'''Тип уроку:''' урок засвоєння нових знань.<br><br><br> [[Image:Z9-8.jpg|294x235px|Z9-8.jpg]] [[Image:Z9-11.jpg|153x238px|Z9-11.jpg]]<br>
'''Тип уроку:''' урок засвоєння нових знань.<br><br><br> [[Image:Z9-8.jpg|294x235px|Z9-8.jpg]] [[Image:Z9-11.jpg|153x238px|Z9-11.jpg]]<br>
-
Франсуа Війон - французький поет середньовіччя. Народився між 1 квітня 1431 і 19 квітня 1432 року в Парижі. Судячи з усього, його мати була родом з провінції Беррі. Вона не змогла залишити при собі сина, і хлопчика усиновив капелан Гийом де Війон, настоятель церкви св. Бенедикта, яка стала рідним будинком для Франсуа де Ложа, або де Монкорбьє (саме так його слід було б називати). <br> Він вчився в університеті і в 1449 році отримав диплом бакалавра, потім став ліценціатом, а влітку 1452 - магістром. У студентські роки взяв участь в пустотливій витівці, викравши разом з однокурсниками з володінь мадам де ла Брюйер межовий камінь, що мав не цілком пристойне прізвисько. Цій події було присвячено один з ранніх творів Війона. У червні 1455 року поет смертельно поранив у вуличній сутичці молодого священика і був змушений бігти з Парижа; перебравшись в Шеврез і Бур-ла-Рен, він проводив час в любовних розрадах з розпусною ігуменею монастиря Пори-Рояль.<br>
+
Франсуа Війон - французький поет середньовіччя. Народився між 1 квітня 1431 і 19 квітня 1432 року в Парижі. Судячи з усього, його [[Яке_значення_має_для_людини_сім’я.|'''мати''']] була родом з провінції Беррі. Вона не змогла залишити при собі сина, і хлопчика усиновив капелан Гийом де Війон, настоятель церкви св. Бенедикта, яка стала рідним будинком для Франсуа де Ложа, або де Монкорбьє (саме так його слід було б називати). <br> Він вчився в університеті і в 1449 році отримав диплом бакалавра, потім став ліценціатом, а влітку 1452 - магістром. У студентські роки взяв участь в пустотливій витівці, викравши разом з однокурсниками з володінь мадам де ла Брюйер межовий камінь, що мав не цілком пристойне прізвисько. Цій події було присвячено один з ранніх творів Війона. У червні 1455 року поет смертельно поранив у вуличній сутичці молодого священика і був змушений бігти з Парижа; перебравшись в Шеврез і Бур-ла-Рен, він проводив час в любовних розрадах з розпусною ігуменею монастиря Пори-Рояль.<br>
-
[[Image:Z9-1.jpg|151x283px|Z9-1.jpg]]<br> У січні 1456 року йому було даровано помилування і він повернувся до Парижа. В кінці того ж року, ближче до Різдва, поет вирішив виїхати з Парижа (можливо, в Анжер) і написав маленьку жартівливу поему з 320 рядків - Ле (Les Lais), інакше - Малий Заповіт (Petit Testament), де відписував своє більш ніж сумнівне "майно" різним городянам. В цей же час він зв'язався із зграєю, що пограбувала Наварський колледж. Імена злочинців незабаром сталі відомі властям, і Війон близько чотирьох років (1456-1460) ховався в провінціях Беррі, Орлеані і Дофінові.
+
[[Image:Z9-1.jpg|151x283px|Z9-1.jpg]]<br> У січні 1456 року йому було даровано помилування і він повернувся до Парижа. В кінці того ж року, ближче до [[Тема_14._Зима_щедра_святами.|'''Різдва''']], поет вирішив виїхати з Парижа (можливо, в Анжер) і написав маленьку жартівливу поему з 320 рядків - Ле (Les Lais), інакше - Малий Заповіт (Petit Testament), де відписував своє більш ніж сумнівне "майно" різним городянам. В цей же час він зв'язався із зграєю, що пограбувала Наварський колледж. Імена злочинців незабаром сталі відомі властям, і Війон близько чотирьох років (1456-1460) ховався в провінціях Беррі, Орлеані і Дофінові.
[[Image:Z9-5.jpg|221x295px|Z9-5.jpg]] [[Image:Z9-6.jpg|185x294px|Z9-6.jpg]]<br> Літом 1461 року поет виявився в єпископській в'язниці містечка Менсюр-Луар і вийшов на свободу лише завдяки королівській амністії. Друзі і родичі Франсуа добилися для нього умовного помилування; він зміг повернутися до Парижа і після короткочасного висновку був звільнений, давши письмове зобов'язання відшкодувати свою долю награбованого. Поет вже встиг виснажити загальне терпіння і коли на початку 1463 року він взяв участь у вуличній бійці, його відправили до в'язниці Шатле і без довгих околічностей засудили до повішення. Він подав прохання про помилування, і 5 січня паризький парламент замінив страту на десятирічне вигнання з міста.
[[Image:Z9-5.jpg|221x295px|Z9-5.jpg]] [[Image:Z9-6.jpg|185x294px|Z9-6.jpg]]<br> Літом 1461 року поет виявився в єпископській в'язниці містечка Менсюр-Луар і вийшов на свободу лише завдяки королівській амністії. Друзі і родичі Франсуа добилися для нього умовного помилування; він зміг повернутися до Парижа і після короткочасного висновку був звільнений, давши письмове зобов'язання відшкодувати свою долю награбованого. Поет вже встиг виснажити загальне терпіння і коли на початку 1463 року він взяв участь у вуличній бійці, його відправили до в'язниці Шатле і без довгих околічностей засудили до повішення. Він подав прохання про помилування, і 5 січня паризький парламент замінив страту на десятирічне вигнання з міста.
-
[[Image:Z9-4.jpg|310x179px|Z9-4.jpg]]<br> В самому кінці 1461 року або на початку 1462 року, відразу після повернення до Парижа, Війон створив свій шедевр - Заповіт (Testament), інакше - Великий Заповіт (Grand Testament). Воно повторює структуру Ле, але глузливі дарування передують обширним вступом. Крім того, поет включив в поему багаточисельні "балади" і дещо інших віршів, написаних в різний час і по різних приводах. {{#ev:youtube|uLb2LDQ5yt8&feature}} <br> Найзнаменитіша - Балада-молитва Богородиці, яку Франсуа вклав у вуста своєї матері. Настільки ж відомі балада, присвячена жвавим на мову парижанам (Балада про паризьких пані), і балада, в якій висміюється сільська ідилія, – Балада-суперечка з Франком Гонтьє. Завершують поему епітафія Війона самому собі і Балада про пробачення. Серед вставних балад кращою, без сумніву, є Епітафія, відоміша під назвою Балада повішених: вона була написана в той час, коли Війон чекав страти. Сповна гідні його таланту балада, в якій він просить у суддів триденного відстрочення вироку, і глузливий вірш, де поет радиться з тюремником відносно подачі прохання про помилування. Помер Франсуа Війон близько 1463 року.
+
[[Image:Z9-4.jpg|310x179px|Z9-4.jpg]]<br> В самому кінці 1461 року або на початку 1462 року, відразу після повернення до Парижа, Війон створив свій шедевр - Заповіт (Testament), інакше - Великий Заповіт (Grand Testament). Воно повторює структуру Ле, але глузливі дарування передують обширним вступом. Крім того, поет включив в поему багаточисельні "балади" і дещо інших віршів, написаних в різний час і по різних приводах. {{#ev:youtube|uLb2LDQ5yt8&feature}} <br> Найзнаменитіша - Балада-молитва Богородиці, яку Франсуа вклав у вуста своєї матері. Настільки ж відомі [[Втілення_в_билинах_уявлення_про_патріотизм,_героїзм,_ідеальних_народних_героїв._Повні_уроки|'''балада''']], присвячена жвавим на мову парижанам (Балада про паризьких пані), і балада, в якій висміюється сільська ідилія, – Балада-суперечка з Франком Гонтьє. Завершують поему епітафія Війона самому собі і Балада про пробачення. Серед вставних балад кращою, без сумніву, є Епітафія, відоміша під назвою Балада повішених: вона була написана в той час, коли Війон чекав страти. Сповна гідні його таланту балада, в якій він просить у суддів триденного відстрочення вироку, і глузливий вірш, де поет радиться з тюремником відносно подачі прохання про помилування. Помер Франсуа Війон близько 1463 року.
[[Image:Z9-7.jpg|177x212px|Z9-7.jpg]]<br> Початок творчості Війона збігається з подіями, що в деякому сенсі позначили рубіж Відродження, - з винаходом книгодрукування і захватом турками Константинополя. Проте навряд чи поет цікавився ними; для нього куди істотніше було закінчення Столітньої війни (1453). По своїх інтересах він цілком належав убогій паризькій богемі і Франції. <br> Війон не був в числі перших гуманістів; вчившись в Сорбоні, він не набрався премудрості, а по своїх знаннях більшою мірою належав Середнім століттям, чим Карл Орлеанський, не говорячи вже про Антуана де Ла Сале. Проте творчість Війона - яскравий знак того, що близиться зоря Ренесансу. {{#ev:youtube|Rx0g59Vwhes&feature}} <br> Війон з більшим правом ніж Рютбеф, Жан де Мін, Машо або Карл, може бути названий першим французьким національним поетом, і поетом великим, бо йому вдалося з надзвичайною силою розкрити через своє ліричне «я» всю епоху, посвятити читача в життя свого часу. Але він і долав цю епоху, виходив за її рамки, часом моделюючи загальнолюдські, універсальні переживання і ситуації.
[[Image:Z9-7.jpg|177x212px|Z9-7.jpg]]<br> Початок творчості Війона збігається з подіями, що в деякому сенсі позначили рубіж Відродження, - з винаходом книгодрукування і захватом турками Константинополя. Проте навряд чи поет цікавився ними; для нього куди істотніше було закінчення Столітньої війни (1453). По своїх інтересах він цілком належав убогій паризькій богемі і Франції. <br> Війон не був в числі перших гуманістів; вчившись в Сорбоні, він не набрався премудрості, а по своїх знаннях більшою мірою належав Середнім століттям, чим Карл Орлеанський, не говорячи вже про Антуана де Ла Сале. Проте творчість Війона - яскравий знак того, що близиться зоря Ренесансу. {{#ev:youtube|Rx0g59Vwhes&feature}} <br> Війон з більшим правом ніж Рютбеф, Жан де Мін, Машо або Карл, може бути названий першим французьким національним поетом, і поетом великим, бо йому вдалося з надзвичайною силою розкрити через своє ліричне «я» всю епоху, посвятити читача в життя свого часу. Але він і долав цю епоху, виходив за її рамки, часом моделюючи загальнолюдські, універсальні переживання і ситуації.
-
[[Image:Z9-9.jpg|194x245px|Z9-9.jpg]]<br> Поезія Війона може здатися традиційною - він писав балади, рондо, пісні, нанизував каламбури, грав синонімами і римами, і зовні його творчість не виходить за рамки середньовічної поетики. Війон успадкував її мотиви і теми, її прийоми. Але він не копіював їх сліпо. То він несподівано і зухвало переводив в іронічний план, скажімо, традиційні для середньовічної лірики нарікання на жорстокість коханої або славослів'я сильним світу цього, то навпаки - загострював і істотно заглиблював знову-таки традиційні спори «душі з тілом» або ламентації з приводу тлінності всього земного, розкриваючи в цих темах сьогодення трагізм і безвихідність. Тому поезія Війона в порівнянні з його попередниками стала справжньою поетичною революцією.<br>
+
[[Image:Z9-9.jpg|194x245px|Z9-9.jpg]]<br> Поезія Війона може здатися традиційною - він писав балади, рондо, [[Родинно-побутові_пісні|'''пісні''']], нанизував каламбури, грав синонімами і римами, і зовні його творчість не виходить за рамки середньовічної поетики. Війон успадкував її мотиви і теми, її прийоми. Але він не копіював їх сліпо. То він несподівано і зухвало переводив в іронічний план, скажімо, традиційні для середньовічної лірики нарікання на жорстокість коханої або славослів'я сильним світу цього, то навпаки - загострював і істотно заглиблював знову-таки традиційні спори «душі з тілом» або ламентації з приводу тлінності всього земного, розкриваючи в цих темах сьогодення трагізм і безвихідність. Тому поезія Війона в порівнянні з його попередниками стала справжньою поетичною революцією.<br>
-
[[Image:Z9-3.jpg|342x274px|Z9-3.jpg]]<br> Настільки ж показова і «Балада прикмет» з її рефреном «Я знаю все, але лише не себе». Рефрен цей вказує і на суперечність внутрішнього світу людини, і на неможливість судити про себе поза соціальним контекстом. Поет підкреслює, що він людина рядової («не ангел, але і не лиходій»), і сповідь його обиденна, і гріхи сповна звичайні і страждання - це страждання тисячі людей. Тим страшніше, тим достовірніше, тим більше хвилює все, розказане поетом. {{#ev:youtube|Pnia7t4ALgw&feature}}
+
[[Image:Z9-3.jpg|342x274px|Z9-3.jpg]]<br> Настільки ж показова і «Балада прикмет» з її рефреном «Я знаю все, але лише не себе». Рефрен цей вказує і на суперечність внутрішнього світу людини, і на неможливість судити про себе поза соціальним контекстом. Поет підкреслює, що він [[Людина_і_суспільство|'''людина''']] рядової («не ангел, але і не лиходій»), і сповідь його обиденна, і гріхи сповна звичайні і страждання - це страждання тисячі людей. Тим страшніше, тим достовірніше, тим більше хвилює все, розказане поетом. {{#ev:youtube|Pnia7t4ALgw&feature}}
<br><br> <u>Запитання:</u><br> 1. Скільки раз і чому Війон змушений був покидати Париж?<br> 2. По якій причині Війон був ув"язнений?<br> 3. Чому його приговорили до повішення і чому цього не сталось?<br> 4. Яка з робіт Війона стала найзнаменитішою і чому?<br> 5. Чому його було названо першим французьцим національним поетом?<br> 6. Що саме писав Війон? Який стиль йому притаманний?<br> 7. Про що розповідає «Балада про прикмети»?
<br><br> <u>Запитання:</u><br> 1. Скільки раз і чому Війон змушений був покидати Париж?<br> 2. По якій причині Війон був ув"язнений?<br> 3. Чому його приговорили до повішення і чому цього не сталось?<br> 4. Яка з робіт Війона стала найзнаменитішою і чому?<br> 5. Чому його було названо першим французьцим національним поетом?<br> 6. Що саме писав Війон? Який стиль йому притаманний?<br> 7. Про що розповідає «Балада про прикмети»?
Тема: Літературна балада. Франсуа Війон (між 1431-1432 – після 1463). «Балада прикмет». Особливості жанру літературної балади.
Мета: Ознайомлення з біографією та творчістю Франсуа Війона.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Франсуа Війон - французький поет середньовіччя. Народився між 1 квітня 1431 і 19 квітня 1432 року в Парижі. Судячи з усього, його мати була родом з провінції Беррі. Вона не змогла залишити при собі сина, і хлопчика усиновив капелан Гийом де Війон, настоятель церкви св. Бенедикта, яка стала рідним будинком для Франсуа де Ложа, або де Монкорбьє (саме так його слід було б називати). Він вчився в університеті і в 1449 році отримав диплом бакалавра, потім став ліценціатом, а влітку 1452 - магістром. У студентські роки взяв участь в пустотливій витівці, викравши разом з однокурсниками з володінь мадам де ла Брюйер межовий камінь, що мав не цілком пристойне прізвисько. Цій події було присвячено один з ранніх творів Війона. У червні 1455 року поет смертельно поранив у вуличній сутичці молодого священика і був змушений бігти з Парижа; перебравшись в Шеврез і Бур-ла-Рен, він проводив час в любовних розрадах з розпусною ігуменею монастиря Пори-Рояль.
У січні 1456 року йому було даровано помилування і він повернувся до Парижа. В кінці того ж року, ближче до Різдва, поет вирішив виїхати з Парижа (можливо, в Анжер) і написав маленьку жартівливу поему з 320 рядків - Ле (Les Lais), інакше - Малий Заповіт (Petit Testament), де відписував своє більш ніж сумнівне "майно" різним городянам. В цей же час він зв'язався із зграєю, що пограбувала Наварський колледж. Імена злочинців незабаром сталі відомі властям, і Війон близько чотирьох років (1456-1460) ховався в провінціях Беррі, Орлеані і Дофінові.
Літом 1461 року поет виявився в єпископській в'язниці містечка Менсюр-Луар і вийшов на свободу лише завдяки королівській амністії. Друзі і родичі Франсуа добилися для нього умовного помилування; він зміг повернутися до Парижа і після короткочасного висновку був звільнений, давши письмове зобов'язання відшкодувати свою долю награбованого. Поет вже встиг виснажити загальне терпіння і коли на початку 1463 року він взяв участь у вуличній бійці, його відправили до в'язниці Шатле і без довгих околічностей засудили до повішення. Він подав прохання про помилування, і 5 січня паризький парламент замінив страту на десятирічне вигнання з міста.
В самому кінці 1461 року або на початку 1462 року, відразу після повернення до Парижа, Війон створив свій шедевр - Заповіт (Testament), інакше - Великий Заповіт (Grand Testament). Воно повторює структуру Ле, але глузливі дарування передують обширним вступом. Крім того, поет включив в поему багаточисельні "балади" і дещо інших віршів, написаних в різний час і по різних приводах.
Найзнаменитіша - Балада-молитва Богородиці, яку Франсуа вклав у вуста своєї матері. Настільки ж відомі балада, присвячена жвавим на мову парижанам (Балада про паризьких пані), і балада, в якій висміюється сільська ідилія, – Балада-суперечка з Франком Гонтьє. Завершують поему епітафія Війона самому собі і Балада про пробачення. Серед вставних балад кращою, без сумніву, є Епітафія, відоміша під назвою Балада повішених: вона була написана в той час, коли Війон чекав страти. Сповна гідні його таланту балада, в якій він просить у суддів триденного відстрочення вироку, і глузливий вірш, де поет радиться з тюремником відносно подачі прохання про помилування. Помер Франсуа Війон близько 1463 року.
Початок творчості Війона збігається з подіями, що в деякому сенсі позначили рубіж Відродження, - з винаходом книгодрукування і захватом турками Константинополя. Проте навряд чи поет цікавився ними; для нього куди істотніше було закінчення Столітньої війни (1453). По своїх інтересах він цілком належав убогій паризькій богемі і Франції. Війон не був в числі перших гуманістів; вчившись в Сорбоні, він не набрався премудрості, а по своїх знаннях більшою мірою належав Середнім століттям, чим Карл Орлеанський, не говорячи вже про Антуана де Ла Сале. Проте творчість Війона - яскравий знак того, що близиться зоря Ренесансу.
Війон з більшим правом ніж Рютбеф, Жан де Мін, Машо або Карл, може бути названий першим французьким національним поетом, і поетом великим, бо йому вдалося з надзвичайною силою розкрити через своє ліричне «я» всю епоху, посвятити читача в життя свого часу. Але він і долав цю епоху, виходив за її рамки, часом моделюючи загальнолюдські, універсальні переживання і ситуації.
Поезія Війона може здатися традиційною - він писав балади, рондо, пісні, нанизував каламбури, грав синонімами і римами, і зовні його творчість не виходить за рамки середньовічної поетики. Війон успадкував її мотиви і теми, її прийоми. Але він не копіював їх сліпо. То він несподівано і зухвало переводив в іронічний план, скажімо, традиційні для середньовічної лірики нарікання на жорстокість коханої або славослів'я сильним світу цього, то навпаки - загострював і істотно заглиблював знову-таки традиційні спори «душі з тілом» або ламентації з приводу тлінності всього земного, розкриваючи в цих темах сьогодення трагізм і безвихідність. Тому поезія Війона в порівнянні з його попередниками стала справжньою поетичною революцією.
Настільки ж показова і «Балада прикмет» з її рефреном «Я знаю все, але лише не себе». Рефрен цей вказує і на суперечність внутрішнього світу людини, і на неможливість судити про себе поза соціальним контекстом. Поет підкреслює, що він людина рядової («не ангел, але і не лиходій»), і сповідь його обиденна, і гріхи сповна звичайні і страждання - це страждання тисячі людей. Тим страшніше, тим достовірніше, тим більше хвилює все, розказане поетом.
Запитання: 1. Скільки раз і чому Війон змушений був покидати Париж? 2. По якій причині Війон був ув"язнений? 3. Чому його приговорили до повішення і чому цього не сталось? 4. Яка з робіт Війона стала найзнаменитішою і чому? 5. Чому його було названо першим французьцим національним поетом? 6. Що саме писав Війон? Який стиль йому притаманний? 7. Про що розповідає «Балада про прикмети»?
Домашнє завдання: 1. Перечисліть найвідоміші балади Франсуа Війона. 2. Окрім Балади про прикмети ознайомтесь ще хоча б з однією з його балад (на свій вибір). Поділіться своїми враженнями.
Список використаних джерел: 1. Урок на тему: Життя та творчість Франсуа Війона, Даниленко О.С., вчитель української та зарубіжної літератури, сш №2, м.Чернівці. 2. Кутузов А.Г., Романова О.С. Зарубіжна література 7 клас - К., 2006. 3. www.wikipedia.org 4. www.student.km.ru 5. www.dic.academic.ru
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Над уроком працювали
Даниленко О.С.
Хорошун К.Е.
Запорожець Н.В.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
