Версия 13:45, 29 марта 2012

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас. Повні уроки>> Зарубіжна література:Афанасій Фет (1820-1892) . Повні уроки

Тема: Афанасій Афанасійович  Фет (Шеншин) (1820-1892)
Мета: Ознайомити учнів із життям та творчістю А. Фета, мотивація навчальної діяльності, виховувати інтерес до творчості письменника та допитливість учнів.
Тип уроку: урок-лекція
Афанасій Афанасійович  Фет (Шеншин) (1820-1892) - чудовий російський поет, найніжніший лірик, що відкрив абсолютно нову сторінку в історії російської поезії.

Не одразу оцінили його багато сучасників: кепкування, різке неприйняття, багаточисельні пародії, зовсім не нешкідливі, - ось шлейф літературного успіху Фета впродовж всього життя. Революційні демократи його не любили; їм однаково не подобалися і його публіцистичні виступи, і його вірші. У поезії його не було, правда, жодної політики, але саме це і дратувало прибічників корисного, цивільного мистецтва.
Фет надовго став символом вільного художника, байдужого до хворих сучасних проблем. А. А. Фет народився в садибі Новосілки Мценського повіту в листопаді 1820 року.

Історія його народження не зовсім звичайна. Батько його, Афанасій Неофітович Шеншин, який був ротмістром у відставці, був заможним дворянином і поміщиком. Після  лікування в Германії, він одружується на Шарлоті Фет, з якою одразу переїжджає до Росії від чоловіка і доньки останньої. Через два місяці у Шарлота народжує хлопчика, називають його  Афанасієм і має прізвище Шеншин. Чотирнадцять років по тому, духовні власті Орла з’ясують, що дитина народилась до вінчання батьків і Афанасія позбавили  права носити прізвище батька, і дворянського титулу. Ця подія глибоко ранила вразливу душу дитини, і він практично все своє життя переживав двозначність свого положення.
Особливе положення в сім'ї вплинуло на подальшу долю А. Фета - заново вислужує для себе дворянські права, яких був позбавлений  церквою. З першу, він закінчує університет, де навчався з початку на юридичному і на філологічному факультетах. Разом з цим, в 1840 році поет початківець видіє свої перші твори, нажаль вони не мали успіху.
Високо оцінило поета двадцяте століття.

Вже на самому початку століття Фета називали "співцем мовчання", "співцем нечутного", новий читач із захватом захоплювався рядками його поезії, що рухаються "повітряною стопою", "ледве виголошені". "Вся світова радість і солодкість любові розчинилася у витончену стихію і наповнює ароматними парами його сторінки; ось чому від його віршів завмирає серце, крутиться голова", - писав відомий літературний критик К.Айхенвальд.

Сьогодні багато літературних критиків погоджуються з думкою, що А.Фет відносився до поетів-філософів, в своїй творчості глибоко і самобутньо осмислює життя.
Натхненням для поета була любов його молодості до дочки поміщика Марії Лазич.

Наскільки їх любов була висока і велична, настільки і трагічна. Марія Лазич знала, що Фет ніколи не одружиться з нею, і наслідком була її смерть. Смерть була темна і загадкова, можна навіть передбачати, що це було самогубство. Відчуття своєї провини постійно переслідувало Фета впродовж його життя, навіть сучасники відзначали холодність, навіть деяку жорстокість Фета в житті. І, можливо, все ж переживання про втрату своєї коханої знайшли своє відображення в іншому світогляді Фета - світі ліричних переживань, настроїв, відчуттів, втілених у віршах.

Фет відчував себе в іншому бутті, світі поезії, де він не самотній, а поряд з улюбленою людиною. Вони знову разом, і ніхто не зможе їх розлучити:
И хоть жизнь без тебя
Суждено мне влачить,
Но мы вместе с тобой,
Нас нельзя разлучить.
Поэт все время ощущает духовную близость со своей любимой, о чем свидетельствует стихотворения
Ты отстрадала, я еще страдаю…
В тиши и мраке таинственной ночи…
Образ Марії Лазич для поета є етичним ідеалом, а все життя поета - це прагнення до ідеалу і надія на возз'єднання з ним. Можна відзначити, що любовна лірика Фета наповнена не лише відчуттям надії вона і  покладає надії. Поряд з цим вона глибоко трагічна. Відчуття любові - це не лише радість, накопичена ніжними спогадами, але і любов, яка несе душевні муки і страждання.

Поезія поета - це плід його любовних переживань і спогадів, якому він віддав все, що випробував, пережив, втратив. Звичайно ж, втрата улюбленої людини справила на Фета глибоке враження, поет пережив душевне потрясіння, внаслідок чого у нього виявився прекрасний талант, який відкрив йому дорогу в поезію для вираження своїх відчуттів і переживань.
Вірші А. Фета - це чиста поезія, в тому сенсі, що там практично немає прози. Звичайно він не оспівував полум’яних відчуттів, відчаю, захвату, високих думок, немає, він писав про найпростіше - про картини природи, про дощ, про сніг, про море, про гори, про ліс, про зірки, про найпростіші рухи душі, навіть про хвилинні враження.

Його поезія радісна і світла, їй властиво відчуття світла і спокою. Навіть про своє втрачене кохання він пише ясно і спокійно, хоча його відчуття глибоке і свіже, як в перших творах їй притаманно відчуття світла і спокою.
Краса, природність, щирість його поезії досягають повної досконалості, вірш його дивовижно виразний, образний, музичний.

Недаремно до його поезії зверталися і Чайковський, і Римський Корсаков, і Балакірєв, і Рахманінов, та інші композитори. «Це не просто поет, а більше поет - музикант...»- говорив про нього Чайковський. На вірші Фета було написане безліч романсів, які швидко завоювали широку популярність.
Зазвичай А. Фет в своїх віршах зупиняється на одній фігурі, на одному повороті відчуттів, і в той же час його поезію ніяк не можна назвати одноманітною, навпаки, - вона приголомшує різноманітністю і безліччю. Особлива краса його віршів окрім змісту саме в характері настроїв поезії. Муза Фета легка, повітря, в ній ніби немає нічого земного, хоча говорить вона нам саме про земне. В його поезії майже немає дії, кожен його вірш - це цілий рядок вражень, думок, радощів і смутку. Взяти для прикладу його рядки хоч би такі з них, як: «Луч твой, летящий далеко...», «Недвижные очи, безумные очи...», «Солнце луч промеж лип...», «Тебе в молчании я простираю руку...»  та ін.
Фета можна назвати «художником» російської природи. Наближення весни і осіннє жовте листя, запашна літня ніч і морозний день, що розкинули без кінця і без краю житнє поле і густий  ліс - про все це пише він в своїх віршах. Природа у Фета завжди спокійна, така, що принишкнула, немов замерла,  і в той же час вона дивно багата звуками і фарбами, живе своїм життям, прихованим від неуважного ока:
Я пришел к тебе с приветом,
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало;
Рассказать, что лес проснулся,
Весь проснулся, веткой каждой,
Каждой птицей встрепенулся
И весенней полон жаждой;
Рассказать, что с той же страстью,
Как вчера, пришел я снова,
Что душа все так же счастью
И тебе служить готова;
Рассказать, что отовсюду
На меня весельем веет,
Что не знаю сам, что буду
Петь, -- но только песня зреет.
Вірш це -- одне з ранніх у Фета і одне з найпопулярніших. Вперше воно надруковане в журналі «Вітчизняні записки» в 1843 році, в сьомому номері. Віршем журнал відкривається -- воно виявляється як би головним. Це може бути лише за однієї умови: якщо видавцям журналу воно припало до смаку, якщо вони бачать в нім безумовну художню цінність.

Вірш написаний на тему любові. Мелодій поет прийшов розповісти про радісний блиск сонячного ранку, про пристрасне тремтіння молодого, весняного життя, про бажаюче щастя закоханої душі і неспинної пісні.
Тема стара, більш того -- вічна. А від вірша Фета віє свіжістю і новизною, воно ні на що відоме нам не схоже. Для Фета це взагалі характерний і відповідає його свідомим поетичним установкам. Фет писав: «Поезія неодмінно вимагає новизни, і нічого для неї не немає убивчого повторення, а тим більше самого себе... Під новизною я маю на увазі не нові предмети, а нове їх освітлення чарівним взірцем мистецтва».

Творчість Фета - хрестоматійний приклад різниці між автором і ліричним героєм. Цей термін для того і використовується в науці про літературу, щоб не плутати особу самого письменника з тим чином, який він створює в своїх творах. Дуже часто текст, написаний від першої особи, лише на перший погляд здається розповіддю про саме собі. "Я" в художній літературі лукаво і мінливо. "Я" належить ліричному герою. Він може бути дуже схожий на свого творця, багато в чому повторювати його долю і характер. Але буває і по-іншому.
Список використаних джерел:
Урок на тему : Творчість А. Фета , Корчик Н. Д. учителя російської мови та літератури, сш №1, м Запоріжжя.
Урок на тему : Філософія поезії А. Фета. Олійник А. Б.,  учителя світової літератури, сш №10, м Рівне.
Захаркин А.Ф. Росіяни поети другий половини XIX ст М., 2005.   
Касаткина В.Н. Поетичний образ А. Фета: Саратовський ун-т, 2009
Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.

Над уроком працювали

Олійник А. Б.

Корчик Н. Д.

Пилипенко В.В.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.