехова, адресоване братові (Миколі), містить розгорнуту характеристику "вихованих людей" : "Виховані люди.. шанують людську особистість", "бояться брехні, як вогню", "не суєтні", "хворіють на душу і від того, чого не побачиш простим оком", вони небайдужі до мело-чам -- "не можуть заснути в одязі", "дихати паскудним повітрям, крокувати крокувати по підлозі", що обпльовувала. Мале тут невіддільно від великого, етика -- від гігієни, принциповість -- від педантичності. У листі-декларації, в якому Чехов з усією очевидністю форму-лирует моральну норму, виразно вимальовується і його авто-портрет. З біографії Чехова виявляється, що у нього школі письменства, розвитку художнього дару передує і сопут-ствует школа самовиховання, процес внутрішнього, духовного самовизначення. Чехівська вимогливість сповна сплачена його лич-ными випробуваннями і отриманнями. Строгий суд над своїми героями молодий письменник вершив в опорі на власний життєвий, людський досвід. Він вимагав того, чого добився сам. Чехов ріс в сім'ї крамаря, де панували грубі устої, де душу дитини отруювали вульгарними, святенницькими повчаннями, і для нього виховати себе означало здолати дію середовища, вже сделав-шейся регулятором повсякденної поведінки. Нелегке завдання! Знадобилися неймовірні зусилля, щоб "видавити з себе раба", щоб всіляко і щогодини заохочувану "свідомість свого ничто-жества" витіснити -- і безповоротно -- "повагою до людської особистості". Саме ця перемога над самим собою з'явилася для Чехова податком становлення і зростання його творчої індивідуальності і неабиякою мірою зумовила силу його сміху, вагомість драматичного оповідання.
І на останок, веселе, мультфільм за розповідями А. П. Чехова:
Список використаних джерел:
Урок на тему : А.П. Чехов,творчість видатного поета учителя світової літератури, сш №10, м Кіровоград. Урок на тему : Стиль творчості А.П. Чехова Н.В. Мартиненко учителя російської мови та літератури, м. Харків, сш №38 Українська та зарубіжна література. Хрестоматія. - К., 2000. “Зарубіжна література”, Тернопіль, 1999 р. Літературна енциклопедія. - К, 1983. Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.